1.2. Праця і підприємництво

Що ж до суспільного поділу праці, то підприємництво як еле- мент бізнесу не може бути відокремлене від праці, ведення госпо- дарства, привласнення. Без праці бізнесу не буває. Праця і під- приємництво — процеси цілеспрямованої діяльності на виробниц- тво матеріальних і духовних благ. Проте, якщо для підприєм- ництва праця є основною умовою його розвитку і джерелом ство- рення життєвих благ, то підприємництво — це засіб, що надає праці творчості, це змістовна, якісна сторона діяльності, що характеризу- ється самопримусом (самоексплуатацією) суб’єктів, які обрали цю діяльність.

Підприємництво — якісно новий ефективний тип ведення госпо- дарства. Воно потребує прогресивних способів, прийомів, методів ведення та конкретного власника, господаря виробництва, бо тільки господар прагне до примноження своєї власності. Заради цього вла- сник сам займається підприємницькою діяльністю або наймає пра- цівників. Він не розбазарює марно своє добро і не дає робити цього іншим. Отже, поняття «підприємець» і «господар» тісно пов’язані між собою.

Підприємництво не можна ідеалізувати — це важка, складна праця, яка не кожному під силу, до того ж за певних умов воно не виключає і експлуатацію. Проте внесок підприємництва у прогрес цивілізації величезний, на що слід зважати.

Отже, підприємництво є економічною категорією, елементом бізнесу, типом господарювання і способом життя.

1.3. Система вільного підприємництва

Економіку економічно розвинених країн часто характеризують як систему вільного підприємництва. Свобода підприємництва означає свободу вибору: у кого купувати, кому і на яких умовах продавати, з ким конкурувати; відкривати свою справу чи найня- тися на роботу. Проте свобода підприємницької діяльності у цих країнах не має тотального характеру. Підприємці діють відповідно до законів держави і рішень уряду щодо охорони здоров’я і охоро- ни праці, мінімальної заробітної плати і форми фінансових звітів. Не до всіх напрямів підприємництва є вільний доступ. Займаю- чись бізнесом, підприємець, крім потреби додержуватися багатьох

10

правил, може вирішувати, що і як виробляти, що за якими цінами продавати тощо.

Економіка вільного підприємництва передбачає приватну влас- ність, економічну свободу, економічні стимули, конкурентні ринки і обмежувальну роль держави. Ці характеристики відображують ос- новний зміст системи вільного підприємництва. Головне місце у цій системі належить особистості, яка має змогу сама вирішувати, що відповідає її інтересам.

Усистемі вільного підприємництва власність є приватною, вона належить окремим громадянам або фірмам. Ні суспільство в ціло- му, ні уряд не володіють нічим. Таке твердження справедливе за кількома причинами. По-перше, володіння власністю — це також володіння владою. По-друге — приватна власність сприяє збере- женню ресурсів. По-третє, власність — це багатство.

Власник має право:

³ вирішувати, як використовувати свою власність; ³ передавати свою власність будь-кому;

³ користуватися доходом та іншими вигодами, які надає йому власність.

Отже, власність — це багатство.

Усистемі вільного підприємництва, здійснюючи свої особисті ці- лі, ми можемо добровільно співробітничати один з одним.

Підприємець має право:

³ розпочинати або закінчувати свій бізнес; ³ здобувати будь-які ресурси, за які він може заплатити; ³ застосовувати будь-яку технологію;

³ виробляти будь-яку продукцію і пропонувати її у продаж за своєю ціною;

³ використовувати свої гроші на власний розсуд.

Свобода особистого вибору так само важлива, як і свобода під- приємництва. Кожна людина має право:

³ купувати будь-який доступний товар або послугу, за який вона може заплатити;

³ пропонувати свої послуги для виконання будь-якої роботи; ³ відмовлятися від будь-якої роботи; ³ використовувати свої ресурси за власним бажанням.

Отже, економічна свобода — важлива складова системи підпри- ємництва, що заохочує людину бути більш продуктивною, береж- ливою.

Упродовж життя стимули змушують людину здійснювати певні поступки (вчинки). Власники хочуть установити якомога вищі ціни на свої ресурси. Працівники шукають найвищу заробітну плату.

11

Покупці прагнуть купити потрібні товари дешевше. В системі під- приємництва економічні стимули дають змогу визначити, який на- прям діяльності буде найвигіднішим. Прибутки підприємця засвід- чують, що він правильно вирішує питання «Що виробляти?» і «Як виробляти?». Це означає, що підприємець спрямовує обмежені ре- сурси на ту продукцію, яка потрібна споживачеві, і за ціною, яку він може заплатити.

Система стимулів передбачає також покарання, яке в системі підприємництва набирає форми збитків (банкрутства) для бізнес- менів або низької заробітної плати для окремих працівників.

У системі вільного підприємництва важливе місце належить конкурентним ринкам. Під конкурентним ринком слід розуміти ринки, де існує досить багато покупців і продавців і де жоден з них не є настільки могутнім, щоб впливати на ринкові ціни вольовим методом. Підприємці можуть змагатися між собою за споживачів. Так само працівники можуть змагатися між собою за роботу, а покупці — за придбання товарів і послуг. Конкурентні ринки дають змогу реалізовувати економічні свободи. Отже, в підприємництві конкуренція не дає можливості одному покупцю чи продавцю (або їх групам) контролювати весь ринок. Конкуренція допомагає зберігати низькі ціни і високу якість одно- часно.

Таким чином, система вільного підприємництва відповідає бажанням і запитам особистостей. Вона допомагає кожному під- приємцю виробити стратегію, яка відповідає його інтересам, і реалізувати рішення на вільних ринках. І покупці, і продавці мають бачити вигоду в кожній угоді. Підприємці самі відповіда- ють на запитання: «Що виробляти?», «Як виробляти?», «Для кого виробляти?».

1.4.Особливості підприємницької діяльності

ваграрному секторі

В аграрному секторі існує низка особливостей розвитку підпри- ємництва. Підприємництво сприятиме розширенню сфери при- кладання аграрної праці, створенню нових можливостей для пра- цевлаштування незайнятого сільського населення і вивільнених працівників з підприємств, що діють неефективно. Вільне підпри- ємництво здатне значно зміцнити економічну базу місцевих рад

12

народних депутатів, позитивно вплинути на розвиток сіл, невели- ких міст.

Широкому розвитку підприємництва в аграрній сфері України заважають певні складності. Вони виникають, зокрема, через брак достатніх грошових заощаджень (первинного капіталу) працівників сфери АПК — потенційних підприємців; малооб’єктної виробничої й обслуговуючої матеріально-технічної бази; належного правового за- хисту і певних юридичних гарантій підприємців з питань власності, розпорядження майном, отримання і розподілу доходів.

Нині ухвалено законодавчі акти, що сприяють розвитку підпри- ємництва на селі. Проте законодавство тільки декларує правову ос- нову розвитку підприємництва, вростання його в економіку. Важли- ве значення мають також розроблення принципів підприємництва, визначення практичних шляхів його розвитку і підтримка з боку держави і суспільства та ін.

Основні принципи вільного розвитку аграрного підприємництва такі: використання різних форм власності, господарювання і розмі- рів підприємств; переважний розвиток малого підприємництва; збе- реження і раціональне використання наявної матеріально-техніч- ної бази виробництва продовольства.

Перший принцип передбачає розвиток аграрного підприємницт- ва на основі всіх форм власності — державної, колективної та інди- відуальної (приватної). Це відповідає програмі роздержавлення та приватизації і забезпечує більш стійку основу для підприємництва в умовах ринку.

Виробництво валової сільськогосподарської продукції нині зосе- реджено переважно в приватному секторі (61,0 %). В особистих під- собних господарствах громадян виробляється 57,2 % такої продукції. Характерно, що в США на державні ферми (переважно ферми на- вчальних закладів, науково-дослідних установ тощо) припадає тіль- ки 0,6 %, на корпорації і спільні ферми (колективні, акціонерні або пайові господарства) — 40,2, на сімейні ферми — 59,2 % загального обсягу реалізованої сільськогосподарської продукції.

Сутність другого принципу полягає в необхідності поєднання рі- зних організаційних форм підприємницької діяльності: агрокомбі- натів, агрофірм, виробничих систем, державних підприємств, това- риств, міжгосподарських і спільних підприємств, акціонерних і па- йових товариств, агроцехів промислових підприємств, кооперативів, сімейних та індивідуальних господарств. Це забезпечить стійкість аграрної економіки в екстремальних умовах і конкурентність у гос- подарюванні.

13

Третій принцип розвитку підприємництва, враховуючи концеп- цію демонополізації, передбачає необхідність поєднання різних розмірів підприємництва незалежно від організаційних форм. Це можуть бути великі, середні й малі агрокомбінати, агрофірми, ко- оперативи, селянські (фермерські) господарства, особисті підсобні господарства громадян, агроцехи промислових підприємств, агро- дільниці міських жителів, кооперативи. Відмінність у розмірах гос- подарських одиниць в аграрному секторі зумовлена двома важли- вими природними чинниками: нерівномірним територіальним роз- селенням людей, що склалось історично, і різною характеристикою агропотенціалу земель.

Індекс коливання різних розмірів основного типу колишніх сіль- ськогосподарських підприємств колгоспів і радгоспів України ста- новив 4. Середній розмір ферм США коливається від 1145 до 6,3 га, тобто індекс коливання становить 200. У колишній Югославії, крім 2,6 млн селянських господарств (в середньому по 3,5 га), функціо- нують 815 землеробських кооперативів і 86 великих агропромисло- вих комбінатів. Комбінати й кооперативи, маючи 17,4 % землі та 16,3 % худоби, дають 30,1 % валового виробництва і 51 % товарної сільськогосподарської продукції. Решта припадає на дрібні індиві- дуальні господарства.

Четвертим принципом розвитку підприємництва є широке залу- чення до нього громадян на основі прискореного розвитку дрібного аграрного підприємництва з дотриманням оптимальних співвідно- шень різних типорозмірів господарств. Концентрація і централіза- ція виробництва призвели не тільки до важкокерованої гігантоманії господарств, а й до зменшення кількості неповних господарів. Якщо вважати голів колгоспів і директорів радгоспів, які найбільше від- повідали за стан економіки господарств, побічними (неповними) господарями, то в нашій країні був найнижчий рівень господарської відповідальності. Цей показник може визначатися як зворотне зна- чення розміру об’єкта господарської відповідальності з розрахунку на одного суб’єкта господарської відповідальності. З розрахунку на одного керівника (потенційного підприємця) сільськогосподарського підприємства в Україні до 2000 р. припадало 3420 га землі, тоді як на одного фермера — 38 га. З розрахунку на одного фермера в сере- дньому припадає землі: у США — 179 га, Франції — 17, ФРН — 17, Великій Британії — 65, Нідерландах — 6, Данії — 31, Швеції — 27, Фінляндії — 13 га. Повна і персональна відповідальність за госпо- дарську діяльність і майно — найістотніший показник підприєм- ництва.

14

П’ятий принцип розвитку підприємництва передбачає сприяння поглибленню спеціалізації й розширенню кооперації. Підприємни- цтво тісно пов’язане з професіоналізмом, ґрунтується на ньому, по- роджує і поглиблює його. Професіоналізм, у свою чергу, породжуєть- ся спеціалізацією праці й сприяє її поглибленню. Поглиблення спе- ціалізації з метою збереження виробничо-технічних зв’язків потре- бує розвитку і розширення кооперації.

Зарубіжна практика розвинених країн підтверджує, що з розвит- ком малого підприємництва поглиблюється спеціалізація і особливо швидко розширюється кооперація.

Невеликий розмір господарств не виключає їхньої спеціалізації. Вона існувала і поглиблювалась упродовж багатьох років у колиш- ній Югославії. В Китаї, де широко розвивається сімейний підряд, через два роки після введення підрядної організації праці (1980 р.) з’явилися перші спеціалізовані підрядні двори. В 1984 р. при дуже невеликих розмірах їх було вже 14 %.

Шостим принципом розвитку підприємництва є збереження і більш результативне використання наявної матеріально-технічної бази виробництва продовольства, що зумовлено насамперед специ- фікою економічної ситуації в країні. Розвиток малого підприємниц- тва потребує створення нової малооб’єктної матеріально-технічної бази виробництва. Проте держава, суспільство в цілому, а тим біль- ше потенційні підприємці не мають потрібних ресурсів для реаліза- ції цього завдання найближчим часом. Вийти із становища, що склалося, можна завдяки розвитку підприємництва на наявній ма- теріально-технічній базі виробництва продовольства і поступовому створенню ефективнішої аграрної основи.

З урахуванням здійснення цих принципів можливі й доцільні такі конкретні шляхи розвитку аграрного підприємництва:

³контрактне підприємництво на діючих і створених заново державних і колективних підприємствах;

³створення селянських (фермерських) господарств;

³розширення кількості й розмірів особистих підсобних госпо- дарств сільських жителів;

³розвиток агроцехів підприємств інших галузей народного гос- подарства;

³розвиток агродільниць міських жителів;

³розвиток приватних агрофірм і приватно-орендних підпри- ємств.

Агробізнес є формою підприємництва в аграрному секторі еконо- міки країни. До агробізнесу залучаються всі виробничі та обслуго- вуючі сфери діяльності агропромислового комплексу.

15