Критерії класифікації політичних партій

В основі типології політичних партій можуть бути різні критерії, вибір яких залежить від цілей дослідника (пізнавальних, інтерпретаційних, пропагандистських тощо) і того, що розглядається як суттєва ознака об’єкта дослідження, на базі якої будується класифікація.

Основні класифікаційні підходи щодо партій

За походженням: парламентські, позапарламентські.

Соціальне середовище діяльності: моно соціальні, проміжні, загальні.

Ставлення до соціальної дійсності: революційні, реформістські, реакційні, консервативні.

Ідеологічна спрямованість доктрин: соціал-демократичні, комуністичні, ліберальні, консервативні, конфесіональні, монархістські, націоналістичні, фашистські (неофашистські).

Участь у політичній владі: правлячі, опозиційні, легальні, напівлегальні, нелегальні.

Рівень і характер прогресивності та спрямованості партійних програм: праві, центристські, ліві.

Внутрішня організація: кадрові, масові, з оформленими принципами членства, з вільним членством, із сильною структурою, зі слабкою структурою.

Різниця між правлячими та опозиційними партіями

Правлячі (урядові) партії – ті, що перемогли на виборах, відіграють провідну роль у формуванні уряду та через своїх представників здійснюють політичний курс.

До опозиційних відносять ті партії, які за результатами виборів не мають можливості здійснювати «урядові» функції. Проте вони: відіграють істотну роль в політичній системі завдяки систематичній аргументованій критиці діяльності уряду та вказівкам на його помилки й недоліки; пропонують альтернативні варіанти вирішення проблем, що виникають; здійснюють контроль над діями влади з точки зору їх відповідності конституції, передвиборчим обіцянкам; прагнуть замінити існуючий уряд на наступних виборах.

В демократичному суспільстві і правлячі (урядові), й опозиційні партії дотримуються законів та правил «політичної гри».

Універсальна партія

В останні два-три десятиліття сформувався новий тип партій — універсальна партія (партія «всіх виборців» або партія «хапай усіх», catch-all-parties). На відміну від традиційних партій, які орієнтуються на певні електоральні шари, вони прагнуть привернути на свій бік різні групи виборців. Для них є характерними риси: нефіксованість членства, потенційний кількісний склад; особливий тип лідера-інтелектуала, що відіграє роль світоглядного символу; відсутність жорстко фіксованих соціальних інтересів.

Утворенню таких партій сприяло розмивання жорстких меж між соціальними групами, значна частка середнього класу та, як наслідок, послаблення партійної ідентичності виборців; зростання добробуту суспільства; значущість загальнолюдських цінностей; розвиток засобів масової інформації, який дозволяє партійним лідерам звертатись не до окремих груп, а до всіх виборців одночасно.

Інколи партії цього типу називають політичними брокерами, основним товаром яких є державні посади.

Партії «всіх виборців» мають найбільшу популярність і успіх в сучасному постіндустріальному суспільстві та вдало вписуються в модель плюралістичної демократії. З одного боку, вони дозволяють виражати волю більшості і здійснювати контроль за владою, з іншого, перебуваючи в опозиції, ефективно захищати інтереси й права меншості.