76

Философия

1. Соціокультурна зумовленість філософії. 6

2. Філософське мислення та його специфіка. 6

3. Своєрідність предмету філософії. 6

5. Будова системи філософського знання. 7

6. Поняття методу. 7

7.Співвідношення філософських та загальнонаукових методів. 8

8.Діалектика та метафізика. 10

9.Основні функції філософії:. 10

10.Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення. 11

11.Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій. 13

12.Характерні риси стародавньої філософії. 13

13.Антична філософія Греції, її характер та основні етапи розвитку. 15

13.Специфіка філософської думки в період Середньовіччя. 16

14.Особливості філософії епохи Відродження. 17

15.Філософія Нового Часу: загальна характеристика. 17

16.Класична німецька філософія. 19

17.Своєрідність філософії українського духу 20

18.Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень. 20

19. Позитивізм і неопозитивізм 21

20.Екзистенціалізм: загальна характеристика. 22

21. Основні ідеї неотомізму 24

22.--------- 26

23.Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світ. 26

24.Структура світогляду. 26

25.Історичні типи світогляду. 27

26.Класична онтологія та ї'ї фундаментальні проблеми. 28

27.Основні рівні буття. 29

28.Філософський зміст категорії "матерія". 30

29.Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії. 30

30.---------- 32

31 У широкому розумінні — це вся нескінченна й невичерпна дійсність (відома й ще невідома нам) у всій різноманітності ре¬чей і явищ, систем і процесів з усіма їхніми зв'язками й відно¬шеннями. Інакше кажучи, світ — це цілісна сукупність усього існуючого (того, що має своє буття). Давньогрецькі філософи розуміли світ як космос ("прикра¬са", "краса", "вбрання", а також "лад", "порядок", "устрій" і, нарешті, "світ", "всесвіт"). Так, Геракліт (VI-V ст. до н. є.) пи¬сав: "Цей космос, той же самий для всіх, не створив ніхто з богів, ні з людей, але він завжди був, є і буде вічно живим вогнем, що іноді розгорається, а іноді згасає". У понятті "космос" виокремлюють таку ознаку світу, як його системність, структурність і закономірність. У реальному світі є й природна впорядкованість, закономірність, необхідність і така ж природна хаотичність, випадковість. Ці протилежності ста¬новлять єдність, переходять одна в іншу: впорядкованість — у хаотичність і навпаки. Та все ж переважає тенденція зростан¬ня міри хаотичності (ентропії), хоч і виникають протилежно спрямовані процеси — зростання впорядкованості та міри орган-ізованості матеріальних систем. Так, поява й розвиток життя на Землі (а можливо, і ще в якихось куточках Всесвіту), виникнен¬ня розумної істоти — людини, прогрес людської цивілізації — це відносно зростаючої ентропії є, так би мовити, рухом проти течії. Чому і як це стало можливим, як це може вплинути на загальний стан космосу — одна з дуже складних наукових проблем. Рівнозначним (чи майже таким) поняттю "космос" є поняття "Всесвіт", хоча кожне з них має свій смисловий відтінок. Понят¬тя "космос", як уже було сказано, акцентує увагу на такій оз¬наці світу, як системність, упорядкованість, закономірність, а поняття "Всесвіт" — на охопленні всього реально існуючого, тоб¬то "всього світу". Обидва ці поняття належать насамперед до великого, позаземного світу, а наш безпосередньо близький, земний світ розглядається як частка безмежного Всесвіту. У науці є й таке поняття, як "наш Всесвіт". Воно має кон¬кретно-науковий, астрономо-космологічний зміст. Матеріальна система, яка позначається цим терміном, називається ще Мета¬галактикою. Це весь відомий нині, доступний для спостережен¬ня сучасними засобами космос, який складається з мільярдів зоряних систем — галактик. Серед них і наша Галактика, од¬нією з зірок якої є Сонце. Метагалактика має скінченні розміри — в межах 10 мільяр¬дів світлових років — і перебуває в процесі розширення. Вона не завжди існувала, а виникла близько 1010 (10-20 мільярдів) років тому внаслідок так званого космічного вибуху. Разом з нею з'явилися наші простір і час. З якого стану матерії виник наш Всесвіт? Чому відбувся цей величезний якісний стрибок — народження нашого Всесвіту? Чи є щось, і якщо так, то що саме, поза межами Метагалактики? Все це проблеми, які оста¬точно ще не вирішені сучасною наукою, хоча й існують з цього приводу різні гіпотези. Підходячи до цього питання з науково-філософської точки зору, можна сказати, що нашою Метагалактикою не вичерпується "світ в цілому" (беремо в лапки, бо світ в цілому ніколи нам не даний, це проблематичне поняття); він вічний, не¬скінченний, якісно різноманітний, у ньому відбуваються пере¬творення — в тому числі й такі глибокі, докорінні, як той же космічний вибух, який дав початок нашому Всесвіту. Можливо, існують інші всесвіти із зовсім інакшими, ніж відомі нам, про¬сторово-часовими та іншими характеристиками, де немає звич¬них для нас зірок, планет, туманностей тощо. Систематизована сукупність наукових уявлень про будову Всесвіту, процеси, які в ньому відбуваються, основні його зако¬номірності становить наукову картину світу. Це не просто сума різноманітних знань, а цілісна понятійна модель, яка відо¬бражає наукове світорозуміння, що сформувалося на певний мо¬мент пізнання. В основі кожної наукової картини світу лежать основоположні принципи, способи світопояснення, які назива¬ють парадигмами (грецьк. paradeigma означає "приклад", "зра¬зок", "доказ"), тобто це певний визнаний вченими на цей час зразок наукового мислення, принциповий підхід до розв'язання наукових проблем. З прогресом науки вони уточнюються й змінюються, і якщо ця зміна має глибокий, докорінний харак¬тер, то її називають науковою революцією. Упродовж багатьох століть в уявленнях про будову Всесвіту панувала арістотелівсько-птоломеївська парадигма, геоцен¬трична система, згідно з якою Земля є центром Всесвіту. її ос¬новою були безпосередні спостереження, які нібито свідчать, що Земля перебуває в нерухомості, а навколо неї обертаються всі небесні світила. З відкриттям М. Коперніка (1473-1543), який обґрунтував геліоцентричну систему (в центрі — Сонце), у свідомість вчених, а згодом і людства взагалі (хоча проти цьо¬го була церква) увійшла інша парадигма, котра, як виявилось, має об'єктивно-істинний характер. Механістичне, галілеївсько-ньютонівське розуміння фізичного світу було видатним науковим досягненням свого часу, але великі відкриття кінця XIX — початку XX ст. (теорія відносності А. Ейнштейна, квантова механіка, створення нових, су¬часних уявлень про будову Всесвіту, поняття еволюціонуючого Всесвіту, відкриття фізичних полів як неречовинного виду ма¬терії, дослідження внутрішньої структури атома, виявлення не¬відомих раніше космічних об'єктів тощо) показали обмеженість механістичних уявлень, спричинилися до виникнення новітньої наукової картини світу й до формування нових парадигм — принципів, зразків, способів світорозуміння. Кожна нова картина світу зберігає попередні наукові уявлен¬ня, які були підтверджені, але переосмислює їх, уточнює, допов¬нює, розширює, поглиблює, збагачує і в цілому виражає вищий рівень знання, його нову якість. Наукова картина світу включає й систему знань про людину й людство, про місце людини у світі, космосі. Величезний вне¬сок у створення сучасної наукової картини світу зробили вчені різних галузей знання (еволюційна теорія Ч. Дарвіна і його по¬слідовників, генетика, біофізика, біохімія, антропологія, весь комплекс людинознавства тощо). Таким чином, наукова картина світу — це синтез конкретно-наукових знань, здійснений на основі певних фундаментальних принципів та ідей, вироблених сучасною наукою. За мірою уза-гальнення вона посідає проміжне місце між узагальненнями ок¬ремих наук і галузей та узагальненнями вищого, філософсько-світоглядного рівня. Філософія, яка прагне бути наукою, спи¬рається на наукову картину світу. Це важливо ще й тому, що висновки й проблеми сучасної науки є досить незвичайними і нерідко мають прямий "вихід" у загальні питання світогляду. Як вести дослідження, щоб досягти істини, тобто знання, яке адекватне об'єктивній дійсності? Як правильно користуватися найзагальніпіими поняттями — категоріями, які "організують" весь процес нашого мислення, пізнання? Філософія вчить мислити теоретично, а без теоретичного мислення, зрозуміло, немає й науки. При цьому треба взяти до уваги те, що філософія не зводиться до узагальнення конкретно-наукового знання й формування універсальних законів зв'язку й розвитку. Всі питання, до яких звертається філософія, розглядаються нею у світлі її централь¬ної, вузлової проблеми — "людина і світ"; вона виражає не тільки загальне світорозуміння, а й світовіднопіення. Вже дав¬но виникла ідея сутнісного співвідношення людини і зовніш¬нього щодо неї світу. Якщо Всесвіт — це Макрокосмос, то людина — це Мікрокосмос (малий космос), по-своєму надзвичайно глибокий і навіть у певному розумінні безмежний. Вони перебувають у взаємозв'язку. Ця ідея виражена в українській філософії (Г. С Сковорода та ін.), для якої взагалі характерна антропоцентрична, гуманістична спрямованість, відчуття живого зв'язку між людиною і світом. 33

32.Визначальні категоріальні характеристики світу 34

33.Поняття природи. 36

34.Народонаселення як природне явище. 37

З5.Поняття біосфери і ноосфери. 38

36.Поняття глобалізації та форми ї"ї існування. 39

37.-------- 40

38. Інтелект, почуття, пам’ять і воля як здатності людини. 40

39.Співвідношення понять "людина", "індивід", "особистість", 40

40.Основні форми діяльності людини. 42

41.Проблема сенсу життя людини. 44

42. 45

43.Свідомість як найвиша форма відображення. 48

44/45.Феноменологічна концепція свідомості. Чуттєве, раціонально-когнітивне та емоційно-вольове у структурі 49

свідомості. 49

46.Евристична і творча функції інтуїції. 51

47.Поняття і форми суспільної свідомості. 51

48. Несвідоме, свідоме і надсвідоме. 52

49.Основні складові пізнавальної діяльності. 53

50.Гносеологія та епістемологія (конспект)- !!--------- 54

51.Можливості та межі пізнавального процесу. (+ к) 54

52.Проблема істини в теорії пізнання. 55

53. Істина і правда. 55

54.Проблема критеріїв істини 56

55.Поняття методології. 56

56.основні форми наукового пізнання. 57

57.--------------- 57

58.Мова як засіб комунікації та пізнання. 57

59.---------- 58

60.Поліструктурність мови. 58

61.Поняття соціокультурної комунікації. 59

62.----------- 59

63.Об'єкт і предмет філософії історії. 59

64.-------- 59

65.Періодизація історії та ї"ї критерії. 59

66.Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей. 61

67 .------- 62

68.Основні характеристики суспільства 62

69.Сім'я як соціальна ланка суспільства. 62

70.Нація як соціальний феномен. 63

71.----------- 64

72. Ідеологія та утопія як форми організації соціуму. 64

73.Рушійні сили і суб»єкти історичного процесу. 65

74.Духовність та ї'ї призначення. 65

75.Цінності як ядро духовного світу людини. 67

76.Гуманізм філософії. 69

77.Поняття філософії економіки. 70

78.Поняття суспільного виробництва та його різновиди. 70

79.Поняття власності і ї"ї форм. 71

80.НТР: сутність, закономірності та соціальні наслідки. 71

81. поняття політики: 72

82.поняття політичої системи та її структура 72

83.Держава - основна складова політичної організації суспільства. 73

84./85 правова держава і громадяське суспільство: 73

86. поняття культури 74

87.Масова культура, контркультура і антикультура 74

88.Поняття цивілізації. 74

89.Спадкоємність і традиції у культурі, новаторство 75

90.--------- 76

1. Соціокультурна зумовленість філософії.

Філософія виникає як відповідь на соціокультурну потребу людини і суспільства, яка вимагала від них масштабнішого узагальненого бачення дійсності. Філософія виникає як відповідь на питання хто така людина?, що таке світ?, чим особлива, унікальна людина у світі, яке її місце у суспільстві, для чого вона існує у світі? Філософія на відміну від інших галузей знання єдина дає відповідь на поставлені запитання, інші галузі знання це не роблять. Філософія стверджує, що існують найбільш загальні закономірності розвитку людини, світу, людського мислення. Кожен із типів філософії робить своє узагальнення, але такі узагальнення можливі на основі розвитку інших галузей знання. Філософія це основа цілівізації і культури, вона була саме тією колискою з якої виросли наука,мистецтво, мораль, право, та ін. Філософія стверджує, що суспільство розвивається по своїм законам але особливий вплив у розвиток суспільства здійснює людина,людьські діяння, які можуть здійснюватись у напрямку прогресу і регресу.

Філософська галузь знань з’являється з одного боку, як нагальна потреба окремо взятої людини (бо вона хоче бути щасливою), так і суспільства в цілому. Це означає, що виникнення філ-ії має соціокультурну зумовленість. Соціокультурна зумовленість філ-ії привела до того, що філософський тип мислення з’являється насамперед, як необхідність масштабного бачення дійсності. Масштабне бачення дійсності означає, що філософський тип мислення-це визначення місця, ролі і значення людини у світі або прояв співвідношення між людьми і світом, це погляд на те, на своєму чи чужому місці у світі вона знаходиться.

2. Філософське мислення та його специфіка.

Мислення – це розумова, інтелектуальна діяльність, процес відображення дійсності у поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях, концепціях. Процес цей здійснюється в постійних переходах від окремого до загального, від конкретного до абстрактного і навпаки. Це – ідеальна діяльність по духовно-практичному освоєнню світу через розкриття сутності явищ, визначення тенденцій, закономірностей їх розвитку, через продукування нових ідей, моделювання можливих ситуацій, планування дій, знаходження шляхів їх реалізації. Основними операціями мислення є абстрагування, узагальнення, опосередкування. Відправляючись від чуттєвого досвіду, мислення дає можливість отримувати такі знання про речі та їх властивості, котрі недоступні безпосередньому емпіричному пізнанню. Пізнання на рівні мислення дає можливість розкривати внутрішні, необхідні, суттєві зв’язки речей, що мають місце в розвитку природи, суспільства і самого мислення. І насамкінець слід підкреслити, що особливістю мислення є те, що воно має категоріальний характер – знання, котре дістається в процесі пізнання, закріплюється, фіксується в категоріях.

соціокультурна зумовленість філ-ії привела до того, що філософський тип мислення з’являється насамперед, як необхідність масштабного бачення дійсності. Масштабне бачення дійсності означає, чщо філософський тип мислення-це визначення місця, ролі і значення людини у світі або прояв співвідношення між людьми і світом, це погляд на те, на своєму чи чужому місці у світі вона знаходиться.