- •1. Соціокультурна зумовленість філософії.
- •2. Філософське мислення та його специфіка.
- •3. Своєрідність предмету філософії.
- •4. Історичні форми постановки основного питання філософії.
- •5. Будова системи філософського знання.
- •6. Поняття методу.
- •7.Співвідношення філософських та загальнонаукових методів.
- •8.Діалектика та метафізика.
- •Конспект
- •9.Основні функції філософії:.
- •10.Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення.
- •11.Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій.
- •12.Характерні риси стародавньої філософії.
- •Основі філософські школи стародавньої Індії otto Філософія Стародавньої Індії
- •Зародження філософії у стародавньому Китаї. Otto
- •13.Антична філософія Греції, її характер та основні етапи розвитку.
- •13.Специфіка філософської думки в період Середньовіччя.
- •14.Особливості філософії епохи Відродження.
- •15.Філософія Нового Часу: загальна характеристика.
- •16.Класична німецька філософія.
- •17.Своєрідність філософії українського духу
- •18.Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень.
- •19. Позитивізм і неопозитивізм
- •20.Екзистенціалізм: загальна характеристика.
- •21. Основні ідеї неотомізму
- •23.Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світ.
- •24.Структура світогляду.
- •Конспект
- •25.Історичні типи світогляду.
- •Конспект
- •26.Класична онтологія та ї'ї фундаментальні проблеми.
- •27.Основні рівні буття.
- •Конспект
- •28.Філософський зміст категорії "матерія".
- •29.Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії.
- •32.Визначальні категоріальні характеристики світу
- •33.Поняття природи.
- •34.Народонаселення як природне явище.
- •З5.Поняття біосфери і ноосфери.
- •36.Поняття глобалізації та форми ї"ї існування.
- •38. Інтелект, почуття, пам’ять і воля як здатності людини.
- •39.Співвідношення понять "людина", "індивід", "особистість", "індивідуальність".
- •40.Основні форми діяльності людини.
- •41.Проблема сенсу життя людини.
- •Християнське щастя
- •43.Свідомість як найвиша форма відображення.
- •44/45.Феноменологічна концепція свідомості. Чуттєве, раціонально-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості.
- •46.Евристична і творча функції інтуїції.
- •47.Поняття і форми суспільної свідомості.
- •Конспект
- •48. Несвідоме, свідоме і надсвідоме.
- •49.Основні складові пізнавальної діяльності.
- •Конспект
- •50.Гносеологія та епістемологія (конспект)- !!---------
- •52.Проблема істини в теорії пізнання.
- •53. Істина і правда.
- •54.Проблема критеріїв істини
- •55.Поняття методології.
- •56.Основні форми наукового пізнання.
- •58.Мова як засіб комунікації та пізнання.
- •60.Поліструктурність мови.
- •61.Поняття соціокультурної комунікації.
- •63.Об'єкт і предмет філософії історії.
- •65.Періодизація історії та ї"ї критерії.
- •66.Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей.
- •68.Основні характеристики суспільства
- •69.Сім'я як соціальна ланка суспільства.
- •70.Нація як соціальний феномен.
- •72. Ідеологія та утопія як форми організації соціуму.
- •73.Рушійні сили і суб»єкти історичного процесу.
- •74.Духовність та ї'ї призначення.
- •75.Цінності як ядро духовного світу людини.
- •76.Гуманізм філософії.
- •77.Поняття філософії економіки.
- •78.Поняття суспільного виробництва та його різновиди.
- •79.Поняття власності і ї"ї форм.
- •80.Нтр: сутність, закономірності та соціальні наслідки. Сутність науково- технічної революції.
- •81. Поняття політики:
- •82.Поняття політичої системи та її структура
- •83.Держава - основна складова політичної організації суспільства.
- •84./85 Правова держава і громадяське суспільство:
- •86. Поняття культури
- •87.Масова культура, контркультура і антикультура
- •88.Поняття цивілізації.
- •89.Спадкоємність і традиції у культурі, новаторство
52.Проблема істини в теорії пізнання.
Проблема істини завжди була серцевиною теорії пізнання. Всі філософські напрями і школи намагалися сформулювати своє розуміння істини. Класичне визначення істини дав Арістотель, визначивши істину як відповідність наших знань дійсності. Проте це визначення було настільки широким і абстрактним, що його дотримувались всі філософи, як матеріалісти, так і ідеалісти, як діалектики, так і метафізики. Специфіка сучасного розуміння істини полягає, по-перше, в тому, що дійсність відображена в істині, трактується як об'єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості і сутність якої виявляється через явище; по-друге, пізнання та його результат — істина нерозривно пов'язані з предметно-чуттєвою діяльністю людини, з практикою, достовірне знання сутності та її проявів відтворюється в практиці. Істина — це адекватне відображення об'єкта суб'єктом, яке відтворює об'єкт таким, яким він існує незалежно від свідомості суб'єкта пізнання.
53. Істина і правда.
Проблема істини завжди була серцевиною теорії пізнання. Всі філософські напрями і школи намагалися сформулювати своє розуміння істини. Класичне визначення істини дав Арістотель, визначивши істину як відповідність наших знань дійсності. Проте це визначення було настільки широким і абстрактним, що його дотримувались всі філософи, як матеріалісти, так і ідеалісти, як діалектики, так і метафізики. Це визначення істини визнавали такі різні за своїми філософськими поглядами мислителі, як Ф.Аквінський і П.Гольбах, Г.Гегель і Л .Фейєрбах, а також К.Маркс та його послідовники. Різняться їхні погляди і* в питанні про характер відображуваної реальності та про механізм відповідності.
Специфіка сучасного розуміння істини полягає, по-перше, в тому, що дійсність відображена в істині, трактується як об'єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості і сутність якої виявляється через явище; по-друге, пізнання та його результат — істина нерозривно пов'язані з предметно-чуттєвою діяльністю людини, з практикою, достовірне знання сутності та її проявів відтворюється в практиці. Істина — це адекватне відображення об'єкта суб'єктом, яке відтворює об'єкт таким, яким він існує незалежно від свідомості суб'єкта пізнання.
Абсолютні й відносні характеристики істини. Об'єктивність є вихідною фундаментальною характеристикою істини, з якою тісно пов'язана інша фундаментальна характеристика істини – абсолютність, тобто її принципово стійкий, сталий характер. Істинне знання є істинним завжди, воно практично вічне. Проте вказані риси абсолютності істини є справедливими лише в діалектичній єдності з іншою фундаментальною характеристикою істини – її відносністю. Порушення цієї діалектичної єдності, спроба відокремити абсолютність від відносності (й навпаки) так само, як і в разі відокремлення об'єктивності від суб'єктивно-практичного ґрунту істини, ведуть до зникнення істини, перетворення її на свою протилежність – заблудження.Розглянемо діалектичну взаємодію абсолютності й відносності істини на простому історичному прикладі. Як уже зазначалося, в античному й феодальному суспільстві люди були твердо переконані в тому, що земна поверхня є площиною. Сьогодні ми кажемо, що це – заблудження. А чи було це уявлення взагалі помилковим? Попри всю, здавалося б, неймовірність такого припущення, воно виявляється не таким уже й неймовірним. Згадаймо ту важливу обставину, що зміст нашого знання (істинного насамперед) визначається не самою реальністю як такою, а «зміною її людиною», тобто практикою. Звичайно ж, земля і в античності, і в середні віки, як і тепер, була сферичною. Але ж тогочасна і нинішня практика – далеко не одне й те ж.Люди давніх часів народжувались, жили і вмирали, як правило, на одній і тій же, переважно невеликій, території (ділянці земної поверхні).Якщо розміри такої ділянки зіставити з розмірами всієї поверхні земної кулі, то перша щодо другої виявиться нескінченно малою величиною. З геометрії ж нам відомо, що кривизна сфери на нескінченно малій ділянці її поверхні прямує до нуля, тобто форма поверхні такої ділянки практично є площиною. Тому стародавні твердження про плоску форму поверхні землі аж ніяк не були заблудженням. Навпаки, це була істина – об'єктивна (тільки-но ми навели математичні аргументи на її користь) і абсолютна (форма земної поверхні на нескінченно малих її ділянках практично є площиною). Зазначимо, що архітектор, який обирає ділянку для майбутнього будинку, ніколи не вносить у свої досить складні розрахунки поправку на кривизну земної поверхні.І все ж люди того часу помилялися не в тому, що вважали ту невелику територію, на якій вони проживали, пласкою за формою (тут вони мали рацію), а в тому, що поширювали правильне, істинне в певних рамках (у рамках нескінченно малої ділянки земної поверхні) положення за рамки його чинності. І справді, поступово розширюючи сферу чинності істинного положення про плоску форму земної поверхні, ми на якомусь етапі досягаємо тієї межі, за якою кривизна земної поверхні перестає бути незначущою величиною. Це рамки, залишаючись в яких, відносно яких наша істина залишається абсолютною (і взагалі істиною).Отже, абсолютність істини є абсолютність відносно певних рамок, є відносною абсолютністю. Таким чином, кожна істина, розглядувана в рамках своєї чинності, є абсолютною, але водночас вона ж щодо самого факту існування таких рамок є відносною. Абсолютна й відносна істина – це не дві різні істини, а одна й та ж істина, розглядувана під різними кутами зору. Зрозуміло, що порушення рамок відносності істини негайно веде до її перетворення у свою протилежність – заблудження.Таким чином, кожне заблудження можна розглядати як істину, поширену за межі її чинності.З аналізу діалектики абсолютної і відносної істини виводиться й наступна її фундаментальна характеристика – конкретність. І справді, абстрактна постановка питання про істинність того чи іншого твердження приводить до неозначеного (такого, що включає взаємовиключаючі відповіді) рішення. Так, на загальне запитання: корисний чи шкідливий дощ? – отримаємо таку загальну відповідь: – і корисний, і шкідливий; або: пласка чи сферична поверхня Землі? Відповідь – і пласка, і сферична. Таким чином, будучи об'єктивною за своїм змістом, істина виявляє при цьому риси абсолютності і відносності, І що характеризує її як історично багатопланову і, отже, конкретну. Всі ці фундаментальні характеристики істини розкривають її як складну, діалектичне суперечливу й водночас цілісну гносеологічну конструкцію. Така цілісність знаходить свій вияв у постійній незавершеності істини.Орієнтовна на можливості їх виявлення та реалізацію істина постійно відкриває за межами такої реалізації нові можливості, виявлення та реалізація яких відкриває все нові й нові горизонти наступних можливостей. Адже, як вже підкреслювалося, істина не є «байдужим відображенням» всього існуючого, вона є відображенням реального світу як «поля потреб і інтересів» людини.Істина ніколи не постає «істиною-результатом», вона – і в цьому її чи не найголовніша характеристика – завжди є істиною-процесом.