Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекції.doc
Скачиваний:
61
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
792.58 Кб
Скачать

2.Микола Іванович Пирогов – видатний громадський діяч.

(1810-1881) Видатний громадський діяч України та Росії, вчений, хірург, організатор медичної допомоги героїчним захисникам Севастополя під час Кримської війни, фундатор воєнно-гюльової хірургії, педагог і просвітитель М. І. Пирогов надавав великого значення завданням виховання та освіти. У статті «Питання життя» (1856), у «Щоденнику старого лікаря», у наказах та документах, які він видавав, працюючи попечителем спочатку Одеського, а потім Київського навчального округу (1856—1861), М. І. Пирогов дуже високо оцінював роль вихован­ня, вважаючи ідеалом людини всебічно розвинену особистість, що прагне до праці на користь суспільства.

Почесне місце у процесі розвитку особистості М. І. Пирогов відводив сім'ї, зокрема жінці-матері, яка мала дбати про розвиток своїх дітей, залучати їх до гри та праці, допомагати увійти в соціальне життя. Особливу увагу вчений приділяв проблемі вивчення психологічних особливостей дитини, вважав за необхідне спиратися на результати цього вивчення у побудові виховного процесу.

У розвитку питань дошкільної педагогіки, громадських форм виховання дітей дошкільного віку впродовж другої половини XIX ст. значну роль відіграв широкий суспільно-педагогічний рух. Поштовхом до нього стала стаття Миколи Івановича Пирогова «Питання життя» (1856), в якій було висунуто ідею про необ­хідність зміни поглядів на виховання, надавалося велике значення вихованню вже з перших років життя дітей і навіть з часу народ­ження.

Своєю прогресивною педагогічною та громадською діяльністю М. І. Пирогов зробив вагомий внесок у розвиток педагогічної науки в Україні, особливо з питань громадянського та гуманістичного вихо­вання підростаючого покоління. Однак практику громадського до­шкільного виховання не підтримував. «Я не шкодую, що жив дити­ною, коли були невідомі фребелівські дитячі садки», — писав він. Важлива роль у цій справі, на думку М. І. Пирогова, належала жін-ці-матері. Він вважав, що основною діяльністю дітей є гра, тому слід враховувати психологічні особливості дітей, спираючись на них в умовах сімейного виховання.

Усі, хто готується бути корисними громадянами, мають спочатку

навчитися бути людьми.

Тому всі до певного періоду життя, в якому чітко визначаються їх­ні схильності і їхні таланти, мають користуватися плодами тієї ж мо­рально-наукової освіти. Недарма певні знання здавна називаються «гштапіога»*, тобто необхідні для кожної людини. Ці знання, зі зни­щенням язичництва, з удосконаленням наук, з розвитком громадсько­го побуту різних націй, змінені в їх вигляді, лишаються назавжди, проте, тими самими світильниками на життєвому шляху і давньої, і

нової людини.

Отже, напрям і шлях, яким має здійснюватися загальнолюдська освіта для всіх і кожного, хто хоче заслужити це ім'я, чітко визна­чено.

Вона є найприроднішою і найневимушенішою.

Вона є найзручнішою і для урядів, і для підданих.

Для урядів тому, що всі вихованці до певного віку діставатимуть освіту, керовані абсолютно одним і тим самим напрямом, в одному дусі, з однією й тією самою метою; отже, морально-наукове вихо­вання всіх майбутніх громадян перебуватиме в одних руках. Усі види, всі добрі наміри урядів для поліпшення освіти виконувати­муться послідовно, з однаковою енергією й особами одного відом­ства.

Для підданих тому, що всі вихованці до вступу їх у число гро­мадян будуть дружньо мати однакові права й однакові вигоди вихо­вання.

Цю тотожність духу і прав виховання слід вважати вигідною не тому, що ніби є шкідливим для суспільства поділ його на певні корпо­рації, які виникають унаслідок різноманітного виховання. Ні, навпа­ки, я бачу в заохочуванні корпорацій засіб піднести моральний побут різних класів і станів, вселити в них повагу до їх занять і до кола дій, визначеного для них долею. Однак щоб добути користь для сус­пільства з панівного духу корпорацій, треба сприяти його розвиткові не раніше повного розвинення всіх розумових здібностей молодої лю­дини. Інакше є побоювання, що цей самий засіб буде і хибно зрозумі­лий, і не до речі застосований.

Є, проте, немаловажні причини, які виправдовують існування спе­ціальних шкіл у всіх країнах і у всіх народів.

До них належить майже життєва потреба деяких націй у спеціаль­ній освіті громадян з різних галузей знань і мистецтв, найнеобхідні-ших для добробуту і навіть для існування країни, а саме, коли перед нею стоїть постійна необхідність користуватися якнайшвидше і якнай­ширше плодами освіти молодих спеціалістів.

Однак, по-перше, немає жодної потреби для якої завгодно краї­ни, більш істотної і більш необхідної, ніж потреба «в справжніх лю­дях». Кількість не поступиться перед якістю. А якщо і візьме гору, то все-таки рано чи пізно підкориться мимоволі... духовній владі

якості.

Це історична аксіома.

По-друге, загальнолюдська, або університетська, освіта анітрохи не виключає існування таких спеціальних шкіл, які займалися б практичною, або прикладною, освітою молодих людей, уже підготов­лених загальнолюдським вихованням.

Спеціальні школи і ціле суспільство незрівнянно більше виграють, маючи у своєму розпорядженні морально і науково, в одному дусі і в одному напрямі підготовлених учнів.

Учителям цих шкіл доведеться сіяти вже на обробленому полі. Уч­ням легше буде засвоювати сприймане. Нарешті, розвиток духу кор­порацій, поняття про честь і гідність тих станів, до вступу в які готу­ють ці школи, буде і вчасним, і свідомим для молодих людей, достат­ньо підготовлених загальнолюдським вихованням.

  1. Народна педагогіка Олександра Васильовича Духновича. (1803-1865)

Видатний діяч XIX ст. в галузі освіти О. В. Духнович, працюючи в Західній Україні, виступав за реформування суспільства за допомо­гою просвітництва та поширення освіти серед українського народу.

Автор першого на Закарпатті букваря (1847) — «Книжиці читальної для начинающих», інших підручників для початкової освіти О. В. Духно­вич надавав великого значення вихованню та навчанню підростаючого покоління, вважаючи, що ця справа має бути організованою та науково обґрунтованою. Саме з цією метою він створив книгу «Народна педагогія в пользу училищ й учителей сельських» (1857), яку справедливо вважають першим підручником з педагогіки, що відіграв визначну роль у розвитку вітчизняної педагогічної науки.

Який характер повинен мати учитель?

Учитель мусить мати постійний характер, тобто він не повинен бу­ти волоцюгою, брехливим, ганьбителем, огудником, лихословом, за­здрісником, але таким мужем, про якого сказано, то є істинний ізра­їльтянин, в якому немає брехні. Повинен бути передусім лагідним, щоб учні до нього з любов'ю ставилися і мали до нього довіру. І це хай буде для вчителя першим правилом.

А чому це є перше правило навчання?

Тому, що лише той одержить добрий і корисний успіх у науках, кого учні люблять і мають до нього довіру. Учні, які люблять свого наставника, радо ходитимуть до школи, радісно й уважно його слуха­тимуть і, щоб не втратити любов учителя, будуть намагатися робити за його волею...

Коли навчання буде зрозумілим?

Навчання буде зрозумілим тоді, коли учні легко і цілковито розу­міють все те, що їм викладається, і вміють приводити це в дію. Також учитель, який бажає викладати, мусить пояснювати свою науку прос­тими, а не добірними, високими словами, короткими реченнями, а не довгими періодами; крім цього, він повинен повторювати предмет, який викладає. Так, коли він розповів щось нове і повторив це, нехай запитає, чи всі зрозуміли, нехай і найслабшого запитає, як він це ро­зуміє. Викладання буде зрозумілим, коли учитель ще й прикладами розтлумачить викладену річ, наприклад: Земля кругла, як яйце, а не як яблуко, бо яйце опукле на обох кінцях, а яблуко — ні; так і Земля на двох кінцях або краях є трохи опуклою. Завдяки хорошому пояс­ненню учень починає міркувати, порівнювати речі, добре розуміти і робити висновки, і внаслідок таких дій розвиваються сили душевні і просвіщається розум.

Коли навчання буде чуттєвим?

Навчання зветься чуттєвим тоді, коли воно сприймається почуття­ми учнів.

До чуттєвого навчання відноситься і те, що певний предмет учні побачать з усіх боків, зрозуміють всі частинки, з яких цей предмет складається, і порівняють з іншим подібним; так, наприклад, на урок з природознавства можна привести собаку. Оглянувши її, не­хай учні порівняють з вовком або з лисицею, наскільки і в чому во­ни схожі і в чому відрізняються; так і птахи, наскільки вони схожі або різняться.

Коли ж викладається не чуттєвий предмет, тобто загальний, який показати не можна, наприклад граматика, тоді треба більше прикла­дів навести і порівняти; так, наприклад, нехай учитель наведе слова плот і плоть, порівняє ці слова, пояснивши різницю між ними, і ска­же, що перше слово плот належить до другої, а плоть — до четвер­тої відміни. В такий спосіб нехай наводить і надалі слова, що відріз­няються між собою, порівнює їх, щоб діточки швидше збагнули і на­вчилися міркувати, порівнюючи різні речі...

НЕ 2.4.Драгоманов М.П. про школи в Україні. Творчість для дітей Лесі Українки та Івана Франка

План

1.Про народні школи на Україні. М.П.Драгоманов.

2.Твори для дітей Лесі Українки та Івана Франка.