- •1. Соціокультурна зумовленість філософії.
- •2. Філософське мислення та його специфіка.
- •3. Своєрідність предмету філософії.
- •4. Історичні форми постановки основного питання філософії.
- •5. Будова системи філософського знання.
- •6. Поняття методу.
- •7.Співвідношення філософських та загальнонаукових методів.
- •8.Діалектика та метафізика.
- •Конспект
- •9.Основні функції філософії:.
- •10.Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення.
- •11.Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій.
- •12.Характерні риси стародавньої філософії.
- •Основі філософські школи стародавньої Індії otto Філософія Стародавньої Індії
- •Зародження філософії у стародавньому Китаї. Otto
- •13.Антична філософія Греції, її характер та основні етапи розвитку.
- •13.Специфіка філософської думки в період Середньовіччя.
- •14.Особливості філософії епохи Відродження.
- •15.Філософія Нового Часу: загальна характеристика.
- •16.Класична німецька філософія.
- •17.Своєрідність філософії українського духу
- •18.Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень.
- •19. Позитивізм і неопозитивізм
- •20.Екзистенціалізм: загальна характеристика.
- •21. Основні ідеї неотомізму
- •23.Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світ.
- •24.Структура світогляду.
- •Конспект
- •25.Історичні типи світогляду.
- •Конспект
- •26.Класична онтологія та ї'ї фундаментальні проблеми.
- •27.Основні рівні буття.
- •Конспект
- •28.Філософський зміст категорії "матерія".
- •29.Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії.
- •32.Визначальні категоріальні характеристики світу
- •33.Поняття природи.
- •34.Народонаселення як природне явище.
- •З5.Поняття біосфери і ноосфери.
- •36.Поняття глобалізації та форми ї"ї існування.
- •38. Інтелект, почуття, пам’ять і воля як здатності людини.
- •39.Співвідношення понять "людина", "індивід", "особистість", "індивідуальність".
- •40.Основні форми діяльності людини.
- •41.Проблема сенсу життя людини.
- •Християнське щастя
- •43.Свідомість як найвиша форма відображення.
- •44/45.Феноменологічна концепція свідомості. Чуттєве, раціонально-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості.
- •46.Евристична і творча функції інтуїції.
- •47.Поняття і форми суспільної свідомості.
- •Конспект
- •48. Несвідоме, свідоме і надсвідоме.
- •49.Основні складові пізнавальної діяльності.
- •Конспект
- •50.Гносеологія та епістемологія (конспект)- !!---------
- •52.Проблема істини в теорії пізнання.
- •53. Істина і правда.
- •54.Проблема критеріїв істини
- •55.Поняття методології.
- •56.Основні форми наукового пізнання.
- •58.Мова як засіб комунікації та пізнання.
- •60.Поліструктурність мови.
- •61.Поняття соціокультурної комунікації.
- •63.Об'єкт і предмет філософії історії.
- •65.Періодизація історії та ї"ї критерії.
- •66.Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей.
- •68.Основні характеристики суспільства
- •69.Сім'я як соціальна ланка суспільства.
- •70.Нація як соціальний феномен.
- •72. Ідеологія та утопія як форми організації соціуму.
- •73.Рушійні сили і суб»єкти історичного процесу.
- •74.Духовність та ї'ї призначення.
- •75.Цінності як ядро духовного світу людини.
- •76.Гуманізм філософії.
- •77.Поняття філософії економіки.
- •78.Поняття суспільного виробництва та його різновиди.
- •79.Поняття власності і ї"ї форм.
- •80.Нтр: сутність, закономірності та соціальні наслідки. Сутність науково- технічної революції.
- •81. Поняття політики:
- •82.Поняття політичої системи та її структура
- •83.Держава - основна складова політичної організації суспільства.
- •84./85 Правова держава і громадяське суспільство:
- •86. Поняття культури
- •87.Масова культура, контркультура і антикультура
- •88.Поняття цивілізації.
- •89.Спадкоємність і традиції у культурі, новаторство
40.Основні форми діяльності людини.
Діяльність — це специфічний спосіб ставлення людини до світу. Вона поєднує біологічну, соціальну та духовно-культурну сутність людини. Діяльність постає як засіб перетворення природи на предмети споживання, творіння культури.
Характерні ознаки діяльності людини:
> вона діє під впливом тих чи інших мотивів для задоволення певної потреби;
> вона існує завдяки взаємодії з навколишнім середовищем (інші люди, предмети; природа тощо);
> обмінюється інформацією з іншими людьми, тобто бере участь у спілкуванні;
> з самого початку життя людина грається, вчиться, а далі працює;
> саме завдяки діям, взаємодіям набуває певного досвіду;
> відчуває вплив умов ужиття як на рівні оточення (мікросередовище), так і на рівні суспільства (макросередовище);
> діяльність має ціле усвідомлений і цілеспрямований характер.
На основі того, що людська діяльність являє собою систему усвідомлених цілеспрямованих дій, що передбачає зміну або перетворення навколишнього світу можна сформулювати таке визначення:
Діяльність — це активна взаємодія людини з навколишнім середовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.
Свідома активність людини формується і проявляється у діяльності, яка відбувається в певній системі відносин з іншими людьми. Результати діяльності впливають на оточуючий світ, на життя і судьби інших людей. Діяльність формує особистість людини, яка виражається знову ж в діяльності. Так, участь у суспільно-корисній роботі дружного колективу розвиває у людини колективізм, організованість, вміння пов”язувати власні інтереси з інтересами колективу і суспільства. Розуміння провідного впливу діяльності на формування особистості А.С.Макаренко поклав у основу розробленої ним теорії і практики виховної роботи.
Життя людини – це постійна динаміка різних видів її діяльності. Проте в усій різноманітності діяльностей, які освоює людина протягом життя, існує три види, що здійснюють найбільший вплив на розвиток її особистості. Це гра, навчання і праця. Генетично змінюючи одна другу, вони співіснують протягом всього життя людини.
Гра – це найпростіший вид діяльності, яким оволодіває дитина в процесі свого розвитку. В ній розпочинається формування людини як особистості, як суб”єкта діяльності. Її метою є сама процесуальна сторона, а не практичні результати, які отримуються. Гра є формою прояву активності дитини, вона виступає як засіб, що дозволяє в доступній формі оволодівати діяльністю дорослих. Заміщуючи реальні об”єкти певними символами чи іншими предметами, дитина імітує діяльність, що дозволяє їй самій стати суб”єктом діяльності.
В перших іграх чітко проглядається керівна роль дорослого. Він розкриває функціональну роль іграшки. Наслідуючи дії дорослого, дитина починає гратися самостійно. Ініціатива гри переходить до дитини. З розвитком дитини змінюються і її ігри. В перші два роки життя вона оволодіває рухами і діями з оточуючими предметами, що приводить до виникнення функціональних ігор. В них дитина розкриває нові незнайомі їй властивості предметів і способи дій з ними. Важливе значення тут має оволодіння мовою.
Більш складними являються конструктивні ігри. В них дитина починає осмислювати значення предметів і їх взаємодії. Функціональні та конструктивні ігри відносяться до розряду маніпулятивних. У 3-4 роки появляються сюжетно-рольові ігри, які включають дитину у колективні стосунки. В грі вона розвиває свої психічні властивості. Спеціально підбираючи ігри, можна цілеспрямовано впливати на розвиток різних психічних якостей: увагу, сприймання, пам”ять, волю. В сюжетно-рольових іграх дитина, виконуючи певну роль, привчається діяти за правилами, що розвиває її дисциплінованість, витримку, наполегливість тощо. Вони полегшують перехід до якісно нового типу гри – гри за правилами, де поведінка учасників регламентується певними абстрактними вимогами.
Перед вступом до школи появляються дидактичні ігри, які наближають дитину до процесу навчання.
Навчання – це активний процес спрямування діяльності і поведінки дитини на засвоєння нею суспільно-історичного досвіду людства. Його виділення в самостійний вид діяльності відбулося в результаті постійного ускладнення людської праці, застосування більш досконалих засобів виробництва, для використання яких потрібний великий запас знань, навичок і вмінь. Воно є своєрідним підготовчим періодом до трудової діяльності і в той же час основним, провідним типом діяльності для школярів.
Навчання не є простою передачею знань від учителя до учня. Це процес активного оволодіння знаннями, навичками і вміннями під керівництвом учителя. Воно повинно мати розвиваючий характер. Повідомляючи учням знання, вчитель повинен навчати їх спостерігати і думати, виражати свої думки за допомогою мови. Оволодіваючи знаннями, учні навчаються самостійно мислити і здобувати нові знання.
Життєвий досвід переконливо показує, що переходячи від навчання до практичної діяльності чи в галузі науки, чи в галузі сучасного виробництва, людина утримується на рівні свого часу, якщо постійно працює над собою, тобто продовжує самостійно навчатися.
Праця - це вид діяльності, спрямований на створення суспільно-корисного продукту, який задовольняє потреби людей. Метою трудової діяльності є вироблення предметів, необхідних для задоволення людських потреб. При цьому зовсім не суттєво чи потрібний даній людині вироблений нею продукт. Важливо щоб він був потрібний суспільству в цілому. Значить цілі діяльності людини не визначаються її власними потребами, а задаються суспільством. Отже, трудова діяльність за своєю природою є суспільною. Її формують, визначають і спрямовують потреби суспільства.
Будь-яка діяльність є суспільною і за своїм характером. Завдяки розподілу праці жодна людина не виробляє всього того, що їй треба, майже ніколи не бере участі у виробництві хоч би одного продукту від початку до кінця. Таким чином, потреби людини задовольняються не її власною працею, а суспільством. Характер їх задоволення визначається системою виробничих відносин, які панують у суспільстві.
Потреби — це нужда, необхідність для людини того, що забезпечує її існування і самозабезпечення.
Потреби поділяються на групи;
• фізіологічні і сексуальні (у відтворенні людей, в їжі, диханні, рухові, одязі, житлі, відпочинку);
• екзистенціальні (це потреби у безпеці свого існування, впевненості у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);
• соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти у спілкуванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності);
• престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці своїх якостей, у службовому зростанні і високому статусі у суспільстві);
• особистісні (у, самовираженні, у самореалізації (або самоактуалізації), тобто в діяльному прояві себе як самостійної, оригінальної, творчої особистості;
* духовні (потреби в нових знаннях про навколишній світ, в самопізнанні, залученні до наук, мистецтв тощо).
Перші дві групи потреб є первинними і вродженими, чотири інші — набутими.
Діяльність людини має предметний і духовний характер. Діяльність є предметною, тому що її результатом є матеріальні предмети. У цих предметах людина втілює своє розуміння світу, свій розум, властивості, інтереси, потреби почуття.
Види діяльності забезпечують існування людини та її формування як особистості. До видів діяльності належать: праця, гра, навчання, спілкування.
До типів діяльності належать такі, що будуються за ознаками суспільних відносин, потреб та предметів.
Але жодний тип діяльності не реалізується у чистому вигляді. Наприклад, праця — це і пізнання, і оцінка, і спілкування.
Кожна людина має свою ієрархію видів і типів діяльності. Загалом, ієрархія видів і типів діяльності — це, до певної міри, програма життя людини.
Однією зі специфічних форм діяльності є праця. Праця це процес, що відбувається між людиною і природою. Перетворюючи природу, людина перетворює і себе. У процесі праці розвиваються здібності людини, а також мислення, чуттєве сприйняття світу.
Праця — це цілеспрямована діяльність людини, в процесі якої вона впливає на природу і використовує її з метою виробництва матеріальних благ, необхідних для задоволення своїх потреб.
Але праця — це не тільки процес, в якому люди вступають між собою в певні виробничі відносини. Вона проявляється в конкретній історичній формі, має особливий характер і свою організацію. З фізіологічної точки зору праця — це витрати фізичної і розумової енергії людини, але вона необхідна і корисна для людини. І тільки у шкідливих умовах праці або при надмірному напруженні сил людини, в тій чи іншій формі можуть проявлятися негативні наслідки праці.
Людська праця докорінно відрізняється від «праці» тварин. Най головнішою відмінністю є те, що людина використовує знаряддя праці, виготовлені знаряддями праці. Тварина цього робити не вміє.
Ми підходимо до людини з трьома різними вимірами її суті: біологічним, психічним і соціальним. Під психічним розуміємо внутрішній духовний світ людини — її волю, переживання, пам'ять, характер, темперамент тощо.
Соціальне і біологічне існують у нерозривній єдності. Біологічне, природне, можна спрощено назвати системою, «що живе», а соціальне — «як живе». Але і «що живе» і «як живе» злилися в єдине ціле, в соціальну істоту на ім'я Людина. Природне функціонування її організму соціальне зумовлене, залежить від тих об'єктивних історичних умов, в яких вона живе і які нею ж створені шляхом перетворення навколишнього середовища.
Людина являє собою цілісну єдність біологічного, психічного і соціального рівня. При цьому людський індивід — це не проста арифметична сума біологічного, психічного і соціального, а їх інтегральна єдність, яка є основою до виникнення нового якісного ступеня — особистості.
Особистість — це міра цілісності людини, що включає в себе усю множину взаємопов'язаних характеристик і елементів.
Головною підсумковою властивістю особистості виступає світогляд. Особливим компонентом особистості є її моральність.
Мета життя людини розвивається в різноманітних видах діяльності — в праці, вихованні, сімейному житті, захопленні наукою, літературою і мистецтвом, в активній суспільній діяльності тощо. При цьому
праця — не самоціль, а реальна основа створення об'єктивних умов для того, щоб кожна людина могла проявити себе, розгорнути свої здібності, виявити таланти.
Коли ми говоримо про життя, то необхідно розглянути і протилежне йому поняття — смерть. З усвідомленням кінцевого людського особистого буття можна зрозуміти ціль життя, пізнати людину, зрозуміти те, що природа або Творець створили цю конкретну людину, усвідомити цінність і неповторність людського життя, тобто бережливого ставлення до неї.
За Арістотелем, справжня мета людського життя — блаженство, яке називається діяльністю. Діяльність душі пізнавальна. Але пізнання істини є найпривабливішою з усіх видів діяльності. Діяльність розуму відрізняється значністю та цілісністю і містить у собі насолоду, яка підсилює енергію. Саме до такої мети і повинна прагнути людина.