119. Патогенні гриби і актиноміцети (збудники кандидозу, дерматомікозу, актиномікозу, їх характеристика). Принципи мікробіологічної діагностики мікозу.

Патогенним грибам характерний вискокий рівень клітинної організації, складні життєві цикли, статеві і безстатеві уикли розмноження. Гриби можуть існувати у вигляді одноклітинних організмів (дріжджі, дріжджеподібні гриби) або у вігляді міцел. Особливості метаболізму, хімічного складу і морфо функціональної організації грибів визначають своєрідність інфекцій, що викликаються цими мікроорганізмами. Види патогенних грибів - збудників мікозів. Збудники поверхневих мікозів з урахуванням клініко-патогенетичних особливостей викликається захворювання, тканинного тропізму, своєрідності паразитарного морфогенезу та рівня патогенності умовно поділяються на групи: збудники кератомикозов, дерматофіти, гриби з «справжнім» паразитарним морфізмом, умовно-патогенні дріжджоподібні та плісняві гриби - збудники опортуністичних інфекцій.

Актиноміцети – ГР(+) нерухомі, аспорогенні, облігатно або факультативно анаеробні бактрії. Віризняються невибагливістю до складу середовища завдяки аисоким власним біосинтетичним можливостям. Ферментатична активність різнаманітна. Кінцевими продуктами ферментації глюкози є молочна,оцтова,мурашина кислот без утворення газу. Багато актиноміцетів здатні до продукції вітамінів групи В. Серед актиноміцетів зустрічаються супрепродуценти антибіотиків. Але попри корисні властивості окремих актиноміцетів,збільшення іх концентрації у біотопах людини слід розглядати як патологічні зміни у складі мікробіоти,оскільки серед актиноміцетів є досить багато патогенних для людини видів. (Actinomycesisraelii, A.albus, A.bovis, A.naeslundii). Практично всі патогенні актиноміцети вирізняються наявністю протеолітичної, амілазної та ліполітичної активності, здатні розщеплювати білки крові і тканин людини.

Збудник идерматомікозу3 роди: Epidermophyton, Microsporum, Trichophyton. Хвороби викликані дерматомікозами: мікроспорія, трихофітія, епідермофітія. Утворюють септований міцелій. Види розрізняють по пігментації і формі колоній. Трихофітонам характерні зернисті колонії з великою кількістю мікронідій, що розміщені на термінальних гіфах. Мікроспорумиутвор.товстостінні або тонкостінні макронідії. Їх колонії пофарбовані у жовто-оранжевий колір. Епідермофітонам характерні булавовидні конідії.

Кандидоз. Збудниками являються види роду Candida. (Albicans). В уражених тканинах гриб існує у вигляді клітин,що брунькуються і псевдоміцелію. Розмноження вегетативних клітин грибі супроводжується вираженою гнійно-запальною реакцією.

МБ діагностика.. Посів на кровяний агар и глюкозний агар Сабуро. Серодіагностика:РСК, р-я преципітації, р-я аглютинації, ІФА, ПЛР.

120.Збудник сифілісу (Treponemapallidum)

Збудник сифілісу відкрили Ф. Шаудін і Е. Гофман у 1905 р.

Морфологія і фізіологія. Трепонеми сифілісу - тонкі спіралеподібні бактерії довжиною 10-15 мкм і шириною 0,1-0,2 мкм.Вони мають 8-14 рівномірних завитків ,тришарову зовнішню мембрану. У середині цитоплазми розшаровані нуклеоїд, мезосоми, рибосоми, фібрили і базальні тіла, видимі лише під електронним мікроскопом. Розмножуються шляхом поперечного поділу. Можуть утворювати шароподібні цистоподібні форми, покриті міцною муциноподібною оболонкою, і L-форми. Погано фарбуються аніліновими барвниками, тому називаються блідими трепонемами, грамнегативні. При забарвленні за Романовським-Гімзою набувають блідо-рожевого кольору. Спор не утворюють, джгутиків не мають, але активно рухливі. Для трепонем властиві поступальні, обертові, згинальні й хвилеподібні рухи.

Захворювання людини. Інкубаційний період при сифілісі триває в середньому 20-30 днів. На місці проникнення трепонем виникає первинна сифілома - невелика безболісна виразка з твердим дном (ulcusdurum)(рис. 16.3). Регіональні лімфатичні вузли збільшуються і стають твердими. Цей первинний сифіліс триває близько 6 тижнів. Вторинний сифіліс характеризується висипом на шкірі, слизових оболонках, розвитком уражень внутрішніх органів, кісток і триває 2-3 роки(рис. 16.4)(рис. 16.5). Якщо лікування не проводиться, може настати третинний сифіліс із утворенням у паренхіматозних органах щільних інфільтратів, папул, горбків, гум, які схильні до розпаду. Цей період триває 9-10 років, після чого може виникнути ураження головного, спинного мозку і серцево-судинної системи.

Імунітет. Вроджений імунітет до сифілісу в людини відсутній. Майже всі випадки зараження призводять до розвитку захворювання. Після перенесеної хвороби виникає інфекційний, нестерильний шанкерний імунітет. Повторне зараження може знову спричинити розвиток хвороби. При сифілісі в сироватці крові виявляють IgG, IgM та IgE. Поряд із цим виникає алергічний стан, який можна виявити постановкою внутрішньошкірної проби з люетином (суспензія вбитих трепонем).

Лабораторна діагностика. Основними методами мікробіологічної діагностики сифілісу є бактеріоскопічний і серологічний. При первинному і вторинному сифілісі матеріалом для мікроскопії служать виділення з виразок, папул, ерозій або пунктат лімфатичних вузлів. Поверхню виразки очищають від нальоту стерильним ватним тампоном, змоченим в ізотонічному розчині хлориду натрію, потім її подразнюють, легко поскрібуючи скальпелем або гострою ложечкою. Рідину відсмоктують пастерівською піпеткою і досліджують у темному полі зору, де чітко видно яскраво освітлені спірохети і характерний рух. Для забарвлення трепонем краплю рідини наносять на предметне скло, виготовляють мазок (як мазок крові), висушують, фіксують метиловим спиртом і декілька годин забарвлюють за Романовським-Гімзою. Бліда спірохета стає блідо-рожевою, а сапрофітні спірохети - голубими. Можна фарбувати трепонеми і за методом сріблення.

Серологічна діагностика сифілісу грунтується на постановці реакції Вассермана(рис. 16.6) й осадових реакцій Кана і Закса-Вітебського. Методика постановки реакції Вассермана не відрізняється від постановки реакції зв’язування комплементу. Необхідно пам’ятати, що вона може бути негативною протягом трьох тижнів первинного (серонегативного) періоду. Позитивна реакція Вассермана, крім сифілісу, зрідка буває і при інших гострих інфекційних хворобах (бруцельоз, кір, малярія), туберкульозі й лепрі, в пізній період вагітності й після пологів. Для серологічної діагностики сифілісу широко використовують реакцію імобілізаціїтрепонем і непряму реакцію імунофлуоресценсії, які вважаються найбільш специфічними в лабораторній діагностиці захворювання.

Профілактика й лікування..

Для лікування сифілісу використовують антибіотики (пеніцилін, еритроміцин, тетрациклін тощо) і препарати вісмуту (бійохінол, бісмоверол, пентабісмол), відповідно до розроблених інструкцій.

121.Лептоспіроз —

гостра інфекційна хвороба з групи зоонозів, що супроводжується гарячкою, симптомами загальної інтоксикації, ураженням нирок, печінки, серцево-судинної, нервової систем. Спричиняється різними серотипамилептоспір (L. icterohaemorrhagiae, L. canicola, L. grippotyphosa, L. hebdomadis та ін.)

Клініка. Інкубаційний період триває 7-14 днів, інколи 1-2 дні. Початок захворювання переважно гострий з трясучим ознобом. Температура тіла швидко досягає 39-40 °С. Гарячка ремітуюча або постійна з короткочасними ремісіями, триває 5-10 днів і знижується критично або коротким лізисом. Після 2-5 днів апірексії може виникнути друга хвиля гарячки, яка коротша за першу.

Імунітет. В результаті перенесеного захворювання виникає стійкий специфічний імунітет, механізм якого пов'язаний з наявністю антитіл. Антитіла з'являються на кінець 5—6-ї доби захворювання, досягають до 3—4-го тижня високих титрів (1 : 10 000 — 1 : 100 000) і можуть зберігатися кілька років, що дає змогу ставити діагноз ретроспективно

Діагностика.

Доступним, високочутливим і специфічним є серологічний метод діагностики за допомогою реакції мікроаглютинації (РМА) з культурами лептоспір. Аглютиніни при лептоспірозі з'являються з 3-го дня хвороби і досягають максимального титру на 3-му тижні і пізніше. З метою ранньої діагностики рекомендують досліджувати сироватку крові, взяту в перші дні захворювання і через 5 днів.

При іктерогеморагічному лептоспірозі можна робити біологічну пробу. Від хворого стерильно отримують кров, сечу, ліквор і парентерально вводять гвінейським свинкам.

Щоб отримати культуру лептоспір, кров, сечу або спинномозкову рідину в кількості 5-10 крапель сіють на поживні середовища Уленгута, Терських, розлиті в пробірки по 5 мл, або в 5 мл стерильної води з додаванням до неї 0,5 млінактивованої сироватки кроликаЛікування проводять в умовах інфекційного стаціонару, в тяжких випадках — у реанімаційному відділенні. Призначають ліжковий режим, дієту, антибіотики, введення протилептоспірозного імуноглобуліну. Найефективнішими є препарати пеніцилінового ряду.

Профілактика та заходи в осередку полягають у боротьбі з гризунами, охороні джерел водопостачання і продуктів харчування від забруднення ними, забороні вживати воду з відкритих водойм у районі ендемії, використанні захисного одягу, гумових чобіт і рукавиць під час роботи в заболоченій місцевості, на бойнях і м'ясокомбінатах, при догляді за хворими тваринами.

122.До бореліозів відноситься ряд самостійних нозологічних форм захворювання, що викликаються спірохетами роду Borrelia: поворотний тиф, кліщова поворотна гарячка і хвороба Лайма.

Поворотний тиф (епідемічний, вошивий) - гостра трансмісивна рецидивуюча інфекційна хвороба, яку викликає Borreliarecurrentis; характеризується загальною інтоксикацією, поворотною гарячкою, ураженнями печінки, селезінки, мозкових оболонок та інших органів. Переносником хвороби є воші: Pediculusvestimenti, P. сapitis.

Морфологія. Борелії епідемічного поворотного тифу — В. recurrentis — тонкі спіралеподібні мікроорганізми завдовжки 8—18 мкм і завширшки 0,3—0,6 мкм, мають 3—8 завитків; кінці борелій загострені). Борелії епідемічного поворотного тифу рухливі, грамнегативні, забарвлюються за методом Романовського — Гімзи в синьо-фіолетовий колір.

Патогенез захворювання в людини. Збудник поворотного тифу розмножується в тканинах лімфоїдно-макрофагальної системи. На кінець інкубаційного періоду він проникає у великій кількості в кров, де під впливом ЇЇ бактерицидних речовин частково гине. Ендотоксин, що утворюється, зумовлює ураження центральної нервової системи, розвиток токсикозу, гарячки, функціональних порушень, дистрофії органів і тканин. Ендотоксин уражує кровоносну систему, сприяє розвиткові інфарктів і некрозів у селезінці і печінці.

Основний метод лабораторної діагностики поворотного тифу - мікроскопічне дослідження крові хворого в препараті товстої краплі і звичайному мазку. Для диференціації вошивого і кліщового поворотних тифів використовують біологічну пробу на гвінейських свинках.

Бактеріоскопічне дослідження. У хворого беруть кров із пальця під час приступу гарячки до початку або в перерві антибіотикотерапії, виготовляють препарат товстої краплі й мазок.. Висушену товсту краплю не фіксують а безпосередньо забарвлюють за методом Романовського-Гімзи. Якщо в товстій краплі знаходяться великі скупчення борелій, їх важко відрізнити від ниток фібрину. В таких випадках забарвлюють звичайний мазок крові, який перед цим обов'язково фіксують етанолом або сумішшю Никифорова. При мікроскопії мазка досить чітко видно борелії з їх характерними нерівномірними вторинними завитками. Якщо в товстій краплі борелії не виявлено, мазок не досліджують.

Бактеріологічне дослідження. Культури борелій можна виділити від хворого шляхом посіву досліджуваного матеріалу на рідкі живильні середовища з кров'ю, сироваткою, шматочками тканин і вирощування в анаеробних умовах при температурі 28-30 0С.

Біологічний метод. Як додатковий метод діагностики епідемічного поворотного тифу застосовують зараження кров'ю хворих молодих білих щурів або білих мишей.

Серологічне дослідження. Поворотний епідемічний тиф супроводжується наростанням антитіл у високих титрах, але у зв'язку з постійною зміною специфічності поверхневих антигенів із кожним наступним гарячковим приступом серологічні реакції не набули широкого застосування.

Лікування полягає у призначенні антибіотиків — пеніциліну, левоміцетину, еритроміцину, напівсинтетичних препаратів тетрацикліну.

Профілактика. Захворюваність на поворотний тиф набирає епідемічного характеру в періоди народного лиха (війна, голод).

Ендемічний поворотний тиф (поворотна кліщова гарячка) – трансмісівнарецидивуюча інфекційна хвороба, яка викликається бореліями і передається кліщами. Культивування проводять у середовищі Гельтцера, яке складається з нагрітої до 56—58 °С сироватки крові кроля і однакового об'єму ізотонічного розчину натрію хлориду з шматочками зсілого білка курячого яйця.

Люди заражуються при укусі кліщів. Останні паразитують на хворих гризунах і тваринах носіях, заражуються від них бореліями і самі стають джерелом збудника в природі.

Захворювання характеризується приступами гарячки тривалістю 1—2 доби; кількість приступів може бути 5—7—9 і більше.тривалістьремісій — від кількох годин до 6—8 діб.

Лабораторна діагностика. Матеріалом для мікробіологічної діагностики ендемічного поворотного тифу служить кров хворих. Для виявлення борелій проводять бактеріоскопію товстої краплі і звичайних тонких мазків крові, забарвлених за Романовським-Гімзою, метиленовим синім чи фуксином.

Досить суттєву допомогу при розпізнаванні ендемічного поворотного тифу може надати зараження гвінейських свинок. При внутрішньоочеревинному зараженні білих мишей борелії виявляють у крові через 48 год.

Імунітет. У населення ендемічних районів імунітет виникає в ранньому дитинстві, про що свідчить виявлення антитіл у сироватці крові місцевих жителів. Хворіють головним чином приїжджі.

Лікування. Хворим призначають ампіцилін, левоміцетин, напів­синтетичні препарати тетрацикліну.

Профілактика полягає у здійсненні заходів для знищення кліщів і гризунів, ранній діагностиці захворювання, госпіталізації хворих і додержанні особистої профілактики (захист людей від нападу кліщів).

БореліозЛайма, хвороба Лайма (хронічна мігруюча еритема, лаймобореліоз) – хронічна або рецидивуюча трансмісивна природно-вогнищева інфекція, що вражає нервову, серцево-судинну системи, шкіру й суглоби, супроводжується гарячкою, ознобом, головним болем. У половини захворілих спостерігаються вторинні висипи.

Хвороба передається через укуси іксодових кліщів, що паразитують на диких і домашніх тваринах, поширена у США, у багатьох країнах Європи, в Австралії, Африці, Китаї, Японії і в нашій країні.

Серед борелій, що викликають хворобу Лайма, на основі аналізу їх ДНК останнім часом ідентифіковані три самостійні види: Borreliaburgdorferi, B. garinii, B. afzelii. Всі вони можуть довгий час персистувати в організмі людини.