2.Досвід про педагогічні спроби в.Ф.Одоєвського.

Видатний громадський діяч і мислитель першої половини XIX ст. В. Ф. Одоєвський багато уваги приділяв справі народної освіти, вихованню й навчанню дітей. У ЗО —40-х роках XIX ст. він був широковідомий як організатор і теоретик дошкільного виховання. В Петербурзі та в інших містах Росії організував дитячі притулки, які були прообразом перших російських дитячих садків, створив низку посібників і керівництв з навчально-виховної роботи в них. Найцінніші з них: «Наука до науки. Книжка дідуся Іринея», «Положення про дитячі притулки», «Наказ осо­бам, які безпосередньо завідують дитячими при­тулками» та ін. У цих посібниках В. Ф. Одоєв­ський розробив конкретні положення щодо змісту і методів роботи в дитячих притулках, висунув основні вимоги до роботи виховательок, визначив шляхи всебічного розвитку дітей. Досвід про педагогічні спроби при початковій освіті дітей

Говорити тут про значення педагогії взагалі було б зайвим. \Уі55еп §іеЬг. Маспі (від знання — сила), говорять німці: важливість науки, що має своїм предметом вказати на засоби, якими можна здобути знання, в поширеному значенні цього слова, зрозуміла всякому осві­ченому читачеві, але я вважаю за потрібне дещо ширше сказати про ту частину цієї науки, що стосується дитячого або взагалі первісного виховання, яке донині не досить розуміють.

Довго увага педагогів була звернена на вищі ступені навчання, і лише тепер помітили, що вони недосяжні для людини, з ранніх літ, можливо, з чотирирічного віку, розумно не підготовленої... Досі ще багато хто думає, що справжнє виховання починається з дванадцятирічного віку, — це од­на з найнебезпечніших помилок, і займайтеся чи не займайтеся дитиною, навчайте її чи не навчайте, але з чотирьох років вона вже виховується — якщо не вами, то сама собою й усім, що її оточує: словами, які ви про­мовляєте, не думаючи, що вони нею були помічені, вашими вчинками, навіть неживими предметами, які випадково знаходяться навколо неї.

Поступово дійшли до таких, очевидно, досить простих переконань: що в педагогії багато прекрасних теорій, але мало таких, що застосовуються; що успіх пе­дагогії, як і будь-якої іншої науки, залежить від багаторічних раціо­нальних, практичних спостережень; що найдосконалішою метою педа­гогії є та, котра подає найбільше засобів для спостережень за розвит­ком духовного процесу в дитині й навчає користуватися цими спосте­реженнями...

З чого ж почати, запитають у мене, інакше кажучи, в чому поля­гає головне завдання розвитку духовного заряду в людині? Відпові­даю: змусити говорити ті стихії духовні, з якими ми народжуємося, які навіть у немовляти виявляються у вигляді несвідомих спонук, незв'язаних думок і з яких зрештою утворюється те, що досить неточ­но називається вродженими поняттями, але котрих значно більше, ніж зазвичай гадають; навести учня на той шлях, яким він від несві­домих понять може поступово дійти до свідомих; те, що неясно уяв­ляється його душі, висловити певним словом і пов'язати те, що дитя­чому розуму уявляється розрізненим, таким, що не має між собою ні­яких відносин...

Проте не слід думати, що ці вроджені поняття можуть розвиватися самі собою без сприяння навколишніх обставин. Те, що ми називаємо вродженими поняттями, за відсутності кращого слова, є, власне кажу­чи, живий продукт нашого духовно-тілесного організму і помічається навіть у нижчих тварин. Кюв'є, якщо не помиляюсь, говорив, що пе­ред бджолою повинен носитися фантом геометричної п'ятигранної форми чашечки; здійснити цей фантом є жива потреба організму бджоли; але бджола може і не здійснити його; її крила, ноги, хоботок можуть бути погано створені, не розвинені; вона може не знайти нав­коло себе того матеріалу, який їй потрібен для побудови чашечки; го­това геометрична форма залишиться безплідною. Навіть у рослин, хоч кожна насінина містить у собі можливість розвинутися в рослину, проте не кожна насінина виростає, а виростає лише та, що поставлена в умови росту, якими є волога, ґрунт тощо. Навіть у мінералах магніт виявляє свою дію лише при зустрічі із залізом або з іншим магнітом. Те саме явище повторюється і в людині, лише, певна річ, на кілька ступенів вище й частіше, наскільки людина вища від тварини, росли­ни, мінералу. Так, наприклад, поняття про число, міру, мову, витон­ченість існує в душі людини, проте це поняття може й не розвинути­ся, якщо потреба здійснити це поняття не буде задоволена навколиш­німи обставинами. Тому визначення числа недоступне для того, хто ще не привів у рух свою обчислювальну здібність на досвіді. Безглуз­до говорити дитині про дієслово, починаючи з відомого визначення: «Дієслово є частина мови, що виражає дію чи страждання».