Режими розвитку політичних процесів

Режим функціонування політичної системи. Відрізняється відносною стабільністю, дотриманням провідними політичними силами «правил гри», які мають як формалізоване підґрунтя (конституція, законодавство), так і неформалізоване (традиції, культура, усні домовленості лідерів). За даного режиму відбувається просте відтворення з боку влади рутинних, щоразу повторюваних відносин між елітою та електоратом, політичними партіями, громадськими організаціями та рухами, органами місцевого самоврядування

Режим розвитку політичної системи. За нього структури влади постають перед необхідністю виведення державної політики на рівень, який має більш адекватно відповідати новим вимогам, що звучать з боку власного населення, зовнішньополітичним подразникам, а також загрозам та викликам, продукування яких носить несподіваний характер і не вписується в усталені рамки політичного життя. Політичні зміни (організаційні, нормативно-правові, кадрові) стають неминучими. Намагання інститутів державної влади, політичних лідерів обмежитися напрацьованими механізмами соціально-політичного управління загрожує їх витісненням (іноді радикальним) з політичної арени

Режим занепаду політичної системи. Відбувається розпад політичної цілісності, домінування відцентрових тенденцій діяльності політичних суб’єктів над інтеграційними. Рішення, які приймаються владними інстанціями, втрачають організаційно-розпорядчі, контрольні, мобілізаційні, репресивні та ін. властивості. Легітимність влади викликає сумнів з боку більшості громадян. Як наслідок, наявний спосіб правління (реалізації влади) припиняє своє існування та поступається місцем новим формам політико-владних відносин

Результативність еволюції політичного процесу залежить від незалежних (об’єктивних) та залежних від нього змінних

Незалежні змінні – це ресурсне забезпечення, зовнішнє оточення, особливості історичного розвитку, традиції, ментальні особливості народу, а також втручання неочікуваних, випадкових факторів соціального, техногенного або природного походження

Залежні змінні – це відносини між конкретними людьми як носіями владних повноважень, обрані правлячими колами способи, методи здійснення влади, персональні виконавці конкретних політичних акцій, мас-медійне відображення таких акцій тощо

Більша частина незалежних змінних може і повинна бути врахована під час проектування політичних процесів, але вирішальний вплив на перебіг політичного життя здійснюють змінні фактори, залежні від конкретних персоналій, залучених у світ «великої», «середньої» і навіть «малої» політики

Рушійними силами політичного процесу є групи інтересів – усталені або ситуативні об’єднання громадян, які намагаються впливати на політичні інститути з метою прийняття сприятливих, вигідних для себе рішень

А.Бентлі (США): основу політичного процесу визначають зіткнення та взаємодії найбільш активних соціальних груп. Вплив таких груп є змінним у своєму змістовному наповненні, але постійним у часі процесом, у ході якого здійснюється тиск на уряд з метою коригування діяльності виконавчої влади відповідно до назрілих соціальних потреб

Основними функціями груп інтересів є артикуляція та агрегування інтересів, політична комунікація, а також рекрутування еліт

Інституціональні (впорядковані) групи є більш організованими, довговічними, спираються на раціонально сформульовані інтереси, мають стале керівне ядро та діють на основі визначених правил. Ефективність діяльності таких груп, класичними представниками яких виступають політичні партії, може бути доволі високою.

Неінституціональні групи виникають спонтанно, їхня організованість є недовговічною та, як наслідок, недостатньою. Діяльність носить яскраво виражений протестно-публічний характер (мітинги, демонстрації, масові акції протесту та непокори) та близька до насильницьких форм. Ступінь їх впливу є невисоким.

На основі внутрішньогрупових зв’язків групи інтересів розділяють на асоціативні та неасоціативні.

Асоціативні групи – це добровільні об’єднання громадян, що узгоджено намагаються реалізувати свої специфічні інтереси (підприємницькі організації, профспілки, творчі союзи тощо).

Неасоціативні групи, навпаки, мають недобровільний характер (трудові колективи, етнічні общини). Результати їхньої практичної діяльності можуть не цікавити рядових членів групи.