25. Дієприкметник і дієприслівник як особливі форми дієслова.

Дієприкметник – нефінітна форма дієслова, що позначає дію або стан як реалізовану в часі ознаку особи або предмета; виражає ознаку предмета за дією та поєднує в собі ознаки дієслова й прикметника. Йому властиві категорії виду, стану й часу. Він має здатність керувати іменником і мати при собі пояснювальні якісні прислівники. Прикметникові ознаки: наявність категорії роду, числі й відмінка, залежних від іменника. Активні дієприкм. позначають ознаку за діючою особою або предметом (догораючий, посивілий, оновлений). Пасивні – виражають ознаку відповідно до тієї дії, яка поширюється на об’єкт (змелений, сплетений, оновлений). Ад’єктивація – вид між категоріальної транспозиції слів, при якій дієприкметник втрачає дієслівні граматичні категорії й переходить до лексико-граматичного класу прикметників (зрілий, пекучий, невловимий). Дієприслівник – нефінітна форма дієслова, яка позначає дію або стан як ознаку іншої дії або стану, зберігаючи дієслівні морфологічні категорії виду і часу (милуючись, принісши, виконуючи). Адвербіалізація – вид між категоріальної транспозиції слів, при якій дієприслівник втрачає дієслівні ознаки й переходить до лексико-граматичного класу прислівників ( іти співаючи).

26. Загальна характеристика прислівника як частини мови. Значеннєві розряди прислівників.

Прислівник – повнозначна незмінювана частина мови, що виражає ознаку дії, стану чи ознаку якості або предмета. Значеннєві розряди прислівників (сематинтико-синтаксичні групи): означальні – характеризують дію або ознаку предмета за якістю, кількістю чи способом вияву ознаки, способом виконання дії: якісно-означальні: голосно, весело, бездоганно; міри і ступеня: дуже, досхочу, трохи, мало, ледве; способу дії: босоніж, жартома, наосліп; порівняльно-уподобальні: по-вовчи, по-літньому. Обставинні – виражають різні зовнішні щодо дій обставини прислівник місця (навколо, здалеку, вгору); часу (вчора, взимку, зранку); мети (навмисно, напоказ); причини (спросоння, зопалу, спересердя); допусту (наперекір, всупереч). Предикативні – позначають стан навколишнього середовища: холодно, вітряно, похмуро; фізичного стану істот: приємно, гірко, соромно; дальну оцінку дії з погляду необхідності: потрібно, треба, обов’язко. Модальні – належать до всього висловлюваного, виражаючи впевненість-невпевненість, імовірність, припущення: безумовно, певне, звичайно, можливо. Займенникові – вказують на ознаки, але не називають їх, займають придієслівну позицію або слугують засобом синтаксичного зв’язку в складнопідрядних реченнях. Поділяються на: просторові займенникові: там, тут, скрізь, десь; часу: тоді, завжди, деколи, інколи; атрибутивно-вказівні: так, абияк, всяк, інакше; кількісні: стільки, скільки, настільки; питальні: як?де?куди?коли?; відносні: де, куди, як, коли.

27. Прийменник як частина мови. Правопис прийменників.

Прийменник – службова частина мови, яка разом із непрямими відмінками виражає залежність одного повнозначного слова від іншого у словосполученні й реченні. Позиції, у яких може виступати щодо частин мови: присубстантивні ( в кімнаті було затишно); після дієслівні (вдуматися в слово); принумеральні (біля шести кілограмів). Прості первинні прийменники є похідними: в, на, з, між, без, до. Складні первинні - утворені поєднанням 2 або 3 первинних з генетичного боку, але нерозкладних у граматичній системі укр.. мови без втрати їх сематинтико-граматичної функції прийменників: з-за, з-понад, з-посеред, з-поміж. Вторинні – походять від морфологізованих або аналітичних прислівників чи іменників (близько, зверх, кругом). Семантичні типи: просторові – біля, в, з-над, поряд; часові – о, в, через, від, до; логічні – через, у зв’язку з, для, в ім’я, з метою. (Прийменники завжди вживаються з іменними частинами мови (в непрямих відмінках), стоять перед ними і пишуться від них окремо. Прийменники, утворені з двох простих, пишуться разом (поміж, попід), крім тих, що в першій частині закінчуються на приголосний з. Такі прийменники пишуться через дефіс (з-під, з-над, з-поміж). Похідні прийменники прислівникового, відіменного чи дієслівного походження пишуться разом: попереду, внаслідок, завдяки, напроти, вслід, посеред, всупереч. Складені прийменники пишуться окремо: у зв'язку з, згідно з, залежно від, на шляху до, незважаючи на. В особових займенниках після прийменника з'являється буква н: побачив його, але був у нього. )