Порядок опрацювання навчального елемента

I. Опрацювати теоретичний матеріал.

II. Дати відповіді на питання для самоконтролю.

Питання для самоконтролю наведені в кінці навчального елемента.

III. Виконати практичне завдання.

Завдання для практичного виконання наведені в кінці навчального елемента.

Теоретичний матеріал

Переклад – це один з найдавніших видів людської діяльності. Неможливо назвати дату зародження перекладу, проте численні факти свідчать про те, що переклад має тисячолітню історію. Вже серед клинописних шумерських текстів, написаних за 3000 років до н. е., вчені знайшли двомовні словники. У Давньому Єгипті була спеціальна школа, де готували професійних перекладачів для контактів із сусідніми народами. Про цей факт розповідається в Біблії в притчі про Прекрасного Іосифа. Перекладацька діяльність в Україні та Росії має багату історію, початок якої сягає часів Київської Русі – першої держави східних слов’ян. Уже в ІХ ст. водночас на Русі виникають писемність, література й переклад. Першими перекладачами можна вважати братів-ченців Кирила й Мефодія, які були послані константинопольським імператором з метою християнізації Русі в 864 р. Вони переклали декілька релігійних текстів з грецької на церковнослов’янську мову, серед них слід назвати такі: Новий Заповіт, Псалтир, Молитовник. Після прийняття християнства з’явилася велика кількість перекладів (переважно з грецької мови), оскільки переклад став необхідним засобом спілкування церкви з паствою. Поряд з буквальними перекладами церковної літератури з’явилися і перші переклади текстів світської і наукової літератури (“Житіє Андрія Юродивого”, “Бджола”, “Космографія”, “Іудейська війна” Йосипа Флавія). Християнська доктрина забороняла вказувати ім’я перекладача, тому імена перекладачів залишилися невідомими. Отже, переклад у Київській Русі відігравав досить значну роль.

За часів Київської Русі існувало багато звязків із сусідніми країнами (політичні, культурні, торгові), з Візантією, словянськими державами, Францією, Німеччиною, східними країнами. Це вимагало великої кількості перекладачів (толмачів) з грецької, латинської, аравійської, німецької, скандинавської та тюркської мов. Окрім усних існували писемні переклади.

XIV-XVIIcт. – більшу частину займають переклади релігійної літератури.

Максим Грек – вчений-монах, був викликаний у Москву в XIVст. і заснував школу перекладачів. Перші перекладачі на Русі: Власій, Дмитро Курмятів, Ніл Герасимов. Максим Грек – перший професійний російський перекладач. Преподобний Максим Грек увійшов у російську історію, перш за все, як видатний письменник і публіцист, а також як великий діяч і святий.

Його імя у звичайному житті - Михайло Триволист. Народився він близько 1470 року в місті Арті і належав до видатного візантійського роду. У 1480 році Михайло опиняється на острові Корфу, що належав Венеції. Тут він отримує класичну освіту. Пізніше їде до Італії, щоб продовжити освіту. Після падіння Візантійської імперії Італія стала центром грецької освіченості, тут знайшли притулок тисячі греків.

В Італії Михайло провів десять років. Спочатку він оселився у Флоренції, що у той час була “ другими Афінами “ .

За висловом Г. Флоровського, Максим Грек “ не був гуманістом у західному розумінні цього слова, але його можна назвати "візантійським гуманістом ”. Він негативно ставився до Аристотеля, відкидав західну схоластику і латинство. Перебування в Італії зумовило найвищий рівень Максима Грека як вченого – енциклопедиста.

Після того, як Михайло два роки провів у католицькому монастирі, він круто змінює своє життя. У 1504 році він лишає Італію і їде до Греції, на Афон.

На Афоні створюються і перші власні твори інока Максима. Безпосереднім його послуханням стає збір коштів для афонських монастирів. Задля цього преподобний мандрує містами та селищами Греції. Так минає близько десяти років, після чого життя преподобного знову різко змінюється. У 1515 році великий князь Московський Василь IIIвідправив на Афон послів з проханням прислати йому видатного перекладача книг.

Спочатку мова йшла про старця Савву, але той вже був дуже старий, тож іноки Афону вирішили послати замість нього Максима, який також був “видатний у Божому Писанні та придатний до тлумачення та перекладу усіляких книг “ . Максим отримує грамоту від константинопольського патріарха до митрополита Московського Варлама і разом з двома іншими Афонськими монахами, Неофітом та Лаврентієм, їде спочатку у Феодосію, а звідти – на Русь.

4-го березня 1518 року Максим разом зі своїми супутниками приїхав до Москви, де був щиро прийнятий ВасилемIII. Афонським гостям призначили для перебування Чудів монастир у Кремлі.

Першою книгою, яку йому запропонували перекладати, став Тлумачний Псалтир.

Преподобний опинився у важкій ситуації . Справа в тому, що він у той час ще не знав словенської мови. Йому в помічники було призначено Дмитра Герасимова і Василя Ігнатова, які були перекладачами з латинської та німецької мов. Переклад здійснювався так: Максим перекладав з грецької на латинську, а його помічники - вже на російську мову. Зі слів перекладачів тексти записували писарі – інок Троїце – Сергіїва монастиря Сілуан та відомий письменник того часу Михайло Медоварцев.

Роботу було закінчено через рік та пять місяців. Переклад було відправлено на розгляд митрополиту Варламу, який відзначив його дуже високо. Великий князь щедро обдарував Максима та доручив йому новий переклад, на цей раз тлумачення Діянь Апостольських. Максим Грек залишився на Русі за наполяганням російських князів. Тут він як і раніше займався перекладацькою діяльністю. Незабаром Максим вивчив російську мову. Серед його перекладів перше місце займають книги Священного писання, їхнє тлумачення, твори Отців церкви. Максим займався і виправленням перекладів, що вже існували. У російських книгах він знайшов численну кількість помилок і навіть нісенітниць, які рішуче виправляв. Максимові належать також численні оригінальні твори.

Максим став першим на Русі дійсно енциклопедично освіченим вченим. Його вплив на книжкову культуру древньої Русі того часу був дуже великим. Максима звинувачували у недостатній повазі до місцевих чудотворців, у засудженні російських священних книг. ”Тут на Русі книги не відверті “, - казав Максим, - “ інші книги зіпсували перекладачі, але і їх треба перекладати “. У 1525 році Максима було притягнуто до суду церкви – вже за звинуваченням у єресі.

Головним обвинувачем на суді був митрополит Даніїл. У провину преподобному були поставлені “єретицькі“ (а насправді лише не зовсім вдалі або помилкові) вислови, які опинилися в його перекладах через недостатнє знання слов'янських мов. За вироком суду преподобний був засланий до Йосипо-Волокамського монастиря. Лише пізніше, у 1551 році преподобний Максим був визволений за наказом царя Івана Грозного та переведений з Твері до Троїце-Сергієвого монастиря.

У 1553 році Троїцю відвідав цар Іван Грозний, що прямував на богомілля у Кирилів монастир. До цього часу ставлення до Максима у колі царя діаметрально змінилося; вченого афонця знову оточили пошана і повага. Цар мав бесіду із Максимом Греком.

Преподобний Максим помер у 1556 році. Тіло святого було поховано у північно-західної стіні Свято- Духовського храму Троїце - Сергієвої лаври .

У 1591 році за благословенням патріарха Іова мощі преподобного були освічені і знайдені цілими. У день відкриття мощів біля труни святого зцілилися шістнадцять людей.

У 1988 році на Помісному соборі Руської Православної Церкви, присвяченому ювілею тисячоліття Хрещення Русі Максим Грек названий святим. Заслуга М. Грека у перекладознавстві полягає в тому, що він перший показав вагомість граматичної будови мов, що перекладаються і фактично утворив граматичну школу.

На Русі перекладалися і вітчизняні твори, твори ораторського мистецтва (анонімно), лицарські романи, книги з географії, медицини, алхімії (тільки проза).

XVIIст. – перші спроби віршованих перекладів ( псалми ). Московські бояри замовляли твори сучасного німецького поета Флемінга.

Починаючи з ХVІІ ст., до нас дійшли імена деяких перекладачів передусім нерелігійних творів, серед яких слід виділити Єпіфанія Славінецького, який створив “Лексіконъ латинскій”, а пізніше разом з Арсенієм Корецьким-Сатановським уклав “Лексіконъ словено-латінскій”, що були розраховані на професійних перекладачів. Утім, усе ХVІІ ст. відзначено активізацією лексикографічної діяльності: створювалися не тільки двомовні словники, але й тримовні перекладні словники.

Перекладачів ХVІІІ ст. умовно можна поділити на 4 групи:

1) штатні перекладачі різних відомств (переважно поляки, німці, голландці),

2) учені ченці, які перекладали лише релігійні тексти з латинської та грецької мов (Е.Славінецький, Максим Грек та Арсеній Грек),

3) найчисленніша група – “перекладачі за сумісництвом” – є авторами одного-двох перекладів,

4) перекладачі, які перекладали тексти лише з прихильності до мистецтва, серед них були й наближені до царя аристократи (Андрій Матвєєв, князь Кропоткін та інші).

У Петровську добу переклад набуває великого значення. Петро Великий навіть видав спеціальний наказ про переклади, вимагаючи від перекладачів чіткої передачі змісту тексту, що перекладається. Переважно на ниві поетичного перекладу працювали М.В.Ломоносов, О.П.Сумароков, В.К.Тредіаковський.

XVIIIст. – для Російської Імперії переламне та перехідне століття. Перестає відчуватися потреба в релігійній літературі. ПетроIзабороняв перекладати релігійні тексти, негативно ставився до дослівного перекладу.

На початку XVIIIстоліття перекладалися книги практичного змісту: з військової справи, техніки, точних наук, питань права, збільшується цікавість до художньої літератури. Перекладали і античну літературу, філософів, істориків, сучасних французьких поетів.

У другій половині XVIIIст. характерний оптимістичний пафос (це відобразилося в теорії перекладу – перекладачі розуміють труднощі перекладу, але вважають можливим їх подолати). Тредіаковський стверджував : “Це дійсно важко , але не вище за людські можливості “.

"Перекладач від творця тільки імям різниться. Якщо творець був вигадливим, то перекладач має бути ще вигадливішим”.

Як і на Заході, в епоху класицизму була вимога великої свободи у виборі перекладацьких засобів, визнання за перекладачем такої ж ролі, як за автором (можливість спрощувати , скорочувати).

Протягом XVIIIст. у оригінальній та перекладеній літературі йшов процес створення літературної мови. Поети є водночас і перекладачами (Ломоносов, Державін, Тредіаковський, Сумароков). Між ними проводилися творчі змагання (кожен з них пропонував свою версію перекладу од Горація і псалмів, до Руссо). Ці переклади передбачалися для вузького кола читачів.

Також у XVIIIст. зявилися перекладачі – професіонали. Було створено організацію “Зібрання, що намагається перекладати іноземні книги“ (складалося зі 114 чоловік).

Основні риси перекладацької діяльності ХVІІІ ст.:

1) перекладацька діяльність набула нових організаційних форм: перекладачі почали отримувати грошову винагороду за свою роботу;

2) змінився характер книг, що перекладалися: перше місце стали посідати переклади прагматичних (наукових) текстів;

3) усвідомлення соціального значення перекладу: переклад став вважатися особливим різновидом творчості.

ХІХ століття. продовжило традиції перекладу ХVІІІ століття. На перше місце вийшов поетичний переклад, репутація буквального перекладу стала невисокою.

ХІХ ст. – це “золота доба” російського перекладу. Якщо в попередню епоху переклад набув статусу професійної діяльності, то в ХІХ ст. він піднявся до рівня високого мистецтва. Історик М.М.Карамзін та поет В.А.Жуковський вважаються фундаторами російської школи перекладу.

Почесне місце в історії перекладу посідають О.С.Пушкін та М.Ю.Лермонтов. Завдяки їм відбулося ствердження основного принципу російського перекладу: гарний художній переклад повинен бути невід´ємною частиною національної літератури.

Пушкін Олександр Сергійовичдуже сильно вплинув на переклад. Він перекладав небагато текстів, але у різні періоди життя він обирав залежно від своїх смаків різні тексти. В залежності від тексту він по-різному перекладав (епіграми-вільно, фольклор та видатних поетів – зберігаючи риси місцевого та історичного колориту). Пушкін був супротивником дослівного перекладу, його переклади межують з оригінальною творчістю.

В’яземський Петро Андрійович (1792-1878)мав протилежні погляди. Свої принципи втілив у перекладах кримських сонетів Адама Міцкевича (перекладав їх прозою) , дотримуючись форм польської мови , але цей шлях не став популярним.

Лермонтов М.Ю.– перекладав Байрона, Шиллера , Гейне, Гьоте, згідно з вимогами романтизму (варіації на задану тему). Його переклади видатні як внесок в оригінальну творчість, як і російські вірші, які стали класичними.

Середина XIXстоліття – у літературі характерна жорстока боротьба між двома тенденціями: мистецтво для мистецтва, та мистецтво для народу. З 1840 по 1860 рр. – найбільша уXIXст. –кількість віршових перекладів.

Плещеєв та Михайлов (мистецтво для народу)- перекладали сатиричні вірші Гейне, Шевченко Т., філософську поезію Гьоте та Беранже.

Фет, Майков, Мей, А.К. Толстой (мистецтво для мистецтва) – перекладали любовну лірику Гейне, його історичні балади, філософську поезію Гьоте, Беранже, балади Гьоте.

Інтереси обох груп пересіклися. Спільне у перекладачів обох груп – прагнення передати художню своєрідність оригіналу та створити близький до нього ефект.

40-60 рр. XIXстоліття – із перекладачів прози найбільш яскрава фігура – Іринарх Введенський (перекладав Ч. Дікенса та Текерея). Він довгий час вважався зразком у перекладі та ввійшов в енциклопедію Брокгауза та Ефона. Він вважав, що перекладав так, як висловився б автор, живучи в Росії.

Кінець XIX–початокXXcт. – у літературному процесі час кризи реалізму та підготовка до сприймання модернізму. Кількість перекладів зростає , а їхня якість знижається .

Переклад як вид професійної діяльності з’являється на теренах України після приходу в Київську Русь візантійської книжності. Переклад як сфера діяльності розвивався тут дуже повільно через об΄єктивні перешкоди, серед яких слід виділити такі:

1) несприятливі культурно-політичні умови;

2) порівняно пізнє формування норм української літературної мови (кінець ХVІІІ ст.);

3) мовна ситуація в Україні характеризувалася фактичною двомовністю у період ХVІ-ХVІІІ ст., адже одночасно на одній території функціонували два типи книжної писемної мови: “руська мова”, яка була близькою до розмовної української мови, та церковнослов’янська мова;

4) заборонна політика у сфері книгодрукування українською мовою, що проводилася з початку ХVІІІ ст. (Указ Петра І і Синоду 1721 року “Про заборону друку на Україні оригінальних нових творів”) тощо.

Отже, про переклад українською мовою можемо говорити лише починаючи з ХІХ ст., коли відбувається інтенсивний розвиток художнього перекладу. Українські поети-романтики перекладають найкращі зразки польської та російської літератур українською мовою: Л.Боровиковський перекладає віршовані твори В.Жуковського, А.Метлинський перекладає поезію А.Міцкевича. Проте ці перші переклади українською мовою не можна назвати повноцінними, адекватними, вони є швидше перекладами-переспівами, де виразно проявляється особистість перекладача. З΄являються перші переклади з української на англійську (Тереза Якоб переклала “Наталку Полтавку” І.Котляревського, а пізніше, у 1868 році в Лондоні був опублікований перший переклад поезій Т.Шевченка англійською мовою).

Наприкінці того ж ХІХ ст. підвищується інтерес до українського фольклору у світі, тому в 1894 році англійський фольклорист Роберт Бейн публікує переклади українських казок із збірок П.Куліша та М.Драгоманова (27 казок).

Друга половина ХІХ ст. взагалі була дуже плідною для українського перекладознавства: на ниві поетичного перекладу працюють М.Старицький, І.Франко, Леся Українка, П.Грабовський.

Не згасає популярність художнього перекладу і в радянський час. Найвідомішим перекладачем тієї доби слід вважати М.Рильського, який перекладав з російської, білоруської, польської, чеської, французької, грузинської та інших мов. Серед перекладів ще одного талановитого літератора М.Бажана можна назвати переклади “Витязя в тигровій шкурі” Ш.Руставелі та поеми О.Пушкіна “Моцарт і Сальєрі”.

Значний внесок у розвиток українського художнього перекладу зробили Б.Тен (переклав “Іліаду” Гомера, “Прометея закутого” Есхіла), Є.Дроб΄язко (переклав “Божественну комедію” Данте), В.Мисик (переклав сонети Дж.Кітса, поезії Омара Хаяма), О.Кундзич (переклав “Війну і мир” Л.Толстого та “Героя нашого часу” М.Лермонтова) та інші.

Переклад з однієї мови на іншу – це ремесло , яке існувало з давніх часів. Багато тисяч років тому племена, що говорили різними мовами , спілкувалися одне з одним , і вже тоді виникла потреба у перекладачах. Спочатку були перекладачі - аматори , потім з’явилися професіонали. Спочатку перекладали , довго не мудруючи , потім виникли теорії перекладу. З розквітом художньої літератури почали говорити про переклад як про мистецтво. Як перекладати? Дискусія на цю тему триває вже не перше тисячоліття. Одні вимагали дослівного перекладу тексту на шкоду мові, якою перекладали.

Інші намагалися донести до читача лише зміст тексту. А Дідро взагалі зневажив оригінал. Він прочитував книгу двічі, “проникався її духом”, потім закривав й починав перекладати. Сервантес не вірив у силу перекладу і вклав у слова Дон-Кіхота скептичне порівняння його зі зворотною стороною килима.

Французькі перекладачі ще у XVII столітті написали багато статей на захист буквального й вільного перекладу. Із властивою французам грайливістю один із них порівняв переклад з жінкою і говорив, що від перекладу, як і від жінки, неможливо вимагати, щоб він був одночасно і красивим і вірним.

Невірність перекладу нерідко була причиною дипломатичних конфліктів. В Італії навіть була приказка: " Перекладачі-зрадники".

Колись переклад вважали справою, яка потребує великих спеціальних знань, але мало поважали. Філософ Монтеск'є, наприклад, відмовився вважати переклад творчою роботою.

Зараз невичерпне старання перекладачів отримало загальне визнання. Переклад, і як мистецтво, і як ремесло, надзвичайно удосконалився. І вже немає тієї галузі, в якій не потребувалися би послуги перекладачів.

Переклад опинився у центрі людських проблем.

Рекомендована література (див. “Список використаної і рекомендованої літератури”):

Основна: 7, 16, 17.

Додаткова: 2, 5.

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть перших перекладачів Київської Русі.

2. Кому належать перші дослідження з питань перекладу за часів Київської Русі?

3. Кого О.С. Пушкін називав "генієм перекладу"?

4. Назвіть першу організацію перекладачів в Росії. Коли вона була заснована?

5. Коли з'явилися перші "штатні" перекладачі?

Практичне завдання (виконати письмово):

1. Проаналізувати перекладацьку діяльність Максима Грека.

Теми рефератів

1. Історія перекладацької діяльності в Україні.

2. Перекладацька діяльність О.С. Пушкіна.

3. Перекладацька діяльність В.А. Жуковського.

4. Перекладацька діяльність Лесі Українки.

Навчальний елемент 1.3. Історія розвитку машинного перекладу

Результатом вивчення цього навчального елемента мають бути знання про:

• Історію машинного перекладу.

• Перші експериментальні демонстрації машинного перекладу.

• Вітчизняні школи машинного перекладу.