- •1. Соціокультурна зумовленість філософії.
- •2. Філософське мислення та його специфіка.
- •3. Своєрідність предмету філософії.
- •4. Історичні форми постановки основного питання філософії.
- •5. Будова системи філософського знання
- •6. Поняття методу.
- •7. Співвідношення філософських, загальнонаукових і спец-наук. Методів.
- •8. Діалектика як загальнотеоретичний метод філософського пізнання, її форми та альтернативи.
- •9.Основні функції філософії:
- •10. Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення.
- •11. Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорії.
- •12. Характерні риси стародавньої філософії.
- •13. Специфіка філософської думки в період Середньовіччя
- •14.Особливості філософії епохи Відродження
- •15.Філософія Нового Часу: загальна характеристика.
- •16.Класична німецька філософія
- •17. Своєрідність філософії українського духу
- •18. Марксистська філософія:сучасне осмислення нових положень.
- •19. Позитивізм та неопозитивізм: основні ідеї
- •20.Екзистенціалізм: загальна характеристика.
- •21. Основні ідеї неотомізму
- •22. Відношення «людина-світ» як основоположна проблема світогляду
- •23. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу
- •24. Cтруктура світогляду
- •25.Історичні типи світогляду
- •26. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми
- •27. Основні рівні буття.
- •28. Філософський зміст категорії “матерія”
- •29. Рух,як спосіб простір та час як форми існування матерії
- •30. Тема «тілесності» у сучасній онтології
- •31. Світ як Всесвіт, Космос і Хаос
- •32. Визначальні категоріальні характеристики світу.
- •33. Поняття природи
- •34. Народонаселення як природне явище
- •35. Поняття біосфери і ноосфери
- •36 . Поняття глобалізаціїї та форми її існування.
- •37. Життя і розум у контексті глобальної еволюції всесвіту
- •.38 Інтелект, почуття, памサять і воля як здатності людини.
- •39. Співвідношення понять людина, індивід, особистість та індивідуальність
- •40. Основні форми діяльності людини.
- •41. Проблема сенсу життя людини
- •42. Філософське осмислення проблеми щастя
- •43.Свідомість як найвища форма відображення.
- •44. Феноменологічна концепція свідомості
- •45.Чуттєве,раціональне-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості
- •46.Еврестична і творча функції інтуїції
- •47. Поняття та форми суспільної свідомості
- •48. Несвідоме, свідоме і надсвідоме
- •49. Основні складові пізнавальної діяльності: суб’єкт і об’єкт, мета і ціль, засоби та результат.
- •50. Гносеологія та епістемологія.
- •51. Можливості та межі пізнавального процесу.
- •52. Проблема істини в теорії пізнання
- •53. Істина і хиба, ймовірність і вірогідність
- •54.Питання про критерії істини
- •55. Поняття методології
- •56.Основні форми наукового пізнання
- •57.Своєрідність методології суспільствознавчого пізнання
- •58. Мова як засіб комунікації та пізнання
- •59. Мова і мислення.
- •60. Поліструктурність мови
- •61. Поняття соціокультурної комунікації
- •63.Обєкт і предмет філософії історії
- •64. Єдність і розмаїття всесвітньої історії.
- •65. Периодизація історії та її критерії
- •66. Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей.
- •67. Людина і суспільство як соціальний суб'єкт.
- •68.Основні характеристики суспільства
- •69. Сімサя як соціальна ланка суспільства
- •70. Нація як соціальний феномен.
- •71 Соціальна стратифікація і мобільність.
- •72. Ідеологія та утопія як форми організації соціуму.
- •73. Рушійні сили соціального процесу.
- •74. Духовність та її призначення.
- •75. Цінності як ядро духовного світу людини.
- •76. Гуманізм філософії.
- •77. Поняття філософії економіки.
- •78. Поняття суспільного виробництва та його різновиди.
- •79. Співвідношення індивідуальної і соціальної свободи в умовах ринкової економіки
- •80. Нтр: сутність, закономірності та соціальні наслідки.
- •81. Поняття політики
- •83. Держава – основна складова політичної організації суспільства
- •84. Поняття правової, соціально-справедливої держави
- •85. Громадянське суспільство:поняття,проблеми формування і розвитку.
- •86. Поняття культури. Структура і функції культури.
- •87. Масова культура,контркультура і антикультура.
- •88. Поняття цивілізації.
- •90. Новаторство і гуманізм культури
37. Життя і розум у контексті глобальної еволюції всесвіту
Філософія життя- іррационалістична філософська течія кінця 19 - початку 20 вв., що висувала вихідне поняття "життя" як якусь інтуїтивно цілісну реальність, що осягається, не тотожну ні духу, ні матерії. Вона виступила проти панування методологізма й гносеологізма в ідеалістичній філософії 2-ої половини 19 - початку 20 вв.. Поняття "життя" багатозначне й по-різному тлумачиться в різних варіантах Філософії життя. Біологічно-натуралістичне тлумачення характерно для плину, що починається від філософії Ніцше й представляється Л. Клагесом, Т. Лессингом і ін.: "живе" підкреслюється як щось природне на противагу механічно сконструйованому, "штучному". Для цього варіанта Філософії життя характерна опозиція не тільки матеріалізму, але й ідеалістичному раціоналізму - "духу" і "розуму", схильність до примітива й культу сили, спроби звести будь-яку ідею до "інтересів", "інстинктам", "волі" індивіда або суспільної групи, прагматичне трактування моральності й пізнання, підміна особистісного початку індивідуальним, а індивіда - родом, органицизм у соціології. "Історичний" варіант Філософії життя представлений як інтерпретації "життя" з безпосереднього внутрішнього переживання, як воно розкривається в сфері історичного досвіду духовної культури. Інший варіант Філософії життя пов'язаний із тлумаченням "життя" як якоїсь космічної сили, "життєвого пориву", сутність якого - у безперервному відтворенні себе й творчості нових форм; субстанція життя - чиста "тривалість", мінливість, що осягається інтуїтивно.
.38 Інтелект, почуття, памサять і воля як здатності людини.
Виділяють 3 сефри психічного:
А)пізнвальна;
Б) емоційнв;
В) Вольова
1.Пізнавальна сфера.
Інтелект (від лат. – сприйняття, поповнення) – система пізнавальних здібностей індивіда, яка виявляється в:
- здатності швидко і легко набувати нові знання і вміння,
- долати несподівані перешкоди,
- знаходити вихід із нестандартних ситуацій,
- глибоко розуміти те, що відбувається навколо,
- в умінні адаптуватися до складного та мінливого середовища.
Найчастіше інтелект визначають за рівнем розвитку, що розглядається в єдності з іншими пізнавальними процесами – сприйманням, пам’яттю, уявою тощо. Розуміння інтелекту як загальної розумової здібності використовують як узагальнення поведінкових характеристик, пов’язаних з успішною адаптацією до нових життєвих завдань.
2.Емоційна і вольов сфери.
Емоція (почуття) і воля.
А. Емоції – психічні стани і процеси, в яких відображається безпосереднє, ситуативне переживання життєвих явищ, зумовлене їх відношення до потреб суб’єкта.
У процесі еволюції емоції виникли як засіб, що дає змогу живим організмам визначити біологічну значущість зовнішніх впливів і внутрішніх станів.
- Емоції – відображення ситуаційного ставлення людини до певних об’єктів.
- Почуття – стійке й узагальнене ставлення до об»єктів.
Класифікація почуттів:
- Моральні почуття – втілюється ставлення людини до людини та суспільства. (Моральні почуття: любов, співпереживання, гуманність, відданість, чесність, безкорисливість, альтруїзм, патріотизм. Аморальні почуття: жадібність, егоїзм, жорстокість, самолюбство.
- Інтелектуальні почутя – подив, цікавість , допитливість, сумнів – засвідчують взаємопрникнення інтелектуальної та афектиктивної сфери.
- Естетичні почуття- пізнання спеціифічнох якості предмета –краси.
- Світоглядні почуття – найбільшу узагальнені почуття, які відображають ставлення
людини до світу, інших людей,
Емоційна сфера виконує таку регулюючу функцію (виконує ряд значущих функцій
для життєдіяльності людини):
а) оцінювальну - оцінювання інформації, яку накопичують психічні процеси.
Завдяки їм здійснюється відображення суб»єктивного ставлення людини до: оточуючого світу; самої себе;
б) контролюючу - на основі виникаючої емоції людина отримує змогу швидко приймати орієнтовне рішення про значення нового сигналу та його можливих наслідків (корисних, шкідливих);
в) мотивуючу функцію - прагнення уникнути подій, які породжують негативні емоції, або включатися в події, що призводять до позитивних переживань;
г) функцію оптимізації міжособистісної взаємодії між людьми та ін.;
Б. Регулюючу функцію також виконує воля.
Воля - це активність особистості, це активність регуляції в умовах подолання труднощів.
Регулюючі функції волі:
1) завдяки волі ми маємо вищі (довільні) форми інших психічних процесів (уваги,
процесів пам»яті та ін.), які властиві лише людині;
2) воля сприяє становленню людини, здатної до самовизначення та свободи;
3) воля робить діяльність людини цілеспрямованою та впорядкованою
3.Пам'ять є складною системою процесів, що здійснюють повний цикл перетворень інформації суб'єктом: запам'ятовування, зберігання, відтворення і забування.
- Запам'ятовування – це процес пам'яті, який забезпечує приймання, відбір і фіксацію інформації завдяки утворенню й закріпленню тимчасових нервових зв'язків.
Запам'ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним.
А) Мимовільне запам'ятовування має місце тоді, коли людина не ставить собі за мету щось закріплювати і в подальшому використовувати цю інформацію. Мимовільне запам'ятовування залежить і від зусиль, яких докладає індивід для досягнення своєї мети, від активної розумової роботи над текстом.
Б) Для повного засвоєння і відтворення знань, вмінь, навичок необхідне довільне запам'ятовування. Цей процес пов'язаний з визначенням субєктом цілі запам'ятати, завчити і зберегти певний обсяг матеріалу для наступного відтворення у формі словесних звітів чи вмінь, навичок у діяльності.
-Збереження – це процес, що забезпечує утримання матеріалу в мозку впродовж тривалого часу. Великою мірою він залежить від якості та глибини запам’ятовування, використання матеріалу пам’яті в своїй діяльності. Без використання матеріал пам’яті поступово забувається.
-Відтворення – процес актуалізації знань, умінь, навичок, засвоєних при запам'ятовуванні. Здійснюється у вербальній і руховій формі; є показником міцності запам'ятовування і водночас наслідком цього процесу.
- Забування – це мнемічний процес, який призводить до втрати чіткості й зменшення обсягу запам'ятовуваного, виникнення помилок у відтворенні і, нарешті, унеможливлює впізнання.
Забування – це процес, протилежний запам'ятовуванню. Він унеможливлює актуалізацію засвоєної інформації. Однак забування є необхідним і закономірним процесом пам'яті, ланкою системи, що регулюється. Забування, як і інші процеси пам'яті, зумовлюється низкою об'єктивних і суб'єктивних чинників, серед яких провідну роль