4.Добролюбов м.О. Про значення авторитету у вихованні

Миколові Олександровичу Добролюбову (1836-1861) належить вагомий внесок у розвиток демократичної педагогіки в Росії. Рішуче виступаючи проти релігійно-морального авторитарного виховання, спрямованого на духовне пригнічення особистості дитини, він наполегливо пропагував принципи виховання, побудованого на засадах демократизму і гуманіз­му, на глибокій пошані до дитячої особистості, на врахуванні природних особливостей дітей, прагнень їх до активності та самостійності. Він палко обстоював ідею всебічного розвитку людини, необхідність озброєння її різнобічними природничо-науковими і гуманітарними знаннями, створення високоякісних навчальних книг для дітей.

Великого значення надавав ролі сім'ї у вихованні дітей раннього віку, підтримуючи водночас лінію на створення системи громадського виховання у новому суспільстві.

Про значення авторитету у вихованні

Розумовий рух, викликаний в нашому громадянстві подіями остан­ніх років, звернувся нещодавно і до питань про виховання. Тепер у нас засновано вже два педагогічні журнали і, крім того, статті про ви­ховання вміщуються час від часу і в інших виданнях. Проте першим звернув увагу на цю важливу справу «Морской сборник», який вміс­тив на початку минулого року статтю про виховання п. Бема; за нею були надруковані й інші статті, де висловлювалися про виховання думки більш або менш нові і справедливі.

Багато з цих статей знаходили захоплення читачів, але жодна з них не мала такого повного і блискучого успіху, як «Питання життя» п. Пирогова. Вони вразили всіх — і світлістю погляду, і благородним напрямом думок автора, і полум'яною, живою діалектикою, і худож­нім уявленням порушеного питання. Всі, хто читав статтю п. Пирого­ва, були захоплені нею, всі про неї говорили, висловлювались, давали свої міркування і висновки. Тут громадськість випередила навіть літе­ратурну критику, яка тільки підтвердила загальні похвали, не вдаю­чись до докладного аналізу статті і не даючи жодних своїх висновків. Це явище дуже багато говорить на користь російської публіки, і воно тим більш знаменно, що стаття п. Пирогова зовсім не вирізняється

якимись солодкими розмовами або пишними закликами до того, щоб приспати недбалих батьків і вихователів, зовсім не намагається при­стосуватись до існуючого порядку речей, а, навпаки, кидає просто в об­личчя всій громадськості гірку правду; руба говорить про те, що у нас є поганого, — сміливо і гаряче, в ім'я найвищих істин переслідує дріб­ні інтереси віку, вузькі поняття, своєкорисливі прагнення, які пану­ють у сучасному суспільстві. Співчуття публіки до такої статті має глибокий святий смисл. Отже, за всієї своєї недосконалості, за всіх за­хоплень на практиці, громадськість наша хоче і вміє принаймні розу­міти, що добре і справедливе, чого треба прагнути. Вона вже має стільки внутрішньої сили, що не боїться усвідомлення своїх вад, а усвідомлення минулого і сучасного зла є найкраща запорука у можли­вості добра в майбутньому. З глибокою радістю і щирим співчуттям ві­таючи цей благородний порив російських людей, ми зважуємось ви­словити з приводу статті п. Пирогова кілька міркувань, на які наво­дить вона всякого вдумливого читача. Робимо це з тим більшою сміли­вістю, що досі ніде ще не зустрічали більш чесного розвитку тих ду­мок, які виражені в загальних афористичних положеннях п. Пирогова. Суть думок, викладених у «Питаннях життя», полягає ось у чому. Головні і найвищі основи нашого виховання (цілком) суперечать на­пряму, що панує в суспільстві. З цього виходить, що, закінчуючи курс виховання і вступаючи в товариство, ми покладаємо собі за необхідне або зректись усього, чого нас учили, щоб пристосуватися до товари­ства, або дотримуватись своїх правил і переконань, стаючи, таким чи­ном, противниками суспільного напряму. Проте, жертвувати святими, найвищими переконаннями заради житейських розрахунків — надто аморальна й огидна річ; а йти проти неправди — де взяти сил на це? До такої боротьби з хибним напрямом суспільства виховання зовсім не готує нас. Воно навіть зовсім не дбає про те, щоб укоренити в нас най­вищі людські переконання; воно турбується тільки про те, щоб зробити нас ученими, юристами, лікарями, солдатами і под. А тим часом, всту­паючи в життя, людина хоче мати яке-небудь переконання, хоче вста­новити, що вона таке, яка її мета і призначення. Вдивляючись в себе, вона знаходить уже готове розв'язання цих питань, дане вихованням, а придивляючись до товариства, вбачає в ньому прагнення, цілком про­тилежні цим розв'язанням. Вона хоче боротись зі злом і брехнею, — проте саме тут і виявляється вся неспроможність її попереднього вихо­вання: вона непридатна до боротьби, вона має спочатку перевиховати себе (щоб вийти на арену бійцем)... А тим часом роки летять, життя не жде, треба діяти... і людина діє абияк, часто падаючи під тягарем важ­ких питань, захоплюючись бурхливим потоком юрби то в той, то в ін­ший бік, — тому що сама собою вона не вміє діяти, — в ній не вихо­вана внутрішня людина, в ній немає переконань.

НЕ 2.7. Педагогічна діяльність Л.М.Толстого,А.С.Симоновича, та Є.М.Водовозової

Геніальний російський письменник Л. М. Толстой відомий усьому світові не тільки своєю худож­ньою творчістю, а й широкою педагогічною діяль­ністю. Особливу увагу приділяв питанням початкового виховання дітей, розглядаючи ранній вік як визначальний у формуванні особистості людини. Виходячи з ідеї всебічного розвитку творчих сил дитини, яким надавав вирішального значення, Л. М. Толстой розробив низку важли­вих проблем щодо змісту і методики початкового виховання. Високо оцінював письменник роль гри і спостережень у вихованні й розвитку дітей, ознайомленні їх з природою і суспільним життям.

Думки про вільну школу

Діти перебувають завжди — і тим більше, чим вони менші — в то­му стані, який лікарі називають першим ступенем гіпнозу. І вчаться, і виховуються діти тільки завдяки цьому їхньому станові. (Ця їхня здатність до навіювання віддає їх на повну волю дорослих, і тому не можна бути недостатньо уважним до того, що і як ми навіюємо їм.) Отже, вчаться і виховуються люди завжди тільки через навіювання, що відбувається двояко: свідомо й несвідомо. Все, чого ми навчаємо дітей, від молитов і байок до танців і музики, все це свідоме навію­вання; все те, що незалежно від нашого бажання наслідують діти, особливо в нашому житті, в наших учинках, є несвідоме навіювання. Свідоме навіювання — це навчання, освіта, несвідоме — це приклад, виховання у вузькому розумінні, або, як я назву це, — освічення. На перше в нашому суспільстві спрямовані всі зусилля, а друге мимово­лі, внаслідок того що наше життя погане, перебуває в зневазі. Люди, вихователі або — найзвичайніше — приховують життя і взагалі жит­тя дорослих від дітей, ставлячи їх у виняткові умови (корпуси, інсти­тути, пансіонати і т. ін.), або переводять те, що має відбуватись не­свідомо, в галузь свідомого: приписують моральні життєві правила, при яких необхідно додавати: Раіз се чиє ]е сііз, таіз пе гаіз рас се Чиє ]е гаіз*. Через це й виходить, що в нашому суспільстві так не від­повідно далеко пішла освіта, і так не просто відстало, але відсутнє справжнє виховання, або освічення.Живе яка-небудь родина гепііег* землевласника, чиновника, навіть художника, письменника буржуазним життям, не пиячить, не розпус­ничає, не лаючись, не кривдячи людей, і хоче дати моральне вихован­ня дітям. Однак це так само неможливо, як неможливо навчати дітей нової мови, не розмовляючи цією мовою і не показуючи їм книг, напи­саних цією мовою. Діти слухатимуть правила про моральність, про повагу до людей, але несвідомо не тільки наслідуватимуть, а й засво­ять собі як правило те, що одні люди покликані чистити чоботи та одяг, носити воду й виносити нечистоти, готувати їжу, а інші — бруд­нити одяг, горниці, їсти страви тощо. Якщо тільки серйозно розуміти релігійну основу життя — братерство людей, то не можна не бачити, що люди, які живуть на гроші, відібрані в інших, і примушують цих інших за ці гроші служити собі, живуть аморальним життям, і жодні їхні проповіді не позбавлять їхніх дітей від несвідомого аморального навіювання, яке або залишиться в них на все життя, перекручуючи всі їхні судження про життєві явища, або з великими зусиллями і трудно­щами після багатьох страждань і помилок буде зруйноване ними...

Отже, виховання, несвідоме навіювання, є найважливіше. Для то­го ж щоб воно було добре, моральне, потрібно, — от дивина, — щоб усе життя вихователя було добрим...

Для того щоб виховання дітей було успішним, треба, щоб люди, які виховують, не перестаючи виховували себе, допомагали б один одному дедалі більше і більше здійснювати те, до чого прагнуть...

Аделаїда Семенівна Симонович (1840—1933)

Організатор першого дитячого садка в Росії (1866), видавець першого журналу з питань до­шкільного виховання («Детский сад»), А. С. Си­монович зробила вагомий внесок у розвиток ро­сійської дошкільної педагогіки як дослідницькою, практичною працею в дитячому садку, так і розробкою теоретичних засад освітньо-виховної роботи з дітьми дошкільного віку. Надаючи великого значення громадському до­шкільному вихованню, вона визначила мету й зав­дання дитячого садка, конкретний зміст його роботи, принципи організації ігор і занять дітей, вимоги до дитячих садівниць. Книга А. С. Симо­нович «Дитячий садок» (1907) була першим практичним посібником у роботі дошкільних закладів у Росії.

ДИТЯЧИЙ САДОК

(ПРАКТИЧНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ ДИТЯЧИХ САДІВНИЦЬ)

Дитя — маг і чародій: сидячи в кутку своєї дитячої кімнати, воно бачить золоті нитки, які переплітаються дивними візерунками; тримаю­чи в руці тріску, воно уявляє собі лицаря в чудовому вбранні; воно чує музику там, де її нема, воно розказує вголос саме собі про напад дику­нів, про зіткнення кораблів, про врятування на крижині. Воно хвилю­ється, неначе все це відбувається насправді. Воно живе маренням своєї фантазії. У своїх фантастичних іграх воно виявляє не тільки фантазію, а й переживання давнього язичницького світогляду, старовинних зви­чаїв, воєн, словом, давно минулу епоху первісного людства.

Дитя ~ найдіяльніший працівник у всьому світі: цілий день воно рухається і рухає, будує, ріже, ліпить, малює, фарбує, клеїть — сло­вом, видозмінює матеріал, що потрапив йому до рук. У цих своїх творчих справах воно не знає пересичення. Щодня, упродовж восьми і більше років, дитя з однаковою старанністю береться за свою творчу роботу. На ньому лежить відбиток вічно творчого людського генія.

Дитя — суспільний: починаючи з чотирирічного віку, діти праг­нуть гратися разом. Це природжене прагнення дітей добре відоме батькам і вихователям. Біологія пояснює нам, що людина здавна жи­ла не поодинці, а громадою, тому почуття гр по успадковане потомством. Як би то не було, але дитя, яке виросло саме, без товариства, — нещасне дитя.

Дитя — тонкий спостерігач і наслідувач. Хто не бачив, як діти граються в «маму», в «школу», в «крамницю», і не тільки чудово наслідують зовнішній бік справи, і на подив, а іноді й незадоволення дорослих підносять їм мовби дзеркало їхнього щоденного життя, в якому відображуються не одні тільки благородні почуття.

На цих корінних властивостях дитячої натури: фантазувати, спосте­рігати, наслідувати і гратися в товаристві інших дітей, — властивос­тях, характерних для всіх племен людства, Фребель заснував свої ди­тячі садки. Ігри наслідувальні і фантастичні називаються в дитячих садках рухливими іграми, ігри творчі називаються роботами дитячого садка: будування, малювання, вирізування, наклеювання і ліплення.

Дитя любить слухати оповідання до забуття всього навколиш­нього. Фребель увів у дитячі садки оповідання, в основу яких покла­дено подію, яка знайомить з характером тварини: вона любить своїх дітей, вона боягузлива чи хоробра, благородна чи підступна, як це спостерігається в житті. Якщо темою оповідання є сама дитина, то во­на зображена зі своїми радощами і прикрощами.

Фребель вилучив з дитячого садка казковий елемент: велетні, ча­рівники і відьми не дають освітнього матеріалу в цьому віці. Дитя любить тварин, квіти і каміння, воно ще відчуває свою єдність зі всією іншою природою. В дитячих садках влаштовані грядки квітів, за якими доглядають самі діти, є пісок, а інколи живі тварини.

Дитя любить спів, і дитячий садок дає йому пісні, доступні його

вікові.

Отже, матеріал для занять з маленькими дітьми був Фребелем знайдений. Він запозичив його в дитячій кімнаті, в саду, в іграх на вулиці, які передаються з роду в рід від старших братів і сестер, від бабусь і нянь.

Однак не досить було знайти загальну точку зору, знайти метод застосування. Вийшовши з гуманітарної школи Песталоцці, Фребель був сповнений віри в необхідність вільного виявлення дитячих сил, віри в непогрішність дитячої натури, віри в можливість всебічного розвитку душі дитини. Щоб досягти цієї великої мети, Фребель обрав метод натуральний, що ґрунтується на чуттєвих сприйманнях, на кон­кретних образах, тобто метод свідомий, наочний.

Переваги наочного методу були висловлені набагато раніше Ко-менським і Песталоцці щодо шкільного навчання. Заслуга Фребеля полягає в тому, що він застосував цей метод у справі виховання ма­леньких дітей. Тепер нам здається, що в цьому немає жодної особли­вої заслуги. Чи можливо з маленькими дітьми діяти інакше, не наоч­но? Виявляється, що було можливо, і Фребелеві довелося боротися за своє нововведення, за наочність і за інші принципи своєї системи.

Єлизавета Миколаївна Водовозова (1844—1923)

Учениця й послідовниця К. Д. Ушинського, Є. М. Водовозова розробила теоретичні засади виховання і розвитку дітей дошкільного віку, її педагогічні погляди ґрунтуються на ідеї народ­ності. Високо оцінюючи значення дошкільного віку для загального формування особистості, вона розробила систему ігор і занять для сімейного виховання дітей, сформулювала основні вимоги до методики їхнього розумового і морального розвитку.

Найповніше втілення педагогічні погляди Є. М. Водовозової знайшли у її ґрунтовній праці «Розумо­ве і моральне виховання дітей від першого вияву свідомості до шкільного віку» (1871). Ця книга перевидавалася 7 разів, стала першим теоретич­ним посібником для підготовки виховательок російських дитячих садків. Останнє її видання здійснено в 1913 р.

РОЗУМОВЕ І МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ВІД ПЕРШОГО ВИЯВУ СВІДОМОСТІ ДО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ

...Перш ніж говорити про моральне виховання, запитаємо в себе, що таке моральна людина. Зверніться з цим запитанням до кількох людей і ви отримаєте зовсім різні визначення. Різні класи суспільства зовсім не сходяться між собою в своїх ідеалах, у поняттях про мо­раль. У світському колі найбільшою повагою користується та жінка, яка в жодних життєвих обставинах не поступиться зовнішніми звич­ками, одним словом, така, яка свято береже забобони бездіяльних людей. Ідеал жінки з інтелігентного кола зовсім інший. Так само діа­метрально протилежні погляди на мораль має одне покоління порів­няно з іншим.

Моральною людиною може вважатися та, яка свято виконує свої обов'язки щодо сім'ї та суспільства, та, яка, не покладаючи рук, пра­цює все життя, наскільки вистачає сил і вміння. Під час подібних прогулянок і бесід не треба забувати й того, щ₀ зумовий розвиток дитини здебільшого може йти пліч-о-пліч з ес-гичним. Звертайте увагу вашого вихованця на блиск сонця і його хід, а також на те, як ті чи ті явища відображаються на навколищ-\ природі; не втрачайте нагоди милуватися разом з нею місцево-їми з пишною рослинністю, краєвидами безкрайого моря, його мо-гніми хвилями, грою в них сонячного проміння, красою неба і :арок, які час від часу набувають таких фантастичних форм, хи­рними високими скелями і горами; не залишайте поза увагою ні рева, ні кущика, ні квітів, ні метелика, ні гарного «сонечка», ні зумочка, який тече, ні дощових краплинок на листочках, коли во-

тремтять, ніби алмази, і переливаються багатьма кольорами. Не-й ваш вихованець прислухається і до пісень робітників у полях, і співу та щебету птахів, і до дзюрчання струмочка; хай вдихає хмяні квіти і рослини.

Якщо ви розкриєте перед дитиною цю велику книжку природи і руватимете нею, вона всією душею прив'яжеться до навколишнього ту і дуже швидко почне спостерігати не тільки абсолютно само-йно, без будь-якого керівництва з вашого боку, а й поступово і вас штовхуватиме під час спостереження чудових картин і явищ при-ди на такі сторони, які ви ще не зуміли помітити або до яких досі тишалися байдужими. За такого виховання в дитини прогресує ін-зес до природи, її цікавість і спостережливість щодня помітно зстають. Те, що не цікавило минулого тижня, сьогодні доступне її зумінню і цікавить її, кличе й вабить до себе. Треба помічати цю слідовність розвитку, щоб не спонукати дитину до спостережень, редчасних для її віку і ступеня розуміння...

НЕ 2.8.Єлизавета Іванівна Тихєєва, Луїза Карлівна Шлегер– визначні діячки в галузі дошкільного виховання.

Визначна діячка в галузі дошкільного виховання

в Росії, послідовниця К. Д. Ушинського.У роки будівництва нової системи дошкільного виховання виявила себе як талановитий теоретик і методист, розробила низку педагогічних положень про роботу дитячого садка; її педагогічні вимоги увійшли в історію дошкільної педагогіки під назвою «метод Тихєєвої», суть якого полягає в поєднанні гри та праці. Розробила методику розвитку мови дітей, основи сенсорного виховання, систему дитячих ігор і занять, дидактичний матеріал для наочного навчання. Всі її педагогічні праці пронизані ідеями народності, наступності в освітньо-виховнійроботі всіх ланок системи освіти, і передусім школи і дитячого садка. У книзі «Сучасний дитячий садок, його значення й обладнання» (1914, 2-ге вид. — 1920) виклала

основні положення щодо організації і методики роботи дитячого садка.

ДОШКІЛЬНЕ ВИХОВАННЯ ТА ДИТЯЧІ САДКИ

Серед питань, які хвилюють сучасну педагогічну думку і висува­ються нею на перший план, питанню про дошкільне виховання, за важливістю і значенням його, належить одне з перших місць. Однак замислимось над виразом «дошкільне виховання», спробуємо розі­братися в тому, який зміст можна в нього вкласти, і ми неодмінно ді­йдемо висновку, що в цьому виразі приховане якесь велике непорозу­міння, що воно може бути пояснене і виправдане остільки, оскільки до останнього часу суспільна турбота не торкалась зовсім дітей до­шкільного віку. Чи може виховання бути «дошкільним», «шкільним» або якимось іншим? Звичайно, ні. Виховання тільки одне, що охоп­лює весь період формування особистості. Початок виховання збіга­ється з початком життя людини, а завершується воно часто тільки з її смертю; і крізь усі ступені дитинства й юності проводить воно, ли­ше з деякими видозмінами методичних прийомів, одні й ті самі ос­новні принципи.

Сім'я, що виховує своїх дітей, добре чи погано — інше питання, виховує з першого року життя дитини. Якщо виховна діяльність її потребує корективів, допомоги та вказівок, то в усьому своєму обсязі, без відмінності ступенів і віку. Виховання дітей у сім'ї в шкільному віці ні на волосинку не вище, не раціональніше за дошкільне. Якщо ми визнаємо виховання в сучасній сім'ї взагалі, ми не зможемо не визнати і дошкільного виховання в сім'ї. Не така справа з вихован­ням громадським. Навчаючи і претендуючи виховувати дітей шкіль­ного віку, державні і громадські організації поки що майже зовсім іг­норують дошкільний вік, а тому питання про дошкільне виховання з цього погляду є і новим, і назрілим. Проте й тут до нього слід було 6 підійти з іншого боку. Наше завдання має полягати не в тому, щоб створити якесь «дошкільне» виховання, а в тому, щоб раціонально побудувати загальне виховання, яке охоплюватиме і дошкільний пері­од, незважаючи на невпинну роботу людського розуму, спрямовану на висвітлення, розробку й упорядкування цього питання.

Якщо ви, шукаючи світла, виходу з важкого, ненормального ста­новища, що створилося, хапаєтесь за книгу чи статтю, присвячену пи­танням виховання, ви можете бути впевнені, що закриєте її назавжди з одним і тим самим незмінним почуттям — якогось безнадійного не­задоволення і розчарування.

«Тільки це! — вигукуєте ви. — Що ж тут нового? Все це відомо.., про все це вже тисячу разів писали й говорили. Як бути, що робити, в які двері стукати, я все-таки не знаю!»

І справді, все основне, істотне, головне з цього питання вже сказа­но, висвітлено вже давно великими вчителями педагогіки. Чи є хоча б одне з гасел сучасної педагогічної думки, яке не було б виголошене Руссо, Песталоцці, Фребелем і всією плеядою їхніх послідовників?

І ви повертаєтеся до класиків, з новим напливом нового запалу й ува­ги починаєте студіювати їхні твори; проте лише новим, ще сильнішим болем сповнюється ваше серце від усвідомлення того, що минають сто­ліття, а наше життя все так само далеке від того, до чого ці вчителі закли­кали і в що вони вірили. Ніким із них не виголошене те магічне слово, від якого розірвалася б завіса, що відокремлює нас від світла та істини... Спробуймо здійснити хоча б основну вимогу Руссо, найрозумнішу і безсумнівну вимогу і «нової» школи — виховувати дітей серед при­роди, вивезти з міст всю ту масу дитячої бідноти, якою рояться міські вулиці, подвір'я, підвали. Та що вже про них говорити! Візьмемо на кілька щаблів вище — дітей обмеженого в коштах багатодітного інте­лігентного обивателя. Спробуйте виховати хоча б їх на лоні матері-природи!..

Сто років тому Фребель, який уперше заговорив про громадські виховні заклади для дітей дошкільного віку, назвав такі заклади «ди­тячими садками». А XX століття під тиском невблаганних, поки що незмінних умов суспільного життя називає аналогічні заклади вже інакше,- «будинками дитини».

Луїза Карлівна Шлегер (1863-1942)

Л. К. Шлегер — відома діячка у галузі дошкільної педагогіки дореволюційного часу і періоду 20—30-х років XX ст., брала активну участь у розробленні засад створення дитячого садка нового типу, в підготовці кадрів для нього. Її праця Практична робота в дитячому садку» (1915) стала керівництвом з найважливіших питань виховної роботи для вихователів дитячих садків.

У педагогічному процесі дитячого садка Л. К. Шлегер велике місце відводила вільним іграм і заняттям дітей, виявленню й розвитку їхніх творчих здібностей, самовихованню; багато уваги приділяла створенню виховуючого середовища.

НЕ 2.9. КОРОТКИЙ НАРИС З ІСТОРІЇ ДОШКІЛЬНОГО ВИХОВАННЯ В РОСІЇ ТА В УКРАЇНІ ЗА РАДЯНСЬКИХ ЧАСІВ

Жовтневі події 1917 р. в Росії, а згодом революційні перетворен­ня на інших територіях, що входили до складу Російської імперії (в Україні, Білорусі та ін.), призвели до кардинальних змін не тіль­ки у державному та соціальному устрої цих країн, а й до відмови від тієї системи освіти, яка складалася упродовж десятиліть і навіть століть.

Система народної освіти стає справою державних органів влади, зокрема громадське дошкільне виховання вперше було включено до системи народної освіти як перша її ланка.

Зі створенням СРСР (1922), розвитком промисловості і залучен­ням жінок до участі у суспільному житті та виробництві виникла по­треба в розгортанні мережі громадських дошкільних закладів, зокре­ма відомчих дитячих садків. З перших років існування нової держави постало питання про тип дошкільного закладу та підготовку нових педагогічних кадрів.

Обговоренню та прийняттю рішень з цих питань було присвячено перші з'їзди дошкільних працівників, які відбулися в 1919, 1921, 1924, 1926 і 1928 роках. У роботі цих з'їздів та у розробці перших документів щодо змісту дошкільного виховання, методів виховної роботи з дошкільниками брали участь дореволюційні діячі до­шкільного виховання, які мали досвід організації дошкільної справи (Л. К. Шлегер, Є. І. Тихєєва, Ю. Фаусек, К. М. Вентцель та ін.) і молоді жінки — робітниці, селянки, які прагнули оволодіти мистец­твом виховання дітей. Велику спрямовуючу роль у розвитку до­шкільної справи відіграла організаторська діяльність Н. К. Круп-ської, яка у цей час обіймала посаду заступника Наркома освіти і керувала відділами дошкільної та позашкільної освіти.

У 20-ті роки відбуваються значні зміни у підготовці дошкільних педагогів, зокрема, було організовано численні педагогічні курси з підготовки вихователів дитячих садків, відкрито вищі педагогічні за­клади (Інститут дошкільної освіти у Петрограді — згодом факультет дошкільного виховання в Педагогічному інституті ім. О. І. Г ер дена; дошкільні факультети у Московському педагогічному інституті, Пер­мі, Ростові-на-Дону та інших містах. В Україні в Інституті народної освіти було створено дошкільне відділення, до складу якого увійшов дореволюційний Фребелівський жіночий педагогічний інститут, зго­дом переведене до Харківського педагогічного інституту).

У 30-ті роки створюються програми з дошкільного виховання: у 1932 р. — перша програма (в Україні — у 1933), у 1934 р. — друга (в Україні — у 1935); у 1938 р. виходить друком перше «Керівниц­тво для вихователя дитячого садка» (в Україні — у 1939). Ці про­грамні документи визначили основний зміст освітньо-виховної робо­ти з дошкільниками, в якому одне з провідних місць було відведено ознайомленню дітей з новими суспільними явищами життя, залу­ченню їх до праці, участі у громадських заходах тощо. Серед недоліків цих програм слід передусім назвати невизначеність у їх структурі окремих вікових періодів, відсутність розділу з розвитку мови, недооцінка у виховній роботі ролі гри та перебільшення ролі трудових процесів. Проте ці недоліки компенсувалися практикою дошкільних закладів та теоретичними розробками педагогів-дослід-ників того часу (Є. І. Тихєєвої, Є. О. Фльоріної, В. М. Шацької та ін.; в Україні — О. І. Дорошенко, Є. К. Сухенко та ін.).

У розвитку теоретичних питань на цьому етапі велика роль нале­жить Надії Костянтинівні Крупській та Антону Семеновичу Макаренку. Н. К. Крупська у своїх численних виступах і працях розробляла найактуальніші методологічні та теоретичні питання гро­мадського дошкільного виховання, давала оцінку роботі дошкільних закладів, програмним документам, закликала до широкого розгортан­ня дошкільної справи. А. С. Макаренко у виступах перед батьками та педагогічною громадськістю розкривав велике значення виховання ді­тей до п'яти років, визначав головні виховні та освітні завдання по­чаткового виховання, надаючи великого значення організації дитячої гри та праці. Він розробив основні принципи ефективного сімейного виховання дітей, розвитку у них громадянських почуттів, залучення їх до участі в житті суспільства.

Загалом 20 —30-ті роки XX ст. — це період бурхливого розвитку системи громадського дошкільного виховання, що позначився на наступних етапах становлення теорії та практики радянського дошкіль­ного виховання.

Роки Великої Вітчизняної війни зупинили зростання мережі до­шкільних закладів та теоретичне і методичне розроблення проблем ^_штп,„оа,д;трй ч дошкільного віку. Проте у повоєнні роки було вжито заходів з відбудови дитячих садків, відновилася робота щодо створення методик дошкільного виховання та нових програмних до­кументів. У 1953 р. вийшло друком нове «Керівництво для виховате­ля дитячого садка», в якому було усунено недоліки попередніх програм (визначено вікові періоди та зміст освітньо-виховної роботи за ними, підвищено керівну роль вихователя у педагогічному процесі тощо).

У 50 —60-ті роки особливого значення в розвитку теорії дошкіль­ного виховання набула наукова робота групи вчених під керівництвом О. П. Усової з розроблення проблеми навчання дітей дошкільного ві­ку, що кардинально змінило структуру освітньо-виховної роботи в ди­тячому садку, підсилило значення підготовки дітей до школи, провід­ну роль педагога в цьому процесі.

Визначну роль у розвитку теоретичних засад дошкільної педагогі­ки відіграли праці та практичний досвід Василя Олександровича Сухомлинського, зокрема його книга «Серце віддаю дітям» (пер­ше видання — 1969), в якій він оспівує дитинство, розкриває могутню силу в цей період виховання, роль батьків у ньому.

Розробці наукових засад дошкільної педагогіки в 60 —70-ті та на­ступні роки сприяло те, що у 1959 р. було прийнято постанову уряду «Про заходи по дальшому розвитку дитячих дошкільних закладів, поліпшенню виховання і медичного обслуговування дітей дошкільно­го віку», згідно з якою було створено нові програми дошкільного ви­ховання, що охоплювали 7 вікових груп та забезпечували наступність у вихованні дітей раннього і дошкільного віку, а також підготовку ді­тей до школи.

Завдяки ствооенню наукових центрів (Інститут дошкільного вихо­вання при АПН СРСР, відділи дошкільного виховання та виховання дітей раннього віку в Українському науково-дослідному інституті педагогіки в Києві) було налагоджено координування науково-мето­дичної роботи з дошкільного виховання, підвищено роль наукової роботи у вищих педагогічних навчальних закладах, збільшено кіль­кість дошкільних факультетів (у Києві, Рівному, Одесі, Слов'янську, Харкові та інших містах).

Плідну наукову роботу з проблем дошкільного виховання у ці роки проводять О. В. Запорожець, О. П. Усова, Р. Й. Жуковська, Н. П. Сакуліна, Н. О. Ветлугіна, В. Г. Нечаєва (Москва); Г. М. Леушина, Н. Б. Мчедлідзе, Є. А. Гребенщикова, В. Й. Логіно-ва та ін. (Ленінград); 3. В. Лиштван (Ростов-на-Дону) та багато на­уковців з інших міст Росії.

В Україні наукові психолого-педагогічні основи дошкільного ви­ховання розробляли Г. С. Костюк, Д. Ф. Ніколенко, В. К. Котирло, Т. В. Введенська, Л. В. Артемова, А. М. Богуш, К. Й. Щербакова, Е. С. Вільчковський, О. К. Грибанова, О. В. Булатова та інші вчені та викладачі педінститутів.

Реформи початку 80-х років, які було проведено відповідно до Закону «Основні напрями реформи загальноосвітньої і професійної школи» та постанови Ради Міністрів СРСР «Про дальше поліпшен­ня суспільного дошкільного виховання і підготовку дітей до навчан­ня в школі», прийнятих у 1984 р., сприяли подальшому розвитку те­орії і практики громадського дошкільного виховання. Було створено нові програми, методичні посібники. Особливу увагу було приділено підготовці та підвищенню кваліфікації педагогічних кадрів з до­шкільного виховання, узагальнено практичний досвід. Усе це пози­тивно позначилося на якості освітньо-виховної роботи дитячих до­шкільних закладів та розвитку педагогічної теорії.

Проте поряд зі значними досягненнями в теорії і практиці дошкільного виховання істотним їх недоліком за радянських часів, як і загальної системи освіти та педагогічної науки в цілому, було нехтування особливостей національних республік. Освітньо-виховна робота зазвичай проводилася російською мовою, тобто порушувались демократичні права народів, які були позбавлені своєї самобутності та самостійності у розв'язанні багатьох проблем, зокрема й дошкільної освіти. Тому наприкінці 80-х — на початку 90-х років XX ст. постало питання про реформування суспільства та відбудову, зокрема в Україні, самобутньої системи освіти і громадського до­шкільного виховання.

Надія Костянтинівна Крупська (1869-1939)

Н. К. Крупська — громадський діяч, організатор і теоретик радянської системи освіти 20 —30-х ро­ків XX ст. Великого значення надавала побудові системи громадського дошкільного виховання, головною метою якого вважала формування всебічно розвиненого підростаючого покоління — майбутніх будівників нового суспільства. У своїх численних статтях і виступах перед праців­никами дошкільних установ закликала до розгор­тання мережі дитячих садків, використання в них нових форм і методів освітньо-виховної роботи. Велика роль належить Н. К. Крупській в обґрун­туванні та розробці перших програмних документів, створенні системи підготовки педагогічних кадрів. Хоча педагогічна система Н. К. Крупської цілком відповідала тогочасним вимогам, проте багато її думок та висловлювань є актуальними для сучасної теорії і практики дошкільної освіти.

Антон Семенович Макаренко (1888-1939)

Видатний педагог, автор «Педагогічної поеми» і «Книги для батьків», А. С. Макаренко багато уваги приділяв питанням сімейного початкового виховання. Він дуже високо оцінював значення раннього віку у формуванні всебічно розвиненої особистості, наголошуючи, що головні «основи виховання закладаються до п'яти років». Особлива роль у цьому відведена сім'ї, зокрема умовам її життя та устрою. Він докладно розгля­нув питання організації трудового виховання дітей дошкільного віку, керівництва грою, виховання в дітей культурно-гігієнічних навичок тощо. Саме цим питанням присвячено його лекції для батьків і виступи з проблем сімейного вихо­вання.

Педагогічні положення А. С. Макаренка є акту­альними для розвитку дошкільної педагогіки і в наші дні.

У дітях треба виробляти вміння спинити, стримати себе. Звісно, це не так просто...

...Водночас треба виробляти надзвичайно важливу здатність, яку не так важко виробити: це здатність орієнтування. Вона виявляється часто-густо в дрібницях, у щонайменших деталях. У ранньому ди­тинстві звертайте увагу вашої дитини, як треба орієнтуватися. Вона що-небудь говорить. У цей час прийшов хтось чужий, або, може, не зовсім чужий, але додатковий елемент вашого товариства, вашої сім'ї: відвідувач, гість, тітка або бабуся. Діти мають знати, що можна і чого не слід зараз говорити (наприклад, не треба говорити у присутності старих людей про старість, бо їм це неприємно; спочатку вислухати людину, а потім говорити самому тощо). Уміння дітей відчувати, в якій вони обстановці, і відчувати моментально — це вміння надзви­чайно важливо виховувати і не важко виховати. Досить спинити ува­гу на двох-трьох випадках і поговорити із сином або дочкою, як ваш поштовх матиме корисний вплив. Здатність орієнтування дуже корис­на і приємна і для всіх, і для того, хто її має й нею володіє...

...Я сказав про найголовніше, що я вважаю важливим у нашій ви­ховній роботі: це почуття міри в любові і строгості, в ласці й суворо­сті, у вашому ставленні до речей і до господарства. Це один з голов­них принципів, на яких я наполягаю.

Я наголошую, що саме за такого виховання можна виростити лю­дей, здатних і до великого терпіння, без скарг і без сліз, і на великий подвиг, бо таким вихованням ви вироблятимете волю.

Василь Олександрович Сухомлинський (1918—1970)

Видатний педагог, член-кореспондент Академії педагогічних наук СРСР В. О. Сухомлинський у своїй педагогічній діяльності і творах особливу увагу приділяв вихованню і навчанню дітей дошкільного віку. У Павлиській середній школі, директором якої він був у 1948—1970 рр., склалася певна система підготовки дітей до шкільного навчання, яка охоплювала вивчення дітьми природи й навколишнього життя, розви­ток їхнього мислення, прищеплення їм високих моральних якостей, працьовитості, естетичних смаків.

Ці питання знайшли, зокрема, відображення в книгах В. О. Сухомлинського «Серце віддаю дітям» і «Павлиська середня школа», уривки з яких наведено нижче.

СЕРЦЕ ВІДДАЮ ДІТЯМ

ПЕРЕДМОВА

...Хочеться розповісти педагогам — і тим, хто працює в школі ни­ні, і тим, хто прийде в школу після нас, — про великий період свого життя — період, який дорівнює десятиліттю. Від того дня, коли ма­ленька дитина-нетяма, як часто ми, педагоги, називаємо її, приходить до школи, до урочистої хвилини, коли юнак чи дівчина, отримуючи з рук директора атестат про середню освіту, стає на шлях самостійного трудового життя. Це період становлення людини, а для вчителя — ве­лика частина його життя. Що було найголовніше в моєму житті? Без вагань відповідаю: любов до дітей.

...Книжка, яку ви зараз узяли до рук, присвячена виховній роботі з початковими класами. Іншими словами, вона присвячена світові ди­тинства. А дитинство, дитячий світ — це світ особливий. Діти живуть своїми уявленнями про добро і зло, про честь і безчестя, про людську гідність; у них свої критерії краси, у них навіть своє вимірювання ча­су: в роки дитинства день здається роком, а рік — вічністю. Маючи доступ до казкового палацу, ім'я якому — Дитинство, я завжди вва­жав за конче потрібне стати якоюсь мірою дитиною. Тільки за такої умови діти не дивитимуться на вас як на людину, що випадково про­никла за ворота їхнього казкового світу, як на сторожа, що охороняє цей світ, сторожа, якому байдуже, що робиться там, усередині цього світу...

«ШКОЛА РАДОСТІ»

...Дитинство — найважливіший період людського життя, не підго­товка до майбутнього життя, а справжнє, яскраве, самобутнє, непов­торне життя. І від того, яке було дитинство, хто вів дитину за руку в дитячі роки, що ввійшло до її розуму й серця з навколишнього світу, — від цього значною мірою залежить, якою людиною стане сьогодніш­ній малюк. У дошкільному й молодшому шкільному віці формуються характер, мислення, мова людини. Можливо, все те, що приходить до розуму й серця дитини з книжки, з підручника, з уроку, саме й при­ходить лише тому, що поряд з книжкою — навколишній світ, в якому малюк робить свої перші нелегкі кроки від народження до того мо­менту, коли він сам зможе розгорнути й прочитати книжку.

...Ми живемо в такий час, коли без оволодіння науковими знання­ми неможливі ні праця, ні елементарна культура людських стосунків, ні виконання громадянських обов'язків. Учіння не може бути легкою і приємною грою, що приносить лише насолоду й задоволення. І жит­тєвий шлях підростаючого громадянина не буде легкою прогулянкою по втоптаній стежці. Ми повинні виховувати високоосвічених, праце­любних, наполегливих людей, що готові подолати не менші труднощі, ніж долали їхні батьки, діди і прадіди. Рівень знань молодої людини 70 —90-х років буде незрівнянно вищий за рівень знань молоді попе­редніх десятиліть. Чим більшим колом знань треба буде оволодіти, тим більше треба буде зважати на природу людського організму в пе­ріод бурхливого росту, розвитку й становлення особистості — в роки дитинства. Людина була й завжди залишиться дитям природи, і те, що ріднить її з природою, має використовуватися для її прилучення до багатств духовної культури. Світ, що оточує дитину, — це переду­сім світ природи з безмежним багатством явищ, з невичерпною кра­сою. Тут, у природі, вічне джерело дитячого розуму. Але водночас з кожним роком зростає роль тих елементів середовища, що пов'язані із суспільними відносинами людей, з працею.

Процес пізнання навколишньої дійсності є незамінним емоційним стимулом думки. Для дитини дошкільного й молодшого шкільного ві­ку цей стимул відіграє винятково важливу роль. Істина, в якій уза­гальнюються предмети і явища навколишнього світу, стає особистим переконанням дітей тоді, коли вона одухотворюється яскравими обра­зами, що впливають на почуття. Як важливо, щоб перші наукові істи­ни дитина пізнавала в навколишньому світі, щоб джерелом думки бу­ли краса й невичерпна складність природних явищ, щоб дитину по­ступово вводили в світ суспільних відносин, праці.

Із самого початку роботи в Павлиській школі я зацікавився дітьми молодшого віку, особливо першокласниками. З яким трепетним хви­люванням переступають діти поріг школи в перші дні свого навчання, як довірливо дивляться в очі вчителя.

Олександра Платонівна Усова (1898—1965)

О. П. Усова — видатний теоретик у галузі дошкільного виховання, член-кореспондент АПН КГ'іРСР — досліджувала й розробила основи дидактики радянського дитячого садка, теорію гри, побудову педагогічного процесу та інші актуальні проблеми теорії і практики дошкільного виховання. За її участі й керівництва у 1961 р. було створено єдину «Програму виховання в дитячому садку», яка охоплює процес навчання та виховання дітей від народження до 7 років. В уривках з праць «Навчання в дитячому садку», «Роль гри у вихованні дітей» розкриваються найважливіші положення про місце навчання та гри у всебічному вихованні дошкільників.

Григорій Силовий Костюк (1899-1982)

Г. С. Костюк — видатний психолог і педагог, талановитий експериментатор і теоретик, автор першого в Україні підручника з психології (1939), що багаторазово перевидавався, організатор і керівник Науково-дослідного інституту психології (нині Інститут психології ім. Г. С. Костюка АПН України). В наукових працях ученого розроблено методологічні та теоретичні підходи до основних проблем психічного розвитку особистості, формування мислення у дітей, розвитку їхніх здібностей, психології дитячої діяльності тощо. У хрестоматії наведено положення з праць Г. С. Костюка, що безпосередньо стосуються психофізичного розвитку дітей дошкільного віку

ПРО РОЛЬ СПАДКОВОСТІ, СЕРЕДОВИЩА

І ВИХОВАННЯ В ПСИХІЧНОМУ РОЗВИТКУ ДИТИНИ

...Із чим же народжується дитина на світ? Вона не народжується із закладеними в її природі ідеями, прихованими в ній апріорними фор­мами свідомості, як стверджували філософи-ідеалісти. Вона не наро­джується злою або доброю, мужньою або полохливою, поетом або філо­софом і т. ін. Проте вона і не є чистою дошкою (їаЬиіа газа) або прос­то воском, з якого можна ліпити, кому що заманеться. Дитина наро­джується з певними передумовами для подальшого свого психічного розвитку.

Такою передумовою насамперед є наявність фізичної організації, яка ще не набула свого розвитку, проте вже має основні людські ри­си, зокрема наявність нервової системи, що несе в собі задатки для розвитку різноманітних психічних властивостей.

...Від народження дитина має також органічні потреби і пов'язані з ними інстинктивні потяги. Деякі дослідники знаходять більшу кіль­кість їх у дитини, інші — меншу. Проте майже всі погоджуються, що її інстинкти своєрідні і відрізняються від інстинктів малят тварин...

...Отже, тут існує певна неминучість. Вона полягає в тому, що на основі людських спадкових передумов народжується людська істота з величезними можливостями розвитку. Зрозуміло, що визнання цієї неминучості не має нічого спільного з фаталізмом. Воно не тільки не перешкоджає здійсненню наших виховних завдань, а й, навпаки, слу­гує його необхідною природною передумовою.

Олександр Володимирович Запорожець (1905—1981)

О. В. Запорожця по праву вважають основополож­ником системи дошкільного виховання за радянських часів, його діяльність тісно пов'язана зі становленням педагогічної і психологічної науки в країні. Предметом наукових досліджень ученого були довільні рухи та людські дії, генезис свідомого керування поведінкою людини, питання сприйняття та мислення, що слугували основою концепції розвитку дитини в процесі виховання. Висловлена О. В. Запорожцем ідея самоцінності дитинства стала головною у забезпеченні гуманізації навчально-виховного процесу в дошкільних закладах. Упродовж тривалого часу очолював Інститут дошкільного виховання АПН СРСР (який нині носить його ім'я).

...Вихідним принципом виховання є ідейна спрямованість змісту всього педагогічного процесу в дитячому садку...

Глибоко специфічний для радянської дошкільної педагогіки нероз­ривний зв'язок змісту виховання дитини із життям радянських лю­дей, із сучасністю.

...Вирішальну роль у розвитку дитини радянська дошкільна педа­гогіка надає цілеспрямованому вихованню та навчанню.

...Програмування змісту дошкільного виховання забезпечує мож­ливість засвоєння дітьми того чи того дошкільного віку доступної їм програми знань, умінь, навичок, ставлень і звичок поведінки, необ­хідних для поступального всебічного виховання.

...Успішна реалізація мети та завдань усебічного гармонійного ви­ховання передбачає врахування вікових психофізіологічних особли­востей та індивідуальних відмінностей дітей.

...Виховання дитини у процесі діяльності — обов'язкова умова і принцип дошкільної педагогіки.

...Єдність виховної та освітньої роботи свідчить про нерозрив­ність процесів виховання та навчання.

...Взаємозв'язок різних сторін виховання створює оптимальні умови для розвитку цілісної особистості дитини.

...Виховна й освітня робота з дітьми потребує систематичності й послідовності, певної повторюваності і концентричності...Важлива соціально-педагогічна умова і принцип виховання — єдність сімейного та громадського виховання, яка забезпечує найпо-зитивніший вплив на особистість дитини.

...Принципи виховання, які випливають із його цілей, визначають зміст і методи роботи з дітьми.

Широкі виховні завдання, які стоять перед... дошкільною пе­дагогікою, не можуть розв'язуватись лише дидактичними засобами у вузькому розумінні слова, а обов'язково передбачають певну організа­цію всього життя і діяльності дитини, що потребує від педагога розу­міння особливостей і закономірностей ЇЇ розвитку. Лише активне за­своєння дитиною практичних умінь, наукових знань, норм поведінки у процесі певним чином організованої діяльності може перетворити засвоєне на справжнє надбання дитячої особистості, піднявши її на більш високий ступінь розвитку.

Віра Кіндратівна Котирло (1931-1989)

Теоретико-експериментальні дослідження В. К. Котирло охоплюють різні сфери особистості дошкільника. Вони спрямовані на вивчення вольової регуляції поведінки, розвиток пізнаваль­ного ставлення дошкільників до навколишньої дійсності, виховання в дітей гуманних почуттів, розкриття умов формування їхніх стосунків у ди­тячому садку і сім'ї, з'ясування змісту й компо­нентів готовності дитини до школи, розкриття новоутворень в ранньому онтогенезі та інші актуальні проблеми навчання і виховання дітей. Праці В. К. Котирло (понад 200) різнобічні за сво­їм змістом і водночас тісно пов'язані між собою. Найвагомішою з них понині вважається «Розвиток вольової поведінки у дошкільників».

В інтересах здійснення єдиної системи виховання дітей дошкільного віку, що відповідає завданням дальшого виховання у шко­лі, об'єднати з урахуванням місцевих умов і можливостей два типи дитячих закладів — ясла і дитячий садок — в єдиний дошкільний... заклад. Керівництво об'єднаними закладами, за винятком відомчих, зосередити в міністерствах освіти союзних республік.

Надалі все нове будівництво дитячих закладів проводити, як пра­вило, за типовими проектами об'єднаних дошкільних установ (ясла-садок) з урахуванням наближення їх до місця проживання дітей, ско­рочуючи тим самим затрати часу батьків на супроводження дошкіль­ників у дитячі заклади.

Доручити Радам Міністрів союзних республік розробити і затвер­дити Положення про об'єднані дитячі дошкільні заклади.

Доручити Академії педагогічних наук РРФСР разом з Академією медичних наук СРСР розробити єдину програму виховання дітей пе-реддошкільного і дошкільного віків...

ГРОМАДСЬКЕ ДОШКІЛЬНЕ ВИХОВАННЯ В УКРАЇНІ ЗА ЧАСІВ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

КОРОТКИЙ НАРИС РОЗВИТКУ ГРОМАДСЬКОГО ДОШКІЛЬНОГО ВИХОВАННЯ В УКРАЇНІ (з 1991 р.)

Із проголошенням незалежності України та побудовою нової са­мостійної держави гостро постало питання про докорінне реформу­вання системи народної освіти, зокрема громадського дошкільного виховання. З перших кроків цього відбудовного періоду було при­йнято низку державних та відомчих документів, спрямованих на відродження національної системи освіти, перебудову її структури та визначення змісту і методів освітньо-виховної роботи на всіх її рівнях.

Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI ст.»), (1993), Закон України «Про освіту» (1996) визначили основні стра­тегічні напрями розвитку освіти на період розбудови нової держави. Досягнення в цій галузі, як і в інших сферах суспільного та еконо­мічного життя, 1996 р. було закріплено та підтверджено Конститу­цією України.

Щодо громадського дошкільного виховання, то воно також регла­ментувалось багатьма документами, які визначали нові підходи до структури дошкільних навчальних закладів, вироблення нових освіт­ніх програм, підготовки педагогічних кадрів тощо.

Згідно з Державною національною програмою «Освіта» («Україна XXI ст.»), Законами України «Про дошкільну освіту» та «Про охорону дитинства» (обидва — 2001 р.) у країні створено бага-топрофільну систему громадського дошкільного виховання, складни­ками якої є як державні дошкільні навчальні заклади, так і різноманітні приватні установи або альтернативні типи дошкільних закладів. На цей час в Україні відповідно до Закону «Про дошкільну освіту» створено такі типи дошкільних навчальних закладів: до­шкільний навчальний заклад (ясла) для дітей віком від двох місяців до трьох років; дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) для ді­тей віком від двох місяців до шести (семи) років; дошкільний на­вчальний заклад (дитячий садок) для дітей віком від трьох до шести (семи) років; дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) компенсу­ючого типу для дітей від двох до семи (восьми) років, які потребу­ють корекції фізичного та (або) розумового розвитку, тривалого лі­кування та реабілітації; будинок дитини — дошкільний навчальний заклад системи охорони здоров'я для медико-соціального захисту ді-тей-сиріт і дітей, позбавлених піклування батьків; дошкільний на­вчальний заклад (дитячий будинок); дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) сімейного типу для дітей віком від двох до шести (се­ми) років, які перебувають в родинних стосунках; дошкільний на­вчальний заклад (ясла-садок) комбінованого типу для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, у складі якого можуть бути гру­пи загального розвитку, компенсуючого типу, сімейні, прогулянкові, в яких забезпечуються дошкільна освіта з урахуванням стану здо­ров'я дітей, їхнього розумового, психічного та фізичного розвитку тощо.

Відповідно до зазначених законів освітньо-виховна робота прово­диться з дітьми раннього та дошкільного віку за різними програмни­ми документами, як відомчими, так і варіативними або авторськими. Нині в Україні найпоширенішими є програми «Малятко» (створена колективом науковців АПН України та викладачами педагогічних навчальних закладів) та «Дитина» (створена колективом викладачів Міжрегіонального інституту вдосконалення вчителів імені Бориса Грінченка). В регіонах України діють освітні програми, розроблені працівниками методичних кабінетів керівних органів освіти цих міст («Дитина в дошкільні роки» — м. Запоріжжя; «Українське дошкіл-ля» — м. Львів та ін.). Низку авторських програм спрямовано на роботу з обдарованими дітьми або з такими, які потребують особли­вого підходу («Надія» — м. Одеса, «Ранній інтелектуальний розви­ток», за методикою М. Веракси — м. Львів тощо); діють програми альтернативних дошкільних закладів, які працюють за методикою С. Ф. Русової, системою М. Монтессорі, вальдорфською педагогі­кою тощо.

Особливе місце у визначенні стратегії дошкільного виховання, го­ловних завдань та змісту освіти в сучасних дошкільних закладах на­лежить документу, який створено широким колом науковців, викла­дачів вищих навчальних закладів та коледжів, практичних працівни­ків. Це — «Базовий компонент дошкільної освіти в Україні», прийня­тий 1998 р. Міністерством освіти України та Академією педагогічних наук України. Програма освітньої роботи, яка визначена у цьому до­кументі, охоплює основні сфери життєдіяльності людини і має такі розділи: «Природа», «Культура», «Люди», «Я сам». Кожен розділ розкриває напрями та очікувані результати освітньо-виховної роботи, форми практичної діяльності дітей, які забезпечують засвоєння ними знань, набуття необхідних навичок. Відмітною ознакою цього доку­мента є його спрямованість на впровадження самобутніх засад вихо­вання, забезпечення гармонійного розвитку дітей на основі їх вхо­дження у сучасне життя, культуру українського народу, оволодіння рідною мовою тощо.

Упродовж останнього десятиріччя значно підсилено підготовку пе­дагогічних кадрів для дошкільних навчальних закладів. Крім дошкіль­них факультетів, які існували в Україні до 1990 р. (у Києві, Рівному, Слов'янську, Одесі, Бердянську), створено нові дошкільні факульте­ти та педагогічні коледжі (у Полтаві, Глухові, Харкові, Мелітополі, Івано-Франківську, Умані, Миколаєві та інших містах). Створюють­ся також приватні та комерційні вищі навчальні заклади, ліцеї та ко­леджі. У цих закладах діє багаторівнева система навчання: бакалав-рат, підготовка спеціалістів, магістратура. Така багатоступенева осві­та потребує розмежування рівнів підготовки фахівців, а отже, й роз­робки освітньо-кваліфікаційних стандартів до кожного з них.

Змінюються також форми й методи навчального процесу у вищій школі. Йде пошук інтерактивних методів навчання, впроваджується інтегроване навчання, вдосконалюється теоретична та практична під­готовка фахівців у галузі дошкільного виховання.

Розвиток теорії дошкільного виховання здійснюється багатьма вче­ними, психологами та педагогами, методистами з окремих методик освітньої роботи дошкільних навчальних закладів. Найактуальнішими проблемами у цій галузі нині є демократизація, гуманізація та індиві­дуалізація навчально-виховного процесу.

Нижче подаємо уривки з основних державних документів, які, починаючи з 1991 р., визначають розвиток дошкільної освіти, та орі­єнтують на її подальше вдосконалення та перебудову.

ДЕРЖАВНІ ДОКУМЕНТИ

ПРО ДИТИНСТВО ТА ДОШКІЛЬНУ ОСВІТУ

ВИТЯГ З КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

(Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України

28 червня 1996 р.)

Розділ І ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ

Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування україн­ської мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України...

Розділ II

ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Стаття 51. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоло­віка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.

Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. ,.-,:•

Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 52. Діти рівні у своїх правах незалежно від походжен­ня, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідують­ся за законом.

Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьків­ського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і під­тримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Стаття 53. Кожен має право на освіту.

Повна загальна середня освіта є обов'язковою.

Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах-; розвиток дошкільної, повної за­гальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і після-дипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипен­дій та пільг учням і студентам.

Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в держав­них і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення

рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або че­рез національні культурні товариства.

Стаття 54. Громадянам гарантується свобода літературної, ху­дожньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної влас­ності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуаль­ної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширю­вати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'яз­ків України зі світовим співтовариством.

ВИТЯГ ІЗ ДЕРЖАВНОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ «ОСВІТА» («УКРАЇНА XXI СТОЛІТТЯ»)

З перетворенням України на самостійну державу освіта стала влас­ною справою українського народу. Розбудова системи освіти, її доко­рінне реформування мають стати основою відтворення інтелектуаль­ного, духовного потенціалу народу, виходу вітчизняної науки, техні­ки і культури на світовий рівень, національного відродження; станов­лення державності та демократизації суспільства в Україні.

Існуюча в Україні система освіти перебуває в стані, що не задоволь­няє вимог, які постають перед нею в умовах розбудови української дер­жавності, культурного та духовного відродження українського народу.

Звідси — необхідність у виробленні в Україні цілісної Програми для забезпечення випереджального розвитку цієї галузі в цілому.

Головна мета Програми — визначення стратегії розвитку освіти в Україні на найближчі роки та перспективу XXI століття, створення життєздатної системи безперервного навчання і виховання для досяг­нення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуаль­ного та культурного потенціалу як найвищої цінності нації.

ДОШКІЛЬНЕ ВИХОВАННЯ

Дошкільне виховання є вихідною ланкою в системі безперервної ос-зіти, становлення і розвитку особистості. Воно здійснюється в родині, іитячих дошкільних виховних закладах у тісній взаємодії з сім'єю і має та меті забезпечення фізичного та психічного здоров'я дітей, їх повно-дінного розвитку, готовності до школи, набуття життєвого досвіду.

Дошкільне виховання спрямовується на практичне оволодіння рід-тою мовою в сім'ї та дошкільному виховному закладі, забезпечення іізнавальної активності, творчих і художніх здібностей в ігровій та нших видах дитячої діяльності; виховання культури спілкування, по ваги й любові до батьків, родини, Батьківщини; започаткування основ трудового виховання, екологічної культури, моральної орієнта­ції в національних і загальнолюдських цінностях.

Дошкільне виховання ґрунтується на засадах родинного вихован­ня, народної педагогіки, національної культури, сучасних досягнень науки, надбань світового педагогічного досвіду. Воно органічно поєд­нує родинне і суспільне виховання.

РОДИННЕ ВИХОВАННЯ

На етапі раннього родинного виховання батьки, як перші педаго­ги, покликані створити умови для повноцінного фізичного та психіч­ного становлення особистості, забезпечити дитині почуття захищено­сті, рівноваги, довіри, сформувати активне, зацікавлене ставлення до навколишнього світу.

Сім'я несе повну відповідальність за розвиток, виховання і на­вчання своїх дітей.

СУСПІЛЬНЕ ВИХОВАННЯ

Суспільне виховання покликане продовжувати повноцінний і все­бічний розвиток дитини на засадах національної культури і духовно­сті з урахуванням різноманітності національного складу та регіональ­них умов України. Воно доповнює родинне виховання і здійснюється у дошкільних виховних закладах.

Для забезпечення готовності дітей до подальшого навчання, вияв­лення і розвитку обдарованих дітей, а також тих, що потребують ко­рекції здоров'я, має бути створено необхідну мережу дошкільних ви­ховних закладів різних типів і профілів, а саме:

загальні з профільними групами художньо-естетичного, фізкультур­но-оздоровчого напрямів, гуманітарні з вивченням іноземних мов тощо;

компенсуючі та комбіновані.

Можуть створюватись групи короткотривалого перебування, про­гулянкові, оздоровчі тощо.

Стратегічні завдання

реформування дошкільного виховання:

• створення належних соціально-економічних і морально-психоло­гічних умов для повноцінного життя дитини, оптимального її розвит­ку й виховання, зміцнення здоров'я;

. піднесення пріоритету суспільного дошкільного виховання та по­дальший розвиток мережі дошкільних виховних закладів з метою по­зитивних зрушень у демографічній ситуації;

. оновлення змісту, форм і методів дошкільного виховання відпо­відно до вікових особливостей дітей дошкільного віку.

Стаття 4. Дошкільна освіта. Дошкільний вік

1. Дошкільна освіта є обов'язковою первинною складовою части­ ною системи безперервної освіти в Україні.

2. Дошкільна освіта — цілісний процес, спрямований на:

• забезпечення різнобічного розвитку дитини дошкільного віку від­ повідно до її задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психіч­ них та фізичних особливостей, культурних потреб;

• формування у дитини дошкільного віку моральних норм, набуття нею життєвого соціального досвіду.

3. Дошкільний вік — базовий етап фізичного, психологічного та соціального становлення особистості дитини.

і. Періоди дошкільного віку:

• немовляти;

• молодший дошкільний;

• середній дошкільний;

• старший дошкільний.

Стаття 5. Система дошкільної освіти

Систему дошкільної освіти становлять:

• дошкільні навчальні заклади незалежно від підпорядкування, ти­ пів і форми власності;

• наукові і методичні установи;

• органи управління освітою;

• освіта та виховання в сім'ї. Стаття 6. Принципи дошкільної освіти Принципами дошкільної освіти є:

• доступність для кожного громадянина освітніх послуг, що нада­ ються системою дошкільної освіти;

• рівність умов для реалізації задатків, нахилів, здібностей, обда­ рувань, різнобічного розвитку кожної дитини;

• єдність розвитку, виховання, навчання і оздоровлення дітей;

• єдність виховних впливів сім'ї і дошкільного навчального закладу;

• наступність і перспективність між дошкільною та початковою за­ гальною освітою;

• світський характер дошкільної освіти;

• особистісно-орієнтований підхід до розвитку особистості дитини;

• демократизація та гуманізація педагогічного процесу;

• відповідність змісту, рівня й обсягу дошкільної освіти особливос­ тям розвитку та стану здоров'я дитини дошкільного віку.

Стаття 7. Завдання дошкільної освіти Завданнями дошкільної освіти є:

• збереження та зміцнення фізичного, психічного і духовного здо­ ров'я дитини;

виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей Українського народу, а також цінно-

стей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля;

• формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, набуття нею соціального досвіду;

• виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти, забез­ печення соціальної адаптації та готовності продовжувати освіту;

• здійснення соціально-педагогічного патронату сім'ї. Стаття 8. Роль сім'ї у дошкільній освіті

1. Сім'я зобов'язана сприяти здобуттю дитиною освіти у дошкіль­ них та інших навчальних закладах або забезпечити дошкільну освіту в сім'ї відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти.

2. Відвідування дитиною дошкільного навчального закладу не звільняє сім'ю від обов'язку виховувати, розвивати і навчати її в ро­ динному колі.

3. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність пе­ ред суспільством і державою за розвиток, виховання і навчання дітей, а також збереження їх життя, здоров'я, людської гідності.

Стаття 9. Здобуття дошкільної освіти

1. Громадяни України незалежно від раси, кольору шкіри, полі­ тичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціаль­ ного походження, майнового стану, місця проживання, мовних або ін­ ших ознак мають рівні права на здобуття дошкільної освіти у до­ шкільних навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форми власності, а також у сім'ї.

2. Здобуття дошкільної освіти в дошкільних навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форми власності має забезпе­ чити виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти.

3. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, здобувають дошкільну освіту в порядку, вста­ новленому для громадян України.

4. Відповідальність за здобуття дітьми дошкільної освіти покладаєть­ ся на їхніх батьків, а дітьми, позбавленими батьківського піклування, — на осіб, які їх замінюють, та на навчальні заклади, де вони утримуються.

5. Дитина може здобувати дошкільну освіту за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють:

• у дошкільних навчальних закладах незалежно від підпорядуван- ня, типів і форм власності;

• у сім'ї;

• за допомогою фізичних осіб з високими моральними якостями, які мають відповідну вищу педагогічну освіту, ліцензію на право на­ дання освітніх послуг у сфері дошкільної освіти та фізичний стан здоров'я яких дозволяє виконувати обов'язки педагога.

Стаття 10. Мова (мови) у дошкільній освіті Мова (мови) у дошкільній освіті визначається відповідно до Кон­ституції України і законів про мови.

НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ СИСТЕМИ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ, ЇХ ПОВНОВАЖЕННЯ

Стаття //. Дошкільний навчальний заклад та його повноваження

1. Дошкільний навчальний заклад — навчальний заклад, що за­ безпечує реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію та го­ товність продовжувати освіту.

2. Дошкільний навчальний заклад:

• задовольняє потреби громадян відповідної території в здобутті дошкільної освіти;

• забезпечує відповідність рівня дошкільної освіти вимогам Базо­ вого компонента дошкільної освіти;

• створює безпечні та нешкідливі умови розвитку, виховання та навчання дітей, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміц­ нення здоров'я відповідно до санітарно-гігієнічних вимог та забезпе­ чує їх дотримання;

• формує у дітей гігієнічні навички та основи здорового способу життя, норми безпечної поведінки;

• сприяє збереженню та зміцненню здоров'я, розумовому, психо­ логічному і фізичному розвитку дітей;

• здійснює соціально-педагогічний патронат, взаємодію з сім'єю;

• є осередком поширення серед батьків психолого-педагогічних та фізіологічних знань про дітей дошкільного віку;

• додержується фінансової дисципліни, зберігає матеріально-тех­ нічну базу;

• здійснює інші повноваження відповідно до статуту дошкільного навчального закладу.

3. Дошкільний навчальний заклад, заснований на приватній формі власності, здійснює свою діяльність за наявності ліцензії на право на­ дання освітніх послуг у сфері дошкільної освіти, виданої у встановле­ ному законодавством України порядку.

4. Режим роботи дошкільного навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності, тривалість перебування в ньо­ му дітей встановлюються його засновником (власником) відповідно до законодавства України за погодженням з відповідними органами управ­ ління освітою та відповідними органами управління охорони здоров'я.

За бажанням батьків або осіб, які їх замінюють, у дошкільному навчальному закладі може встановлюватися гнучкий режим роботи, який передбачає організацію різнотривалого цілодобового перебуван­ня дітей, а також чергової групи у вихідні, неробочі та святкові дні.

5. Дошкільний навчальний заклад, що здійснює інноваційну діяль­ ність, може мати статус експериментального. Такий статус надається йому згідно з Положенням про порядок здійснення інноваційної

освітньої діяльності, затвердженим спеціально уповноваженим цен­тральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки. Статус експериментального не змінює підпорядкування, тип і форму влас­ності дошкільного навчального закладу.

6. У дошкільному навчальному закладі незалежно від підпорядку­вання, типу і форми власності не допускаються створення і діяльність організаційних структур політичних партій та релігійних організацій.

ВИТЯГ ІЗ ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ОХОРОНУ ДИТИНСТВА» (Прийнятий 26 квітня 2001 р.)

Цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний за­гальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав ди­тини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

• дитина — особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з зако­ ном, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше;

• дитинство — період розвитку людини до досягнення повноліття;

• охорона дитинства — система державних та громадських захо­ дів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного ви­ ховання і розвитку дитини та захисту її прав;

• дитина-сирота — дитина, в якої померли чи загинули батьки;

• діти, позбавлені батьківського піклування, — діти, які залиши­ лися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, ви­ знанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких від­ мовились батьки, та безпритульні діти;

• безпритульні діти — діти, які були покинуті батьками, самі зали­ шили сім'ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання;

• дитина-інвалід — дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового розвитку.

Основне завдання дошкільної освіти — не стільки озброїти дитину системою галузевих знань, скільки наукою життя. Суспільству необ­хідні життєздатні, самостійні, практично умілі, творчі люди з розви­неним почуттям відповідальності, гідності, совісті, тому пріоритетним є ціннісний, морально-соціальний розвиток особистості з перших ро­ків її життя.

Зміст дошкільної освіти спрямований на збереження дитячої субкультури, зорієнтований на цінності та інтереси дитини, враху­вання її вікових можливостей.

Відповідно до цього дошкільний заклад не є «школою для малень­ких», де дитину вправляють у знанні математики, читанні й письмі. Він відповідальний за процес соціального розвитку особистості, по­кликаний полегшити її входження у широкий світ і розвинути внут­рішні сили. Дошкільний заклад виступає своєрідним посередником між вузьким родинним колом, з якого виходить малюк, і незнайомим світом, до життя в якому він має незабаром прилучитися.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

БАЗОВОГО КОМПОНЕНТА ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Базовий компонент дошкільної освіти визначає обов'язковий міні­мум змісту основних освітніх програм, обсяг навантаження, вимоги до рівня розвиненості, вихованості та навченості дитини семи (шести) років, а також умови, за яких вони можуть бути досягнуті. Базовий компонент — це мінімально достатній та необхідний дитині перших семи (шести) років життя ступінь компетентності, необхідний для її нормального функціонування у навколишньому середовищі. Він пе­редбачає набір елементарних знань, уявлень, практичних умінь та на­вичок, які гарантують дитині адаптацію до життя, здатність орієнту­ватися в ньому, адекватно реагувати на явища, події, людей. Йдеться передусім про забезпечення особистості перших років життя своєрід­ного мінімального освітнього ядра, рівень засвоєння якого відображе­но в якісно-кількісних показниках її діяльності та поведінки.

У контексті Базового компонента поняття «мінімальний рівень» вживається не в розумінні найнижчий за ступенем розвитку, а як обов'язковий набір елементарних, доступних віку складових. Отже, документ орієнтує на досягнення дитиною нижнього вікового, а не індивідуального порога.

Базовий компонент складено з урахуванням того, що засвоєння змісту дошкільної освіти розраховано на весь період дошкільного ди­тинства. Кожна вікова сходинка у цьому процесі відіграє свою особ­ливу роль за умови повної реалізації дитиною своїх потенційних мож­ливостей на попередньому етапі.

Базовий компонент дошкільної освіти складається з двох частин — інваріантної та варіантної.

Інваріантна частина визначає обов'язковий для дітей певного віку ступінь засвоєння знань, понять, забезпечує єдність освітньо-виховно­го простору України, створює необхідні умови для розвитку, вихо­вання і навчання дітей незалежно від місця та умов проживання, типу дошкільного закладу.

Варіантна частина враховує і відображає у змісті освіти регіональ­ні, етносоціокультурні та індивідуальні особливості розвитку до­шкільника.

ЗМІСТ БАЗОВОГО КОМПОНЕНТА ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Зміст Базового компонента дошкільної освіти систематизований за сферами життєдіяльності: «Природа», «Культура», «Люди», «Я сам».

Сфера «Природа» формує елементарний природодоцільний сві­тогляд, несе ціннісно-змістову наповненість за екологічним та природ­ничим напрямами, сприяє усвідомленню дитиною себе як частки при­роди, формує відчуття відповідальності за те, що відбувається навко­ло неї і внаслідок її дій у довкіллі.

Сфера «Культура» вводить дитину у світ практичної та духовної діяльності людини, розвиває потребу в реалізації власних творчих здібностей, навчає діставати задоволення від процесу та результатів своєї діяльності, вправляє в умінні цінувати рукотворні вироби, куль­тивує інтерес до надбань національної та світової культур.

Сфера -«Люди» формує соціальну компетентність: навчає дифе­ренціювати людей за ознаками віку, статі, спорідненості; поводитися в межах дозволеної поведінки, оволодівати культурою діалогу, адек­ватно реагувати на вчинки і слова інших, дотримуватись правил хоро­шого тону, співпереживати і співдіяти.

Сфера «Я сам» відкриває дитині світ власного внутрішнього жит­тя, прагнень, думок, переживань; допомагає зіставити свої бажання з можливостями; привертає увагу до особливостей власного фізичного, психічного та соціального розвитку...

Документ розрахований на науковий загал, залучений до розробки програмно-методичного забезпечення дошкільної освіти, задає стан­дарт психолого-педагогічних умов розвитку, виховання та навчання дітей дошкільного віку, ставить вимоги до змісту освітніх програм, професійної компетентності педагогів, організації розвивального середовища.