Місце перекладу на рідну мову в роботі над текстом

При роботі над текстами підручника перед вчителем постає таке важливе питання: в якій мірі треба викори­стовувати переклад на рідну мову?

У практиці навчання іноземної мови можна іноді зу­стріти дві помилкові тенденції в розв'язанні цього пи­тання. Перша — це надмірне використання перекладу; учитель вважає, що все, що учні читають, треба негайно перекласти. В результаті учні багато разів переклада­ють ті самі речення, а це призводить до марної затрати часу і до неправомірного домінування рідної мови на уроках.

Друга — повне ігнорування перекладу. Учитель не вважає за потрібне упевнитися в розумінні учнями окре­мих слів, речень, абзаців, він вважає, що неясна догадка про зміст прочитаного краща, ніж точне розуміння за допомогою перекладу.

Звичайно, таке приблизне, неточне розуміння тексто­вого матеріалу аж ніяк не задовольняє вимог, що став­ляться перед шкільним викладанням іноземної мови.

Учні повинні точно розуміти те, що вони читають, а це неможливо без ясного розуміння як лексичних, так і граматичних елементів писемної мови, яку вони сприй­мають. Учні повинні уміти перекласти кожне речення і розуміти значення всіх складових елементів цього ре­чення.

Сказане аж ніяк не означає, що учителеві треба на кожному кроці перевіряти уміння учнів перекласти те, що вони читають. Переклад потрібний лише тоді, коли в учителя нема впевненості в тому, що учні досить чітко усвідомлюють зміст читаного. Отже, мова йде про пере­клад важких для учнів уривків тексту,— уривків, що містять нові, недостатньо засвоєні мовні явища. А коли учні читають те, що вони добре засвоїли, потреби в пере­кладі немає. Звичайно, таке розв'язання поставленого питання можливе при умові, шо вчитель добре знає, як учні засвоїли вивчений матеріал і вміє знаходити в тексті саме ті речення, розуміння яких треба пере­вірити.

Дуже велике значення для успішного здійснення цих настанов має додержування учнями такого правила: як­що якесь речення, урино*' у тексті він не зрозумів, потріб­но відразу ж запитати учителя про його значення.

Учні лише тоді будуть звертатися до вчителя в разі виникнення труднощів, коли бачитимуть доброзичливе ставлення до себе і відсутність негативної реакції з його боку.

При такій організації роботи вибір частин тексту, які треба перекласти, значно полегшується. Учитель може бути впевнений, що учні своїми запитаннями допоможуть йому виявити важкі для них уривки. До речі, сказане не означає, що учитель обов'язково сам перекладає незро­зуміле. Найчастіше учитель навідними запитаннями, на­гадуванням допомагає учням самим подолати ці труд­нощі.

Робота з текстом на уроці

під безпосереднім керівниц­твом та контролем учителя.

I. Перед самостійним опрацюванням нового тексту учнями вчитель повинен спрямувати їх увагу на читання та розуміння тексту. Він повідомляє деякі факти з життя і творчої діяльності автора, або називає проблему/галузь науки, яка розглядається в тексті. Можна запитати учнів, які книжки цього автора вони читали (що відомо їм з цієї проблеми).

II. Підготовча робота до читання тексту. На цьому етапі необхідно виконати передтекстові вправи, для того щоб зняти деякі мовні та смислові труднощі тексту. Це може бути робота такого характеру:

а. Опрацювання вимови географічних назв, власних імен. Виконуються імітативні вправи, слова записуються на дошці (картках) з транскрип­цією.

б. Робота з окремими словами, що відносяться до потенціального словни­ка: інтернаціональні, похідні, складні, конвертовані. Учні повинні здогадатися про значення цих слів, дати свої варіанти перекладу.

в. Опрацювання складних граматичних структур: аналіз, переклад.

г. Ознайомлення з передтекстовими запитаннями/завданнями, на які учні мають знайти відповідь, прочитавши текст.

III. Читання тексту про себе з метою розуміння основного змісту (час опрацюван­ня тексту регламентується вчителем залежно від обсягу та складності тексту).