1. Соціокультурна зумовленість філософії.

2. Філософське мислення та його специфіка.

3. Своєрідність предмету філософії.

4. Історичні форми постановки основного питання філософії.

5. Будова системи філософського знання.

6. Поняття методу.

7. Співвідношення філософських, загальнонаукових і спеціально-наукових

методів.

8. Діалектика як загальнотеоретичний метод філософського пізнання, її форми та

альтернативи.

9. Основні функції філософії.

10.Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення.

11.Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій.

12.Характерні риси стародавньої філософії.

13.Специфіка філософської думки в період Середньовіччя.

14.Особливості філософії епохи Відродження.

15.Філософія Нового часу.

16.Класична німецька філософія.

17.Своєрідність філософії українського духу.

18.Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень.

19.Позитивізм і неопозитивізм: основні ідеї.

20. Екзистенціалізм: загальна характеристика.

21. Основні ідеї неотомізму.

22. Відношення ―людина – світ‖ як основоположна проблема світогляду.

23. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу.

24. Структура світогляду.

25. Історичні типи світогляду.

26. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми.

27. Основні рівні буття.

28. Філософський зміст категорії ―матерія‖.

29. Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії.

30. Тема ―тілесності‖ у сучасній онтології.

31. Світ як Всесвіт, Космос і Хаос.

32.Визначальні категоріальні характеристики світу.

33.Поняття природи.

34.Народонаселення як природне явище.

35.Поняття біосфери і ноосфери.

36.Поняття глобалізації та форми її існування.

37.Життя і розум у контексті глобальної еволюції всесвіту.

38.Інтелект, почуття, пам‘ять і воля як здатності людини.

39. Співвідношення понять ―людина‖, ―індивід‖, ―особистість‖.

40. Основні форми діяльності людини.

41. Проблема сенсу життя людини.

42. Філософське осмислення проблеми щастя.

43. Свідомість як найвища форма відображення.

44. Феноменологічна концепція свідомості.

45.Чуттєве, раціонально-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості.

46. Евристична і творча функції інтуїції.

47. Поняття і форми суспільної свідомості.

48. Несвідоме, свідоме і надсвідоме.

49. Основні складові пізнавальної діяльності: суб‘єкт і об‘єкт, мета і ціль, засоби та

результат.

50.Гносеологія та епістемологія.

51.Можливості та межі пізнавального процесу.

52.Проблема істини в теорії пізнання.

53.Істина і хиба, ймовірність і вірогідність.

54.Питання про критерії істини.

55.Поняття методології.

56. Основні форми наукового пізнання.

57. Своєрідність методології суспільствознавчого пізнання.

58.Мова як засіб комунікації та пізнання.

59.Мова і мислення.

60.Поліструктурність мови.

61.Проблема знака і значення у соціокультурній комунікації.

62. Філософсько-лінгвістичні засади діалогу культур.

63. Об‘єкт і предмет філософії історії.

64. Єдність і розмаїття всесвітньої історії.

65.Періодизація історії та її критерії.

66.Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей.

67.Людина і суспільство як соціальний суб‘єкт.

68. Основні характеристики суспільства.

69. Сім‘я як соціальна ланка суспільства.

70.Нація як соціальний феномен.

71. Соціальна стратифікація і мобільність.

72. Ідеологія та утопія як форми організації соціуму.

73.Рушійні сили соціального процесу.

74.Духовність та її призначення.

75.Цінності як ядро духовного світу людини.

76.Гуманізм філософії.

77.Поняття філософії економіки.

78.Поняття суспільного виробництва та його різновиди.

79. Співвідношення індивідуальної і соціальної свободи в умовах ринкової

економіки.

80.НТР: сутність, закономірності та соціальні наслідки.

81.Поняття політики.

82.Поняття політичної системи та її структури.

83.Держава – основна складова політичної організації суспільства.

84.Поняття правової, соціально-справедливої держави.

85.Громадянське суспільство: поняття, проблеми формування і розвитку.

86.Поняття культури.

87.Масова культура, контркультура і антикультура.

88.Поняття цивілізації.

89.Спадкоємність і традиції у культурі.

90.Новаторство і гуманізм культури.

1. Соціокультурна зумовленість філософії.

Філософська галузь знань з’являється з одного боку, як нагальна потреба окремо взятої людини (бо вона хоче бути щасливою), так і суспільства в цілому. Це означає, що виникнення філ-ії має соціокультурну зумовленість. Соціокультурна зумовленість філ-ії привела до того, що філософський тип мислення з’являється насамперед, як необхідність масштабного бачення дійсності. Масштабне бачення дійсності означає, що філософський тип мислення-це визначення місця, ролі і значення людини у світі або прояв співвідношення між людьми і світом, це погляд на те, на своєму чи чужому місці у світі вона знаходиться.

Філософія як особливий тип знання має свою соціокультурну зумовленість(тобто філософія виникає як відгук на виклики, які створює людина, суспільство і взагалі історія людства). Філософія виникає тоді і там, де з’являється потреба в масштабному осмисленні дійсності. Це означає, що філософія як знання з’являється тоді, коли людина починає ставити себе у відношення до світу, виконуючи наступні умови: людина розглядається як головна, центральна, особлива, неповторна істота, а до світу вона ставиться із позиції такого відношення, коли вона з одного боку, осмислюючи себе, починає говорити, в якому відношенні до неї знаходиться предмет.

Людина як найбільш досконала істота починає шукати оптимальний варіант свого життя. Філософія – почуття усвідомлення, теор.-практ. Визначеність сутності, сенсу і цінностей всього сущого

2. Філософське мислення та його специфіка.

Філософський стиль мислення з’являється тоді,коли людина починає масштабно мислити і шукати оптимальний варіант свого життя. Філософія в перекладі – любов до мудрості.

Філософський тип мислення є не тільки любов’ю до мудрості. Філософія дозволяє людині вирішити одне з найголовніших питань свого існування, а саме зайняти ту чи іншу життєву позицію(визначення осн. ідеї свого життя і обрання найбільш загальних шляхів її реалізації). Такі вибори людина може робити на 3-ьох осн. рівнях: - звичайний/буденний(почуття); - теоретичний(мислення); -практичний(на осн. почуття і мислення – визначеність і ідея). Філософія – почуття усвідомлення, теор.-практ. Визначеність сутності, сенсу і цінностей всього сущого.

Філософське мислення - це соціокультурна зумовленість філ-ії привела до того, що філософський тип мислення з’являється насамперед, як необхідність масштабного бачення дійсності. Масштабне бачення дійсності означає, чщо філософський тип мислення-це визначення місця, ролі і значення людини у світі або прояв співвідношення між людьми і світом, це погляд на те, на своєму чи чужому місці у світі вона знаходиться.

3. Своєрідність предмету філософії.

Розкриття предмету будь-якої науки, і філософії теж, передбачає окреслення відповідного кола проблем, котрі та чи інша наука досліджує, і які є для неї специфічними, особливими.

Для філософії такими особливими проблемами є загальні проблеми існування світу, як природи, його єдності, походження, тенденцій розвитку тощо. Суб’єктом же пізнання, осмислення цих проблем є людина як творча, діяльна істота. Тому в предмет будь-якої філософської системи, будь-якого її напрямку необхідно включається, як основне, - відношення “людина – світ”, його різні модифікації.

Предметом філ-ії є відношення між об’єктивною і суб’єктивною реальністю в найбільш засильному її розумінні; тобто філ-ія спрямовує свій погляд як на людину, так і на світ. Це відношення має багатовекторний характер. Ця багатовекторність окреслює коло основних проблем, тобто філ-ія займається проблемою місця людини у світі, сутністю світу, сенсом існування людини і суспільства, цінностями світу. Таке розуміння дозволяє зробити висновок: філ-ія є критерієм організації діяльності як людини, так і соціокультурними критерієм епохи. Скажімо, у Гегеля в основі його філософської системи лежить так звана “абсолютна ідея”, котра є ні чим іншим, як гіперболізованою об’єктивованою людською свідомістю, “абсолютним розумом”. “Абсолютна ідея, - наголошував філософ, - є розум, мислення, розумне мислення”.