Критерії успішності політичної модернізації

конституційно закріплена структурно-функціональна диференціація влади

наявність дієздатних органів державного управління – парламенту, уряду, судової системи

реальна багатопартійність

наявність та правова фіксація національних інтересів, які адекватно сприймаються більшістю населення країни

адаптивність політичної системи до внутрішніх та зовнішніх подразників, її здатність враховувати різнобічні впливи без спотворення системної цілісності тощо

3. Модернізаційний процес в Україні

Вітчизняний варіант модернізації слід віднести до вторинного (неорганічного) варіанту. Така модернізація в сучасних умовах властива перехідним суспільствам, що прагнуть прискореними темпами набути соціально-політичної якостей розвинених країн.

Тривале недержавне буття України призвело до складання системних обмежень її політичної самодостатності, повністю позбавитися від яких поки що не вдається. Головними з них були й залишаються домінування як основного суб’єкта модернізації владно-бюрократичної верхівки, залежної у своїх діях від регіональних та світових політичних центрів, а також залежність як значних прошарків населення, так й інституційних елементів політичної системи від запропонованих ззовні духовно-культурних (ідеологічних) цінностей, що є чужими українській ментальності та конкретним потребам українського суспільства.

Україна опинилась в ситуації «кризового синдрому модернізації», складниками якого виступають:

криза ідентичності (розрив сталих соціальних структур з політичною системою та пропонованими нею орієнтирами соціально-політичного розвитку й механізмами їхнього досягнення)

криза легітимності (низький рівень довіри населення до інститутів політичної системи, відсутність згоди в суспільстві щодо методів діяльності політичної влади)

криза участі (відчуження населення від політичного життя, створення правлячою елітою перепон для активної діяльності соціальних груп, що претендують на владу)

криза розподілу (порушення принципів соціальної рівності й справедливості при розподілі матеріальних та духовних ресурсів суспільства, у тому числі владних)

Головні напрямки політичної модернізації сучасної україни

Збереження та подальший розвиток соціальної стабільності, яка визнається одним з головних здобутків українського державотворення. Поширення стабільних характеристик життєдіяльності соціального організму на політичну сферу з метою забезпечення її подальшого розвитку та накопичення загального масиву конструктивних перетворень.

Пошук оптимальних способів переходу від традиційного до модернізованого суспільства, пом’якшення вірогідного зіткнення традиційних цінностей і норм політичного життя з новими модернізованими інститутами. Головним при цьому є формування політичного режиму та системи соціально-політичного управління, які б відповідали внутрішнім потребам українського суспільства.

Налагодження постійного взаємозв’язку й діалогу між владними структурами та населенням з важливих питань суспільного буття.

Започаткування владою масштабних економічних реформ, спрямованих на інноваційний розвиток національного економічного комплексу, підвищення конкурентоспроможності товарів (послуг), розв’язання широкого спектру соціально-політичних та інших проблем.

В умовах сучасної України реалізація модернізаційних планів вимагає як подолання негативних ментально-психологічних нашарувань в суспільній свідомості, зумовлених тоталітарним минулим, так і поєднання елементів загальноцивілізаційного досвіду з віковими традиціями української політичної культури.

Вказані модернізаційні напрямки є лише основою необхідних макрополітичних перетворень. Важливо пам’ятати, що модернізація – це тривалий, масштабний проект, який вимагає консолідації влади та народу з принципових питань їхньої поточної та перспективної життєдіяльності.

Терміни та поняття до теми: політична модернізація (органічна, відображена), політичні цінності, доіндустріальне – індустріальне – постіндустріальне суспільство, демократизація, постмодернізація, вестернізація, модернізаційна ідеологія, модернізована політична культура.

Запитання. Завдання:

1. Назвіть головних теоретиків модернізаційного бачення політичної еволюції людства.

2. На які етапи і чому диференціюється теорія модернізації?

3. Що таке «постмодернізація», «модернізація теорії модернізації»?

4. Визначте співвідношення стихійних та цілеспрямованих чинників модернізації в: Німеччині, КНР, Україні.

5. Що означає термін «вестернізація» стосовно різних країн світу?

6. Понятійно-категоріальний апарат теорії і практики модернізації.

7. Назвіть модернізаційні періоди в політичній історії України ХХ ст.

Теми рефератів:

1. Базові характеристики «органічної моделі» політичної модернізації.

2. «Відображена модернізація»: сутність, спрямованість, масштаби застосування.

3. Західний модернізаційний досвід: універсальні та локальні характеристики.

4. Незахідна політична модернізація: міф чи реальність?

5. Кризовий синдром модернізації: випадковість чи фатальність історичного розвитку?

6. Модернізація в новітній історії України.

Література:

Бебик В.М. Політологія. Наука і навчальна дисципліна. – К.: Каравела, 2009. – 496 с.

Воронов І.О. Демократичний транзит: політико-владні трансформації. – К.: Ґенеза, 2006. – 323 с.

Воронов І.О. Демократичний транзит: людський вимір політики. – К.: Ґенеза, 2006. – 328 с.

Горбатенко В.П. Стратегія модернізації суспільства. Україна і світ на зламі тисячоліть. – К.: Академія, 1999. – 240 с.

Михальченко М.І. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи. – Дрогобич-Київ: Відродження, 2004. – 488 с.

Политология: учебник / Мельвиль А.Ю. [и др.] – М.: Проспект, 2009. – 624 с.

Прибутько П.С. Політологія. – К., 2008. – 171 с.

Прикладна політологія / Навч. посібник за ред. В.П. Горбатенка. – К.: Академія, 2008. – 472 с.