З «Основного закону «Самостійної України» Спілки Народу українського» - проекту, складеного групою членів Української народної партії (1905 р.)

«1. Україна є спілка вільних і самоправних земель, утворених на підставі своїх природних особливостей та окромішностей і заселених українцями. Таких земель є дев'ять: Чорноморська Україна, Слобідська Україна, Степова Україна, Лівобережна Україна, або Гетьманщина, Північна Україна, Полісся, або Гайова Україна, Підгірська Україна, Горова Україна і Понадморська Україна.

2. Кожна земля є спілка вільних і самоправних громад ...

Територія України

Територія України належиться на праві власності всьому народові українському, себто Всеукраїнській Спілці, а не тій або іншій громаді чи землі.

Націоналізація землі має бути переведена на підставі правил: від власників українців земля викупляється, від чужинців відбирається без відшкодування...

8. Чужинці не можуть ані мати права приватної власності на землю під селитьбами, ані користуватись національною власністю...

Власті

Уся влада належить народові українському. Основний закон установляє, як нею користуватись.

Влада законодавча належиться раді представників і сенатові...

34. Президентові Всеукраїнської Спілки належиться влада виконавча, як се основним законом є установлено...

62. Першим громадянином є президент Всеукраїнської Спілки.

63. Президент вибирається усім народом українським через плебісцит на 6 років...

Військова сила

104. Всеукраїнська Спілка не має постійного війська.

105. Кожна громада має свою міліцію».

Зі статті Михайла Грушевського «Велика хвиля» (1917р.)

«Те, чого ми добивалися п'ять, чотири, три, навіть, рік тому, коли б дане було тоді, було б прийняте українським громадянством з щирою подякою і, дійсно, могло б мати своє значення, було б добром для нашого народу, охоронило б його від переживання тяжких хвиль останніх літ, улегшило б йому дальший культурний похід. Воно, розуміється, потрібне й тепер, мусить бути уділене негайно, щедрою рукою, в розмірах найбільш широких, свобідних від усяких обмежень і застережень. Але воно ніяк не може вважатися задоволенням українських потреб, «розв'язанням українського питання» для даного моменту. Се треба з усією рішучістю сказати про останню заяву Тимчасового правительства, про його спочуття до «культурно-національного самоозначення народностей Росії». Не про нього тепер річ і нікого воно тепер не інтересує на Україні. Українського питання вже нема. Є вільний, великий Український народ, який будує свою долю в нових умовах свободи».

Зі статті Михайла Грушевського «Повороту нема» (1917 р.)

«Домагання народоправства і суто демократичного ладу на Україні в відокремлені, «незмішаній» автономній Україні, зв'язаній тільки федеративним зв'язком з іншими племенами слов'янськими, чи то з іншими народами і областями Російської держави - се старе наше гасло, підняте ще в 1840-х роках найкращими синами України: Шевченком, Костомаровим, Кулішем, Гулаком, Білозерським і іншими, воно від того часу не переставало бути провідним мотивом української політичної мислі, організаційної роботи, культурної і громадської праці...

Без сумніву, воно зістанеться тою середньою політичною платформою, на котрій буде йти об'єднання людності України без різниці верств і народностей. Середня між програмою простого культурно-національного самоозначення народностей і домаганням повної політичної незалежності...

Широка автономія України з державними правами українського народу в федеративнім зв'язку - се та програма даного моменту, від котрої не може бути уступлення назад. Всякі перешкоди, всякі вагання в задоволенні її з боку провідників Російської держави чи керуючих кругів російського громадянства може мати тільки один наслідок - се пересунення центру ваги в бік українського самостійництва».