1.Поняття «світу» та «світогляду».
СВІТ(осмислений спектр дійсності) — це вся нескінченна й невичерпна дійсність (відома й ще невідома нам) у всій різноманітності речей і явищ, систем і процесів з усіма їхніми зв'язками й відношеннями. Інакше кажучи, світ — це цілісна сукупність усього існуючого (того, що має своє буття).
Давньогрецькі філософи розуміли світ як космос ("прикраса", "краса", "вбрання", а також "лад", "порядок", "устрій" і, нарешті, "світ", "всесвіт"). Так, Геракліт (VI-V ст. до н. е.) писав: "Цей космос, той же самий для всіх, не створив ніхто з богів, ні з людей, але він завжди був, є і буде вічно живим вогнем, що іноді розгорається, а іноді згасає".
Рівнозначним (чи майже таким) поняттю "космос" є поняття "Всесвіт", хоча кожне з них має свій смисловий відтінок. Поняття "космос", акцентує увагу на такій ознаці світу, як системність, упорядкованість, закономірність, а поняття "Всесвіт" — на охопленні всього реально існуючого, тобто "всього світу". Обидва ці поняття належать насамперед до великого, позаземного світу, а наш безпосередньо близький, земний світ розглядається як частка безмежного Всесвіту.
Кожна нова картина світу зберігає попередні наукові уявлення, які були підтверджені, але переосмислює їх, уточнює, доповнює, розширює, поглиблює, збагачує і в цілому виражає вищий рівень знання, його нову якість.
Світогляд – це комплексна ітеративна форма свідомості, що представляє собою сукупність переконань, оцінок, принципів, які визначають найзагальніше бачення розуміння світу і місце людини в ньому, а також життєві позиції.
Світогляд: знання, цінності, ідеали та норми.
Формується з відчуття, почуття, розум.
Найперші поняття про світ існували як світогляд, який формувався міфом.
Філософія, міфологія і релігія виступають як способи розуміння світу в цілісності, розглядають найбільш загальні проблеми походження і устрою світу, співвідношення світу і людини, ролі людини і сенсу її життя, тобто вони є засобами формування і одночасно формами світогляду.
Світогляд—є сукупністю цілісних уявлень про світ та місце людини в цьому світі. Це внутрішня робота і самоздобуття. Формується не тільки світогляд, а й особистість з її переконаннями та життєвими установками, а тому світогляд може мати місце лише там, де є “само”, тобто самоздобуття, самовиховання, саморозвиток, самовдосконалення, самоосвіта, самообмеження.
Запровадив цей термін Кант – як активне самовизначення людини в світі, яка шукає шляхи від ідеї до дії. За невідповідності між думкою та дією починається глибинна криза існуючих світоглядних цінностей. Тоді постає проблема розробки нових цінностей і світогляду. Без цього суспільство не може функціонувати, оскільки світогляд є формою його суспільної самосвідомості, через яку суб’єкт усвідомлює свою соціальну сутність і оцінює свою духовно-практичну діяльність.
Світогляд — інтегральне духовне утворення, яке спонукає до практичної дії, до певного способу життя та думки. У структурному плані прийнято виділяти в ньому світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння. Емоційні та інтелектуальні почуття й розуміння як компоненти людської суб’єктивності по-різному представлені у різних світоглядних системах і спричинюють їхню різноманітність. У міфології, наприклад, світовідчуття переважає над розумінням, а в філософії — навпаки.
Будь-який світогляд об’єднує наявність переконання.
Світогляд за самою своєю суттю є універсальним, оскільки інтегрує знання і почуття у переконання, а також практичним, оскільки орієнтує на вирішення найважливіших проблем людського існування, виражає імперативи поведінки людини та сенс її життя. В цьому і полягає функціональне призначення світогляду.