Контрольні запитання

1. Як відбувається відображення дійсності у почуттях і чим воно

відрізняється від відображення у пізнавальних процесах?

2. У чому полягає відмінність емоцій від почуттів?

3. За якими ознаками можна констатувати, що людина перебуває у стані емоційного збудження?

4. Які об’єктивні та суб’єктивні чинники можуть впливати на настрій?

5. Назвіть основні ознаки афекту.

6. Які ознаки характеризують пристрасті як форму переживання почуттів?

7. У чому полягають відмінності емоцій людини від емоцій тварин?

8. Чому моральні, інтелектуальні, естетичні та праксичні почуття належать

до вищих?

Тема № 20-21 (4 год.) Воля План

1. Поняття про волю. Вольові дії

2. Фізіологічний механізм волі

3. Вольовий акт і його структура

4. Вольові якості особистості

5. Порушення волі

6. Розвиток волі в процесі онтогенезу

Основні поняття та терміни: воля, мимовільна дія, довільна дія, вольове зусилля, дія, затримка, бажання, потяг, воління, боротьба мотивів, прийняте рішення, сила волі, безвілля, абулія.

1. Воля – це свідоме регулювання людиною своєї поведінки і діяльності, пов'язане з подоланням внутрішніх і зовнішніх перепон. Воля — психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей. Свідома діяльність — це довільна діяльність. Воля людини виробилась у процесі її суспільно-історичного розвитку, у трудовій діяльності.

Воля виявляє себе у двох взаємопов’язаних функціях: спонукальній і гальмівній. Спонукальна функція забезпечує активність людини. Гальмівна функція виявляється у стимулюванні небажаних проявів активності.

У вольовій діяльності розрізняють дїї довільні та мимовільні. Мимовільними діями називаються неусвідомлювані дїї та рухи. Це насамперед безумовно-рефлекторні рухи, які викликаються безумовними подразниками і здійснюються підкорковими відділами центральної нервової системи. Мимовільні рухи можуть бути не тільки безумовно-, а й умовно-рефлекторними. Мимовільні рухи не усвідомлюються, а отже, не контролюються.

Довільні дії та рухи завжди свідомі. Вони характеризуються цілеспрямованістю та відповідною організованістю. Довільні рухи, як і мимовільні, мають рефлекторний характер. Довільні дії людини виникають умовно-рефлекторним шляхом з мимовільних рухів.

Кожний мимовільний рух, що усвідомлюється, здійснюється цілеспрямовано, стає довільним. Водночас кожний довільний рух у результаті багаторазового повторення стає настільки звичним, що людина виконує його автоматично, спеціально не зосереджуючи на ньому уваги. У процесі розвитку людина навчилася не тільки довільно діяти, а й довільно затримувати свої дії. Довільно діючи й довільно затримуючи свої дії, людина цим самим регулює власну діяльність і поведінку.

2. Усі довільні рухи є відображувальними, тобто рефлекторними. Довільні дії, які виникають унаслідок внутрішнього зусилля, зумовлюються тим, що рухова ділянка кори головного мозку водночас є сенсорною ділянкою подібно до зорової, слухової тощо. Механізмом довільних рухів є збудження, що йдуть від кори великих півкуль головного мозку. У процесі вольових дій від виконавчого апарату до кори головного мозку надходить інформація про характер дій (зворотна аферентація), де вона порівнюється з образом запланованої дії, випереджаючи її результати. Це порівняння виконуваної дії з її образом, яке П. Анохін назвав акцептором дії, сприяє уточненню рефлекторного акту відповідно до того, чого прагне людина.

Важливу роль у здійсненні вольових актів відіграє мова. Слово, замінюючи конкретні подразники, відіграє таку саму роль, як і перші сигнали, викликаючи потрібні рухи та дії. Отже, вольові рухи та дїї ґрунтуються на взаємодії першої та другої сигнальних систем. Мова як сигнал викликає цілеспрямовані дії: одні з них затримуються, гальмуються, а інші — спрямовуються на досягнення поставленої мети.

3.

Загальні характеристики вольового акту такі:

1. вольові дії є усвідомленими, цілеспрямованими, здійсненими за власним свідомим рішенням;

2. вольовими діями є дії, зумовлені як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками, тобто завжди є підстава для виконання дії;

3. вольові дії можуть мати дефіцит спонукання чи гальмування або з самого початку, або в процесі їхнього здійснення;

4. вольові дії можуть забезпечуватися допоміжним спонуканням чи гальмуванням за рахунок зміни смислу дії і закінчуватися досягненням мети.

Вольові дії людини визначаються свідомо поставленою метою. Кожна вольова дія чимось мотивується. Мотив — це рушійна сила, яка спонукає людину до дії, до боротьби за досягнення поставленої мети.

Вольові дії бувають прості та складні. Простою вольовою є така дія, яка не потребує особливого напруження сил і спеціальної організації дії. Вона характеризується безпосереднім переходом бажання в рішення та у здійснення цього рішення. Простий вольовий акт має дві фази: 1) виникнення спонукання та усвідомлення мети; 2) досягнення мети. Складна вольова дія потребує значного напруження сил, терплячості, наполегливості, вміння організувати себе на виконання дїї.

Для складної вольової дії характерні:

• усвідомлення мети і прагнення досягти її;

• усвідомлення можливості досягти мети;

• поява мотивів, які підтверджують чи відкидають ці можливості;

• боротьба мотивів;

• прийняття однієї з можливостей як рішення;

• здійснення прийнятого рішення;

• подолання перепон у досягненні рішення.

У складній вольовій дії можна виділити чотири фази: 1) виникнення спонукання та попередня постановка мети; 2) стадія обмірковування і боротьба мотивів; 3) прийняття рішення; 4) виконання.

Прагнення людини, що є засадовими стосовно її дії, іноді виявляється у формі потягів. Усвідомлюючи свої потяги, людина тим самим перетворює їх на бажання. Глибоко усвідомлене прагнення, при якому в людини виразно вимальовуються не тільки мета діяльності, а й шляхи та засоби її здійснення, зумовлює воління, активне бажання.

Боротьба мотивів відбувається тоді, коли у людини є суперечливі бажання, з яких одні спонукають її до певної дії, а інші відвертають від неї. У результаті цієї боротьби мотивів людина приймає певне рішення. Рішення, як глибоко усвідомлене, переходить у дію.

4. Вольові якості – це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою.

5. Вольові якості у людини можуть не сформуватися, якщо умови життя і виховання в дитинстві були несприятливі:

1. дитина була розбещеною, усі її бажання виконувались без перешкод;

2. дитина була пригнічена волею і вказівками дорослих, не звикла приймати рішення самостійно.

Абулія – це нездатність прийняти необхідне рішення, діяти. Причини полягають у порушенні динамічного співвідношення між корою великих півкуль і підкіркою. Апраксія – це складне порушення цілеспрямованості дій, викликане локальними розладами лобних ділянок мозку. Вона виявляється в порушенні довільного регулювання рухів, дій і поведінки в цілому. Лінощі, це прагнення відмовитися від подолання труднощів, стійке небажання здійснити вольове зусилля (це набута якість).

Безвілля більшою чи меншою мірою виявляється в різних фізичних і розумових діях. Характерними його особливостями є зниження загальної активності, психічна млявість, вагання там, де необхідність дій очевидна. Своєрідним проявом безвілля особистості є конформність. Суть її виявляється в тому, що людина, хоча і має свою думку, але піддається впливу, тиску групи у своїх діях і вчинках, не виявляє незалежності, не обстоює свої позиції.

6. Розвиток вольового регулювання поведінки нерозривно пов’язаний з розвитком спонукань. Воля завжди пов'язана з метою, яка повинна бути значущою. Розвиток волі у людини пов'язаний:

а) з перетворенням мимовільних психічних процесів у довільні;

б) з набуттям людиною контролю над своєю поведінкою;

в) з виробленням вольових якостей особистості;

г) з тим, що людина свідомо ставить перед собою все більш складні задачі і реалізує все більш віддалені цілі, які вимагають значних вольових зусиль протягом тривалого часу.

Уже на першому році життя в корі головного мозку дитини формуються нервові зв’язки, які забезпечують цілеспрямованість руху на основі відомостей, що надходять з оточуючого середовища через різноманітні аналізатори. В кінці першого року життя і на початку другого сигналом виконання рухів поряд з предметами починає слугувати слово. У трирічних дітей спостерігаються досить складні цілеспрямовані дії, але цілі, які вони ставлять, виявляються нестійкими. Діти 6-7 років здатні самостійно побачити проблемну ситуацію, виходячи з неї, поставити задачу і вирішити її. У молодшого школяра поступово формується стриманість, яка залежить не лише від сили мотиву, спонуки, але й від умов, в яких знаходиться дитина, від вірного розуміння цих умов.

Активність вольового самоствердження починається у підлітковому віці. Для підлітків виховання сильної волі часто є самоціллю. Для юнацького віку характерні подальший інтенсивний розвиток вольових якостей і відповідно відносна завершеність їхнього формування. Вольові якості стають компонентами і рисами характеру особистості. Виховання волі – це процес виховання особистості загалом, а не певної якості. Вихідними положеннями виховання волі підростаючого покоління є:

1. правильне поєднання свідомого переконання з вимогливістю до поведінки людини;

2. забезпечення реального впливу вимог на життєві взаємини особистості з усіма навколо, а також на її ставлення до самого себе;

3. поєднання свідомого переконання з організацією практичного досвіду здійснення особистістю вольових дій і вчинків.

Самовиховання волі можливе при дотриманні певних умов:

• систематичному вправлянні в подоланні труднощів, починаючи з відносно незначних складностей у повсякденному житті (режим дня, заняття спортом тощо);

• обов'язковому здійсненні прийнятих рішень;

• постановці привабливої, особистісно вартісної та соціально корисної мети;

• виділенні і проходженні ряду етапів на шляху до поставленої мети.