- •Вступ
- •1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦТВА І АГРОБІЗНЕСУ
- •1.1. Сутність підприємництва та його економічна основа
- •1.2. Праця і підприємництво
- •1.3. Система вільного підприємництва
- •1.5. Елементи системи бізнесу
- •1.6. Менеджер і підприємець
- •1.7. Середовище підприємництва
- •1.8. Функції та модель бізнесу
- •2. ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ НА ЗЕМЛЮ І МАЙНО — ОСНОВА РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА НА СЕЛІ
- •2.1. Форми власності в агропромисловому комплексі України
- •2.2. Реорганізація і реформування сільськогосподарських підприємств
- •2.3. Особливості господарювання на власних і орендованих землях
- •2.4. Реорганізація колективних сільськогосподарських підприємств, організація внутрішньогосподарських відносин
- •2.5. Організаційні та правові аспекти відносин орендарів і орендодавців
- •3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В АГРОБІЗНЕСІ
- •3.1. Організаційно-правові форми підприємництва
- •4. ФУНКЦІОНУВАННЯ СТРУКТУР МАЛОГО І СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ НА СЕЛІ
- •4.1. Природа та критерії малого і середнього бізнесу
- •4.2. Малий бізнес у сільському господарстві
- •5. ОСОБИСТІ ЯКОСТІ ПІДПРИЄМЦЯ ТА КУЛЬТУРА БІЗНЕСУ
- •5.1. Особисті й суспільні інтереси в підприємницькій діяльності
- •5.2. Вибір і планування кар’єри в бізнесі
- •5.3. Якості, потрібні підприємцю
- •5.4. Оцінка здатності йти на ризик
- •5.5. Чи можна навчитися підприємництву і бізнесу?
- •5.7. Культура підприємництва
- •6. РИНКОВЕ СЕРЕДОВИЩЕ В АГРОПРОМИСЛОВІЙ СФЕРІ, ЙОГО ВИВЧЕННЯ І ПРОГНОЗУВАННЯ
- •6.1. Сутність маркетингових досліджень, їх типи і методи проведення
- •7. ВІДКРИТТЯ ВЛАСНОЇ СПРАВИ НА СЕЛІ
- •7.1. Мотиваційна модель підприємництва
- •7.2. Етапи і складові підприємницької діяльності
- •7.4. Державна реєстрація суб’єктів підприємництва
- •7.5. Післяреєстраційне оформлення суб’єкта підприємницької діяльності
- •7.6. Порядок формування статутного фонду
- •7.7. Ліцензування підприємницької діяльності
- •7.8. Ліквідація та санація підприємницьких структур
- •8.1. Сутність, завдання та основне призначення бізнес-плану
- •8.4. Чинники успіху в бізнесі
- •8.5. Технологія складання бізнес-плану. Структура бізнес-плану
- •8.6. Технологія складання фінансового плану
- •9.1. Система оподаткування малого і середнього бізнесу
- •9.2. Способи залучення фінансових ресурсів
- •9.3. Одержання і погашення кредитів
- •10.1. Організація бухгалтерського обліку і фінансової звітності
- •10.2. Фінансова звітність, її склад та вимоги до неї
- •10.3. Форми бухгалтерського обліку, що застосовують суб’єкти малого бізнесу
- •10.4. Облік податків
- •10.5. Спрощена система оподаткування, обліку та звітності
- •10.6. Послуги аудиторських фірм, їхня сутність і значення
- •11. РОЗВИТОК ВЗАЄМОВІДНОСИН ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ СТРУКТУР АГРОБІЗНЕСУ
- •11.1. Організація матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств
- •11.2. Організація підсобних виробництв і промислів
- •11.3. Організація зберігання, перероблення та реалізації продукції сільськогосподарських підприємств
- •12. РИЗИКИ ПІДПРИЄМЦЯ ТА СТРАХУВАННЯ У ПІДПРИЄМНИЦТВІ
- •12.1. Сутність і зміст ризиків у підприємницькій діяльності
- •12.2. Можливі збитки від ризиків
- •12.3. Чинники, що формують підприємницький ризик. Класифікація ризиків
- •12.4. Критерії та показники підприємницького ризику
- •12.6. Страхування як метод зниження ризиків
- •13. ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ МАЛОГО І СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ НА СЕЛІ ТА ЇЇ ОЦІНЮВАННЯ
- •13.3. Методика визначення загальних показників економічної ефективності малого і середнього бізнесу
- •Список використаної і рекомендованої літератури
2. Приватна власність на землю і майно — основа розвитку підприємництва на селі
³Форми власності в агропромисловому комплексі України
³Реорганізація
іреформування сільськогосподар- ських підприємств
³Особливості
господарювання на власних
іорендованих
землях
³Реорганізація колективних сіль- ськогосподарських підприємств, організація внут- рішньогосподар- ських відносин
³Організаційні та правові аспекти відносин орендарів
іорендодавців
2.1. Форми власності в агропромисловому комплексі України
Власність складається з сукупності еко- номічних, правових, політичних, соціальних і психологічних відносин. В агропромисло- вому комплексі тривалий час основою вироб- ничих відносин була суспільна власність — державна і колгоспно-кооперативна. З пере- ходом до ринкових відносин формується приватна власність на землю та інші засоби виробництва. З цією метою власність держав- них і колгоспно-кооперативних підприємств була приватизована і трансформована в приватну власність їхніх працівників. Це створило умови для вільного володіння, ко- ристування і розпорядження власністю ко- лишніх підприємств безпосередньо в інтере- сах нових власників.
У сільському господарстві відповідно до Закону України «Про форми власності на землю» встановлено три рівноправні форми власності на землю: державна, колективна, приватна.
Як відомо, державна власність належить народу, всьому суспільству, а колективна — певному колективу. Колективна власність відрізняється від державної меншим рівнем усуспільнення. При цій власності працівник не має прямого інтересу до майна і землі. Нині в державних і колективних сільського-
25
сподарських підприємствах кожен працюючий може приватизува- ти майно і землю. У цьому разі колективна власність трансформу- ється в приватну власність цих громадян. Як засвідчує світовий до- свід та невелика практика роботи господарств в Україні, при прива- тній власності виникнення, зміни і призупинення правовідносин власності пов’язані з наявністю визначених юридичних фактів. Не- обхідність правового регулювання цих питань спричинена вимогами захисту власника, свого права влас- ності, тобто забезпечення гарантій захисту економічних інтересів власників.
Первинним способом виникнення права власності та його прид- бання є матеріальне виробництво, господарська діяльність. Праця людини — основа створення і примноження її власності. Зако- нодавства практично всіх західних країн додержуються принципу римського права, відповідно до якого результати роботи вважаються «об’єднаними» із землею і належать власнику землі. Власність кож- ного громадянина на землю та майно має бути юридично оформле- на. Права власності на землю і права приватної власності гаранту- ються Конституцією України.
Приватна власність сприяє кращому збереженню і використанню землі та інших засобів виробництва. У господарствах, що засновані на приватній власності, вища відповідальність, мотивація, актив- ність працівників, ефективніше використовуються капітальні вкла- дення, інвестиції, кредити і позики. У таких господарствах вищий рівень інтенсивності та ефективності виробництва, окупність капі- талу, у тому числі вартість землі.
Отже, на селі основним суб’єктом аграрних відносин має ста- ти товаровиробник-власник.
Зміна форм власності й, відповідно, господарювання є основним напрямом аграрної реформи. Затвердивши нові відносини власнос- ті, можна перейти до реальної зміни виробничих відносин в сільсь- кому господарстві. Формування виробничих відносин на основі при- ватної власності найбільш повно відповідає сутності товарно- грошових відносин та інтересам сільгосптоваровиробників.
Правовою основою утвердження нових форм власності в Україні є чинне законодавство. Воно сприяє реформуванню АПК, створенню форм господарювання підприємницької спрямованості.
Характерною ознакою державного сільськогосподарського під- приємства є те, що воно володіє, користується і розпоряджається
26
майном за своїм розсудом, веде виробництво на принципах пов- ного господарського розрахунку, забезпечує розвиток виробництва і матеріальне стимулювання працівників. Основна мета діяльнос- ті — одержання максимального прибутку, досягнення високої окупності авансованого капіталу. Це не суперечить вимогам рин- ку, а діяльність цих господарств також повинна мати підприєм- ницький характер, особливо відносно реалізації вільної від держ- замовлень продукції. Державне підприємство несе повну відпові- дальність за раціональне використання земель і всього виробничо- го потенціалу.
Колективна власність є на підприємствах, що працюють в умовах кооперування, на добровільному співробітництві товаровиробників- власників. Такі агроформування самостійні, функціонують на прин- ципах підприємництва і самоуправління. При цьому колективні підприємства — це юридичні особи, що діють на підставі статуту. Втручання держави та інших органів у господарську та іншу діяль- ність підприємств не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.
Нові форми власності, особливо приватної, затверджуються від- повідно до вимог Законів України «Про власність», «Про форми власності на землю», «Про підприємства в Україні», «Про підпри- ємництво», «Про господарські товариства», «Про селянське (фер- мерське) господарство», Постанов Верховної Ради України «Про земельну реформу», «Про оренду землі», «Про прискорення зе- мельної реформи і приватизації землі», Земельного та Цивільного кодексів України, Указів Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогос- подарського виробництва», «Про порядок паювання земель, пере- даних в колективну власність сільськогосподарським підприєм- ствам і організаціям».
Основна причина реформування державної та колгоспно-коопе- ративної власності полягає у відсутності зацікавленості праців- ників у результатах своєї праці. Колективні та державні інтереси не збігалися з інтересами робітників, які не мали відношення ні до власності на землю і майно, ні до одержаної продукції та при- бутків.
Водночас вітчизняний і закордонний досвід переконливо засвід- чує високу ефективність сільськогосподарського виробництва, яке ґрунтується на приватній власності. Це і визначило необхідність формування дійсного власника, який вільно володіє землею та ін- шими засобами виробництва, визначає форму господарювання і розпорядження результатами своєї праці. Досвід підтверджується особистими підсобними та фермерськими (селянськими) господар-
27
ствами. В особистих підсобних господарствах населення земля пере- буває в постійному користуванні, а одержаною продукцією власник розпоряджається на власний розсуд. Останніми роками цілеспря- мовано підтримувалися такі підсобні господарства. Внаслідок цього збільшилися розміри землекористування, а отже, і виробництво продукції.
Як засвідчує аналіз, сьогодні основна частка виробництва про- дукції (57,4 %) припадає на особисті підсобні господарства населен- ня. При цьому їм належить лише 14,6 % площі сільськогосподар- ських угідь. Без додаткових капітальних вкладень такі господар- ства більш успішно стримують падіння виробництва, ніж суспільний сектор.
Відповідно до Земельного Кодексу України ці господарства мо- жуть мати площу до 2 га. Указ Президента України від 3 грудня 1999 р. передбачає подальшу підтримку особистих підсобних гос- подарств населення. З цією метою площа може бути розширена за рахунок частини землі, що відповідає земельному паю. Не ство- рюючи юридичної особи, працівник колективного підприємства має право одержати земельний пай для збільшення особистого підсобного господарства. Громадяни можуть викупати ту частину одержаної в користування землі, яка перевищує безоплатно при- ватизовану, за ціною, що відповідає грошовій оцінці, а не кон’юнктурі ринку.
Вже нині особисті підсобні господарства населення виробляють майже 66 % продукції тваринництва. Передбачено, що за рахунок земель запасу і резерву поблизу населених пунктів мають створю- ватися суспільні пасовища для випасу тварин сільських жителів. Особисті підсобні господарства стабілізують виробництво, стриму- ють його падіння, підтримують життєвий рівень населення, забез- печують йому хоч і невеликий, але додатковий до заробітної плати та пенсій дохід. Такі господарства можуть використовувати
15 – 20 % землі.
Нині в Україні функціонує понад 40 тис. селянських (фер- мерських) господарств. У загальному обсязі виробництва сільсько- господарської продукції їхня частка поки що невелика — близько 3,1 %. Відомо, що ефективність роботи фермерських господарств значно залежить від їхніх розмірів. За розрахунками найраціональ- ніший розмір фермерських господарств має становити 300 – 400 га, тоді як тепер він дорівнює лише 56 га. Передбачається збільшення оптимальних розмірів за рахунок кооперації та оренди земельних ділянок (паїв). При цьому оренді земельних ділянок належить тіль- ки 6,1 %. Фермер може орендувати земельні ділянки і земельні паї в одного або кількох власників єдиним масивом.
28
Отже, створюються сталі тривалі умови для організації ефек- тивного фермерського виробництва на площах, які забезпечують раціональне використання техніки, робочої сили і капіталу.
Введення податкових канікул для фермерів дає їм можливість працювати відкрито і повністю показувати реальні обсяги одержа- ної продукції та економічні результати діяльності.
Основні напрями формування приватної власності на землю і майно такі:
³паювання землі та майна колективної власності між членами колективу, враховуючи пенсіонерів підприємства, без виділення зе- мель у натурі (на місцевості). Кожному члену колективу відповідно- го підприємства видається сертифікат на право приватизації влас- ності на земельну частку (пай);
³визнання земельної частки (паю), майнової частки власністю члена колективу з усіма правами їх використання і розпоря- дження;
³визнання права вільного виходу кожного члена з колективно- го підприємства зі своєю земельною та майновою часткою (паєм); видача державного акта на земельну ділянку та виділення майна в натурі у разі виходу зі складу господарства;
³створення різних господарських формувань на основі приват- ної власності на земельну та майнову частку (пай) — індивідуаль- них, колективних на принципах кооперації власників;
³утвердження права передавати земельну ділянку в оренду в розмірі частки (паю), майна в розмірі частки (паю) основних фон- дів;
³розвиток фермерських господарств на принципах раціональної концентрації та спеціалізації, що ґрунтуються як на приватній влас- ності, так і на орендованих земельних ділянках і майні;
³розвиток особистих підсобних господарств населення на осно- ві розширення виробництва за рахунок власності на земельний пай.
Такий різносторонній порядок утвердження приватної власнос- ті сприяє також розвитку індивідуального виробництва, добровіль- ному об’єднанню власників для збереження цілісності великих то- варних господарств. Може бути досягнута висока ефективність і конкурентоспроможність нових виробничих структур, заснованих на приватній власності, орендних відносинах, колективних фор- мах організації праці, розвитку фермерських господарств, опти-
29