Система заходів, направлених на підйом сільського господарства

Нова (після 1953 р.) спроба розробити ефективну аграрну політику була зроблена на березневому 1965 Пленумі ЦК КПРС. Його рішення знайшли втілення в системі заходів, направлених на підйом економіки колгоспів і радгоспів, гармонізацію загальнодержавних, колективних і особистих інтересів

в аграрному виробництві. Різко зросли асигнування на потреби села. В два рази збільшилися закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, що продається державі; зміцнилася матеріально-технічна база колгоспів і радгоспів. Величезні засоби були вкладені в меліорацію і хімізацію земель; посилилася спеціалізація виробництва. Зросла соціальна захищеність селянства: введено

пенсійне забезпечення, гарантовану заробітну платню.

(Про обговорення листа п. Шелести 1965року із запереченням продавати з України близько 450 тисяч тонн соняшникової макухи)

Перше слово взяв Суслов: «Я вважаю, що товариш Шелест взагалі, в цілому не має рації, бо він вторгається у межі ленінської зовнішньої торгівлі. Підриває її. І так не можна себе поводити - це роз'єднує народи, розумієте: роз'єднує». І зиркає злостиво у мій бік.

Я питаю: «Причому тут роз'єднання народів? Питання ж у нас конкретне». Суслов знов: «А взагалі я повинен сказати вам, що на Україні далеко не все гаразд, - уся Україна говорить українською мовою!»

Я аж сторопів: «А що ж вона має - турецькою розмовляти, чи як?» Тут підключається Демічев, секретар ЦК КПРС: «І взагалі там, у Шелеста, українізацією займаються!» Знову не витримую: «Де в Шелеста? Як українізацією? Ніякою українізацією не займаються. Є і російські школи, є і українські - на великий жаль, українських шкіл меншає».

Демічев: «А Шевченко в них - кумир!», і на Суслова дивиться. Тут мене прорвало: «Так, Шевченко в нас - кумир. Його і в нашій країні, й за кордоном вважають великим демократом, геніальним поетом». Демічев почав заперечувати: «Так, але ж у вас він кумир молоді! У Шевченка там, квіти завжди, щорічно вінки прино­сять. У вас...» Я, відчуваючи, що остаточно втрачаю самоконтроль: «Ну так це і добре. А як ти помреш, хто тебе згадає, хто квіти віднесе?»

Суслов втручається: «І потім у вас вивіски всі українською мовою. Що це таке?» - «Ну а якою ж мовою вони мають бути? Якою? Є українською, є і російською». Суслов тоді використав свій найголовніший козир: «Узагалі там, у вас на Україні, чимало проявів націоналізму!» Я сторопів, стримався, але голос підвищив, мабуть, добряче: «У чому, Михайле Андрійовичу, прояви націоналізму? Це ж звичайні сталінські ярлики!»

А Демічев так незворушно: «А в тому, що багато говорять українською мовою, і в тому, що Шевченка надмірно шанують». І Суслов його підтримав. А тут ще підкотився Рашидов: «У нас російський язик в большом почьоте, мі російський язик уважаємо, любимо, вивчаємо. Мі єго на первий место ставим, мі знаєм не так, как на Українє...» Я не витримав: «Та хоч ти замовкни, ти його не знаєш: коли виступаєш - нічого зрозуміти не можна».

Парили мене добряче. Потім ще виступив підло так Шелепін - він очолював тоді Комітет партійно-державного контролю, писав окремого листа, мовляв, на Україні місництво, порушують під крилом та керівництвом Шелеста та Казанця планову державну господарську дисципліну...

...Леонід Ілліч вирішив змінити трохи тему, пожартувати: «Ось у вас при Скрипникові українізацію проводили. Так це була скрипниківщина! При Скрипнику, ви знаєте, я працював на заводі, коли українізацію проводили, - що це було, це був абсурд, сміх. Та й узагалі українська мова - це ж... це суржик російської мови». Підгорний сидів поруч і мовчав, але почав закипати. Питає: «Ви так вважаєте?» І знов почав Леонід Ілліч: «Так, щодо українізації». - «Оце так! Це новина! Договорився, Леоніде Іллічу! Тоді й культура українська - суржикова, штучна. Як же це так: український народ, українська мова, українська культура існують століттями, і їх суржиком назвати? Демічев, і ви, товаришу Суслов, дай Боже, як кажуть, щоб усі ми були такими комуністами, як був Скрипник! А вам, Леоніде Іллічу, соромно з такими промовами.