Контрольні запитання

1. Чим зумовлена активність біологічних індивідів?

2. Що характеризує поведінку тварин як специфічну форму активності?

3. Що характеризує діяльність як специфічну форму людської активності?

4. У чому полягає докорінна відмінність поведінки тварин від діяльності людини?

5. Якими є основні компоненти діяльності?

6. Як забезпечується контроль за виконанням діяльності?

7. У чому полягає механізм зворотної аферентації при виконанні дії?

8. У чому полягає суть процесу екстеріоризації дії?

9. У чому полягає суть процесу інтеріоризації дії?

10. Якою є послідовність етапів формування навички?

11. Що є показником досконалості навички?

12. Якими є характерні ознаки гри як різновиду діяльності?

13. Якими є характерні ознаки навчання як різновиду діяльності?

14. Якими є характерні ознаки праці як різновиду діяльності?

15. Що означає для людини процес оволодіння діяльністю?

Тема № 38 (2 год.) Соціалізація особистості План

1. Соціалізація особистості

2. Ефекти соціалізації

3. Соціальні атитюди і диспозиції

4. Соціальний статус особистості

Основні поняття та терміни: особистість, суб’єкт, об’єкт, диспозиція, соціальний тип, ідентифікація, статус, престиж, соціалізація, атитюд, соціальна роль, девіантна поведінка, асоціальні дії.

1. Соціально-психологічні явища виникають як відображення (пізнання, переживання та засвоєння) різних форм спілкування. Аналіз взаємодії особистості та її соціального оточення вимагає глибшого вивчення впливу соціальних факторів на поведінку й самосвідомість особистості в системі суспільних відносин, макро- та мікро середовища. Цей процес має назву соціалізації особистості.

У широкому розумінні поняття «соціалізація» використовується для визначення процесу, в якому людська істота з певними біологічними задатками набуває властивостей, необхідних для життєдіяльності в суспільстві. У вузькому розумінні соціалізація розглядається як процес, що забезпечує включення людини в ту чи іншу соціальну групу або спільноту.

Соціалізація є одним із провідних процесів формування особистості. Дослідники, аналізуючи психологічні механізми соціалізації, виділяють серед них такі:

• Засвоєння знань, умінь, навичок (О.М.Леонтьєв);

• Імітація, ідентифікація, керівництво (Г.Гібш, М.Форверг);

• При засвоєнні системи соціальних відносин – переконання, ідентифікація, керівництво, а при засвоєнні предметної культури – навіювання, адаптація, імітація, приклад та ін. (Б.Д.Паригін).

Соціальні інститути – це історично усталені форми організації спільної діяльності. Вони забезпечують спадкоємність у використанні культурних цінностей, переданні навичок та норм соціальної поведінки. Розглядаючи соціалізацію як результат засвоєння й активного відтворення людиною соціального досвіду, можна виділити два її аспекти – типізацію та індивідуалізацію. Розширення та поглиблення соціалізації людини відбувається в трьох основних сферах: діяльності, спілкуванні, самосвідомості.

У процесі соціалізації виділяються окремі стадії. За принципом відношення до трудової діяльності можна виділити три основні стадії: дотрудова, трудова, післятрудова. Дотрудова стадія, що охоплює дитячий, підлітковий та юнацький вік, має два самостійні етапи:

а) ранньої соціалізації, де провідною виступає ігрова діяльність, а її засвоєння відбувається шляхом імітації дій дорослих;

б) навчання.

Трудова стадія стосується зрілого віку індивіда. Післятрудова стадія соціалізації пов’язана з реалізацією потенціалу осіб пенсійного віку.

2. Психологічні прояви, що свідчать про міру та глибину соціалізації людини, визначаються як ефекти соціалізації. Вони зумовлені суб’єктивними уявленнями про соціально-психологічні особливості, які повинна мати людина для виконання певної соціальної ролі. Ці уявлення формуються у свідомості людини як певні еталони, з позицій яких вона оцінює рольову поведінку інших людей. Еталони виконують функцію «мірки» в оцінці оточуючих і являють собою персоніфіковане вираження морально-етичних, демографічних та інших уявлень про те, мають виглядати та поводитися, виконувати обов’язки й реалізувати права люди, люди, які входять до певної соціальної спільноти. Стереотипи представників різних соціальних, демографічних груп, крім спільних рис, мають і об’єктивні відмінності. Не менше значення у формуванні образу іншої людини мають стереотипи, пов’язані з суспільно-професійним статусом.

Одною з провідних категорій, що характеризують включення людини в соціальне середовище, є поняття соціальної установки, або атитюду ( від англ. attitude – ставлення, установка). Атитюд розглядається у психології головним чином як внутрішній стан готовності людини, що передує поведінці, виконанню певної дії.

Можна виділити такі основні функції атитюду:

1. він визначає сталий, послідовний, цілеспрямований характер поведінки в ситуаціях, що змінюються;

2. звільняє від необхідності приймати рішення і довільно контролювати поведінку в стандартних ситуаціях;

3. може виступати як чинник, що зумовлює інертність діяльності та гальмує пристосування до нових ситуацій, що вимагають зміни алгоритму поведінки.

Залежно від спрямованості атитюду (щодо мотиву, цілі, умови діяльності) виділяються рівні смислових, цільових та операційних установок. Смислові атитюди складаються з трьох компонентів:

• інформаційного (світогляд людини);

• емоційного (симпатії, антипатії щодо значущого об’єкта);

• регулятивного (готовність діяти).

За допомогою смислових атитюдів людина сприймає систему норм і цінностей певного соціального середовища. Цільові атитюди зумовлені метою і визначають стійкість перебігу певної дії. Операційні атитюди виявляються в процесі розв’язування конкретних завдань на підставі врахування умов ситуації та прогнозування розвитку цих умов, що спираються на минулий досвід поведінки в подібних ситуаціях. Диспозиційна концепція особистості пов’язує готовність людини до поведінки в певній соціальній ситуації з умовами діяльності, що їй передувала. Вищі диспозиції найбільш стійкі (в межах сталих властивостей способу життя великих соціальних спільнот), вони впливають на диспозиції нижчих рівнів. Провідною диспозицією стає та, яка цілком відповідає певним умовам та конкретній меті. У цьому разі нижчий рівень утворюють предметні ситуації – людина впродовж короткого інтервалу часу переходить від однієї конкретної ситуації до іншої. Диспозиція є особливим продуктом взаємодії потреб і ситуацій, умов, за яких відповідні потреби можуть бути задоволені. Провідною функцією диспозиційної системи є психічна регуляція поведінки людини в соціальному середовищі. Роль означає соціальну функцію конкретної людини, певну модель поведінки. Вона залежить від певних соціальних норм, очікувань, стосунків і взаємозв’язків між людьми в процесі спільної діяльності.

Будь-який акт ділового спілкування може бути поданий як рольова поведінка. Роль – поняття, що означає поведінку людини в певній життєвій ситуації, яка відповідає положенню, яке вона займає. Роль – це реалізована поведінка, що очікується від людини. Становище ж, яке займає людина в системі соціальних відносин при виконанні ролей, визначається поняттям соціального статусу. Позиція людини – це інтегральна, найбільш узагальнена характеристика, що показує становище людини в статусно-рольовій структурі групи. "Роль у групі" не така помітна порівняно з офіційною, але суттєво впливає на життя групи. Є декілька видів "групових ролей": "оформлювач рішень", "голова", "практик-організатор", "розвідник ресурсів", "душа групи", "довідник", "новатор", "порадник".