Використання землі в Україні платне. Плата за землю стя- гується у вигляді земельного податку або орендної плати, визначе- ного залежно від грошової оцінки землі.

Відповідно до Закону України «Про плату за землю» земельний податок на сільськогосподарські угіддя, що використовуються за ці- льовим призначенням, незалежно від того, до якої категорії земель вони належать, стягується за ставкою 0,1 % від грошової оцінки ріл- лі, луків і пасовищ, 0,03 % — для багаторічних насаджень. 31 липня 1997 р. — згідно із Законом України «Про Державний бюджет Укра- їни на 1997 рік» зазначені ставки збільшені у 1,81 раза і встанов- лені у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, луків і пасовищ — 0,181; багаторічних насаджень — 0,0543. Влас- ники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Земельний податок сплачується рівними частками власниками землі й землекористувачами-виробниками товарної сільськогоспо- дарської продукції. Ставки земельного податку з 1 га землі населе- них пунктів, грошову оцінку яких встановлено, збільшені у 1,81 ра- за і становлять 0,18 % від їх грошової оцінки. Земельний податок за ділянки у межах населених пунктів сплачується у розмірі 3 % від суми земельного податку, обчисленого у розмірі 1 % від грошової оцінки ділянки, якщо вона проведена. Там, де грошову оцінку зе- мельних ділянок не визначено, податок за них стягується за серед- німи ставками податку, встановленого Законом.

2.3. Особливості господарювання на власних і орендованих землях

Завдання аграрної реформи — реорганізувати колективні під- приємства в конкурентоспроможні підприємницькі структури рин- кового типу.

Аналіз засвідчує, що нині суспільні господарства виробляють 41,7 % продукції. При цьому їм належить 82,6 % площі сільсько- господарських угідь.

Згідно з нормативно-правовою базою власниками землі є всі члени колективних господарств, тому потрібно враховувати їхні інтереси при організації виробництва. Для спільної діяль- ності власники можуть об’єднати майно, землю і працю. Вони можуть працювати і використовувати права власників у складі колективних сільськогосподарських підприємств, акціонерних товариств, виробничих кооперативів. При цьому в акціонерних

42

товариствах майнові і земельні паї обліковують окремо, щоб у разі виходу з нього власник зберіг земельний пай, який йому нале- жить.

Акціонерні товариства організаційно не відрізняються від колек- тивних господарств. За таких умов вони не дають змоги зруйнувати наявні потужні комплекси, особливо тепличні комбінати, свино- комплекси, молочні ферми промислового типу, садівничі та глибо- ко спеціалізовані господарства, які ведуть виробництво на індустрі- альних технологіях. При цьому у складі акціонерних товариств мо- жуть працювати первинні колективи з різним рівнем усуспільнення власності або її відокремлення.

Реорганізацію сільськогосподарських підприємств створенням виробничих кооперативів передбачає Закон України «Про сільсько- господарську кооперацію». Система економічних відносин у таких формуваннях ґрунтується на повному господарському розрахунку, будується на основі оплати за виконану роботу, одержану про- дукцію, орендних платежах, отриманні дивідендів на вкладений капітал у вигляді майнових і земельних паїв.

На основі колективних підприємств можуть створюватися при- ватні та приватно-орендні структури. Керівник реформованого сільськогосподарського підприємства або спеціалісти, використо- вуючи свої паї, можуть організувати приватне підприємство, взя- вши в оренду майнові та земельні паї інших членів певного під- приємства. Нове підприємство може бути організовано і кількома засновниками-інвесторами, які можуть орендувати землю та май- но у їхніх власників.

На сучасному етапі найдоцільнішими є формування, побудовані на приватній власності на землю та майно і колективних формах організації виробництва та праці. У таких формуваннях орендні відносини мають виражати утвердження власності та основний ме- тод господарювання і залучення інвесторів.

Успішному функціонуванню реформованих підприємств сприяє реструктуризація виробництва, оскільки спільна діяльність у складі організаційної структури великих сіль- ськогосподарських підприємств потребує розроблення еконо- мічного механізму взаємовідносин.

43

2.4. Реорганізація колективних сільськогосподарських підприємств, організація внутрішньогосподарських відносин

На ефективність сільськогосподарського виробництва впливають підприємства суспільного сектора. Нині в користуванні цього сек- тора є понад 80 % сільськогосподарських угідь, зайнято 60,8 % пра- цюючих, виробляється 88 % зерна, 93 % цукрового буряку, 92 % со- няшнику — головної стратегічної продукції України.

Суспільний сектор представлено колективними підприємствами з різними видами використання приватної власності у вигляді зе- мельних і майнових паїв. Земля, передана в колективну власність і поділена між членами колективних господарств, завжди потребува- ла, а нині за наявності власників ще більше потребує чіткого меха- нізму взаємовідносин між первинними колективами власників. Проте основи приватної власності при колективній організації ви- робництва і праці недостатньо. Ось чому при спільному викорис- танні землі та майна за умови добровільності й зацікавленості влас- ників потрібно якомога повніше враховувати потенціал наявних системних зв’язків, пропорцій, балансів. Це означає, що реформова- ні господарства та їхні підрозділи мають реструктуруватися не в напрямі їх руйнування, а в напрямі організаційного удосконалення. При цьому слід ураховувати, що утвердження власників землі та майна супроводжуватиметься збільшенням кількості економічно самостійних підприємницьких структур з різними можливостями виходу на продовольчий ринок і споживача. У зв’язку з цим усі внут- рішньогосподарські структури мають одержати організаційно- правову основу і функціонувати як товариства з різним ступенем відповідальності: малі підприємства, кооперативи, асоціації влас- ників тощо. У реформованих господарствах, заснованих на приват- ній власності, реструктуризація підрозділів має забезпечити відпо- відність:

³економічного і юридичного статусів — новим відносинам влас- ності;

³організаційної будови — вимогам економічної самостійності та самоврядування, враховуючи інтереси власників;

³техніко-технологічного вдосконалення — вимогам підприєм- ництва, самоокупності та самофінансування.

Важливим етапом має бути оцінка і вдосконалення організацій- но-технологічних складових як підприємства в цілому, так і його підрозділів. Критерій оцінки — окупність капіталу, враховуючи зем-

44

лю, забезпечення високої матеріальної зацікавленості власників. Оцінка передбачає:

³поєднання галузей, спеціалізацію і концентрацію;

³структуру посівних площ і сівозмін;

³кількість і співвідношення продуктивної худоби;

³склад і структуру виробничого потенціалу.

При реструктуризації виробництва особливу увагу приділяють горизонтальній і вертикальній кооперації та інтеграції. Рішення можуть бути різними. Головне, щоб товаровиробник мав можливість через власний кооператив, власну агропромислову структуру вихо- дити на споживача, на прямі фінансові взаєморозрахунки. Між ко- лективами власників, зайнятих у підрозділах, незалежно від виду їх діяльності, розвиватимуться прямі й зворотні зв’язки, які ґрунту- ються на виробничих, економічних і соціальних інтересах. Ко- лективи власників у реформованих господарствах у системі цих зв’язків можуть виступати як організаційні підсистеми за умови по- єднання централізованого управління або як самостійні структури, що делегують частину своїх функцій підзвітному апарату уп- равління підприємством. Залежно від цього організаційно- економічні відносини між внутрішньогосподарськими структурами можуть регулюватися за трьома основними напрямами:

³на основі двосторонніх договорів;

³єдиним колективним органом, якому власники делегують пов- новаження;

³змішано.

У реформованих підприємствах, заснованих на приватній влас- ності, мають утвердитися такі принципи управління:

³управління власністю на рівні підприємства;

³оперативне управління виробництвом на рівні первинних під- розділів;

³оперативне управління виробництвом на рівні первинних під- розділів — колективів власників;

³забезпечення централізації функцій, загальних для всіх колек- тивів власників первинних підрозділів;

³центральний апарат управління має виконувати функції ре- гулювання внутрішньогосподарськими зв’язками, зокрема відноси- нами з власниками, здійснювати зовнішньоекономічні зв’язки пере- важно маркетингового напряму.

Удосконалення організаційно-галузевої, техніко-технологічної, управлінської систем має забезпечити зростання урожайності сіль- ськогосподарських культур, продуктивності тваринництва, підви- щення ефективності використання фондів і ресурсів, рентабельності

45