(Про свою книжку «Україно наша Радянська»)

...Спалили майже повністю. Вилучили з усіх бібліотек, де немає спецхранів, - і в багаття. Скажу відверто - для мене це був страшний удар. Писалася вона довго і нелегко - більше трьох років. Хотілося наблизитися до публіцистичної, образної, живої мови. Заглядав навіть у словник Грінченка - шукав справжні українські слова, радився із фахівцями-економістами. істориками. Коли почалося полювання на книгу, я пішов до Брежнєва, кажу: «Що ж це ви робите?» - «Книжки я не читав, - відповів той. - Це зроблено за вказівками Михайла Андрійовича Суслова - йому спеціально переклад робили». Але ж не Суслов, гадаю, давав вказівки спалювати її... Для читачів, які ніколи не бачили книги, хочу сказати, що мова в ній ішла про український народ, про його історію, історичне значення. Починався твір з викладу подій Жовтневої революції і громадянської війни - розповіддю про те, як робітничий клас і селянство під проводом Комуністичної партії України, створеної при безпосередній участі Леніна, брали участь у громадянській війні, у захисті завоювань Жовтня. Досить помітне місце займав екскурс у славне минуле українського народу. Тепло говорилося про величезну роль козацтва, на що мені Суслов кричав: «Архаїзм - ці ваші козаки!» Я йому відповідав: «Якби не козаки, то й тебе б тут не було - козаки закрили грудьми кордони країни від кочових орд, від турків. Козаків ще царі використовували для захисту Вітчизни, для освоєння південних земель. І ми перед ними повинні голову схиляти, а ви тут таке базікаєте. Образливо...»

Далі мова йшла про те, яка питома вага, яке місце України у різних галузях промисловості - чорній металургії, добуванні вугілля, машинобудуванні, інших галузях. Наприклад, я навів факт, що у тепловозобудуванні ми давали понад 90 відсотків всесоюзного виробництва. А хіба люди не мають права пишатися своєю республікою? ....

( Про культурне будівництво в Україні)

Такий стан речей викликав образу, приниження національних почуттів -і, як відповідь, ескалацію націоналістичних поглядів. Центром надзвичайно обмежені права республік - усе зацентралізоване до безглуздя. Ви знаєте, як я добивався будівництва республіканського Палацу піонерів у Києві? Я був особисто в Микити Сергійовича, благав, щоб дали дозвіл. У Держплані СРСР був - сказали ні, в Промбанку - теж ні. Тоді я до Хрущова поїхав і кажу: «Микито Сергійовичу, ви скільки працювали на Україні, а Палацу піонерів не збудували (він засопів невдоволено), ще Постишев збирався це зробити. Ну ви не збудували, то дозвольте хоч зараз збудувати. Коли Микита Сергійович сказав «так», тоді все знайшлося - і гроші, й фонди, і матеріали. І ще приклад: будівництво палацу «Україна». Це ж взагалі напівдетективна історія. Палац республіці не дозволяли зводити багато років, мовляв, у вас уже с Жовтневий. Великий кінотеатр - будь ласка. Тоді ми почали будівництво - за документами, які йшли до Москви, будували кінотеатр, а за проектом - республіканський палац. І я, перший секретар ЦК партії республіки, свідомо змушений брати участь в обмані. А коли вигнали майже весь перший поверх, тобто вклали мільйони, «таємний об'єкт» був розсекречений...