По матеріалам історика Коваля м.В.

У цілому ряді районів Житомирщини були поспіхом створені партизанські загони. Однак унасл­ідок швидкої окупації області лише окремі з них зуміли розгорнути ді­яльність у тилу окупантів, зокрема під командуванням Т.Гришана, І. Возбраного та ін. Уже в серпні 1941 р. німецьке командування зму­шене було провести проти жито­мирських партизанів каральні акції. У звіті за другу половину серпня штаб групи армій «Південь» доно­сив у Берлін, що вперті бої з парти­занами відбувалися в районі Ємільчино та інших районів. У вересні проти партизанів було кинуто значні сили 454-ї охоронної дивізії в райони на північ і північний схід від Овруча. У цих боях партизани зазнали значних втрат: 200 вбити­ми, 72 пораненими, в полон потрапило 862 особи .

За свідченням колишнього начальника Центрального штабу партизанського руху П. Пономаренка

В період оборони Києва партизанські загони провели 451 бойову операцію, знищували ворожі комунікації, живу силу і тех­ніку. Противник втратив понад 5 тис. солдатів і офіцерів.

Загинули сотні учасників боротьби з ворогом за лінією фронту. Лише в лютому 1942 р. в рейхскомісаріаті «Україна» було арештовано 550 партизанів, сабо­тажників, запідозрених у підривній діяльності. У ході каральних опе­рацій, проведених у березні 1942 р., в болотистому районі Прип'яті було вбито в боях 650 партизанів і страчено 2,5 тис. підозрілих, потен­ційних ворогів Рейху [1, 251].

З донесення генерала Фрідеріча (листопад 1941р.)

Активність партизанів у тилу групи армій «Південь» наростає. Небезпечним вогнищем партизанських дій є лісовий масив півден­но-західніше Черкас із протилеж­ним берегом Дніпра. Повстанський (партизанський. — авт.) район у пониззі Дніпра, захід­ніше Нікополя, вдалося ліквідува­ти майже повністю великими сила­ми. Значні скупчення партизанів існу­ють у районі Чернігова, під Лубна­ми, що на Полтавщині. Поступово ці угруповання партизанів були зни­щені.

По матеріалам історика Косика В.

Не випадково згадувалися ра­йони активних партизанських дій на Чернігівщині та Лубенщині. В північних районах Чернігівської області розгорнув бойову діяль­ність обласний партизанський загін під командуванням О. Федорова, який одночасно був і секретарем Чернігівського підпільного обкому партії. Загін утворився в листопаді 1941р. внаслідок об'єднання за­гонів Корюківського, Холминського, Рейментарівського, Перелюбського районів і розпочав бойові дії з розгрому дрібних ворожих гарні­зонів, поліцейських дільниць на території цих районів, проводив диверсії на комунікаціях противни­ка. Саме в листопаді 1941 р. німецькі охоронні частини переслідували партизанів, які, маневруючи, відірвались від карателів, вийшли в лісові масиви південних областей РСФСР. Там вони діяли спільно з російськими партизанами аж до літа 1942 р., потім знову повернулись на Чернігівщину .

У Сумській області діяли партизанські загони С. Ковпака, І. Федорова, М. Таратути, С. Гнибіди, О. Сабурова та ін. Під натиском ка­ральних сил окупантів вони зму­шені були відійти в північні райо­ни, які мали великі лісові масиви, і перебували там аж до весни 1942 р. Повернувшись на територію об­ласті, партизани розгорнули напа­ди на дрібні гарнізони і шляхи спо­лучення. Проти них німецьке ко­мандування кинуло каральні час­тини. Партизани вчасно відступи­ли у Брянські ліси. Карателі роз­горнули терор серед місцевого на­селення. Перевіркою на лояльність до окупаційної влади було охопле­но близько 6 тис. жителів у райо­нах Конотоп, Кролевець, Ямпіль, Середино-Буда та ін. Було виявле­но і розстріляно 2,4 тис. ворогів. Рейху.

З донесень штабу групи армій «Південь»

Партизансь­кий рух в Україні не був активним аж до весни 1942 р. Окремі вогнища його не мали вирішального значен­ня для постачання і поповнення німецьких збройних сил на Східному фронті та вивезення продоволь­ства й сировини до Рейху.

По матеріалам керівника Українського штабу партизанського руху Т. Строкача

Під контроль партизанських з'єднань і загонів переходили все нові райони, через які пролягали важливі німецькі комунікації, особливо за­лізничні, шосейні ґрунтовні шляхи, лінії зв'язку. Це створювало реаль­ну загрозу постачанню резервами Східного фронту. В розпал Курсь­кої битви 26 серпня 1943 р. командуючий військами: оперативного ти­лового району групи армій «Південь» генерал Фрідерічі допо­відав у Берлін про те, що «постійно зростаюча кількість диверсій, які здійснюються на залізничних магі­стралях, приводить до надзвичайного стану всієї транспортної обстанов­ки і катастрофічного становища з постачанням військ. Начальник поліції безпеки і СД в Україні змушений був доповідати в Берлін: „Партизанський рух набрав таких розмірів, що значна частина областей потрапляє під контроль і панування партизанів.