Порядок опрацювання навчального елемента

I. Опрацювати теоретичний матеріал.

II. Дати відповіді на питання для самоконтролю.

Питання для самоконтролю наведені в кінці навчального елемента.

III. Виконати практичне завдання.

Завдання для практичного виконання наведені в кінці навчального елемента.

Теоретичний матеріал

Жанрово-стилістична класифікація перекладів залежно віджанрово-стилістичних особливостей оригіналу обумовлює виділення двох функціональних видів перекладу: художній (літературний) переклад і інформативний (спеціальний) переклад.

Художнім перекладом називається переклад творів художньої літератури. Твори художньої літератури протиставляються всім іншим мовним творам завдяки тому, що для них домінантною є одна з комунікативних функцій, а саме художньо-естетична або поетична. Основна мета будь-якого твору цього типу полягає в досягненні певного естетичного впливу, створенні художнього образу. Така естетична спрямованість відрізняє художню мову від інших актів мовної комунікації, інформативний зміст яких є первинним, самостійним.

Оскільки мова йде про переклад відрізків художньої мови, основною відмінністю художнього перекладу від інших видів перекладу варто визнати належність тексту перекладу до творів ПЯ,що володіють художніми цінностями. Іншими словами, художнім перекладом іменується вид перекладацької діяльності, основне завдання якого полягає в породженні на ПЯ художнього твору.

Аналіз перекладів літературних творів показує, що у зв'язку із зазначеним завданням для них типові відхилення від максимально можливої значеннєвої точності з метою забезпечення художності перекладу.

У художньому перекладі розрізняються окремі підвиди перекладу залежно від належності оригіналу до певного жанру художньої літератури. Як такі підвиди виділяються переклад поезії, переклад п'єс, переклад сатиричних творів, переклад художньої прози, переклад текстів пісень і т.д. Виділення перекладу добутків того або іншого жанру в особливий підвид перекладу носить умовний характер і залежить від того, наскільки істотний вплив робить специфіка даного жанру на хід і результат перекладацького процесу.

Інформативним перекладом називається переклад текстів, основна функція яких полягає в повідомленні якихось відомостей, а не в художньо-естетичному впливі на читача. До таких текстів відносяться всі матеріали наукового, ділового, суспільно-політичного, побутового та ін. характеру. Сюди ж варто віднести й переклад багатьох детективних (поліцейських) розповідей, описів подорожей, нарисів і тому подібних творів, де переважає чисто інформаційне оповідання. Розподіл на художній і інформативний переклад вказує лише на основну функцію оригіналу, що повинна бути відтворена в перекладі. Фактично, в оригіналі, що вимагає, у цілому, художнього перекладу, можуть бути окремі частини, що виконують винятково інформаційні функції, і, навпроти, у перекладі інформативного тексту можуть бути елементи художнього перекладу.

В інформативному перекладі підвиди перекладу виділяються на основі належності перекладних текстів до різних функціональних стилів ІМ. При цьому необхідно, щоб функціонально-стилістичні особливості оригіналів визначали й специфічні риси перекладу таких текстів. За цією ознакою виділяються в особливі підвиди переклад науково-технічних матеріалів, переклад офіційно-ділових матеріалів, переклад політико-публіцистичних матеріалів, переклад газетно-інформаційних матеріалів, переклад патентних матеріалів і ін.

Принципи художнього й науково-технічного перекладу абсолютно однакові, як однакові й ті сім факторів, які визначають вибір перекладних еквівалентів і, відповідно, якість перекладу. Для технічного перекладу потрібні інші фонові знання; йому властива інша стилістика й інші правила сполучуваності, але в іншому він настільки ж складний, як і переклад художній.

Крім того, при перекладі наукової й технічної літератури важливіше всього для перекладача якнайкраще знати предмет перекладу й володіти стилем, властивим цьому жанру. У той же час при перекладі художнього тексту важливіше всього здатність мислити образами й уміння описати образ, користуючись всім багатством мовних засобів і прийомів, якими розташовує мова перекладу.

Тому технічному перекладу можна навчитися, а перекладачем художньої літератури може бути не кожний. Щоб перекладати поезію, треба бути поетом, але для того, щоб перекладати тексти, скажемо, по хімії, хіміком бути не обов'язково.

Це не означає, однак, що при перекладі науково-технічного тексту не зустрічаються складності, пов'язані із правильним вибором стилю викладення або сполучуваністю.

При перекладі технічного тексту необхідно повною мірою використати всі перераховані вище фактори, що визначають адекватність перекладу, але із всіх цих факторів, мабуть, найважливіший - це фонові (спеціальні) знання.

Думаю, що вже один той факт, що український переклад майже вдвічі довше за оригінал, говорить про необхідність, опираючись на спеціальні знання, пояснювати багато чого, пристосовуючи переклад до норм технічної термінології й стилістики.

У зв'язку із цим прикладом зручно розглянути роль словника. Я думаю зайве казати про те, що без спеціального словника переклад будь-якого технічного тексту навряд чи можливий. Однак словник сам по собі, без спеціальних предметних знань не дає гарантії правильного перекладу технічного тексту, і навіть окремих слів.

Подібну роль грає словник і в художньому перекладі. Однак якщо при перекладі технічного тексту словникові еквіваленти часто служать вихідним пунктом для правильного розуміння суті процесу або пристрої і їхні описи засобами мови перекладу, то, перекладаючи художній текст, ми на основі словникових еквівалентів будуємо значеннєву й стилістичну модель тексту й, відштовхуючись від неї, створюємо художній образ.

В цілому художній переклад використовує словникові еквіваленти як свого роду стартову площадку для створення образа. Недарма говорять, що переклад починається там, де кінчається словник.

Багато цікавих думок щодо художнього перекладу належить відомому письменнику і перекладачу Володимиру Набокову.

Набоков писав: «У вигадливому світі словесних перетворень існує три види гріхів. Перше і сама безневинне зло - очевидні помилки, допущені через незнання або нерозуміння. Це звичайна людська слабість - і цілком пробачна. Наступний крок у пекло робить перекладач, що свідомо пропускає ті слова й абзаци, у зміст яких він не потрудився вникнути або ж ті, що, на його думку, можуть здатися незрозумілими або непристойними уявлюваному читачеві. Він не гидує самим поверхневим значенням слова, що до його послуг надає словник, або жертвує вченістю заради удаваної точності: він заздалегідь готовий знати менше автора, вважаючи при цьому, що знає більше. Третє - і найбільше - зло в ланцюзі гріхопадінь наздоганяє перекладача, коли він приймається полірувати й пригладжувати шедевр, мерзенно прикрашаючи його, підладжуючись до смаків і забобонів читачів. За цей злочин треба піддавати найжорстокішим катуванням, як у середні віки за плагіат». Недостатнє знання іноземної мови, вважав Набоков, може перетворити саму розхожу фразу в блискучу тираду, про яку й не думав автор. І наводить наступні приклади: 1) Вираз “Bien-etre general” , який означає “загальне благоденство” було перекладено з французької як “Добре бути генералом ”, причому в генерали це «благоденство» перетворив французький перекладач “Гамлета”. 2)У перекладі Чехова на німецьку мову вчитель, тільки-но ввійшовши в клас, поринає в читання “своєї газети”, що дало привід величному критикові журитися про жалюгідний стан шкільного навчання в дореволюційній Росії. При цьому Чехов мав на увазі звичайний класний журнал, у якому вчитель відзначав відсутніх учнів і ставив оцінки. 3) Невинні англійські вирази “first night” і “public house” перетворюються в російському перекладі в “першу шлюбну ніч” і “публічний дім”.

В іншу категорію з тої ж групи промахів Набоков відносить лінгвістичні помилки не настільки явні й більш складні для перекладача. У цьому випадку неправильне значення, що від багаторазового перечитування може віддрукуватися в пам'яті перекладача, може додати несподіваний і часом досить витончений зміст самому безневинному виразу або простій метафорі.

Наприклад, німецький професор, із властивим йому національним гумором, що виник з омонімічної подібності дугоподібної стрілецької зброї й рослини, які по-російському називаються одним словом “лук”, перевів пушкінське “У лукомор'я...” зворотом “на березі Цибульного моря”. Інший і набагато більш серйозний гріх перекладача, вважав Набоков, коли опускаються складні абзаци, все-таки пробачний, якщо перекладач і сам не знає, про що йде мова, але “до чого ж огидний самовдоволений перекладач, що прекрасно все зрозумів, але побоюється спантеличити або покоробити читача”. Замість того, щоб радісно спочивати в обіймах великого письменника, він невпинно печеться про незначного читача, що віддається нечистим або небезпечним помислам». У підтвердження цієї думки Набоков приводить “зворушливий” зразок вікторіанського святенництва, що попався йому в старому англійському перекладі “Ганни Кареніної”: Вронський запитує Ганну, що з нею. “Iamberemenna” (курсив перекладача), - відповідає Ганна, надаючи іноземному читачеві змогу гадати, що за таємнича східна хвороба вразила її, а все тому, що, на думку перекладача, вагітність могла збентежити якусь невинну душу й краще було написати російське слово латинськими літерами.

Рекомендована література (див. “Список використаної і рекомендованої літератури”):

Основна: 3, 5, 6, 8, 10, 11, 12, 13, 15.

Додаткова: 3, 4, 6, 8, 9, 11.

Питання для самоконтролю:

1. За якою моделлю переважно виконується художній переклад?

2. За якою моделлю переважно виконується науково-технічний переклад?

3. Які основні відмінності художнього та науково-технічного перекладу?

4. Що являє собою художній переклад: ремесло чи творчість? Обґрунтуйте відповідь.

5. Що таке інтерпретація?

Практичне завдання (виконати письмово):

1. Перекладіть текст пісні на українську мову користуючись денотативним методом (інтерпретацією).