- •5. Класифікація та морфологія грибів
- •6.Методи мікроскопії.
- •7.Виготовлення бактеріологічних препаратів. Барвники та допоміжні реактиви. Прості та складні методи фарбування.
- •8. Бактеріоскопічний метод дослідження. Етапи.
- •10. Поживні середовища, вимоги до них. Класифікація поживних середовищ, які використовують у мікробіології.
- •12. Ферменти мікроорганізмів, їх роль в обміні речовин. Використання для ідентифікації та диференціації бактерій. Ферменти патогенності
- •13. Ріст і розмноження бактерій. Механізм клітинного поділу, фази розмноження культури бактерій в стаціонарних умовах
- •14.Бактеріологічний метод дослідження. Принципи, методи та етапи виділення чистих культур бактерій та їх ідентифікації.
- •15.Вплив фізичних, хімічних та біологічних факторів на мікроорганізми. Стерилізація, методи та засоби стерилізації. Контроль ефективності стерилізації. Асептика. Антисептика.
- •19. Хіміотерапія та хіміотерапевтичні препарати. Хіміотерпевтичний індекс. Механізм антибактеріальної дії сульфаніламідів. Роль п.Ерліха та г.Догмагка у розвитку вчення про хіміотерапію.
- •26.Вчення про імунітет. Етапи розвитку імунології. Види і форми цього прояву.
- •27. Неспецифічні фактори захисту організму від патогенних мікробів. Комплемент, його властивості, шляхи активації. Фагоцитоз, види фагоцитуючих клітин. Стадії фагоцитозу.
- •28. Імунна система організму, її органи. Роль вилочковоїзалози в імунній відповіді. Клітини імунної системи, їх різновиди (т-, в-лімфоцити і макрофаги). Роль в клітинному і гуморальному імунітеті.
- •29.Форми імунної відповіді організму. Імунологічна толерантність, причини її виникнення. Імунологічна пам’ять, її механізм.
- •30.Кооперація клітин при імунній відповіді. Роль окремих клітин імунної системи, їх взаємодія. Цитокіни, лімфокіни, інтерлейкіни.
- •31.Головний комплекс гістосумісності. Трансплантаційний імунітет.
- •32.Антигени,їх характеристика. Повноцінні і неповноцінні антигени. Антигенна структура бактерій. Практичне значення вчення про антигени мікробів. Аутоантигени.
- •33.Антитіла, їх хімічна природа і структура. Клітини-продуценти антитіл, динаміка продукції антитіл. Аутоантитіла.
- •34.Класи імуноглобулінів, їх характеристика.
- •Імуноглобулін а
- •Імуноглобулін g
- •35. .Моноклональні антитіла, їх одержання та використання в медичній практиці.
- •36,Взаємодіяантигенів і антитіл. Серологічніреакції, їхфеномени. Практичневикористання
- •37.Реакція аглютинації, її механізм, різновиди
- •38.Реакціяпреципітації, їїмеханізм. Використання в медичнійпрактиці. Реакціяпреципітації в гелі
- •39.Реакції лізису. Реакція зв’язування комплементу, її практичнее використання
- •40Реакції з міченими антитілами або антигенами. Принципи та використання реакцій імунофлуоресценції (ріф), імуноферментного та радіоімунногоаналізу
- •41.Реакції гіперчутливості,їх типи, механізм розвитку. Поняття сенсибілізації та десенсибілізації
- •42.Імунодефіцити і стани. Первинні та вторинніімунодефіцити. Автоімуннізахворювання
- •43.Комплексна оцінка імунного статусу організму. Діагностика імунопатологічних станів
- •44.Вакцини. Історіяодержання. Класифікація вакцин. Корпускулярні, хімічні, синтетичні, генноінженерні та ідіотиповівакцини
- •45.Живі вакцини, принципи одержання. Контроль, практичне використання живих вакцин,оцінка ефективності.
- •46.Хімічні вакцини і анатоксини, принципи одержання. Асоційовані вакцини. Адсорбовані вакцини, принцип «депо» вакцини .
- •48.Корпускулярні вакцини з убитих мікробів. Принципи одержання, контроль, оцінка ефективності.
- •49 Імунні сироватки. Призначення, склад, принцип одержання
- •50 Нема,стоїть як назва розділу
- •51Особливості біології вірусів
- •52. Місце вірусів серед автономних генетичних систем (віроїди, транспозони, плазміди). Віруси бактерій (бактеріофаги)
- •53. Структура віріону. Прості та складні віруси. Будова бактеріофагів
- •54. Вірусні білки. Структурні та неструктурні білки. Ферменти віріону та вірус індуковані ферменти
- •55Вірусні нуклеїнові кислоти. Вірусні днк. Вірусні рнк плюс- та мінус-типу
- •55. Нуклеїнові кислоти віруса
- •59. Одним з найбільш доступних і зручних методів для виділення і культивування вірусів є використання курячих ембріонів.
- •60.Культура клітину вірусології.Типи культур клітин.Умови культивування та середовища для культури клітин
- •. Типи культур клітин[
- •61Виявляти віруси в культурі тканин можна за феноменом бляшкоутворення.
- •64. Реакція гальмування гемаглютинації (ргга).
- •65. В імуноферментних методах
- •66. Вірусологічні методи дослідження
- •69. Профілактика вірусних хвороб
- •71. Виділення та титрування бактеріофагів
- •73. Класифікація вірусів основні родини рнк-вмісних та днк-вмісних вірусів
- •74. Пікорнавіруси Основні роди. Ентеровіруси. Вірус поліомієліту, епідеміологія, патогенез. Вірусологічна діагностика, специфічна профілактика. Віруси Коксакі та есно. Кардіовіруси, риновіруси
- •75. Ортоміксовіруси, віруси грипу, класифікація, антигенна структура, пандемічні штами. Вірусологічна діагностика. Специфічна профілактика, противірусні препарати
- •76. Параміксовіруси. Вірус кору, вірус паротиту. Епідеміологія, патогенез, специфічна профілактика. Парагрипозні віруси. Рс-вірус.
- •77. Флавовіруси. Вірус кліщового енцефаліту. Епідеміологія, патогенез, вірусологічна діагностика, профілактика.
- •78. Арена- та філовіруси. Віруси Ласа, Ебола, Марбург
- •79. Віруси-збудники кишкових інфекцій. Ротавіруси
- •80. Віруси- збудники респіраторних інфекцій. Коронавіруси
- •81. Рабдовіруси. Вірус сказу. Епідеміологія, патогенез, вірусологічна діагностика, профілактика.
- •83. Віруси гепатитів. Гепатити а,е. Параентеральні гепатити в,с,g,d,f. Епідеміологія, патогенез, вірусологічна діагностика, профілактика.
- •84. Онкогенні віруси. Вірусний канцерогенез.
- •85. Поксвіруси, загальна характеристика.
- •86. Віруси герпесу, класифікація, Особливості патогенезу, персистенція. Епідеміологія, патогенез, вірусологічна діагностика, противірусне лікування.
- •87. Аденовіруси. Епідеміологія, патогенез, вірусологічна діагностика
- •89.Методи мікробіологічної діагностики стафілококових процесів та їх оцінка. Імунітет при стафілококових захворюваннях. Препарати для специфічної профілактики і терапії, оцінка.
- •90.Стрептококи, біологічні властивості, класифікація. Токсини, ферменти патогенності.
- •91. Стрептококи пневмонії, біологічні властивості. Патогенність для людини і тварин. Мікробіологічна діагностика пневмококових захворювань.
- •93. Менінгококи, біологічні властивості, класифікація. Патогенез мікробіологічна діагностика менінгококових захворювань і бактеріоносійства.
- •94. Гонококи. Біологічні властивості, патогенез і мікробіологічна діагностика захворювань.
- •98. Сальмонели - збудники гострого гастроентериту, їх властивості. Принципи класифікації. Патогенез харчових токсикоінфекцій сальмонельозної природи. Мікробіол. Діагностика.
- •99. Рід Шигел, біологічні властивості, класифікація. Патогенез дизентерії, роль токсинів і ферментів патогенності. Імунітет. Методи мікробіологічної діагностики дизентерії, їх оцінка.
- •100-101. Холерні вібріони, біологічні властивості, біовари. Патогенез і імунітет при холері. Методи мікробіологічної діагностики холери та їх оцінка. Специфічна профілактика і терапія холери.
- •103.Збудник туляремії, біологічні властивості. Патогенез, імунітет, методи мікробіологічної діагностики і специфічної профілактики туляремії.
- •104. Бруцели, види, диференціація. Патогенез та імунітет при бруцельозі. Методи мікробіол. Діагностики бруцельозу, їх оцінка. Препарати для специфічної профілактики і терапії.
- •105. Клебеієли,. Їх роль в патології людини. Характеристика клебсієл пневмонії, озени, риносклероми. Мікробіологічна діагностика, специфічна профілактика.
- •106. Бордетели, їх властивості. Збудник коклюшу, морфологічні, культуральні, антигенні властивості. Мікробіологічна .Діагностика і специфічна профілактика коклюшу.
- •107. Бацили сибірки. Біологічні особливості, патогенез, мікробіологічна діагностика і специфічна профілактика сибірки.
- •109.Клостридії правця, властивості. Токсиноутворення. Патогенез правця у людини. Мікробіологічна діагностика, специфічна профілактика і терапія, їх теоретичне обгрунтування та оцінка.
- •110. Клостридії ботулізму. Морфологічні й культуральні особливості, антигенна структура, токсиноутворення, класифікація. Патогенез, мікробіологічна діагностика і терапія ботулізму.
- •111. Збудники анаеробної інфекції ран, властивості, класифікація. Патогенез і мікробіологічна діагностика. Методи специфічної профілактики і терапії анаеробної інфекції ран.
- •112. Коринебактерії, характеристика. Еволюція коринебактерій. Біовари дифтерійних паличок. Токсиноутворення, генетичні детермінанти токсигенності. Вимірювання сили токсину.
- •113. Етапи розвитку вчення про збудника дифтерії. Теоретичні основи специфічної профілактики дифтерії. Протидифтерійні препарати.
- •114.Патогенез дифтерії, імунітет. Мікробіологічна діагностика бактеріоносійства. Диференціації збудника дифтерії і сапрофітних коринебактерій.
- •115.Збудник дифтерії, біологічні властивості. Характеристика екзотоксину. Специфічна профілактика і терапія дифтерії. Виявлення антитоксичного імунітету.
- •116.Патогенні мікобактерії, роль в розвитку патології людини. Збудники туберкульозу, властивості. Види туберкульозних бактерій. Патогенез і мікробіологічна діагностика туберкульозу.
- •117.Мікробіологічна діагностика туберкульозу:
- •119. Патогенні гриби і актиноміцети (збудники кандидозу, дерматомікозу, актиномікозу, їх характеристика). Принципи мікробіологічної діагностики мікозу.
- •120.Збудник сифілісу (Treponemapallidum)
- •123.Рикетсіози - гострі трансмісивні інфекційні хвороби, які спричиняють рикетсії, й характеризуються ураженнями судин, центральної нервової системи і висипами на шкірі.
- •124. Збудники висипного тифу . Рикетсії Провачека належать до роду Rickettsia родини Rickettsiaceaе.
- •126. Хламдії, класифікація, біологічні властивості. Методи культивування; Роль в розвитку патології людини. Мікробіологічна діагностика хламідіозу.
- •126. 38.Хламдії, класифікація, біологічні властивості. Методи культивування; Роль в розвитку патології людини. Мікробіологічна діагностика хламідіозу.
- •127. 39.Малярійні плазмодії, їх характеристика. Патогенез малярії. Мікробіологічна діагностика. Специфічна профілактика і терапія
- •128. 40.Токсоплазми, морфологія, особливості культивування. Патогенез захворювань. Мікробіологічна діагностика. Специфічна терапія.
- •129. 41.Патогенні найпростіші, біологічні властивості. Класифікація. Роль в розвитку патології людини. Лейшманії, властивості, патогенез захворювань. Мікробіологічна діагностика лейшманіозу.
- •130. 42.Патогенні спірили. Збудник гарячки від укусу щурів. Мікробіологічна діагностика захворювання.
- •131. 43.Кампілобактери - збудники гострих кишкових захворювань. Біологічні властивості, мікробіологічна діагностика.
- •132. 44.Хелікобактер пілорі - збудник гастродуоденадьних захворювань людини. Відкриття, біологічні властивості, патогенез. Методи мікробіологічної діагностики. Лікування
- •133.Умовно патогенні мікроорганізми, біологічні властивості, етіологічна роль у розвитку опортуністичних інфекцій. Характеристика захворювань, спричинених умовно-патогенними мікроорганізмами.
- •135. 3.Клінічна мікробіологія. Об'єкт досліджень. Предмет, завдання, методи. Критерії етіологічної ролі умовно-патогенних мікробів, виділених з патологічного осередку.
- •4, 139. Вода як середовище проживання і зберігання мікроорганізмів. Автохтонна і алохтонна мікрофлора відкритих водоймищ. Сапробність. Мікроорганізми - показники процесу самоочищення води.
- •5,, 140.Екологія мікроорганізмів. Мікрофлора навколишнього середовища: повітря, води, грунту. Методи дослідження.
- •6, 141.Мікрофлора грунту. Роль грунту у передачі Інфекційних захворювань. Фактори, які впливають на виживання патогенних мікроорганізмів у грунті.
- •7, 142.Санітарно-показові мікроорганізми, які використовують при оцінці забруднення грунту. Методи санітарно-мікробіологічного дослідження грунту.
- •8, 143.Мікрофлора повітря, її характеристика. Роль повітря у передачі інфекційних захворювань.
- •9. 144.Мікробне число і санітарно-показові мікроорганізми повітря закритих приміщень, методи визначення, їх оцінка.
- •10, 145.Санігарно-показові мікроорганізми повітря, методи їх виявлення. Критерії оцінки чистоти повітря закритих приміщень.
78. Арена- та філовіруси. Віруси Ласа, Ебола, Марбург
Родина Arenaviridae скл.з одного роду Arenavirus, який включає 19 видів вірусів.Для людини є патогенними 8 видів, серед яких і вірус Ласса.
Будова вібріону:сферичної форми, плеоморфні, діаметр 50-300нм.Суперкапсид ліпідний бішаровий з великими поверхневими шипами.Глікопротеїни шипів G1 і G2 є видоспецифічними антигенами і не мають гемаглютинуючих властивостей.Усередині суперкапсиду міститься 2 кільцевих нуклеокапсиди, які складаються з РНК і білкових капсомерів;і гранули – комплекси білків аренавірусів з рибосомами клітини-хазяїна.Нуклеокапсиди нагадують намисто:слабкоспіралізована РНК частково накручена на3-4 нм скупчення нуклеопротеїну, розташовані на відстані 5 нм однин від одного.Нуклеокапсидний білок є родоспецифічним антигеном.
Геном поданий 2 кільцевими сегментами однониткової РНК.Геномна РНК одночасно має – і + нитки.Обидва сегменти РНК містять 4 гени, які кодують структуру вібріону.Малий S-сегмент кодує попередник глікопротеїну і нуклеопротеїн.Великий L-сегбере участь у реплікації.Геном відносно стабільний, можливі генетичні рекомбінації.Віріони арена вірусів часто бувають диплоїдними-містять більше однієї копії S-сегмента РНК.
Репродукція.Аренавіруси проникають у клітину шляхом злиття мембран.Розмноження відбувається в цитоплазмі клітини.На відміну від інших вірусів, арена віруси не викликають припинення синтезу макромолекул клітини-хазяїна.Розмноження включає послідовну зміну первинної транскрипції, реплікації і повторної транскрипції.При реплікації на матриці – РНК синтезується +РНК, яка служить матрицею для утворення геномної – РНК.Морфогенез вібріону проходить під час відбруньковування від мембрани клітини, при цьому захоплюються клітинні рибосоми.Вихід аренавірусів з клітини може супроводжуватися її лізисом.
Культивування.Аренавіруси культивуються в клітинних культурах багатьох видів ссавців.Кращою культурою для ізоляції і культивування вважається клітинна лінія Vero E6.Використовуються спеціалізовані клітини:макрофаги, ендотеліоцити, фібробласти, клітини тканин мишей зі специфічними антигенами гістосумісності.ЦПД визначається на 4-7 дні інкубації у вигляді специфічних внутрішньоцитоплазменних включень.
Епідеміологія.Аренавіруси зустрічаються на 5 континентах і умовно підрозділяються на 2 групи:віруси Старого Світу-сюди нал.вірус Ласса, та віруси Нового Світу.Резервуаром аренавірусів є гризуни, кажани, у яких арена віруси викликають персистуючу інфекцію.Тварини виділяють віруси з сечею, фекаліями, слиною.Переносниками інфекції є кліщі.Механізм передачі до людини-трансмісійний, перкутанний, аерогенний, фекально-оральний.Перкутанний-найбільш значимий.Віруси Ласса можуть передаватися від людини до людини контактно або через кров.
Вірус лихоманки Ласса.
Особливості вірусів.Віріон сферичної форми, суперкапсид містить булаво подібні шипи довжиною 10нм.Усередині вібріону міститься 10-15 гранул-включень рибосом, спроможних синтезувати білок при додаванні необхідних кофакторів і тРНК.
Резистентність.Віруси стійкі до впливу факторів навколишнього середовища;їх інфекційність у сироватці крові не знижується протягом тривалого періоду без спеціальної обробки.
Культивування.Дбре розмножуються в перещеплюваній культурі клітин Vero E6, на якій через 4-5 днів виявляється ЦПЕ.
Епідеміологія.Збудники лихоманки Ласса належить до числа особливо небезпечних для людини вірусів.Захворювання поширене в Зах.Африці, зустрічається переважно в сільській місцевості.Природними хазяями є багато соскові щури Mastomys natalensis.Зараження людини може відбуватися алементарним і повітряно-пиловим шляхами.Віруси виявляються в крові, у виділеннях а також у крапельках слини.
Патогенез.Віруси розмнож.в регіональних лімфатичних вузлах, звідки поширюються по всій ретикулоендотеліальній системі і циркулюють у крові.Віруси уражають ендотелій судин, що веде до розладів гемостазу і розвитку синдрому дисемінованого внутрішньо судинного згортання крові.Крововиливи найбільш виражені в кишечника, печінці, міокарді, легенях, кон’юнктиві і гол.мозку.Можлива гостра печінкова недостатність, інфекційно-токсичний шок, імунокомплексний нефрит.Віруси мають імуносупресивну дію.
Клініка.Інкубаційний період-3-14 днів, після чого починається грипоподібне захворювання(фарингіт-у 70% хворих)Летальність 15-70%.
Лікування.Використовуються рибавірин, плазма рекрнвалесцентів, людський імуноглобулін.
Родина Filoviridae входить у порядок Mononegavirales і скл.з двох родів1)Ебола-подібні віруси Заїр2)Марбург-подібні віруси.
Будова віріону.Віріони мають довгі ниткоподібні, іноді плечоподібні форми.Мають суперкапсид, утворений ліпідами клітинної плазматичної мембрани, має шипи довжин.7нм., вони скл.з глікопротеїну.Під суперкапсидом є капсид, побудований за спіральним типом симетрії.Усередині нуклеокапсиду є осьовий канал, всередині міститься нуклеокапсид, який скл.з РНК, великого білка L, нуклеопротеїну і білків віріону 30 і 35.Віріони мають 7 типів білків:4 білки пов’язані з вірусним рибонуклеопротеїновим комплексом, 1 входить до складу суперкапсиду, 2 білки мають мембранне походження.L-білок є РНК-залежною РНК-полімеразою.
Геном поданий однонитковою несегментованою лінійною – РНК.Ізольована РНК не інфекційна.
Репродукція.Віруси проникають до клітини шляхом рецепторного ендоцитозу і злиття мембран.Транскрипція і реплікація відбуваються в цитоплазмі інфікованої клітини.Реплікація включає утворення на матриці геномної – РНК повнорозмірної + РНК, яка є матрицею для синтезу геномних – РНК.Морфогенез і дозрівання вібріонів відбуваються в цитоплазмі при участі цитоплазматичної мембрани клітини-хазяїна.Віріони виходять з клітини шляхом брунькування, що супроводжується клітинним лізисом.
Культивування.Розмножуються в первинних культурах клітин мавп і ендотеліоцитів людини, а також у клітинних лініях Vero і в організмі морських свинок.ЦПД у клітинних культурах не розвивається.
Резистентність.Інактивуються ультрафіолетовим і y-випромінюванням, формаліном, жиро розчинниками, високими температурами.Стабільні при кімнатній температурі.
Вірус Ебола.Віріони ниткоподібної форми, нуклеопротеїновий комплекс вірусів скл.з білків L, N, VP30, VP35.VP24 є білком суперкапсиду, VP40-матричний білок, GP- основний білок шипів.
Резистентність.Віруси Ебола середньо стійкі до інсоляції, впливу атмосферного кисню, вологості, pH середовища.
Культивування.У культурах клітин розмножуються з низьким рівнем накопичення.Культури збудника підтримують пасажами через печінку або кров мавпи або через печінку морських свинок.
Епідеміологія.Віруси відрізняються пристосовуваністю до незвичних хазяїв.Резервуаром і джерелом інфекції є мавпи і кажани.Механізми передачі інфекції до людини – аерогенний, перкутанний, фекально-оральний.Захворювання зустрічається в Африці в ендемічних районах.У людини віруси містяться в глоткових змивах, сечі, спермі, рідині передньої камери ока навіть у людей, які практично видужали;у хворих-у крові.Віруси постійно ізолюються з трупного матеріалу:селезінки, лімфатичних вузлів, печінки, нирок і дуже рідко – з гол.мозку і нервової тканини.
Патогенез.В інкубаційному періоді репродукція вірусів відбувається в лімфатичних вузлах, селезінці і макрофагах різних органів.Вихід віріонів з уражених клітин обумовлює високу вірусемію і повторну дисемінацію в органи і тканини.Противірусні антитіла методом імунофлюоресценції в мертвих людей виявляються рідко, а у видужуючих- тільки по завершенні гострої фази хвороби.Імунна відповідь пригнічена з трьох причин –високої вірусемії, поразки макрофагів, імуносупресії.
Клініка. Інкубаційний період 4-6 днів.Характеризується раптовим
початком, лихоманкою, головним болем, болями в животі, горлі, мязах, діареєю, кровотечами, блювотою, геморагічним висипом, збуджуваністю й агресивністю хворих. Смерть наступає через 7-14 днів від шоку внаслідок гострої крововтрати.Смертність складає 90 %.
Лікування.Специфічна терапія включає використання плазми реконвалесцентів.Дані про ефективність неспецифічних противірусних препаратів при лихоманці Ебола відсутні.Рекомендуються інтерферони й антикоагулянти.
Вірус Марбург. Віріони мають фазоподібну будову, всі ізоляти вірусу Марбург мають різні послідовності РНК з гомологією95%.
Епідеміологія.Резервуар і джерело вірусів –зелені мартишки у яких інфекція може протікати безсимптовно.Механізм передачі до людини:аерогенний, перкутанний, фекально-оральний.Виділення вірусу відбувається з носоглотковим вмістом, сечею, заразна також кров хворих.Передається також через статевий шлях.
Патогенез.Вхідними воротами інфекції є ушкоджена шкіра і слизові оболонки.Макрофаги і моноцити є першим і переважним місцем розмноження вірусів.Характерна виражена вірусемія.Розмноження вірусів може відбуватися в різних органах і тканинах.Вірус виявляється в спермі до 12 тижнів.На пізніх стадіях хвороби розвивається геморагічний синдром.
Клініка.Захворювання характеризується раптовим початком, лихоманкою, інтоксикацією, поразкою печінки, травного тракту, ЦНС, геморагічним синдромом.Летальність складає 25-50%, смерть наступає на 8-16 день хвороби.
Лікування.Використовуються сироватки реконвалесцентів.
Профілактика. Розроблений імуноглобулін на основі сироватки крові інфікованих коней.
Родина Filoviridae входить у порядок Mononegavirales і скл.з двох родів1)Ебола-подібні віруси Заїр2)Марбург-подібні віруси.
Будова віріону.Віріони мають довгі ниткоподібні, іноді плечоподібні форми.Мають суперкапсид, утворений ліпідами клітинної плазматичної мембрани, має шипи довжин.7нм., вони скл.з глікопротеїну.Під суперкапсидом є капсид, побудований за спіральним типом симетрії.Усередині нуклеокапсиду є осьовий канал, всередині міститься нуклеокапсид, який скл.з РНК, великого білка L, нуклеопротеїну і білків віріону 30 і 35.Віріони мають 7 типів білків:4 білки пов’язані з вірусним рибонуклеопротеїновим комплексом, 1 входить до складу суперкапсиду, 2 білки мають мембранне походження.L-білок є РНК-залежною РНК-полімеразою.
Геном поданий однонитковою несегментованою лінійною – РНК.Ізольована РНК не інфекційна.
Репродукція. Віруси проникають до клітини шляхом рецепторного ендоцитозу і злиття мембран.Транскрипція і реплікація відбуваються в цитоплазмі інфікованої клітини.Реплікація включає утворення на матриці геномної – РНК повнорозмірної + РНК, яка є матрицею для синтезу геномних – РНК.Морфогенез і дозрівання вібріонів відбуваються в цитоплазмі при участі цитоплазматичної мембрани клітини-хазяїна.Віріони виходять з клітини шляхом брунькування, що супроводжується клітинним лізисом.
Культивування.Розмножуються в первинних культурах клітин мавп і ендотеліоцитів людини, а також у клітинних лініях Vero і в організмі морських свинок.ЦПД у клітинних культурах не розвивається.
Резистентність.Інактивуються ультрафіолетовим і y-випромінюванням, формаліном, жиро розчинниками, високими температурами.Стабільні при кімнатній температурі.