Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
filosofiya_shpori_ispit.doc
Скачиваний:
10
Добавлен:
28.10.2018
Размер:
1.05 Mб
Скачать

29.Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії.

Простір і час — це філософські категорії, за допомогою яких позначаються основні форми існування матерії. Філософію цікавить насамперед питання про відношення простору і часу до матерії, тобто чи є вони реальними, чи це тільки абстракції (феномени свідомості).Лейбніц вважав простір і час лише іменами. Простір — це ім'я, яким позначається координація речей одної відносно іншої. Іменем час позначається тривалість і послідовність процесів. Реально ж простору і часу немає, їх неможливо виміряти.Такі філософи як Дж.Берклі і Д.Юм розглядали простір і час як форми індивідуальної свідомості, І. Кант — як апріорні форми чуттєвого споглядання, Г.Гегель — як категорії абсолютного духа (це — ідеалістичні концепції), І.Ньютон — як вмістилища. Простір і час мисляться Ньютоном як реальності, але вони ніяким чином не "взаємодіють" із матерією, існують самі по собі. Це — метафізичне розуміння простору і часу.Сучасна наука розглядає простір і час як форми існування матерії. Кожна частинка світу має власні просторово-часові характеристики. Розрізняють соціальний, історичний, астрономічний, біологічний, психологічний, художній і філософський зміст простору і часу.Історична еволюція поглядів на простір і час пов'язана з практичною, суспільно-історичною діяльністю людини. Змінюється, розвивається суспільство, змінюються і розвиваються просторово-часові уявлення про буття світу. Якщо для міфологічного світогляду час циклічно відтворює пори року, то в межах релігійного світосприйняття час набуває стріловидної форми: відтворення світу через тимчасове теперішнє до райської або пекельної вічності.Матеріалізм підкреслює об'єктивний характер простору і часу, невіддільність від руху матерії: матерія рухається у просторі і часі. Простір і час, матерія і рух невіддільні. Ця ідея отримала підтвердження у сучасній фізиці.Рух — це найважливіший атрибут матерії, спосіб її існування. Рух включає в себе всі процеси у природі і суспільстві. У загальному випадку рух — це будь-яка зміна, будь-яка взаємодія матеріальних об'єктів, зміна їх станів. У світі немає матерії без руху, як нема і руху без матерії. Тому рух вважається абсолютним, на той час як спокій — відносним: спокій — це лише один із моментів руху. Тіло, що перебуває у стані спокою відносно Землі, рухається відносно Сонця.Рух виявляється у багатьох формах. В процесі розвитку матерії з'являються якісно нові і більш складні форми руху. Саме особливості форм руху зумовлюють властивості предметів і явищ матеріального світу, його структурну організацію. У зв'язку з цим можна сказати, що кожному рівню організації матерії (нежива природа, жива природа, суспільство) притаманна своя, властива лише їй, багатоманітність форм руху. Кількість форм руху безкінечна, рух невичерпний за своєю багатоманітністю, як і матерія. Джерело руху — сама матерія. Матерії притаманна здатність до саморуху. Рух матерії — це процес взаємодії різних протилежностей, які є причиною зміни конкретних якісних станів

Матерія як філософська категорія визначає найбільш суттєві власти­вості реального буття світу — пізнаного і ще не пізнаного. До таких суттєвих ознак належать: цілісність, невичерпність, мінливість, систем­на упорядкованість та інше. Системність як фундаментальна властивість матерії визначає методологію сучасного наукового пізнання. Розрізня­ють такі структурні рівні матерії: неорганічний (мікро-, макро-, мегасві­ти); органічний (організмений, підорганізмений, понадорганізмений); соціальний (особистість, родина, плем'я, народність, нація, клас, суспіль­ство, людство). Рух — це найважливіший атрибут матерії, спосіб її існування. Рух включає в себе всі процеси у природі і суспільстві. У загальному випадку рух — це будь-яка зміна, будь-яка взаємодія матеріальних об'єктів, зміна їх станів. У світі немає матерії без руху, як нема і руху без матерії. Тому рух вважається абсолютним, на той час як спокій — відносним: спокій — це лише один із моментів руху. Тіло, що перебуває у стані спокою відносно Землі, рухається відносно Сонця. Рух виявляється у багатьох формах. В процесі розвитку матерії з'явля­ються якісно нові і більш складні форми руху. Саме особливості форм руху зумовлюють властивості предметів і явищ матеріального світу, його струк­турну організацію. У зв'язку з цим можна сказати, що кожному рівню організації матерії (нежива природа, жива природа, суспільство) притаман­на своя, властива лише їй, багатоманітність форм руху. Кількість форм руху безкінечна, рух невичерпний за своєю багатоманітністю, як і матерія. Джерело руху — сама матерія. Матерії притаманна здатність до само­руху. Рух матерії — це процес взаємодії різних протилежностей, які є причиною зміни конкретних якісних станів. Простір і час — це філософські категорії, за допомогою яких познача­ються основні форми існування матерії. Філософію цікавить насамперед питання про відношення простору і часу до матерії, тобто чи є вони реаль­ними, чи це тільки абстракції (феномени свідомості).

30.----------

31 У широкому розумінні — це вся нескінченна й невичерпна дійсність (відома й ще невідома нам) у всій різноманітності ре¬чей і явищ, систем і процесів з усіма їхніми зв'язками й відно¬шеннями. Інакше кажучи, світ — це цілісна сукупність усього існуючого (того, що має своє буття). Давньогрецькі філософи розуміли світ як космос ("прикра¬са", "краса", "вбрання", а також "лад", "порядок", "устрій" і, нарешті, "світ", "всесвіт"). Так, Геракліт (VI-V ст. до н. є.) пи¬сав: "Цей космос, той же самий для всіх, не створив ніхто з богів, ні з людей, але він завжди був, є і буде вічно живим вогнем, що іноді розгорається, а іноді згасає". У понятті "космос" виокремлюють таку ознаку світу, як його системність, структурність і закономірність. У реальному світі є й природна впорядкованість, закономірність, необхідність і така ж природна хаотичність, випадковість. Ці протилежності ста¬новлять єдність, переходять одна в іншу: впорядкованість — у хаотичність і навпаки. Та все ж переважає тенденція зростан¬ня міри хаотичності (ентропії), хоч і виникають протилежно спрямовані процеси — зростання впорядкованості та міри орган-ізованості матеріальних систем. Так, поява й розвиток життя на Землі (а можливо, і ще в якихось куточках Всесвіту), виникнен¬ня розумної істоти — людини, прогрес людської цивілізації — це відносно зростаючої ентропії є, так би мовити, рухом проти течії. Чому і як це стало можливим, як це може вплинути на загальний стан космосу — одна з дуже складних наукових проблем. Рівнозначним (чи майже таким) поняттю "космос" є поняття "Всесвіт", хоча кожне з них має свій смисловий відтінок. Понят¬тя "космос", як уже було сказано, акцентує увагу на такій оз¬наці світу, як системність, упорядкованість, закономірність, а поняття "Всесвіт" — на охопленні всього реально існуючого, тоб¬то "всього світу". Обидва ці поняття належать насамперед до великого, позаземного світу, а наш безпосередньо близький, земний світ розглядається як частка безмежного Всесвіту. У науці є й таке поняття, як "наш Всесвіт". Воно має кон¬кретно-науковий, астрономо-космологічний зміст. Матеріальна система, яка позначається цим терміном, називається ще Мета¬галактикою. Це весь відомий нині, доступний для спостережен¬ня сучасними засобами космос, який складається з мільярдів зоряних систем — галактик. Серед них і наша Галактика, од¬нією з зірок якої є Сонце. Метагалактика має скінченні розміри — в межах 10 мільяр¬дів світлових років — і перебуває в процесі розширення. Вона не завжди існувала, а виникла близько 1010 (10-20 мільярдів) років тому внаслідок так званого космічного вибуху. Разом з нею з'явилися наші простір і час. З якого стану матерії виник наш Всесвіт? Чому відбувся цей величезний якісний стрибок — народження нашого Всесвіту? Чи є щось, і якщо так, то що саме, поза межами Метагалактики? Все це проблеми, які оста¬точно ще не вирішені сучасною наукою, хоча й існують з цього приводу різні гіпотези. Підходячи до цього питання з науково-філософської точки зору, можна сказати, що нашою Метагалактикою не вичерпується "світ в цілому" (беремо в лапки, бо світ в цілому ніколи нам не даний, це проблематичне поняття); він вічний, не¬скінченний, якісно різноманітний, у ньому відбуваються пере¬творення — в тому числі й такі глибокі, докорінні, як той же космічний вибух, який дав початок нашому Всесвіту. Можливо, існують інші всесвіти із зовсім інакшими, ніж відомі нам, про¬сторово-часовими та іншими характеристиками, де немає звич¬них для нас зірок, планет, туманностей тощо. Систематизована сукупність наукових уявлень про будову Всесвіту, процеси, які в ньому відбуваються, основні його зако¬номірності становить наукову картину світу. Це не просто сума різноманітних знань, а цілісна понятійна модель, яка відо¬бражає наукове світорозуміння, що сформувалося на певний мо¬мент пізнання. В основі кожної наукової картини світу лежать основоположні принципи, способи світопояснення, які назива¬ють парадигмами (грецьк. paradeigma означає "приклад", "зра¬зок", "доказ"), тобто це певний визнаний вченими на цей час зразок наукового мислення, принциповий підхід до розв'язання наукових проблем. З прогресом науки вони уточнюються й змінюються, і якщо ця зміна має глибокий, докорінний харак¬тер, то її називають науковою революцією. Упродовж багатьох століть в уявленнях про будову Всесвіту панувала арістотелівсько-птоломеївська парадигма, геоцен¬трична система, згідно з якою Земля є центром Всесвіту. її ос¬новою були безпосередні спостереження, які нібито свідчать, що Земля перебуває в нерухомості, а навколо неї обертаються всі небесні світила. З відкриттям М. Коперніка (1473-1543), який обґрунтував геліоцентричну систему (в центрі — Сонце), у свідомість вчених, а згодом і людства взагалі (хоча проти цьо¬го була церква) увійшла інша парадигма, котра, як виявилось, має об'єктивно-істинний характер. Механістичне, галілеївсько-ньютонівське розуміння фізичного світу було видатним науковим досягненням свого часу, але великі відкриття кінця XIX — початку XX ст. (теорія відносності А. Ейнштейна, квантова механіка, створення нових, су¬часних уявлень про будову Всесвіту, поняття еволюціонуючого Всесвіту, відкриття фізичних полів як неречовинного виду ма¬терії, дослідження внутрішньої структури атома, виявлення не¬відомих раніше космічних об'єктів тощо) показали обмеженість механістичних уявлень, спричинилися до виникнення новітньої наукової картини світу й до формування нових парадигм — принципів, зразків, способів світорозуміння. Кожна нова картина світу зберігає попередні наукові уявлен¬ня, які були підтверджені, але переосмислює їх, уточнює, допов¬нює, розширює, поглиблює, збагачує і в цілому виражає вищий рівень знання, його нову якість. Наукова картина світу включає й систему знань про людину й людство, про місце людини у світі, космосі. Величезний вне¬сок у створення сучасної наукової картини світу зробили вчені різних галузей знання (еволюційна теорія Ч. Дарвіна і його по¬слідовників, генетика, біофізика, біохімія, антропологія, весь комплекс людинознавства тощо). Таким чином, наукова картина світу — це синтез конкретно-наукових знань, здійснений на основі певних фундаментальних принципів та ідей, вироблених сучасною наукою. За мірою уза-гальнення вона посідає проміжне місце між узагальненнями ок¬ремих наук і галузей та узагальненнями вищого, філософсько-світоглядного рівня. Філософія, яка прагне бути наукою, спи¬рається на наукову картину світу. Це важливо ще й тому, що висновки й проблеми сучасної науки є досить незвичайними і нерідко мають прямий "вихід" у загальні питання світогляду. Як вести дослідження, щоб досягти істини, тобто знання, яке адекватне об'єктивній дійсності? Як правильно користуватися найзагальніпіими поняттями — категоріями, які "організують" весь процес нашого мислення, пізнання? Філософія вчить мислити теоретично, а без теоретичного мислення, зрозуміло, немає й науки. При цьому треба взяти до уваги те, що філософія не зводиться до узагальнення конкретно-наукового знання й формування універсальних законів зв'язку й розвитку. Всі питання, до яких звертається філософія, розглядаються нею у світлі її централь¬ної, вузлової проблеми — "людина і світ"; вона виражає не тільки загальне світорозуміння, а й світовіднопіення. Вже дав¬но виникла ідея сутнісного співвідношення людини і зовніш¬нього щодо неї світу. Якщо Всесвіт — це Макрокосмос, то людина — це Мікрокосмос (малий космос), по-своєму надзвичайно глибокий і навіть у певному розумінні безмежний. Вони перебувають у взаємозв'язку. Ця ідея виражена в українській філософії (Г. С Сковорода та ін.), для якої взагалі характерна антропоцентрична, гуманістична спрямованість, відчуття живого зв'язку між людиною і світом.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]