Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекції.doc
Скачиваний:
61
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
792.58 Кб
Скачать

1.Про народні школи на Україні. М.П.Драгоманов (1841-1895)

М. П. Драгоманов — видатний український учений, історик, громадський діяч, педагог-демократ, уболі­вав за розвиток народних шкіл в Україні, освіту се­лянських дітей, навчання їх рідною мовою, розвиток їхніх духовних сил, національних рис характеру. Великого значення надавав ролі вчителя, особли­во сільського, який мав бути носієм прогресу для народу. Отже, потрібно було створити належну систему підготовки вчителів, надати їм необхідну методичну літературу, поліпшити їхній побут, умови життя та праці.

У творах «Народні школи на Україні серед життя і письменства в Росії» (1877), «Антракт з історії українофільства» (1876), «Педагогическое значение малорусского язьїка» (1866) та інших М. П. Драгоманов критикував стан освіти в Росії та Україні, вимагав упровадження ідей народності на педагогічному ґрунті, закликав до здійснення освітнього процесу рідною мовою, до вивчення особливостей розвитку дитини з урахуванням її вікових можливостей тощо. Проблеми освіти і виховання вчений пов'язував з розвитком демократичного суспіль­ства в Україні. Його погляди щодо цього мають виключно важливе значення для побудови сучасної демократичної системи освіти, зокрема громадського дошкільного виховання. НАРОДНІ ШКОЛИ НА УКРАЇНІ

СЕРЕД ЖИТТЯ І ПИСЬМЕНСТВА В РОСІЇ

...Про таку науку, та ще рівну для всіх, в Росії шкода й говорити! Тут нема й самого малого письменства для народу і ніхто з тих, хто має силу в Росії, не тільки пильно досі про нього не думав, — а ще всяким способом старавсь зупинити діло всякої науки і освіти, а особ­ливо серед мужиків, хоча Росія за числом людей в кожному стані єсть мужицька земля.

...Сільський учитель кинутий в нас без допомоги, без ради освічених людей, без бібліотеки, усякий над ним збиткує, гордує й усякий чіпля­ється до нього, шпіонить над ним: поліція, пани, попи й інспектори.

Однак тепер ми б нічого не казали проти того, що в наших гімназіях і університетах учать по-московському, а не по-українському, вже через те одне, що нашою мовою немає тепер наукових книжок. Ми тільки ба­жали б, щоб і московською мовою давали справжню, чесну науку, не забивали голів і не мовчали і про наш народ, його минуле, теперішній стан, про його мову, щоб не зупиняли книг, нашою мовою писаних, не перешкоджали спробам вести в гору нашу «мужицьку» мову. З того не було 6 ще такої явної шкоди, як з того, що сільську дитину садовлять за книгу, по-чужому писану, бо як там не є, а панська й попівська, чи­новницька дитина вміє по-московському більшою частиною ліпше, ніж по-«мужицькому», по-українському! Ми вважаємо поділ мови на пан­ську і мужицьку за велику біду для будь-якого народу, а особливо для нашого. У нас все, що піднімається наукою над народом, все те йде на користь народові чужому, а не нашому. Кажуть, що й московський му­жик не все розуміє в книзі, в газеті, що й на Московщині є панська мо­ва і мужицька. Тут є крихта правди, але в Московщині не так книжна, панська мова одмінна, не зрозуміла народові, як у нас.

...Тонка на «українофільство» за особисті врази доторкнулась над усе саме науки, а особливо сільської освіти. Мало того, що зупини­лась наука над Україною через те, що закрите Географ, товариство в Києві, — сільський люд по всій Україні втратив ті книжки, котрі розказували йому науку його рідною мовою, — книжки зовсім і не бунтарські, як «Про небо та землю», «Про сили земні», «Про зві­рів». Кажуть, що це українські «паничі-дурисвіти» видумали писати ті книжки, а народ їх не хоче знати. На це скажемо, — що в останні два роки розходилось по Україні по 27 — 30 000 таких книжок на рік; тут, отже, не паничами-дурисвітами пахне. Додамо, що Петер­бурзький комітет грамотності з його всеросійською організацією, з допомогою чиновників, земців і т. ін. на всю Росію випускає тільки 40 000 книжок на рік.

Так ось який духовний хліб відняв оплутаний брехунами руський цар в українського народу. Ті книжки хоч трохи могли поповнити ту недостачу, котра виходить з того, що в школах українських учать по-чужому. Хай би вже як є, а вивчили там наших хлопців кириловської азбуки. А вже б хоч опісля вони знайшли б зрозумілу їм науку в книжках, їх рідною мовою написаних.

АНТРАКТ З ІСТОРІЇ УКРАЇНОФІЛЬСТВА (1863—1872) У останні місяці року минулого й у перші сього на Україні з'явило­ся кілька нових книжок, писаних народною мовою, що далеко не з кожним роком буває. Так, торік таганрозький книгар п. Миронов на­друкував у Петербурзі книгу віршів п. Івана Подушки «Починок», а сього року в Києві появилося друге видання перегляду фізичної гео­графії під заголовком «Дещо про світ Божий», а також брошурка віршів п. Павлуся «Сопілка» і друге видання «Байок» п. Леоніда Глібова.

Дві з київських книжок, як бачите, старі знайомі: перші видання їх повиходили ще в 1863 р., і з того часу книжки ці мали дуже чудну до­лю, тісно пов'язану з долею українського питання в останні роки. Рік 1862-й був часом самого гарячого розвою українофільського духу в Росії, котрий мав собі органом петербурзьку «Основу». У ній-то п. Костомаров закликав публіку і літераторів українських покинути або хоч не довольнятись тільки літературним дилетантством, панською потіхою з лірики і віршів на мужицькій мові; він закликав взятись за поміч народові в його освіті і виготувати для українського народу книжки наукові його мовою. Для видання таких книжок п.Костомаров відкрив при редакціях петербурзьких і московських часописів збір грошей, а українська громада в Петербурзі, споможена і великорусь­кими літераторами та музикантами, зробила кілька літературно-музи­кальних вечорів. Збір грошей по листам і через концерти дав дуже швидко на це діло коло 5000 рублів, і коштовий бік діла можна було вважати ставшим на тверду землю. У п. Костомарова та ін. було в ру­ках і кілька книжок, з котрих можна було почати друкування. З цих книжок першою і найлучшою були отця Опатовича оповідання з Свя­того Письма, котрої перший випуск і появивсь у Петербурзі в 1863 р.

Тим же часом і в Києві молодь узялася за діло виготовлення кни­жок для народної освіти, і з Києва можна було ждати тим лучшого плода, що там молодіж мала практику для сього діла в школах неділь­них, в школі щоденній при університеті і в других, де вчили по охоті студенти університету. Першою книжкою сього роду була в Києві надрукована «Дещо про світ Божий», випуск 1-й. За першим випус­ком, що розказував фізичну географію, готовий був другий — зооло­гія. Зовсім готовий був і початок святців, тобто вибору з житій святих.

...У школах земських у тих губерніях, де уведено земське положен­ня, виявилась, хоч смутно ще почута, потреба учебних і читальних книг, приспособлених до українського народу. Ще раніше перед тим лучші російські педагоги: Ушинський, Вентцель, Водовозов, з котрих перший і останній зробили найкращі у Росії читанки для народних шкіл, висказали, що вчити усі краї Росії по одних книгах і читанках не можна і що бодай хоч у самому елементарному ученню треба починати з народних, крайових мов. Для того Ушинський поставляв у примір шко­лу Фреліха у Цюриху, у котрій починається наука з крайової мови і по­тім вже доходить до класичної німецької. Як поробили російські педаго­ги у Петербурзі і Москві читанки для народних шкіл такі, які вимагає нова розумна педагогія, тобто мовою народною, з народними послови-цями, піснями і т. ін., звісно великоруськими, то ще явніше стало, що по одним книгам вчити у Великорусі і Малорусі не можна, що чим луч-ше буде зроблена книга для першої, тим гірше для другої і навпаки. Сам п. Ушинський казав, що у Малорусі лучше вже було б вчити по-церковнослов'янському, ніж по його книжці. Згаданий нами раніше бар. Корф, як почав вчити по книжці Ушинського, то висказав печатно, що нерозуміння українцями мови російсько-великоруської є великою перепоною науки і що земства мусять просити уряду дозволити заводи­ти у школи книги, писані народною мовою. Таке ж саме було замічено і у другому місці Южної Русі, де земство ревно взялось за народну осві­ту: у Борзненському повіті Чернігівської губернії. І там один з учителів народних п. Добровольський зложив «Букварь для южнорусских школ», виходячи з того начала, що як мова російська і великоруська українським хлопцям, що ще тільки починають вчитись, незрозуміла, то треба зложити буквар з таких слів, котрі общі обом мовам: і російській, і українській. Се щаслива догадка п. Добровольського, і він додержав свого начала у букварі доволі порядочно. Земство борзненське напеча-тало сей буквар на свій кошт, і перше видання вспіло скоро розійтись. Але по російським законам усяка книга для науки у школах мусить бу­ти одобрена учебною радою або коло міністра, або коло попечителя ок­ругу. Як прийшов буквар Добровольського до ради попечителя у Києві, там перелякались не самого букваря, а заголовка його «для южнорус­ских школ». Одначе одобрили його з незначними відмінами, тільки скандалізуючий заголовок викинули і друге видання вийшло без нього. Буквар розходиться по українських школах і легчить дуже початкову науку. Практика вказує, що треба було б і другі книги поробить, збудо­вані на тім же принципі, тобто не розриваючи з державною мовою і її правописсю у Росії, бо тоді книги не будуть допущені у школи, а тим часом близькі до мови української і повні статей, маючих практичний і теоретичний інтерес для народу українського.