2.Повчання Володимира Мономаха дітям.

Володимир Мономах

(1053-1125)

Державний діяч, великий князь київський Володимир Мономах, відомий своєю боротьбою за єдність Київської Русі, створив першу педагогічну пам'ятку (1096), в якій дав поради своїм синам, «а також усім тим, хто прийме сію грамотицю». Цей твір пронизаний любов'ю до Вітчизни, стурбованістю за її подальший розвиток, майбутнє дітей. У своєму «Повчанні» Володимир Мономах дає поради дітям, як жити, як прислужитися Батьківщині «не молитвами, а ко­рисними своїми справами», як захищати слабких та літніх людей, як поважати своїх батьків, друзів тощо. Він не обходить і питань освіти, закликаючи молодь учитися не тільки грамоти та лічби, а вивчати широке коло наук, оволодівати інозем­ними мовами, бути активними як у навчанні, так і у праці. «Повчання Володимира Мономаха дітям» — твір, який засвідчує високий розвиток культури у Київській Русі. Він є зародком гуманних педагогічних ідей, які в подальшому сприяли розвиткові вітчизняної прогресивної педагогічної думки.

Повчання Володимира Мономаха дітям

Сидячи на санях*, помислив я в душі своїй і похвалив Бога, що допровадив він мене грішного до цих днів. Хай діти мої чи інший хтось, слухаючи цю грамотицю, не посміються, але кому з дітей моїх любо, хай прийме її в серце своє і стане не лінитися, а трудитися. По-перше, для Бога і для душі своєї: майте страх перед Богом у серці своєму і милостиню творіть неоскудну, бо це є початок всякого доб­ра... Більше ж за все вбогих не забувайте, але скільки зможете, по силі своїй, і годуйте їх, подавайте милостиню сироті, і вдовицю ви­правдовуйте (Гамі, і не дозволяйте сильним погубити людину. Ні право­го, ні винного не збивайте і не повелівайте вбити його, якщо навіть він буде достойний смерті, і ніякої душі християнської не погубляйте. Якщо говорите щось, чи лихе, чи добре, то не кляніться Богом і не хрестіться, бо ж нема тобі в тому ніякої потреби. Якщо ви будете хрест цілувати* братії чи комусь іншому, то усправедливте серце своє на те, на чому зможете устояти, на тому й цілуйте, а, поцілувавши хрест, стережіться, щоб не погубити душі своєї, порушивши присягу. Єпископи, і попи, й ігумени... з любов'ю приймайте від них благосло­вення і не стороніться від них, а по силі своїй любіть їх і турбуйтеся, щоб заслужити від них молитву до Бога. Більше ж за все — гордощів не майте в серці і в умі, але скажімо: смертні ми, сьогодні живі, а завтра — в могилі; все те, що Ти [Боже] нам дав, не наше, а Твоє, Ти нам доручив це на невеликий час; і в землі [багатства] не ховайте, бо то є нам великий гріх.

Старих шануйте, як батька, а молодих, як братів. У домі своєму не лінуйтеся, але за всім доглядайте: не покладайтеся на тивуна**, ні на отрока***, щоб не насміхалися ті, що приходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого.

На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод." ні питтю, ні їжі не віддавайтеся, ні спанню; і сторожі самі наряджайте; і, нарядивши звідусюду нічну сторожу навколо війська, самі теж ляжте, а вранці встаньте; а зброї не знімайте з себе: бо, в поспіху не роздивившись, через лінощі несподівано людина загинути може. Остерігайтеся брехні і пияцтва, бо в ньому душа погибає і тіло. Якщо ви йдете куди-небудь у путь по своїх землях, то не дозволяйте отрокам шкоди чинити, ні своїм, ні чужим, ні в селах, ні в хлібах, щоб люди не стали вас проклинати. Куди не підете, де не спинитесь, напійте, наго­дуйте хоч одного кого-небудь; найбільше ж шануйте гостя, звідки б він до вас не прийшов, чи він простий, чи поважний, чи посол; якщо не зможете [вшанувати] подарунком, то хоч їжею і напоями, бо вони [гос­ті], проходячи, прославлять людину по всіх землях, чи добрим, чи злим [словом]. Хворого навістіть; услід за померлим ідіть, бо всі ми є смертні; і людини не проминіть, не привітавши, добре слово скажіть їй. Жону свою любіть, але не дайте їй влади над собою.

Але ж, кінець кінцем, страх перед Богом вважайте вищим за все. Якщо будете забувати все [що я написав тут], то частіше перечитуйте; і мені не соромно буде [за вас], і вам буде добре. А якщо вмієте щось, то не забувайте того доброго, а чого не вмієте, то того навчайтеся; отак от як батько мій, сидячи дома, навчився 5 мов, бо за це є шана від інших земель. А лінощі — мати всьому: що [людина] вміє, те за­буде, а чого не вміє, того не навчиться. По-перше, до церкви: хай не застане вас сонце в постелі. Так мій блаженної пам'яті батько робив і всі добрі достойні мужі: віддавши Боготі ранішню хвалу, [вони] потім, коли зійде сонце, побачивши сонце, прославляють Бога з радістю, заявляючи: Ти просвітив очі мої, Христе Боже, і дав мені світ Твій прекрас­ний [бачити], і ще: Господи, додай мені рік до року, хай я, покаяв­шись в останніх гріхах своїх, виправдавши життя своє, так похвалю Бога. І сідав думати з дружиною*, або людей судити, або на полю­вання їхати, або поїздити, або лягти спати: спання в полудень Богом призначене, бо від праці відпочиває і звір, і птиця, і люди. А ось роз­повім вам, діти мої, про свій труд, як я трудився 13 років, подорожу­ючи і виїжджаючи на полювання. ...Що треба було робити моєму от­рокові, ті діла я виконував сам, на війні, і на полюваннях, удень і вночі, у спеку і на холоді, не даючи собі спокою, не покладаючись на посадників, ні на біричів**, сам робив [усе], що було треба, весь на­ряд*** і в домі своєму, то я робив сам, і в ловчих ловчий наряд я сам держав, і в конюхів, і про соколів, і про яструбів. Також ні бід­ного смерда****, ні вбогої вдовиці не дав я сильним обідити і за цер­ковним розпорядком і службою я сам наглядав. Але не дорікайте ме­ні, діти мої, ні будь-хто інший, хто прочитає [написане мною]: бо я хвалю не себе. І не своє дерзання, а хвалю Бога і прославляю милість Його, що Він мене, грішного і поганого, стільки років уберігши від тих смертних годин, не лінивого мене сотворив був і на всякі діла людські потрібного. Хай ви, прочитавши цю грамотицю, скеруєтесь на всі добрі діла, прославляючи Бога і його святих. А смерті, діти, не бійтеся, ні на війні, ні від звірів, але мужську справу робіть, як вам Бог дасть, бо якщо я [не загинув] від війни, від звіра і від води і з коня падаючи, то ніхто з вас не зможе пошкодитися чи вбитися, якщо не буде від Бога повелено; а якщо від Бога буде смерть, то ні батько, ні мати, ні брати не зможуть вас відняти від неї. Однак якщо добре берегтися, то Боже оберігання є ліпшим за людське.

З літопису за Лаврентіївським списком, т. І, вид. Археографічної комісії.