Структура особистості

II вимір I вимір

Потреби та мотиви

інформаційний пошук, прийом, первісна переробка інформації

Прийняття рішення про мету, задум, план діяльності

Виконання рішення результату діяльності

Емоційно-почуттєві компоненти діяльності

А

Спілкування

Потреби у спілкуванні

Комунікація (усна, письмова), мовлення

Розуміння партнера зі спілкування

Міжособистісна взаємодія

Емоційно- почуттєві компоненти спілкування

Б

Спрямованість

Основні бажання і мотиви

Головні пізнавальні інтереси

Ідеали і переконання

Прагнення і воля у досягненні цілей і результатів

Емоційна основа спрямованості, почуття – мотиви

В

Характер

Мотиваційні риси характеру

Інформаційно-пізнавальні риси характеру

Риси цілеспрямованості характеру

Риси продуктивності характеру

Емоційно-почуттєві риси характеру

Г

Самосвідомість

Потреба в самоусвідомленні

Самопізнання та самооцінка особистості

Саморегуляція і самоконтроль

Самореалізація особистості та самовдосконалення

Емоційно-почуттєві компоненти самосвідомості

Д

Дос від, компетентність

Мотиваційна готовність

Система знань. Картина світу

Система вмінь

' Система навичок і звичок

Емоційно-почуттєвий досвід

Е

Психічні (інтелектуа льні) процеси

Атенційні установки

Обсяг і переключення уваги

Спрямованість і зосередженість уваги

Розподіл уваги

Атенційні емоції

Інтелектуальні установки

Сенсорно-перцептивні процеси

Мисленнєві та імажинтивні процеси

Сенсомоторні, перцептивнорухові, мисленнєводійові процеси

Інтелектуальні емоції

Мнемічні установки

Образна пам'ять

Поняттєво-логічна пам'ять

Рухова пам'ять

Емоційна пам'ять

Є

Психофізіологічні якості

Психофізіологічні установки

Сензитивність нервової системи

Рухомість, пластичність нервової системи

Працездатність нервової системи

Емоційність

4. З.Фрейд (1856 – 1939) виділяв дві основні природжені інстинктивні потреби, які визначають психічну діяльність людини, - лібідозну та агресивну (мортідозну). Задоволення цих потреб стикається з перешкодами з боку навколишнього світу, суспільства, тому вони витискуються і створюють сферу несвідомого. Однак інстинктивні потреби все ж прориваються, обходячи «цензуру» свідомого, і виявляються у вигляді символів.

Відповідно до цих поглядів структуру особистості, за З.Фрейдом, утворюють три основних компоненти: «Воно», «Я», і «Над-Я». У сфері «Воно» домінують витіснені несвідомі інстинкти, вона підкоряється принципу задоволення. «Я» підпорядковується, з одного боку, несвідомим інстинктам, а з іншого – нормам і вимогам дійсності. «Над-Я» - це сукупність моральних норм суспільства, які виконують роль «цензора».

Подолання біологізаторських поглядів на особистість, соціалізацію фрейдистської теорії особистості було здійснено неофрейдистами.

За К.Г. Юнгом, психіка людини має три рівні: свідомість, особисте несвідоме і колективне несвідоме, яке утворюється із слідів пам’яті, що залишається від усього минулого людства і впливає на особистість людини, визначає її поведінку з моменту народження. К.Г.Юнг створив типологію особистості, він розподіляв людей на інтровертів та екстравертів. Існують також додаткові типи – інтуїтивний, мислитель ний, емоційний.

А. Адлер (1870 – 1937). Він заснував так звану індивідуальну психологію. А. Адлер підкреслював , що основне в людині не її природні інстинкти, а «суспільне почуття» або «почуття спільності». Це почуття є природженим, але має розвиватися впродовж життя. На думку А. Адлера, структура особистості єдина. Детермінантою розвитку особистості є потяг до вищості, прагнення влади, самоствердження. Людина тягнеться до пошуку засобів подолання почуття неповноцінності і застосовує різні види компенсації, які лежать в основі всієї людської діяльності, «соціальне почуття» є неминучою компенсацією будь-якої природної слабкості індивідуальних людських існувань.

Представниця неофрейдизму К. Горні (1885 – 1952) основну суть людини вона вбачала в природженому почутті неспокою. Згідно з К Горні, людиною керують дві головні тенденції: потяг до безпеки (корінна тривога) і потяг до задоволення своїх бажань. Ці потяги часто суперечать один одному, і тоді може виникнути невротичний конфлікт, який людина буде намагатися подолати, виробляючи стратегії поведінки. Цих стратегій три: 1) потяг до людей, 2) намагання віддалитися від людей, або потяг до незалежності, 3) намагання діяти проти людей (агресія).

Найбільш «соціалізованим» ученням неофрейдизму визнається теорія відчуження Е.Фрома (1900-1980). Людина стає вільною від усього і тому відчуженою. Цей стан пригнічує людину і породжує неврози. Е.Фром підкреслював двоїсту природу людини. З одного боку, вона тягнеться до незалежності, а з іншого – хоче позбавитися цієї незалежності, яка веде до відчуження.

У дусі неофрейдизму була розроблена так звана епігенетична теорія розвитку особистості Е. Еріксона (нар. 1902). Він наголосив, що розвиток особистості визначається соціальним світом, а не хімічними чи біологічними чинниками, а між особистістю і суспільством немає антагонізму. Ідентичність особистості виявляється у центрованості людини на себе, в ототожненні її з соціальною групою та оточенням, у визначенні цінності людини та її соціальної ролі.

Усі напрями неофрейдизму можна розглядати як спробу соціологізації біологізаторської за своєю суттю фрейдистської концепції особистості.

5. Головна ідея біхевіористичного підходу (Б. Скіннер) - вплив на людину її соціального оточення. Особистість є результатом взаємодії індивіда (зі всіма властивими йому характеристиками) і довкілля, яке він прагне пізнати, щоб пристосуватися до нього.

Центральною ланкою особистості, за К.Роджерсом, є самооцінка, уявлення людини про себе, «Я-концепція», що породжується у взаємодії з іншими людьми. Неправильне уявлення про себе призводить іноді до крайнощів у перекручуванні самооцінки. Завдяки К.Роджерсу явища свідомості та самооцінки, їхні функції в поведінці й розвиткові суб’єкта стали важливим предметом подальших психологічних досліджень.

Представник гуманістичної психології США – Г.Олпорт ( 1887 – 1967) – вважав особистість відкритою системою: розвиток особистості завжди здійснюється у взаємозв’язку з іншими людьми. Як важливий механізм розвитку особистості Г.Олпорт визнає «рису», під якою розуміє «рису-мотив», «рису-інтерес», тобто мотиви поведінки, що діють у даний момент.

Американський психолог, один з основоположників гуманістичної теорії А.Маслоу (1907 – 1970) головною характеристикою особистості вважав потяг самоактуалізації, самовираження, розкриття потенцій до творчості та любові, в основі яких лежить гуманістична потреба приносити людям добро. Ієрархію потреб, згідно з Маслоу, складають:

1) фізіологічні потреби;

2) потреби в безпеці;

3) потреби в любові й прихильності;

4) потреби у визнанні та оцінці;

5) потреби в самоактуалізації – реалізації здібностей і талантів.

7. Діяльність – єдиний ефективний засіб бути особистістю. К.К.Платонов зазначає, що є біологічна основа особистості, але в процесі соціалізації може розвиватися.

К.К. Платонов у межах системно-діяльнісного підходу виділяє вирізняє в структурі особистості чотири основні підструктури:

1. Спрямованість – об’єднує спрямованість, ставлення та моральні якості особистості.

2. Досвід – набувається через навчання, але вже з помітним впливом біологічно обумовлених властивостей особистості.

3. Форми відображення, яка охоплює інд. особливості окремих псих. процесів чи псих. функцій як форм відображення.

4. Біологічно зумовлена: темперамент, статеві й вікові особливості, патологічні зміни.

В людині існує 2 взаємопов’язані сторони:

Суто біологічно обумовлена структура – стать, вік, конституція, темперамент, задатки, патологічні зміни

Соціальне Біологічне

Спрямованість (світогляд, ідеали,переконання, інтереси,бажання)

Виховання

Соц.досвід – знання, навички, звички, вміння

Навчання

Інд. особливості психічних процесів

Вправи

Тренування

Платонов називає свою структуру особистості основною (бо крім 4 підструктур виділяють ще 2 накладені на них підструктури характеру та здібностей), загальною (як властивій кожній особистості і тому, що кожна конкр.особистість має свою інд.структуру), динамічною (не залишається незмінною в жодної конкр.особистості), функціональною (тому, що вона як ціле і її складові елементи розглядаються як психічні функції), психологічною (узагальнює псих.властивості особистості). Осн. структурним компонентом особистості є її спрямованість як система спонукань, яка визначає вибірковість ставлень та активності особистості.

Згідно з концепцією персоналізації А.В.Петровського, в структурі особистості можна виділити 3 складові. Персоналізація – це представлення суб’єкта в інших людях (залишила в нас слід). Чим більше персоналізується, тим вагоміша особистість.

Структура за А.В. Петровським. 3 компонента:

• інтраіндивідна підсистема (внутрішньоіндивідна) – темперамент, характер, здібності, характеристики індивідуальності;

• інтеріндивідна підсистема – міжособистісні стосунки, виявляється у спілкуванні і в якій особистісне виступає як прояв групових взаємовідносин, а групове – в конкретній формі проявів особистості;

• метаіндивідна підсистема (надіндивідна) – індивідуальна, розгляд особистості виноситься як за межі органічного тіла індивіда, так і поза зв’язки “тут і тепер” з іншими індивідами. Визначається внесками, які робить особистість в інших людей.

8. С.Л. Рубінштейн ( 1889 – 1960) розглядав особистість у контексті розроблюваних ним принципів детермінізму і єдності свідомості та діяльності.

Він виділяв 3 компоненти особистості:

• спрямованість – сукупність стійких мотивів, які орієнтують діяльність особистості, відносно незалежних від наявних ситуацій: потяги, намагання, інтереси, переконання, прагнення, ідеали, світогляд;

• знання, уміння, навички – набуваються в процесі життя і пізнавальної діяльності;

• індивідуально-типологічні властивості.

Структура особистості за Леонтьєвим.

Особистість – цілісне утворення, результат інтеграції процесів, які включають життєві відношення суб’єкта до об’єктивної дійсності.

Реальна основа особистості – сукупність її відношень до світу. У розвитку суб’єкта його відношення до явищ світу вступають між собою в ієрархічні стосунки. Ієрархії діяльностей утворюють ядро особистості.

3 основних параметри особистості: широта зв’язків людини зі світом, ступінь їхньої ієрархічності та загальна структура (внутрішні співвідношення головних мотиваційних ліній у сукупності діяльностей людини).

9. Г.С. Костюк розробив принцип розвитку у психології, який став центральним у розумінні природи психічного розвитку особистості. За цим принципом розвиток людської особистості – це безперервний процес, що виявляється у кількісних і якісних змінах людської істоти. Вони відбуваються протягом усіх етапів онтогенезу. Онтогенез психіки відбувається не по прямій, а по спіралі. Кожна нова психічна структура виникає на основі попередньої. З точки зору сучасної науки в онтогенезі психіки людини існує єдність біологічних і соціальних умов. Дія біологічних передумов полягає в тому, що з людського зародка виникає людський організм із притаманними йому можливостями подальшого розвитку. Задатки реалізуються у психічних властивостях тільки в суспільних умовах життя. Зовнішнє, об'єктивне, соціальне засвоюється індивідом і стає внутрішнім, суб'єктивним, психічним, яке визначає його нові відношення до зовнішнього світу. Цей процес називається інтеріоризацією. Відбувається і протилежний процес – екстеріоризація, за допомогою якого здійснюється об'єктивація внутрішнього, його перехід у зовнішній план діяльності.