У деяких зарубіжних країнах, зокрема Німеччині, з цією метою застосовують сітку ризику для клієнтів фірми. У ній зазначають чинники ризику, дають конкретну бальну оцінку кожному з них і визначають загальну оцінку ризику (надійність клієнта).

Форс-мажор — це події, надзвичайні ситуації, які не можуть бути передбачені, попереджені або усунені будь-якими захода- ми або зумовлені правилами страхування надзвичайні обста- вини, на випадок яких страховик звільняється від виконання зобов’язань за договором страхування.

Більшість страховиків відносять сюди випадки, зумовлені війсь- ковими діями, страйками, запровадженням надзвичайного стану, радіоактивними викидами тощо. Замість цього був узятий проти- лежний курс. Якщо звернутися до досвіду зарубіжних фірм, то їхня економіка процвітає і в не останню чергу за рахунок такого чинни- ка, як знання підприємцем розміру витрат на будь-який виріб, у будь-який період часу, по будь-якому підрозділу.

На вітчизняних підприємствах унаслідок неправильного став- лення до заводського планування у перехідний до ринку період здебільшого перестали розраховувати планову собівартість продук- ції по структурних підрозділах, що є неприпустимим. Безконтроль- ність формування витрат спричинила їх зростання. На думку як вітчизняних, так і зарубіжних спеціалістів, цей чинник є однією з причин високих темпів інфляції, що були недавно, оскільки спіра- леподібно почергово підвищувалися ціни і зростали витрати.

Зміст викладених причин втрат, викликаних простоями облад- нання внаслідок організаційно-технічних неполадок на виробницт- ві, зумовлює необхідність упровадження адекватних заходів, спря- мованих на їх усунення.

12.6. Страхування як метод зниження ризиків

Компенсуючі антиризикові заходи подані різними формами страхування: традиційним страхуванням, яке здійснюється страхо- вими компаніями, хеджуванням, самострахуванням. З точки зору розміру втрат, що відшкодовуються, найбільша частка припадає на традиційне страхування.

У ринкових умовах починає прокладати собі дорогу і такий спе- цифічний вид страхування, як хеджування.

Щодо самострахування, то досвіду його використання фірми України ще не мають. Воно існує поки що теоретично.

Страхування у традиційному розумінні слова полягає в акуму- люванні фінансових ресурсів підприємств з метою відшкодування їм втрат від ризику. Воно має на меті забезпечити страховий захист

359

фірм у вигляді повного або часткового відшкодування втрат, запо- діяних ризикованими ситуаціями.

Оскільки нижче використовуватиметься спеціальна страхова тер- мінологія, дамо визначення цих термінів.

Страхувальник — юридичні та фізичні особи, які страхують втрати від ризику, сплачують страхові премії (платежі) і мають право за законом на основі договору страхування одержати страхове відшкодування при настанні страхової події.

Страховик — страхова організація, яка бере на себе зо- бов’язання відшкодувати збитки або виплатити страхову суму страхувальнику або особі, на користь якої укладений договір страхування, при настанні страхових випадків, обумовлених у договорі страхування.

Страховий випадок — подія, при настанні якої на підставі закону або договору страховик зобов’язаний виплатити страхове відшкодування (страхову суму).

Страховий тариф — платіж у грошовому виразі з 1000 грн страхової суми або у відсотках від неї.

Страхове відшкодування — грошова сума, яка виплачується страховиком згідно з умовами майнового страхування при на- станні страхового випадку.

Страхова вартість — дійсна, фактична вартість об’єкта страхування.

Страхова сума — оголошена страхувальником при підписан- ні договору страхова сума, на яку страховик страхує свій інте- рес.

Для страхування втрат від ризику страхувальник і страховик укладають договір страхування. Відповідно до цього страхуванню можуть підлягати як основні, так і оборотні засоби: будівлі, споруди, передавальні пристрої, технологічне обладнання, господарський інвентар, сировина, матеріали, готова продукція тощо.

Враховуючи, що різні об’єкти підлягають ризику неоднаковою мірою, наприклад дерев’яні будівлі більш ризиковані, кам’яні — менш, фірми можуть укладати договори страхування на все майно або його певну частину (окремі транспортні засоби, верстати, маши- ни, будівлі).

Відповідно до чинного положення майно підприємств страхуєть- ся від втрат, пов’язаних з ризиком тоді, коли вони спричинені зем- летрусом, зсувами, бурями, обвалами, ураганами, градом, великими

360

снігопадами, зливами, діями підґрунтових вод, затопленням, поже- жею, туманами, блискавками, вибухом, аварією, викидом газу, кра- діжками зі зломом тощо. Як видно з цього переліку страхових випад- ків, вони неповно охоплюють усі можливі втрати від ризику. У рин- кових умовах, як засвідчує зарубіжний досвід, діапазон причин втрат від ризику, які можуть бути застраховані, значно ширший.

При настанні страхових випадків страховик виплачує страхува- льнику страхове відшкодування (страхову суму). Його розмір визна- чається у таких відсотках до розміру збитків від загибелі (пошко- дження) майна, в яких майно було застраховане.

Приклад. Страхова вартість (фактична вартість об’єкта страхування) ста- новить 400 тис. грн, а страхова сума (вартість, оголошена страху- вальником при укладанні договору страхування) — 280 тис. грн, розмір понесе-

них фірмою втрат — 200 тис. грн. Отже, сума страхового відшкодування стано-

витиме (280 • 200 : 400) = 140 тис. грн.

Дієвість страхування втрат від ризику значною мірою залежить від умов, яких потрібно дотримуватись при його здійсненні, зокрема:

³встановлення залежності розміру страхових тарифів від імові- рності виникнення втрат та їх рівня. Розмір тарифів пропонується визначати такими методами:

а) на основі теорії ймовірності та методів математичної статисти- ки і використання часових рядів;

б) на основі експертних оцінок; в) за аналогією з іншими об’єктами або компаніями;

г) з використанням математичної статистики і розрахунку дохід- ності.

Найобґрунтованішим є перший метод розрахунку розміру стра- хових тарифів, хоча, зрозуміло, що його можна використовувати не

вусіх випадках, тому право на існування мають й інші методи:

³обов’язкове здійснення заходів попереджувального характеру, спрямованих на зменшення розміру втрат. У їх проведенні мають бути зацікавлені обидві сторони. У зв’язку з цим потрібно розробити економічні стимули такої зацікавленості страховика і страхуваль- ника. Це складна проблема, вирішення якої потребує пошуку спеці- альних методів економічного оптимізаційного розрахунку;

³розрахунки ефективності порівняльних варіантів (з одного бо- ку, різних видів страхування і, з другого, — інших заходів щодо по- передження ризику чи зменшення втрат від нього).

Подальше розширення сфери страхування втрат від ризику, ви- користання його як дієвого механізму відшкодування збитків пов’язане з удосконаленням розрахунку розміру страхового відшко- дування та обґрунтуванням об’єкта страхування.

361

Установлення залежності розміру страхового відшкодування від співвідношення страхової суми і вартості об’єкта страхування при- зводить у ряді випадків до необґрунтованого зниження виплачува- ного відшкодування. Більш логічною є залежність його від розміру страхової суми та понесених збитків.

Викликає сумнів використання у страхуванні втрат від ризику таких об’єктів, як майна, матеріальних цінностей, грошових коштів тощо. Оскільки страхуються втрати від ризиків, то і об’єктом його мають бути саме вони. Використання втрат від ризику як об’єкта страхування має такі переваги:

³забезпечується більш обґрунтований підхід до питань страху- вання втрат від ризику з боку фірм. У цьому разі страхуються не будівлі, не транспортні засоби, а можливі втрати, яких можуть за- знати ці матеріальні об’єкти за певних умов. Оскільки об’єктом страхування виступають втрати, то це змусить страхувальника об’єктивніше підходити до їх визначення, здійснювати диференціа- цію майна щодо необхідності його страхування;

³поєднує у єдине дії працівників фірми щодо оцінки розміру ризику та страхування втрат від нього;

³створює передумови для ефективнішого використання коштів підприємств. Оскільки страхуються втрати, розмір яких попередньо прораховується, проводиться диференціація об’єктів, що страхують- ся і не страхуються, то, зрозуміло, розмір коштів, який виділяти- меться на ці цілі, буде обґрунтованішим, у ряді випадків меншим.

Страхування набуде рис упорядкованого процесу, стане не- від’ємним елементом господарювання. Як створення виробничих запасів матеріальних ресурсів, резервних потужностей, резервного обладнання, що мають на меті забезпечення нормального ходу ви- робництва, так і страхування втрат від ризику стане складовою еко- номічної діяльності фірм, які хочуть успішно функціонувати. Нині, коли об’єктом страхування є матеріальні цінності, майно, а методи- ка визначення розміру страхового відшкодування виступає як спо- нукач страхувати все майно і на всю страхову вартість, страхування перетворено до деякої міри в примусову акцію. Крім цього, страху- вання втрат (як об’єкта) від ризику є зрозумілішим для підприємств. Одна справа, коли страхуються будівлі, а інша, — коли страхуються втрати. З психологічної точки зору, втрати завжди легше і вигідні- ше страхувати, ніж матеріальні об’єкти, бо вони (втрати) асоціюють- ся з неминучістю настання.

Спрощена схема їх розв’язання може бути така: а) об’єктом страхування є втрати від ризику;

б) страхова сума встановлюється на рівні втрат від ризику; в) страховий тариф визначається у відсотках від страхової суми;

362

г) страхова премія розраховується як добуток страхової суми і страхового тарифу, поділеного на 100;

д) розмір страхового відшкодування дорівнює розміру втрат від ризику, який не може перевищувати страхової суми.

Проведення операцій хеджування. В Україні цей напрям зме- ншення втрат від ризику поки що не використовується. Така ситу- ація пояснюється недостатнім розвитком ринкової інфраструктури.

Хеджування — це страхування від втрат, зумовлених не- сприятливою зміною цін на товари у майбутньому.

Основу хеджування становлять ф’ючерсні контракти. Вони є формальною угодою, за якою продається або купується певна кіль- кість товару за визначеною ціною для передачі його згодом у вста- новлений час. Отже, ф’ючерсні контракти — це договори- зобов’язання. Вони можуть укладатися також за умови, що певного товару в цей момент може і не бути. Основними показниками такого контракту є зафіксована ціна товару і обумовлений термін його по- ставки.

Слід мати на увазі, що ф’ючерсна угода просто так не може бути відмінена або анульована. Вона ліквідовується двома шляхами:

³укладанням протилежної угоди на таку саму кількість про- дукції;

³поставкою товару відповідно до зазначеного у контракті термі-

ну.

Механізм дії хеджування на зменшення втрат від ризику можна простежити на такому прикладі.

Приклад. Припустімо, що фермер відгодовує молодняк великої рогатої худоби для здачі його в листопаді на м’ясо.

У квітні за його розрахунками ціна за 1 кг м’яса з урахуванням одержання помірного прибутку становитиме 4 грн. Передбачаючи падіння цін у період ма- сової здачі худоби, фермер підписує на ф’ючерсній біржі контракт на поставку м’яса 5 листопада за ціною 4,5 грн за 1 кг. Вона складається із попередньо ви- значеної ціни за 1 кг м’яса разом з витратами на транспортування худоби до місць її прийому.

На початку листопада виявилося, що поточна ціна наявного ринку за 1 кг м’яса зменшилась до 3,8 грн, а на ф’ючерсній біржі до — 4,2 грн.

За кілька днів до настання зазначеного в контракті терміну поставки м’яса фермер приймає таке рішення:

³продає м’ясо на ринку по 3,8 грн за 1 кг;

³викуповує свій же контракт з розрахунку 4,2 грн за 1 кг м’яса. Результати хеджування наведено в табл. 12.5.

363

Таблиця 12.5. Результати проведення операцій хеджування

Отже, у загальному підсумку фермер не зазнав втрат, хоча ціни на продук- цію знизились.

Виникає таке запитання: яким би міг бути результат, коли б фермер все та- ки поставив свій товар на ф’ючерсний ринок? Він би програв, оскільки продук- ція реалізовувалася б по 4,2 грн за 1 кг, але при цьому були б додаткові витра- ти, пов’язані з її транспортуванням, у сумі 0,5 грн за 1 кг. Таким самим міг бути і результат, коли б фермер взагалі не укладав ф’ючерсного контракту.

Таким чином, проведення фермером хеджування дало можливість уникнути втрат від ризику в сумі 0,3 грн за 1 кг м’яса.

Проводити операції хеджування доцільно не тільки в сільському господарстві, а й в інших галузях матеріального виробництва. Це, зокрема, стосується тих виробничих структур, в яких є значний ча- совий розрив між виробництвом і реалізацією продукції.

Для успіху в хеджуванні потрібно чітко орієнтуватись у ціновій політиці, бути впевненим, що на момент продажу товару ціна зни- зиться. Якщо ціни незмінні, то хеджування є зайвим, оскільки фір- ма не матиме ніякого виграшу, а лише зазнає додаткових витрат (комісійні винагороди та винагороди брокера).

За такими самими принципами здійснюється також хеджування операцій, пов’язаних з фінансовим ризиком.

У зарубіжній практиці є й інші види хеджування. Постачальни- ки і покупці підписують довготермінові угоди (так звані контракти з «умовною вимогою»). Термін, на який вони укладаються, може дося- гати 20-річного періоду. У цих контрактах зазначають кількість, ціну і терміни поставок відповідної продукції.

Для постачальника такі контракти вигідні тим, що вони гаран- тують визначений заздалегідь обсяг збуту продукції, а для спожи- вача — стабільне одержання певної кількості товарів за фіксовани- ми цінами.

Самострахування ризику. Одним із можливих шляхів зменшен- ня втрат від ризику є самострахування. Воно пов’язане зі створен- ням спеціального централізованого резервного фонду. В яких випа- дках доцільно користуватися цим джерелом покриття втрат?

364

Самострахування ефективне за таких умов:

³ господарська одиниця (науково-технічний комплекс, концерн, науково-виробниче об’єднання) складається з ряду юридичних осіб, що мають закінчену систему бухгалтерського балансу, розрахунко- вий рахунок у банку, печатку тощо. У цьому разі, враховуючи ймо- вірність виникнення певного рівня втрат, страхові премії, сплачу- вані страховим компаніям, можуть бути більшими від страхових відшкодувань, що виплачуються підприємству органами страхуван- ня, оплачувані страхові премії за певний період перевищують роз- міри страхових відшкодувань, що одержують фірми від страхових компаній на покриття втрат від ризику. При цьому важливим є правильне встановлення тривалості зазначеного періоду. Він може вимірюватися кількістю років між двома суміжними відносно вели- кими розмірами виплачених страхових відшкодувань.

вання за втрати від ризику: в 1995 p. — 12 тис. грн; 1996 — 2; 1997 — 1; 1998 — 1,5 і у 1999 р. — 9 тис. грн. Отже, період, в межах якого порівнюватимуться суми страхових премій і страхових відшкодувань на покриття втрат, становитиме п’ять років. Розмір страхової премії, що сплатила фірма за цей час, дорівнює 30 тис. грн, а сума страхового відшкодування — 25,5 тис. грн (12 + 2 + 1 + 1,5 + 9).

Висновок щодо того, слід користуватися послугами страхових компаній чи ні, зрозумілий:

³страхові компанії не здійснюють страхування певного майна (втрат від ризику);

³фірма володіє великою кількістю однорідного майна, а ймовір- ність втрат його дуже мала. Враховуючи цей чинник, транснаціо- нальні нафтові компанії здійснюють самострахування танкерів. Розрахунки показують, що втрата одного танкера в рік (а ймовір- ність цього дуже незначна) обійдеться компанії у меншу суму, ніж розмір страхових премій за весь парк танкерів, який досягає сотень одиниць.

Оскільки у вітчизняній практиці поки що не застосовується ме- тод самострахування ризику, то викладемо деякі міркування щодо порядку утворення та використання централізованого резервного фонду самострахування. Централізований резервний фонд само- страхування створюється на рівні управління господарською оди- ницею. У самостійних підприємствах, що виступають як складові структури комплексів, науково-виробничих об’єднань, вони не ство- рюються.

Самострахуванням можуть охоплюватися всі види ризиків, які завдають фірмам втрат. У ринкових умовах виглядає анахронізмом

365