9.2.Способи залучення фінансових ресурсів

9.2.1.Механізм випуску та обігу акцій, облігацій і векселів

Умови і порядок випуску цінних паперів, регулювання посеред- ницької діяльності визначає Закон України «Про цінні папери і фон- дову біржу».

Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносин позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків.

В Україні найбільше випускаються і обертаються такі цінні па- пери, як акції, облігації внутрішніх державних і місцевих позик, облігації підприємств і векселі.

Акція — це цінний папір без установленого терміну обігу, що за- свідчує частку участі у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право участі в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Акції бувають іменні, на пред’явника, привілейовані та прості. Обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій, що ведеть- ся товариством. До неї вносяться відомості про кожну іменну акцію, у тому числі відомості про власника, час придбання акції, а також

кількість таких акцій у кожного акціонера.

Щодо акцій на пред’явника, то у книзі реєструється лише їх за- гальна кількість.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одер- жання дивідендів, а також на першочергову участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Як правило, власники таких акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством.

Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованим у відсот- ках до їх номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. Дивіденди виплачуються у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розмірів одержаного товариством прибутку у відповідному році. Якщо прибуток є недостатнім, то дивіденди по привілейованих ак- ціях виплачуються за рахунок резервного фонду. Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 % статут- ного фонду акціонерного товариства.

225

До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів, у якому містяться такі основні дані: порядковий номер купона на виплату дивідендів; порядковий номер акції, по якій виплачуються дивіденди; найменування акціонерного товариства і рік виплати дивідендів.

Акції акціонерного товариства випускаються у розмірі його ста- тутного фонду або на всю вартість державного підприємства у разі перетворення його в акціонерне товариство на основі рішення за- сновників або загальних зборів акціонерного товариства.

Облігація — це цінний папір, що засвідчує внесення її власни- ком грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому термін з виплатою фіксованого відсотка.

Облігації поділяються на такі види: облігації внутрішніх дер- жавних і місцевих позик; облігації підприємств усіх форм влас- ності.

Облігації можуть випускатися іменними і на пред’явника, від- сотковими і безвідсотковими або цільовими, що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу.

Облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик випус- каються на пред’явника.

Облігації, запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом, крім безвідсоткових, мають і купонний лист. Ку- понний лист на виплату відсотків по облігації містить такі дані: по- рядковий номер купона на виплату відсотків; номер облігації, по якій виплачуються відсотки; найменування емітента і рік виплати відсотків.

По облігаціях підприємств доходи виплачуються за рахунок кош- тів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов’язкових платежів.

Кошти від реалізації облігацій внутрішніх республіканських і місцевих позик спрямовуються відповідно до республіканського і місцевих бюджетів, до позабюджетних фондів місцевих органів са- моврядування. Кошти від реалізації облігацій підприємств направ- ляються на цілі, визначені при їх випуску.

Вексель — це письмове зобов’язання, боргова розписка стан- дартної форми, що дає право її власникові вимагати сплати відпо- відної суми (визначеної у векселі) від особи, яка видала вексель, у відповідний термін і у відповідному місці.

Залік взаємної заборгованості з використанням векселів про- водиться за чотири етапи: оформлення та облік платіжних доку- ментів; проведення заліку взаємної заборгованості; вексельне

226

оформлення прострочених заборгованостей; наступні операції з век- селями.

За своєю сутністю вексель є абстрактним борговим зобов’язан- ням. Його абстрактність полягає у тому, що він не обумовлений по- переднім виконанням будь-яких договірних зобов’язань, як, напри- клад, акредитив. Боржник зобов’язаний оплатити виданий (акцеп- тований) ним вексель незалежно від виконання або невиконання договірних зобов’язань, пов’язаних з видачею (акцептом) цього век- селя.

Векселі, які застосовуються в господарському обігу як в Україні, так і в міжнародних розрахунках, досить різноманітні.

За угодами, що обслуговуються, векселі бувають фінансові і то- варні, або комерційні.

Фінансовий вексель має в своїй основі депозитну природу. Якщо класичний вексель видається за реальної товарної угоди, то фінан- совий в основному використовується для мобілізації грошових ре- сурсів.

Товарний (комерційний) вексель використовується для кредиту-

вання торговельних операцій. Він визначає умови погашення век- селедавцем-боржником своїх обов’язків перед постачальником- кредитором за поставлену продукцію, надані послуги, виконані ро- боти.

За суб’єктами, що здійснюють оплату, векселі бувають прості і переказні.

Простий вексель (соло-вексель) виписує і підписує боржник (век- селедавець). Вексель є його борговим зобов’язанням оплатити кре- дитору зазначену суму в установлений час. Тобто, оформляючи про- стий вексель, векселедавець є платником. Підписавши простий век- сель, він стає на певний термін боржником особи, вказаної у вексе- лі. Векселедавець бере на себе зобов’язання особисто сплатити за векселем певну суму грошей у точно зафіксований час у майбутньо- му або в час, визначений власником векселя.

Переказний вексель (тратта) виписує та підписує кредитор (тра- сант). Трасант — особа, що видає тратту, тобто переказує свій пла- тіж на іншу особу. Переказний вексель означає наказ трасату (особі- боржнику векселедавця) сплатити в установлений термін визначе- ну у векселі суму третій особі (ремітенту) або пред’явнику тратти.

Ремітент — власник переказного векселя. Ним може бути під- приємство або банк, що утримує на свою користь відповідний відсо- ток від суми платежу — комісійну винагороду за надану банком по- слугу щодо переказу зазначеної у векселі суми у встановлений тер- мін з рахунку векселедавця на рахунок власника векселя.

227

За наявністю застави векселі поділяються на забезпечені і не за- безпечені. Забезпечений вексель — це вексель, гарантований заста- вою, яка надається кредиторові, банку або продавцеві доти, доки борг не буде сплачено. Заставою може бути дебіторська заборго- ваність, товарні запаси, цінні папери, основні виробничі засоби, обладнання. Незабезпечений вексель немає застави.

За порядком платежу векселі класифікуються на пред’явника і строкові.

Вексель на пред’явника — це такий вексель, що оплачується не- гайно після прийняття його дебітором. Вексель, що оплачується в термін, зазначений у документі, називається строковим.

За можливістю передавання іншій особі вексель буває такий, що індосується, і такий, що не індосується, тобто має передавальний напис.

Вексель може виписувати як платник, так і постачальник. Якщо вексель виписує постачальник, то платник повинен обов’язково ак- цептувати такий вексель, і тільки після цього він стає виконавчим платіжним документом. Для гарантії оплати векселя в зазначений у ньому термін за проханням постачальника або платника за вста- новлену плату банк може акцептувати вексель.

Коли настає термін платежу по векселю, він оплачується за ра- хунок коштів платника з його поточного рахунка. Якщо на цьому рахунку коштів немає або їх недостатньо, то тоді акцептований век- сель може оплачуватися за рахунок кредиту, який може надаватися постачальнику банком під вексель.

Застосування векселів сприяє розвитку комерційного кредиту, дотриманню платіжної дисципліни, спрощенню безготівкових роз- рахунків і скороченню потреби в банківських кредитних ресурсах.

9.2.2. Лізингове кредитування

При переході до ринкової економіки виникає об’єктивна необ- хідність розвитку нетрадиційних джерел фінансування і кре- дитування, які дають змогу залучити інвестиції для фінансової під- тримки агропромислового виробництва. Одним із таких джерел є лізинг.

Під лізингом розуміють довготермінову оренду машин і об- ладнання або договір оренди машин і обладнання, куплених лі- зингодавцем для лізингоодержувача з метою виробничого вико- ристання при збереженні права власності на них за лізинго- давцем на весь термін договору.

228

Лізинг можна розглядати як специфічну форму фінансування вкладень в основні фонди при посередництві спеціалізованої лізин- гової компанії, яка здійснює придбання майна для третьої особи і віддає йому в оренду на довготерміновий період. У цьому разі лі- зингова компанія фактично кредитує лізингоодержувача. Тому лі- зинг розглядається як кредит, який надається у товарній формі лі- зингодавцем лізингоодержувачу. Суб’єктами кредитних відносин тут виступають: кредитором — лізингодавець, позичальником — лізингоодержувач.

Об’єктами лізингу можуть бути: машини та обладнання; засоби обчислювальної техніки; транспортні засоби; виробничі будівлі і споруди та інші основні фонди. До об’єктів лізингу не належать: об’єкти оренди державного майна; земельні ділянки та інші при- родні об’єкти.

Класичному лізингу притаманний тристоронній характер відно- син між лізингодавцем, лізингоодержувачем і постачальником.

Постачальник лізингового майна — це суб’єкт підприємницької діяльності, який виготовляє машини та обладнання і передає влас- не майно, яке є об’єктом лізингу.

Лізингодавець — це суб’єкт підприємницької діяльності, який передає об’єкт лізингу згідно з договором.

Лізингоодержувач — це суб’єкт підприємницької діяльності, який отримує об’єкт лізингу за договором.

Лізингодавцями можуть бути: лізингові компанії; комерційні банки; виробники машин, устаткування, обладнання; державні і місцеві органи влади.

Лізингоодержувачами є юридичні й фізичні особи.

До категорії продавців майна належать: виробники машин, устат- кування і обладнання; оптово-збутові організації; торговельні фір- ми; власники майна та інші учасники лізингової угоди.

Розрізняють два види лізингу: оперативний і фінансовий. Оперативний лізинг — це лізингова угода, при якій витрати лі-

зингодавця, пов’язані з придбанням та утриманням об’єктів, що здаються в лізинг, не покриваються орендними платежами впро- довж одного лізингового контракту.

Фінансовий лізинг — це лізингова угода, яка передбачає впро- довж періоду своєї дії виплату лізингових платежів, що покривають повну вартість обладнання або більшу її частину, додаткові витрати і прибуток лізингодавця.

Лізингові відносини ґрунтуються на лізинговій угоді. Механізм укладання та реалізації лізингової угоди такий. Агропромислове підприємство з метою одержання потрібних машин чи обладнання в лізинговій компанії чи банку подає до них заявку на лізинг, в якій

229

зазначається найменування обладнання, постачальник (підприєм- ство-виробник), тип, марка, ціна, термін користування обладнанням або іншим майном, в якому орендар має потребу. В заявці також наводяться дані, що характеризують виробничу і фінансову діяль- ність лізингоодержувача. Такими даними є: загальні відомості про підприємство (найменування, адреса, обсяг основних і оборотних засобів тощо); характер основної діяльності (вид продукції, що ви- робляється, дані про експортну діяльність); наявність використову- ваного на підприємстві обладнання, у тому числі власного та орен- дованого; призначення обладнання, в якому лізингоодержувач має потребу.

До заяви додається: нотаріально засвідчений бізнес-план (еко- номічне обґрунтування); копії установчих документів; бухгалтер- ський баланс; звіт про використання прибутку; інші документи на вимогу лізингодавця.

Лізингодавець оцінює платоспроможність агропромислового під- приємства. Після схвального висновку лізингодавець доводить до відома лізингоодержувача загальні умови лізингового контракту, а постачальник обладнання інформується про його намір придбати обладнання. Далі лізингоодержувач узгоджує ціну з постачальни- ком обладнання, а у разі потреби перевіряє надійність та ефектив- ність об’єкта угоди. Лізингоодержувач, ознайомившись із загальни- ми умовами лізингової угоди, надсилає лізингодавцю листа з під- твердженням — зобов’язанням з підписаним примірником загаль- них умов контракту, додавши до нього бланк замовлення на облад- нання. Цей документ заповнює фірма-постачальник і візує лізинго- одержувач.

Після отримання перерахованих документів, лізингоодержувач підписує замовлення і надсилає його постачальнику обладнання.

Замість бланка замовлення може використовуватись договір ку- півлі-продажу обладнання, який укладається постачальником і лі- зинговою фірмою, або наряд на постачання, в якому зазначаються загальні умови поставки. Постачальник обладнання відвантажує його лізингоодержувачу, який бере на себе обов’язки з приймання обладнання. Постачальник, як правило, здійснює монтаж і введен- ня в експлуатацію об’єкта угоди. Після закінчення роботи склада- ється протокол приймання, який засвідчує фактичну поставку об- ладнання, його монтаж і введення в дію без претензій до поста- чальника. Протокол прийому підписують усі учасники лізингової операції і лізингодавець сплачує вартість об’єкта угоди постачаль- нику.

Отже, лізингова угода передбачає оформлення таких документів: 1. Акт приймання-передачі об’єкта лізингу в експлуатацію.

230