Із зауважень Християни Раковського до проекту резолюції про взаємини рсфрр з незалежними республіками (1922 р.)

«Даний проект ігнорує, що Радянська федерація — не однорідна національна держава. Щодо цього проект резолюції є поворотним, і в цей момент господарча ініціатива незалежних республік занадто вузька. При відсутності в них фінансових коштів і права розпоряджатися місцевими багатствами, вони тепер неспроможні працювати як треба для піднесення місцевих виробничих сил. Звуження їхньої ініціативи, що буде наслідком втілення цього проекту, ще більше зменшить їхню господарчу роль...

За кордоном проведення цієї резолюції зміцнить становище наших ворогів з буржуазного й угодовського табору. Форма незалежних республік давала нам можливість справляти максимум революційного ефекту на. усіх окраїнах, а також за кордоном... Завдяки незалежній Радянській Україні Радянська федерація мала змогу здійснювати також революційне проникнення в Галичину, Буковину. Бессарабію. Без жодної серйозної потреби ми самі себе позбавляємо цієї зброї...».

З листа Християни Раковського до Дмитра Мануїльського (29 вересня 1922р.)

«...Однак я вважаю за свій партійний обов’язок реагувати проти резолюції про взаємини РСФРР з незалежними республіками, визнаючи її шкідливою щодо закріплення позицій Радянської влади на окраїнах».

Витяг з протоколу № 80 засідання Політбюро ЦК КП(б) У від З жовтня 1922 р.

«Слухали: Про взаємини між РСФРР і незалежними республіками (тов. Петровський).

Ухвалили: 1) категорично висловитися за прийняту останнім Пленумом ЦК КП(б)У резолюцію про взаємини між РСФРР і УСРР, що визнавала необхідність збереження незалежності УСРР... 2) у разі, якщо ЦК РКП(б) ухвалить, однак, необхідність входження УСРР до складу РСФРР, не наполягати на збереженні формальних ознак політичної самостійності УСРР, а визначити відносини на основі практичної доцільності».

З промови Християни Раковського на XII з’їзді РКП(б) (1923р.)

«Потрібні були його (Леніна. — К.Б.) авторитет, його розуміння не тільки внутрішньої і міжнародної обстановки, потрібно було, щоб він своїм авторитетним словом голосно вдарив по нашій партії і показав їй, що вона в національному питанні робить фатальні помилки...

За рідною мовою і рідною школою йде національна свідомість, а за національною свідомістю йде бажання знати, куди йде селянський карбованець...

...Немає такого кроку, який можна було б зробити національній республіці... Повітовий виконком більше знає свої права, ніж національна республіка.

...Треба відібрати від союзних комісарів дев'ять десятих їхніх прав і передати їх національним республікам».

Завдання А. Проаналізуйте документи і визначить, які основні позиції існували всередині вищого партійного керівництва щодо взаємин Української СРР з РСФРР. Дайте їм оцінку й зробіть загальні висновки.

Завдання Б. Зіставте точки зору на взаємини УСРР і РСФРР, використовуючи порівняльну таблицю:

	Ленін	Сталін	Мануїльський	Раковський
Характер взаємин

Зробіть загальний висновок — чия точка зору відповідала інтересам України. Свої думки обґрунтуйте.

Завдання В. Проаналізуйте документи, шукаючи відповіді на питання:

1. Чим відрізнялися погляди В.Леніна і Й.Сталіна з національного питання?

2. До чиєї точки зору ближчі позиції Д.Мануїльського і X. Раковського? Про що це свідчить і чим пояснюється?

3. Чим ви можете пояснити двоїстість рішення ЦК КП(б)У з національного питання?

4. Як можна схарактеризувати позицію X. Раковського в цьому питанні?

№ 17 Прізвище на літеру С

ТЕМА: «Досягнення і складнощі українізації»

МЕТА

Виявити основні напрями політики українізації, її здобутки й проблеми; розвивати у студентів уміння, спираючись на аналіз різноманітних джерел, давати характеристику суспільним процесам.

ХІД РОБОТИ

Згідно з попередніми описами.

ДЖЕРЕЛА

З виступу Олександра Шумського на Травневому (1927р.) Пленумі ЦККП(б)У

«Російський комуніст править в партії з підозрою і недружелюбністю. Він править при підтримці нікчемних малоросів, які в усі епохи за своєю суттю були лицемірними, по-рабському нечесними і зрадливими. Тепер він співає про свій фальшивий інтернаціоналізм, віддає з байдужим виглядом все українське і завжди готовий наплювати на нього (часом по-українськи), якщо це дасть йому можливість зайняти кращу посаду».

«Що мене цікавило в національному питанні за радянської влади і що я вважав найважливішим у цій справі? ...Найважливішим, першорядним я вважав переведення на українську мову життя партії як сили керівної, рушійної й ідейно запліднюючої суспільно-культурне будівництво українського народу. Мова є засіб спілкування людей, засіб виховання, душа народу, інструмент його культурного прогресу. Без оволодіння цим інструментом і оволодіння ним досконало кадрами КП(б)У, від членів ЦК і до секретарів осередків, неможлива культурна революція українського народу і його просування по шляху до комунізму».

З памфлету Миколи Хвильового «Апологети писаризму» (1926 р.)

«Ми під впливом своєї економіки прикладаємо до нашої літератури не «слов'янофільську теорію самобутності», а теорію комуністичної самостійності. Правда, ця теорія наших москвофілів«європенків» може налякати, але нас, комунарів, вона зовсім не лякає і навіть навпаки. Росія ж самостійна держава? Самостійна! Ну, так і ми самостійна.

Отже, оскільки наша література стає нарешті на свій власний шлях розвитку, остільки перед нами стоїть таке питання: на яку із світових літератур вона мусить взяти курс.

Статистичні дані про перебіг українізації в 1922—1927 рр.

Основні показники	1922 р. (%)	1927 р. (%)
Українців серед службовців Українців серед урядовців Українців у ЦК Ведення діловодства українською мовою Шкіл з українською мовою викладання Вузів з українською мовою викладання Книжок українською мовою Газет і часописів українською мовою	35 23 немає даних 20 - - 27 3	54 52 25 70 80 30 50 85

У всякому разі не на російську. Це рішуче і без всяких заперечень. Не треба плутати нашого політичного союзу з літературою. Від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати. Поляки ніколи б не дали Міцкевича, коли б вони не покинули орієнтуватись на московське мистецтво. Справа в тому, що російська література тяжить над нами в віках як господар становища, який привчав нашу психіку до рабського наслідування. Отже, вигодовувати на ній наше молоде мистецтво - це значить затримати його розвиток. Ідеї пролетаріату нам і без московського мистецтва відомі, навпаки, ці ідеї ми, як представники молодої нації, скоріш відчуємо, скоріш виллємо у відповідні образи. Наша орієнтація - на західноєвропейське мистецтво, на його стиль, на його прийоми».

З памфлету Миколи Хвильового «Україна чи Малоросія?» (1926 р.)

«Во ім'я російської молоді, во ім'я російського мистецтва, що буде творитись на території Московії, - і в ім'я його ми б'ємо на сполох. Велика російська література не здібна виховати сильну й здорову, цільну й залізну людину, що буде мати крицеві нерви і не полізе рачки від тих ідеалів, які спалахнули в останній революції. Велика російська література не здібна підтримувати огонь надзвичайної віри в правду горожанських баталій, в неминучість приходу «далекої загірної комуни».

З листа Йосифа Сталіна до Лазаря Кагановича та інших членів Політбюро ЦК КП(б)У (1926р.)

«Мав бесіду з Шумським...

1.Він вважає, що українізація йде туго, на українізацію дивляться як на повинність, яку виконують неохоче, виконують з великим відтягненням. Він вважає, що зростання української культури і української інтелігенції йде швидкими темпами, якщо ми не візьмемо у свої руки цей рух, він може пройти мимо. Він вважає, що на чолі цього руху повинні стати такі люди, які вірять у справу української культури, які знають і хочуть знати цю культуру, які підтримують і можуть підтримувати наростаючий рух за українську культуру...

2. Він вважає, що для виправлення цих хиб потрібно передусім змінити склад партійної і радянської верхівки під кутом зору українізації, що тільки за цих умов можна створити перелом у кадрах наших робітників на Україні в бік українізації...

Мої думки з цього приводу:

Шумський не бачить, що при слабкості корінних комуністичних кадрів на Україні цей рух, очолюваний часто-густо не комуністичною інтелігенцією, може набрати подекуди характеру боротьби ...проти «Москви» взагалі, проти росіян взагалі, проти російської культури та її найвищого досягнення - ленінізму. Я не буду доводити, що така небезпека стає все більш і більш реальною на Україні. Я хотів би тільки сказати, що від таких вад не вільні навіть деякі українські комуністи. Я маю на увазі такий всім відомий факт, як статтю відомого комуніста Хвильового в українській пресі... Шумський не розуміє, що оволодіти новим рухом на Україні за українську культуру можна, лише борючись з крайнощами Хвильового в рядах комуністів».