Розвивається на двох організаційних основах:
спонтанно
(стихійно)
– через поступове нагромадження змін,
що назріли, у різних сферах життєдіяльності
соціуму
свідомо
(цілеспрямовано) –
завдяки вольовим зусиллям впливових
соціальних груп або правлячих еліт.
Стадії процесу модернізації
усвідомлення
мети
консолідація
зорієнтованої на модернізацію еліти
та суспільства
період
трансформацій
інтеграція
суспільства на новій основі
Умови успішності політичної модернізації
Цілеспрямована
діяльність держави щодо визнання
суспільством легітимності влади
в ході
реалізації модернізаційних проектів,
які можуть бути непопулярними та
викликати критичну реакцію певних
прошарків населення і навіть
всього народу.
Диференціація
політичної структури (інституціоналізація),
яка передбачає формування розгалуженої
мережі соціально-економічних, політичних
та інших інститутів суспільства,
спрямованих на забезпечення стабільності
й соціального порядку. Така диференціація
досягається завдяки удосконаленню
(осучасненню) традиційних інститутів,
які в процесі модернізації суттєво
змінюють свої функції та характер
діяльності, а також формуванню нових.
Структурно-змістовне
перетворення політичної системи,
спрямоване на розкриття всіх її
потенційних можливостей, формування
політичної структури конструктивної
соціальної дії. Найважливішими складовими
цього процесу є визначення політичної
стратегії, що передбачає реалізацію
довгострокових програм, а також
політичної тактики як інструменту
необхідних перетворень за
конкретно-історичних умов.
Забезпечення
широкої участі громадян у політичному
житті.
досягається через активізацію ролі
політичних партій та груп за інтересами,
модернізаційний потенціал яких виростає
з їхнього функціонального призначення.
Найважливішою з функцій стає структуризація
політичного життя, завдяки якій
суспільство постає як певна система
організованих інтересів. Не менш важливе
значення має функція соціальної
інтеграції, яка дозволяє партіям та
групам інтересів виконувати роль
єднальної ланки між громадянами і
владою, а також сприяти постійному
спілкуванню представників різних
соціальних верств.
Кристалізація
модернізаторських ідеологій,
які виконують як стабілізаційні, так
і мобілізаційні функції. У першому
випадку вони орієнтуються на традиційні
прошарки суспільства, у другому –
впливають на його осучаснені групи.
Стабілізаційні функції забезпечують
поєднання централізації та децентралізації,
створення систем державного й місцевого
управління, впливають на розподіл серед
різних соціальних груп таких ресурсів
участі, як гроші, освіта, вільний час,
доступ до ЗМІ. Ці функції орієнтуються
на гнучкі й різноманітні форми політичної
участі населення, а також створюють
нові канали діалогу між населенням і
владою. Мобілізаційні функції покликані
забезпечити ціннісне наповнення і
виправдання необхідності модернізації
суспільства та її головних напрямків.
Створення
цілісної системи політичної соціалізації
різних груп населення,
в першу чергу – молоді. Така система
має бути спрямована на забезпечення
стійкого зворотного зв’язку особистості
з політичною системою, створення якомога
більшої кількості самостійних
соціально-політичних суб’єктів, здатних
до самостійної обробки все більшої
кількості інформації, раціонального
і творчого використання власного й
сукупного досвіду в подальшій
життєдіяльності.
Формування
принципово нової (модернізованої)
політичної культури активістського
типу. Це
передбачає: активізацію ролі особистості
у її ставленні до політичної системи;
зміцнення тенденції щодо домінування
конституційних прав і свобод громадян
перед «політичною доцільністю»,
пропонованою владою; набуття законами
статусу вищого соціального регулятора,
примат права над системою владно-управлінської
бюрократичної ієрархії; домінування
соціально-державного замовлення на
всебічний розвиток і вдосконалення
професійних та особистих якостей
суб’єктів політики. Особливого значення
набуває забезпечення громадянськості
та політичної участі .