19. Хіміотерапія та хіміотерапевтичні препарати. Хіміотерпевтичний індекс. Механізм антибактеріальної дії сульфаніламідів. Роль п.Ерліха та г.Догмагка у розвитку вчення про хіміотерапію.

Хіміотерапія – використання протимікробних препаратів для лікування інфекційних захворювань та хіміопрепаратів – для лікування злоякісних пухлин.

Хіміотерапевтичний індекс – співвідношення максимальної переносимої дози до мінімальної терапевтичної.

ХІМІОТЕРАПЕВТИЧНІ ПРЕПАРАТИ— ЛП рослинного та синтетичного походження, які використовують для лікування пацієнтів з інфекційними та онкологічними захворюваннями. До Х.п. належать антибіотики сульфаніламідні , протитуберкульозні, антигельмінтні, протигрибкові, противірусні.

Сульфаніламідні препарати — перші хіміотерапевтичні протибактеріальні засоби широкого спектру дії — є похідними аміду сульфанілової кислоти.

Механізм хіміотерапевтичної дії сульфаніламідних препаратів грунтується на спільній структурі їх з пара- амінобензой-ною кислотою (ПАБК), завдяки чому вони, конкуруючи з нею, залучаються до метаболізму бактерій. Шляхом конкуренції з ПАБК сульфаніламіди перешкоджають використанню її мікроорганізмами для синтезу кислоти дигідрофолієвої.На сьогодні синтезовано понад 15 000 похідних сульфанілової кислоти, з яких близько 40 впроваджено в медичну практику як антибактеріальні засоби.

Г. Домагк дослідив «червону фарбу», що синтезували німецькі хіміки. Він показав, що червона фарба виявляє виражену протимікробну дію у мишей, заражених гемолітичним стрептококом. Фарба отримала назву Проптозил. Домагк нагороджений Нобелівською премією.Ерліх встановив факт придбання мікроорганізмами стійкості до хіміотерапевтичних препаратів. Світову славу Ерліху приніс розроблений ним «препарат 606» (сальварсан), який виявився високоефективним при лікуванні сифілісу. Працював над проблемою злоякісних пухлин.

 Хіміотерапевтичні засоби можна класифікувати за багатьма ознаками: походженням (неорганічні, біоорганічні речовини та їх синтетичні аналоги, органічні речовини абіогенної природи), хімічною будовою, спрямованістю дії (протибактеріальні, протигрибкові, противірусні, протипаразитарні), метою застосування (профілактичні, терапевтичні, багатоцільові та ін.), механізмом дії. Останні надзвичайно різноманітні і залежать від хімічної природи діючої речовини. Препарати спричиняють деструктивні ефекти, окислювальну, мембраноатакуючу, антиметаболічну, антиферментну та іншу дію. Залежно від кінцевого наслідку впливу на бактерії, їх поділяють на препарати з бактеріостатичним (гальмування росту та розмножненння) та бактерицидним (загибель мікробів) типом дії. 

Сульфаніламідні препарати - похідні сульфанілової кислоти. Вони мають високу хіміотерапевтичну та антисептичну активність. Механізм їх дії зумовлений хімічною подібністю до параамінобензойної кислоти, котра як кофермент входить до складу важливих бактеріальних ферментів. Таким чином, сульфаніламіди конкурують з нею за участь у метаболічних реакціях. Препарати цієї групи добре зарекомендували себе при лікуванні хвороб, які викликають грампозитивні та грамнегативні бактерії, - ангіни, пневмонії, бешиха, дизентерія, газова анаеробна інфекція, венеричні захворювання тощо. Широко використовують сульфадимезин, сульфапіридазин, фталазол, сульгін, сульфацилнатрій, сульфадиметоксин, бісептол та інші. 

Особливу групу складають противірусні (антисептичні та хіміотерапевтичні) препарати. Вони здатні знищувати і пригнічувати віруси. Антивірусну активність мають акрифлавін, хлоркрезол, хлоргексидин, етиловий спирт, сполуки йоду, перекис водню. З метою місцевої терапії вірусних інфекцій використовують мегосин, ридоксол, фарингосепт, флореналь.   До специфічних протигрибкових антисептичних засобів належать аміказол, клотримазол, міконазол, мікосептин, нітрофунгін, ріодоксол, фукорцин та інші. Вони ефективні при багатьох інфекціях, які викликаються грибками Epidermophyton, Trichophyton, Microsporum та іншими. Крім них, протигрибкову дію мають антисептики широкого спектру дії: хлоргексидин, хлорезол, 8-оксихінолінові препарати, хлорамін, нітроксолін тощо.  Для лікування захворювань протозойної етіології (лямбіоз, балантидіаз, трихомоноз, амебіаз, лейшманіоз) використовують ваготил, інтестопан, фуразолідон, акрихін, метронідазол, трихомонацид, осарсол, вісмуту нітрит, дерматол та ін.

20. Явище антагонізму мікробів. Роль вітчизняних мікробіологів у розвитку вчення про антагонізм мікробів. Антибіотики, характеристика, принципиодержання, одиницівиміру. Класифікація за механізмом дії на мікроорганізми.

Антагонізм мікробний - пригнічення життєдіяльності одного мікроба іншим. Одна з форм взаємин мікробів в асоціаціях. Антагонізм мікробний є принциповою основою одержання і застосування антибіотиків. Антагонізм мікробів широко використовується у ветеринарії для профілактики і лікування різних хвороб, головним чином шлунково-кишкових. Наприклад, багато штамів кишкової палички здатні привокувати розвиток і знищувати стрептококів, стафілококів, сибіреязвенних паличок, сальмонел, збудників злоякісного набряку туберкульозу.

В одних випадках під впливом антагоністів мікроби перестають рости і розмножуватися, в інші - клітини їх лізуються, розчиняються, у третіх - гальмуються або зупиняються біохімічні процеси усередині клітин, наприклад дихання, синтез амінокислот. Найбільш різко антагонізм виявляється в актиноміцетів, бактерій і грибів. Синьогнойна паличка активно пригнічує паличку чуми; актиноміцети, що виділяють нистатин, пригнічують ріст дріжджових організмів.

Механізми антагонізму:

- конкуренція за поживний субстрат (різна швидкість росту)

- виділення мікробами-антагоністами кислот, спиртів, лугів

- виділення мікробами-антагоністами антибіотиків та бактеріоцинів

- хижацтво

Антибіотиками(anti - проти, bios - життя) називають речовини мікробного, рослинного або тваринного походження, їх напівсинтетичні та синтетичні аналоги і похідні, що вибірково пригнічують життєдіяльність мікроорганізмів, вірусів, найпростіших, грибів, а також затримують ріст пухлин. Антибіотикам притаманна висока біологічна активність. Вони спричиняють біологічний ефект у дуже малих кількостях (наприклад, пеніцилін викликає виражену бактерицидну дію на бактерії у концентрації 0,000001 г/мл). Вони мають високу вибіркову специфічність, оскільки проявляють свою дію тільки відповідно до певних груп організмів, не завдаючи шкоди іншим. Так, бензилпеніцилін затримує ріст грампозитивних бактерій (стафілококів, стрептококів) і практично не впливає на грамнегативні мікроби, гриби. Біологічну активність антибіотиків оцінюють в умовних одиницях, які містяться в 1 мл розчину (од/мл) або в 1 мг препарату (од/мг). У таких антибіотиків, як еритроміцин, новобіоцин, ністатин, трихоцетин та ін. одна одиниця активності еквівалентна 1 мкг препарату. За одиницю антибіотичної активності пеніциліну приймають мінімальну кількість препарату, здатну затримувати ріст штаму Staphylococcus aureus 209 у 50 мл поживного бульйону, для стрептоміцину - мінімальну кількість антибіотика, який інгібує ріст E. coli в 1 мл поживного бульйону. Сьогодні описано понад 6000 антибіотичних речовин.Антибіотики – хіміотерапевтичні препарати біологічного походження, які здатні в низьких концентраціях вибірково вбивати мікроби або клітини злоякісних клітин або затримувати ріст злоякісних утворень.

Процес отримання антибіотика включає в себе чотири основні стадії: отримання відповідного штаму - продуцента антибіотика, придатного для промислового виробництва; біосинтез антибіотика; виділення і очищення антибіотика; концентрування, стабілізація антибіотика та отримання готового продукту.Вимоги до антибіотиків: висока активність проти мікробів, мінімальна токсичність, розчинність, хороший розподіл в організмі, легке виведення, відсутність алергенності, якомога повільніший розвиток лікарської стійкості у мікробів.

За механізмом біологічної дії препарати можуть виступати як специфічні інгібітори синтезу клітинної стінки мікробів (бета-лактамні антибіотики, циклосерин, група ванкоміцина, бацитрацин). Окремі з них порушують молекулярну організацію і функцію клітинних мембран (поліміксини, полієни, граміцидини); пригнічують синтез білка на рівні рибосом (левоміцетин, макроліди, лінкоміцин, фузидин, тетрацикліни, аміноглікозиди). Інші антибіотики можуть бути інгібіторами синтезу РНК на рівні РНК-полімерази (ріфампіцини); РНК на рівні ДНК матриці (актиноміцини, група ауреолової кислоти); ДНК на рівні ДНК-матриці (мітоміцин С, антрацикліни, брунеоміцин, блеоміцин). Є й такі препарати, які пригнічують процеси дихання (антиміцини, олігоміцини, піоцианін); окисного фосфорилювання (валіноміцин, граміцидини, коліцини, олігоміцин, тироцидин). За спектром біологічної дії виділяють антибіотики вузького спектру, активні переважно проти грампозитивних мікроорганізмів і широкого спектру, ефективні проти багатьох грампозитивних і грамнегативних бактерій. За типом протимікробної активності їх поділяють на бактерицидні (пеніциліни, стрептоміцин, цефалоспорини, поліміксини) та бактеріостатичні (тетрацикліни, левоміцетин, антибіотики-макроліди). 

21. Лікарська стійкість мікробів, механізм утворення стійких форм. Методи визначення чутливості мікробів до антибіотиків. Мінімальна пригнічувальна (МПК) та мінімальна бактерицидна (МБК) концентрації. Практичне значення. Принципи боротьби з лікарськоюстійкістюмікроорганізмів.

Під стійкістю розуміють здатність мо переносити більші концентрації препарату порівняно з іншими мо даного виду,або ж розвиватися при таких концентраціях,які перевищують терапевтичну дозу.

Механізм утворення стійких форм.

-перетворення активної форми антибіотика в неактивну шляхом ферментативної інактивації та модифікації.

-втрата проникності клітинної стінки для певного хіміотерапевтичного засобу

-порушенням в системі специфічного транспорту певного препарата в бактеріальну клітину

-кодування резистентності у хромосомному апараті або у плазмідах

Методи визначення чутливості мікробів:

1.Дифузійні методи:

-метод лунок-у чашки Петрі газоном засівають мікробну культуру.В агарі пробивають лунки і вносять 0,1 мл досліджуваного препарату і інкубують 18 год. при 37С.Проводять вимірювання діаметру зони пригнічення росту для кожного препарату.

-метод дисків-сіять досліджувану культуру, на агар наносять диски,просочені антимікробними препаратами,інкубують при 37С.Проводять визначення діаметру зон затримки росту та порівнюють іх з зазначеними в інструкціях.

2.Методи серійних розведень:

рідке середовище-у пробірках готують серію подвійних розведень препарату на рідкому поживному середовищі.У кожну пробірку вносять по 0,05 мл фіз. розчину, що містить 106 /мл мікробних клітин.Інкубують 18-20 год при 37С.Результати враховують за помутнінням середовища,порівнюючи з контролем.

щільне середовище-готують подвійні серійні розведення препарату,потім вносять по 1 мл кожного розведення у пробірки,що містять по 4 мл розплавленого і охолодженого (45С)агару.Агар засівають тест-культурою бактерій. Суміш вносять до чашок Петрі,пробірки скошують та інкубують.Досліджують МПК.

За результатами визначають:

Мінімільна пригнічувальна концентрація-відповідає найбільшому розведенню препарату,що гальмує ріст тест-культури.

Мінімальна бактерицидна концентрація-визначається внесенням у контрольні пробірки з рідким поживним середовищем по 0,01 мл середовища з кожної пробірки ряду розведень.Після інкубації(18-20 год)виявляють найменшу дозу препарату,щ надає бактерицидний ефект.

Боротьба з лікарсько-стійкими бактеріями проводиться різними шляхами. До них відносяться систематичне отримання нових хіміотерапевтичних препаратів, які відрізняються від існуючих механізмом антибактеріальної дії. Перспективним напрямком є ​​хімічна модифікація відомих антибіотиків із захищеними активними групами, стійкими до бактеріальних ферментів. Крім того, проводяться дослідження з вишукування інгібіторів, що пригнічують активність бактеріальних ферментів, а також препаратів, що перешкоджають адгезії бактерій на клітинах макроорганізму.

22.Інфекція. Фактори, що зумовлюють виникнення інфекційного процесу. Роль мікроорганізмів в інфекційному процесі. Патогенність, вірулентність, одиниці виміру, методи визначення. Фактори патогенності мікроорганізмів, їх характеристика.

Інфекція – сукупність біологічних процесів, що відбуваються в макроорганізмі при проникненні в нього патогенних агентів незалежно від того, спричинить це розвиток патологічного процесу чи призведе тільки до носійства збудника. В широкому сенсі часто під терміном «інфекція» розуміють сукупність патологічних, адаптаційно-пристосувальних і репаративних реакцій організму, що виникають у результаті його конкурентної взаємодії з патогенними й за певних умов потенційно-патогенними вірусами, бактеріями й грибами. 

 Інфекційні хвороби характеризуються:

• певною етіологією (патогенний мікроб або його токсини),

• заразливістю, нерідко — схильністю до широкого епідемічного розповсюдження,

• циклічністю перебігу,

• формуванням імунітету.

Фактори, що обумовлюють виникнення:

- наявність патогенного мікроорганізму

- проникнення його у сприйнятливий макроорганізм

- певні умови середовища, в якому відбувається взаємодія мікро та макроорганізму.

Властивості мікроорганізму, здатного викликати інфекційний процес, визначаються його патогенністю та вірулентністю.

Патогенність (від грец.pathos — страждання та грец.genes — народження) — це здатність мікроорганізму спричиняти інфекційний процес та інфекційне захворювання. Патогенність є видовою ознакою, яка виникла та затвердилась у мікроорганізмів в процесі еволюції.

Ступінь патогенності одного і того ж мікроба при тривалому впливі на нього різних умов зовнішнього середовища може змінюватися. Цей ступінь або міру патогенності прийнято називати вірулентністю.Вірулентність (лат.virulentus — отруйний) — міра або ступінь патогенності. На відміну від патогенності вона не є видовою ознакою, а притаманна конкретному штаму того чи іншого збудника. Вірулентність може змінюватися в залежності багатьох факторів, що мають впалив на мікро- або макроорганізм. Одиниці вірулентності: Dlm – найменша доза збудника, яка спричиняє загибель 80% віповіних лабораторних тварин; Dcl – доза, що призводить до загибелі100% узятих для досліду тварин; LD50 – доза, що вбиває половину заражених тварин.Для виникнення та підтримки інфекційного процесу мікроорганізми повинні проникнути у сприятливий організм, де його зустрічають ряд захисних факторів, що здійснюють супротив руйнівної дії мікробу. Для подолання цих факторів патогенні мікроорганізми мають фактори патогенності. До основних факторів патогенності належить:

• адгезивність (лат.adhaesio — прилипання) — здатність мікроорганізму закріплюватися на поверхні клітин;

• колонізація;

• інвазивність — здатність проникати та розповсюджуватися в макроорганізмі, реалізується через ферменти патогенності (гіалуронідаза, фібринолізин, нейрамінідаза тощо.);

• агресивність — здатність мікробів жити, розмножуватися, розповсюджуватися в організмі та протидіяти захисним факторам організму;

• токсиноутворення;

Екзотоксини	Ендотоксини
Складаються з білкових речовин	Складаються з полісахаридних сполук
Легко декретують з клітини у навкол середовище	Міцно зв’язані з тілом бактеріальної клітини
Високотоксичні	Менш токсичні
Термолабільні	Термостабільні

• стійкість до дії захисних факторів макроорганізму.

23. Токсини мікробів (екзо- та ендотоксини). Класифікація екзотоксинів за функціональними властивостями. Властивості та хімічний склад, одержання, вимірювання сили екзотоксинів. Роль в патогенезі та імуногенезі інфекційних захворювань.

Екзотоксини	Ендотоксини
Легко секретуються у навколишнє середовище	Зв'язані з бактеріальною клітиною
Високотоксичні,вибірково уражають органи і тканини	Менш токсичні,вибіркова дія виражена слабо
Складаються з білкових речовин,мають властивості ферментів,розщеплюються протеолітичними ферментами	Складаються з гліцидоліпопротеїнових комплексів,гліцидоліпідних і полісахаридних сполук
Термолабільні	Термостабільні
Під впливом формаліну і температури переходять в анатоксини	Під впливом формаліну і температури частково знешкоджуються
Індукують утворення високоактивних антитоксичних антитіл	Викликають утворення антибактеріальних антитіл-аглютинінів,лізинів

Екзотоксини. Екзотоксин називаються отрути, які легко виходять з мікробної клітини в навколишнє середовище. Екзотоксини характеризуються відносно малою стійкістю, легко руйнуються під впливом нагрівання, дії світла і різних хімічних речовин.

Екзотоксини продукують як грампозитивні, так і грамнегативні бактерії. За своєю хімічною структурою це білки. За механізмом дії екзотоксину на клітку розрізняють кілька типів: цитотоксинів, мембранотоксіни, функціональні блокатори, ексфоліанти і ерітрогеміни. Механізм дії білкових токсинів зводиться до пошкодження життєво важливих процесів в клітині: підвищення проникності мембран, блокади синтезу білка та інших біохімічних процесів у клітині або порушенні взаємодії і взаімокоордінаціі між клітинами. Екзотоксини є сильними антигенами, які і продукують утворення в організмі антитоксинів.За молекулярної організації екзотоксини діляться на дві групи:• екзотоксини складаються з двох фрагментів;• екзотоксини, що становлять єдину поліпептидних ланцюг. Екзотоксини володіють високою токсичністю. Під впливом формаліну і температури екзотоксини втрачають свою токсичність, але зберігають імуногенні властивості. Такі токсини отримали назву анатоксини і застосовуються для профілактики захворювання правця, гангрени, ботулізму, дифтерії, а також використовуються у вигляді антигенів для імунізації тварин з метою отримання анатоксіческіх сироваток.

Характерною властивістю екзотоксинів є їх дія у вкрай малих дозах.

За ступенем зв'язку з бактеріальною клітиною:

1.Клас А-секретуються у навколишнє середовище

2.Клас В-частково зв'язані з клітиною,а частково синтезуються

3.Клас С-пов'язані з бактеріальною клітиною

За дією на лігандні та ефекторні структури:

-гемолізини-руйнують еритроцити

-лейкоцидини-руйнують лейкоцити

-ентеротоксини-епітелій тонкої кишки

-дермонейртоксини-некроз шкірних покривів

-летальний екзотоксин-може викликати смерть

За механізмом дії на клітинні структури:

-функціональні блокатори-холероген,ексфоліатин

-цитотоксини-ентеротоксини

-мембранні токсини

До екзотоксинів належать токсини,які продукують збудники правця,дифтерії,чуми,холери,коклюшу.

Найбільш ефективними препаратами для лікування екзотоксичних інфекцій є антитоксичні сироватки.

24. Фази розвитку інфекційного процесу. Механізми зараження патогенними мікро організмами. Шляхи розповсюдження мікробів в організмі людини. Бактеріємія, токсинемія,сепсис.Періоди інфекційної хвороби.

Механізми:

1)адсорбція віріона на поверхні клітини

2)проникнення віріона або його нуклеїнової кислоти в клітину

3)вивільнення вірусного геному (депротеїнізація)

4)синтез ранніх вірусних білків

5)біосинтез компонентів віріона (нуклеїнова к-та і структурні білки)

6)формування (само складання) віріонів

7)вихід віріонів із клітини

Періоди інфекційної хвороби:

1)інкубаційний (з моменту проникнення патогенного агента до появи перших ознак захворювання)

2)продромальний (розвиваються неспецифічні, спільні для багатьох хвороб ознаки)

3)період основних проявів захворювання (пік інфекційного процесу)

4)період згасання захворювання

5)видужання (реконвалесценція)

 Бактеріємія – наявність бактерій в крові. Бактеріємія буває при черевному тифі, паратифах, бруцельозі.

Для виявлення бактеріємії найбільше значення має бактеріологічне дослідження, рідше бактеріоскопія крові.

Токсинемія – стан , зумовлений токсигенними бактеріями (збудники дифтерії, правця, ботулізму, стафілококи)/стан, при якому бактеріальний екзотоксин чи інший токсин циркулює в кровоносній системі і доставляється нею до клітин мішенях.

Бактеріємія може викликати кілька серйозних наслідків. Імунна відповідь на бактерії може викликати сепсис (зараження крові) і септичний шок, з високою ймовірністю смерті.

СЕПСИС (генералізована гнійна інфекція) - загальна важке інфекційне захворювання, що виникає внаслідок поширення інфекції з первинного вогнища у зв'язку з порушенням механізмів місцевого та загального імунітету.

Бактеріємія – наявність бактерій в крові. Бактеріємія буває при черевному тифі, паратифах, бруцельозі.

Для виявлення бактеріємії найбільше значення має бактеріологічне дослідження, рідше бактеріоскопія крові.

Токсинемія – стан , зумовлений токсигенними бактеріями (збудники дифтерії, правця, ботулізму, стафілококи)/стан, при якому бактеріальний екзотоксин чи інший токсин циркулює в кровоносній системі і доставляється нею до клітин мішенях.

Бактеріємія може викликати кілька серйозних наслідків. Імунна відповідь на бактерії може викликати сепсис (зараження крові) і септичний шок, з високою ймовірністю смерті.

СЕПСИС (генералізована гнійна інфекція) - загальна важке інфекційне захворювання, що виникає внаслідок поширення інфекції з первинного вогнища у зв'язку з порушенням механізмів місцевого та загального імунітету.

Розповсюдження:

Бактеріємія – стан, при якому бактерії у ході розвитку інфекційного процесу можуть надходити в кров і розноситись по всьому організму.

Вірусемія – при вірусних захворюваннях.

Септицемія – заселення бактеріями багатьох органів і тканин організму.

Токсинемія - стан, при якому бактеріальний екзотоксин чи інший токсин циркулює в кровоносній системі і доставляється нею до клітин мішенях.

25.Роль макроорганізму в інфекційномупроцесі. Впливнавколишньогосередовища і соніальних умов на виникнення і розвитокінфекційногопроцесу у людини. Персистенціябактерій і вірусів. Форми і типиінфекції (реінфекція, суперінфекція, мікст-інфекція; поняття про рецидив.)

Макроорганізму належить провідна роль у регулюванні і виникненні інфекційного процесу.Резистентність макроорганізму визначається умовами середивища.

До факторів,які знижують резистентність належать: голодування,психічні і фізичні травми,перевтома,переохолодження,перенагрівання.

Голодування призводить до порушення білкового обміну,зменшення активності фагоцитозу,зменшення синтезу антитіл.При енцефаліті,сказі уражується кора ГМ,при ботулізмі-ядра довгастого мозку.

У виникненні інфекційного прцесу велике значення мають: наднирники,загруднинна залоза,кістковий мозок,тимус,лімфатичні вузли,селезінка.

Діти до 6 місяців мають високу стійкість до інфекційних хвороб через слабкий розвиток ЦНС,а також наявності гуморального імунітету,який передався від матері. Діти більш сприйнятливі до кишкових,стрептококових та стафілококових інфекцій.

Роль оточуючого середовища та соціальних факторів.Інфекційний процес залежить від фізичних, хімічних, біологічних, соціальних факторів.

Охолодження та перегрівання знижують резистентність організму до дії патогенних мо,порушують біокаталітичні реакції, послаблюють стійкість до мікробів, знижують активність імунної системи.

Значну роль відіграють УФ-випромінювання та іонізуючі радіації.Вони сприяють активізації умовно-патогенної мікрофлори,розвитку бактеріємій та септицемій.

Особливу небезпечність мають іонізуючі промені,які викликають глибокі зміни в кістковому мозку.

Негативно впливають на людину інтенсивне забруднення навколишнього середовища, незадовільні гігієнічні умови побуту та праці, низький рівень розвитку суспільства.

На сприйнятливість до інфекційних хвороб впливають такі соматичні захворювання: діабет, розлади ендокринних залоз, захворювання нирок, печінки, кровотворної системи.

Персистенція-тривале перебування мікробів в організмі людини,при якому виробляються віруснейтралізуючі антитіла.Персистенція проявляється у формі мікробного носійства, коли мікроб певний час зберігається в організмі, відсутні клінічні симптоми, а мікроб виділяється в оточуюче середовище ( туберкульоз, проказа, бруцельоз, малярія ) ,або не виділяється( сифіліс, токсоплазмоз).

Реінфекція-повторне зараження тим же видом мо після перенесеного захворювання (сифіліс, гонорея).

Суперінфекція-повторне зараження тим же мікробом людини,у якої ще не скінчилось основне захворювання.

Рецидив-повернення симптомів того самого захворювання(малярія,тиф).