- •1.Поняття міжнародного приватного права (за конспектом)
- •2. Предмет і методи міжнародного приватного права.
- •3. Функції та принципи міжнародного приватного права.
- •4. Система мпп
- •5. Місце міжнародного приватного права у системі права
- •6. Поняття і класифікація джерел мпп
- •7. Міжнародні договори як джерело міжнародного приватного права
- •8. Внутрішньонаціональне законодавство як джерело міжнародного приватного права
- •9. Судові прецеденти і судова практика як джерело міжнародного приватного права
- •10. Правові звичаї як джерело міжнародного приватного права.
- •11. Роль доктрини міжнародного приватного права.
- •12. Поняття і структура колізійної норми в міжнародному приватному праві
- •13. Функції, правова природа і місце колізійної норми в мпп
- •14. Принцип найбільш тісного зв’язку в мпп
- •15. Вибір права та автономія волі в мпп
- •16. Правова кваліфікація в міжнародному приватному праві
- •17. Тлумачення колізійних норм і проблема понять: «конфлікт кваліфікацій», «множинність колізійних прив’язок»
- •19. Застосування іноземного права і порядок встановлення його змісту
- •20. Недопустимість обходу колізійних норм закону в міжнародному приватному праві
- •21. Обмеження застосування іноземного права: імперативні норми (mandatory rules), публічний порядок, взаємність
- •22. Правовий статус фізичної особи в міжнародному приватному праві
- •23. Поняття і правове положення іноземних громадян та осіб без громадянства (ОбГ) в Україні
- •24. Особистий закон фізичної особи в міжнародному приватному праві
- •25. Правоздатність та дієздатність (цивільна, трудова, шлюбно-сімейна) іноземців в Україні(сорі ,тут багато інфи)
- •27. Соціальне забезпечення іноземців в міжнародному приватному праві
- •28. Правові режими іноземців
- •29. Правове положення українських громадян за кордоном
- •30. Поняття держави як суб’єкта міжнародного приватного права
- •31. Імунітет держави. Види імунітету держави, їх зміст
- •34. Джерела правового регулювання відносин власності, ускладнених іноземним елементом: внутрішнє законодавство та міжнародні договори
- •35. Правова характеристика колізійної прив’язки «закон місця знаходження речі» (lex rei sitae)
- •36. Виникнення та припинення права власності та інших речових прав у міжнародному приватному праві
- •37. Правові питання націоналізації в міжнародному приватному праві. Екстериторіальна дія законів про націоналізацію.
- •38. Правове регулювання експропріації власності (майна) іноземного інвестора за українським правом і міжнародним приватним правом.
- •39. Поняття, правова природа, класифікація договорів у міжнародному приватному праві.
- •40. Особливості матеріально-правового і колізійного регулювання договорів міжнародним та українським законодавством
- •41. Lex mercatoria в договірних зобов’язаннях
- •42. Поняття та елементи зовнішньоекономічних угод
- •43. Колізійне і матеріально-правове регулювання контрактів міжнародної купівлі-продажу
- •45. Звичаї та узвичаєння в сфері міжнародної поставки. Інкотермс. Заведений порядок
- •46. Поняття та види договорів міжнародного перевезення
- •47.Джерела регулювання договорів міжнародного перевезення
- •48. Особливості відповідальності перевізника за договором міжнародного перевезення
- •49. Міжнародні грошові зобов’язання та міжнародні розрахункові правовідносини: загальна характеристика
- •50. Правовідносини по документарному акредитиву в міжнародному приватному праві
- •51. Банківські гарантії в міжнародних грошових зобов’язаннях
- •52. Колізійно-правове регулювання недоговірних зобовязань
- •53. Колізійні питання деліктних зобов’язань.
- •54. Поняття, зміст, об’єкти права інтелектуальної власності у міжнародному приватному праві.
- •58. Право, що застосовується до спадкових відносин
- •59. Право, що застосовується до трудових відносин
- •60. Виконання іноземних судових доручень
- •61. Визнання та виконання рішень іноземних судів
- •62. Поняття і юридична природа міжнародного комерційного арбітражу
- •63. Юридична природа міжнародного комерційного арбітражу
- •61. Нормативна база - зу про мпп та цпк. Нижче витяги з нпа.
- •Глава 1
- •Глава 2
- •65. Арбітражна угода в міжнародному приватному праві.
- •66. Визнання і виконання арбітражних рішень.
65. Арбітражна угода в міжнародному приватному праві.
Компетенція міжнародного арбітражу може виникати із закону, міжнародного договору або із узгодженості сторін (арбітражної угоди).
п. 1. ст.7 ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж»: арбітражна угода – це угода сторін про передачу до арбітражу усіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними у зв’язку із конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні.
Форми арбітражної угоди:
Арбітражний компроміс (спір між сторонами з приводу укладеного між ними раніше контракту вже виник, як наслідок приймається додаток до основного контракту, що передбачає розгляд спору в арбітражному порядку.);
Арбітражне застереження (є складовою контракту і являє собою попередню домовленість сторін про те, що у випадку виникнення спору між ними, даний спір розглядатиметься в арбітражному порядку);
Арбітражний договір (договір, за яким сторони домовляються про передачу на арбітражний розгляд спорів, які можуть виникнути між ними у майбутньому)
Як правило, арбітражна угода складається з наступних елементів:
вибір арбітражного способу розгляду спору;
вибір виду арбітражу: інституційний чи ad hoc;
місце проведення арбітражу (якщо обраний інституційний арбітраж, то місце проведення вказувати не обовязково);
вибір мови арбітражу (у разі інституційного вказувати мову не обов’язково);
визначення числа арбітрів;
порядок арбітражного розгляду (в інституційному застосовується закон країни, свій регламент, в ad hoc правила визначаються самостійно або звертаються до типових регламентів);
вибір права, якому підпорядковується основний договір (контракт) (не є обов’язковим в угоді)
Арбітражна угода є процесуальною угодою, яка повинна укладатися в простій письмовій формі. В арбітражній угоді має бути зазначено всі чи тільки деякі категорії спорів, оскільки на практиці арбітри вкрай уважно ставляться до формулювання, яке міститься в угоді, особливо це стосується арбітражного застереження. Окрім цього, внутрішнє та міжнародне законодавство містить обмеження щодо кола правовідносин, що можуть бути предметом арбітражної угоди.
66. Визнання і виконання арбітражних рішень.
Практика свідчить, що підписуючи арбітражну угоду сторони нерідко прямо зазначають в ній, що рішення арбітражу за їх спором буде остаточним і обов’язковим для виконання. Аналогічні норми містяться і у більшості арбітражних регламентів. Проте контроль за діяльністю міжнародного комерц. арбітражу існує і полягає у перевірці законності його рішень. Така перевірка передбачає, що відповідний орган має право скасувати арбітражне рішення цілком або частково, однак він не може змінити його, прийняти інше рішення у справі чи передати справу на новий арбітражний розгляд.
Найпоширенішою формою такого контролю є судовий контроль, що здійснюється судовими органами:
у місці винесення арбітражного рішення;
у державі, в якій заявлено про визнання та виконання іноземного арбітражного рішення.
При визнанні та виконанні арбітражного рішення слід чітко розрізняти «внутрішні» арбітражні рішення (рішення винесені на території держави, в якій вони підлягають виконанню) та «іноземні» арбітражні рішення, винесені на території іншої держави. Принципова різниця у тому, що порядок виконання «внутрішніх» арбітражних рішень регулюється законодавством держави, «іноземних» - насамперед міжнародними договорами. При цьому стороні, проти якої рішення винесено, надається право подавати свої заперечення проти примусового виконання, про що зазначається у «Нью-Йоркській конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (1958р.)».
Дана конвенція передбачає можливість виконання арбітраж. рішення, винесеного на території будь-якої з існуючих держав; щоправда, більшість держав ратифікували дану конвенцію із застереженням щодо невизнання рішень арбітражі країн, які не беруть участь у цій конвенції.
Положення Конвенції вказують наступне:
держава визнає і виконує іноземні арбітраж. рішення відповідно до свого процесуального права.
Зацікавлена сторона звертається до компетентного органу держави, в якій повинно здійснюватися виконання, з відповідним клопотанням, до якого подаються: оригінал арбітражного рішення або завірена копія оригіналу; оригінал арбітражної угоди або завірена копія оригіналу; переклад документів на офіційну мову країни, до якої звертається сторона.
У визнанні і виконанні арбітражного рішення може бути відмовлено тільки з тих підстав, які визначені у ст. 5 Конвенції.