75.Цінності як ядро духовного світу людини.

У всі часи дослідження теорії цінностей становило велику методологічну проблему для аксіології. Аксіологія – це теорія цінностей, філософське вчення про природу цінностей, їх місце в реальності та про структуру ціннісного світу. В основі існування будь-якого суспільства, так і окремої особистості лежать національні, загальнолюдські релігійно-духовні, гуманістичні, культурні, етичні, моральні цінності. І саме від того, чи керуватиметься дане суспільство чи конкретна людина такими цінностями, як добро, свобода, справедливість, солідарність, любов, демократія та ін., залежатиме як її особиста доля, так і майбутній добробут усього народу. Тому істинно багатим і процвітаючим суспільством може бути лише те, яке базується на усіх вище викладених цінностях. Цінності – це певні загальні норми та принципи, які визначають направленість людських вчинків. Свій ціннісний світ людина вибудовує в процесі предметно-практичної діяльності. А будь-який акт діяльності, будь це якийсь вчинок, включає в себе свідомий задум дії, план реалізації, мету, а також життєвий смисл цієї діяльності, загалом те, задля чого здійснюється вся дія. Теорія цінностей почала розроблятися ще за часів античності. В критичні моменти розвитку людства у філософських роздумах чільне місце займала проблема цінності людського життя, точніше, ціни життя і смерті. Філософи намагалися збагнути, сутність людини, її страждань, нащо жити; та вирішити проблему самогубства – варте чи не варте життя того, щоб його прожити. Вищою цінністю життя стародавні філософи вважали природу, не природне середовище, а істинну природу – споконвічний закон буття. Цей світовий закон – Логос у Геракліта, Дао – у Лао-цзи, Апейрон – у Парменіда і т.д. За Сократом, не світовий закон визначав спосіб життя індивіда, а особистість мусила виробити і протиставити природному хаосу свій моральний закон. Світ людської свідомості розколовся на два плани: ідеальний і матеріальний. А проблема цінностей назавжди поєдналась із світом духовності. Мораль Сократ усвідомлював як силу, що стоїть над особистістю, визначаючи сенс її діяльності. . Зневіра у земній владі породила потяг до небесного захисника і покровителя. Християнська релігія зумовила піднесення індивідуальної самосвідомості до усвідомлення самоцінності свого пізнання Бога. У боротьбі з авторитетом про себе владно заявив розум. Від лютеранської революції 1517р. Почалось формування нової світоглядної парадигми – раціоналізму. На місце віри було висунуто абсолютний авторитет розуму. Галілео Галілей і Декарт проголосили верховенство розуму в справах людських і божественних. Для теоретиків аксіології проблема цінностей від самого початку була виключена із сфери раціонального пізнання, вона вважалась галуззю поза наукового дослідження, особливим способом бачення світу, а цінності – феноменами особливої природи. Фундаментальною для теорії цінностей є проблема природи, способу буття цінностей, їх способу функціонування в суспільстві. Буття і цінності за часи античності ще не були розділені. Платон вважав, що знання цінностей і їх реалізація в реальному житті – це одне і те саме. На думку Арістотеля, знання цінностей і реальна поведінка людини, це не однопорядкові явища. Вищими для Аристотеля є діагностичні цінності – істина, мудрість, моральність. За Кантом, цінності самі по собі не мають буття, вони є вимогами, які звернені до волі особистості, до цілей, які вона ставить перед собою. Згідно з поглядами В.Віндельбанда, цінності – це ідеальне буття, буття норми, яке співвідноситься не з емпіричною, а з трансцендентальною свідомістю. Як цінності у нього виступають істина, добро і краса, а наука, мистецтво, релігія розглядаються як блага культури, без яких людство не може існувати. Як вважає Ріккет, саме цінності визначають ступінь індивідуальних відмінностей, вказуючи в багатоманітності рис і властивостей різних предметів і явищ на сутність, індивідуальне, унікальне. Він виділяє шість основних категорій цінностей: істину, красу, безособистісну святість, моральність, щастя і особистісну святість. Ріккет підкреслює надсуб’єктивний і надбуттєвий характер цінностей, визначаючи їх як основу буття, пізнання і людської діяльності. Представник філософської антропології М.Шелер вважав, що переживання цінностей – це не психічний, а космічний акт. Носієм цінностей є дух. Він протиставляється життєвій силі і прагне до споглядання вічних абсолютних цінностей. Людина повинна розвивати в собі духовне начало, щоб досягнути царства вічних цінностей . Отже, цінністю є лише те, що переживається як цінність. Свій ціннісний світ людина будує в процесі предметно-практичної діяльності. Цінності виростали з нестатку як стану об’єктивної нестачі того, що потрібне для розвитку й існування індивіда. Потреба формувалась як усвідомлений нестаток, а потім трансформувалась в інтерес. Важливу роль у ціннісному ставленні до дійсності відіграють емоційні переживання, пристрасті. Завдяки емоційному переживанню відбувається внутрішнє освоєння життєвих ситуацій, надається їм смисл. Об’єднані в єдиний комплекс потреби, інтереси й емоційні переживання утворюють єдиний феномен цінності. Категорія цінності відображає соціальне і культурне значення матеріальних та духовних явищ, предметів для задоволення потреб та інтересів людини. Об’єкт може бути цінним для однієї людини, нецінним для іншої. Цінності в процесі діяльності впливають на вибір цілей і засобів реалізації діяльності. Ціль містить в собі майбутній результат діяльності, спрямовуючи й організовуючи діяльний процес, а цінність зберігає елемент нездійсненності, недосяжності і завдяки цьому духовної піднесеності. Ціннісний світ людини складається з ціннісних образів. Емоційно ціннісний образ розкриває сферу потягів, прагнень, спонук, тобто сферу воління. На основі своїх цінностей суспільство чи інша соціальна група розробляють систему соціальних норм поведінки особистості. Категорія норми почала активно розроблятись як філософське поняття в соціологічних працях Е.Дюркгейма, М.Вебера, Т.Парсонса. Кожна людина – свідомо чи несвідомо – формує свою, індивідуальну ієрархію цінностей. В залежності від умов, місця і часу, конкретної життєвої ситуації особистісна ієрархія цінностей може змінюватися, відбувається переоцінка цінностей, переміщення у їхній особистісній ієрархії. Основна форма, в якій функціонують цінності, - ідеал. Особливістю ідеалу є його нездійсненність, безкінечність. Саме завдяки безкінечності ідеалу можлива ціннісна ієрархія, тобто градація, що визначається відповідністю ідеалу. На протязі життя людина будує свою діяльність у відповідності з нормативами і цінностями. У процесі суспільної праці людей виникають цілі, які відображуються категорією ціннісної орієнтації. Загальновизнаними є такі типи ціннісних орієнтацій: етико-релігійна (етизм), образно-естетична (естетизм), утилітарна ціннісна, наукові-теоретична, політична (етатизм) орієнтації, на які орієнтуються соціально-культурні групи, будуючи установки та спосіб життя. Етизм – це система, яка найбільшою мірою виражає загальнолюдський зміст. Цей тип орієнтації будується на ідеалах добра, гуманності, справедливості, для нього характерний високий рівень суспільної активності, відповідальності за долю інших людей. Для естетизму властива орієнтація та естетичні цінності людини. Ціннісна орієнтація утилітаризму утворена на господарському, прагматичному підході до всіх цінностей. Утилітаризм вимірює всі цінності користю, знецінює їх. Науково-теоретична орієнтація досягла пояснення за допомогою абстрактних сутностей, спрямована на пошук теоретичних доказів існування життя. Етатизм – політична орієнтація пов’язана з прагненням до кар’єри, до влади. Притаманна людям, які задля досягнення своїх цілей уміють об’єднувати інших. Ціннісні орієнтації виражають універсальну сутність людини і формуються у будь-якій сфері життєдіяльності. Універсальні цінності є загальнолюдськими властивостями людини у її відношенні до світу. Основою загальнолюдських цінностей є спільні для людського роду біологічні фактори: наявність двох статей, потреба в їжі, теплі, сексі, вікові відмінності, потреба в соціалізації дітей. Культурні універсалії, зумовлені родовими ознаками людського побуту, є спільними для всіх людей і всіх етносів. До базових, загальнолюдських цінностей належать цінності добра (блага), свободи, користі, істини, правди, творчості, краси, віри. Підсумковою цінністю є благо як єдність істини, добра і міри. Вищі цінності складають фундамент індивідуального світогляду. У житті індивіда вищі цінності визначають сенс його існування, з якого випливає вся мотивація суб’єкта. Потреба в сенсі – це потреба розуміння світу з допомогою пояснювального принципу. Вищими цінностями можуть бути: здоров’я, сім’я, кохання, свобода, мир, війна, держава, праця, істина, честь, споглядання, творчість тощо. Визначення цінностей як вищих здійснюється на рівні індивідуального вибору. Утвердження вищих цілей і цінностей життя становить сенс індивідуального існування. Потреба в сенсі фіксує потребу людини з’ясувати свою значущість у між особових стосунках, зрозуміти своє місце в універсамі. Причетність до вищих цінностей, служіння їм дає змогу людині відчути цінність свого індивідуального буття. Відомо, що культура і духовність це цивілізовані ознаки будь-якої нації, без яких вона взагалі не може існувати. Нація, в якій нівелюються духовні цінності приречена на загибель. Сучасні філософи і соціологи вважають, що морально-ціннісні орієнтації – один з найважливіших елементів особистості, оскільки в них сконцентроване суб’єктивне ставлення особистості до об’єктивних рівнів її буття, що зумовлюють спрямованість її соціальної поведінки. Особливе місце у ієрархії цінностей людини займають гуманістичні цінності: доброта, милосердя, патріотизм, працелюбність, щирість, вірність та ін. За допомогою гуманістичних цінностей забезпечується оволодіння нормами і правилами взаємодії із суспільством (оточуючими людьми), що є змістом культури. Розвиток гуманної, вільної і відповідальної особистості безпосередньо пов’язаний із системою її духовних цінностей, що протистоять утилітарно-прагматичним цінностям. Адже духовність так чи інакше передбачає вихід за межі егоїстичних інтересів, особистої користі і зосередженість на моральній культурі людини. Шлях глибокого усвідомлення духовних цінностей, як вважає І.Д. Бех, вимагає складної і специфічної внутрішньої роботи щодо когнітивно-емоційної оцінки свого життя. Найвища духовність – християнська, а важливими християнськими цінностями є смирення, терпіння, страждання. Саме страждання є потужним стимулом до духовного розвитку людини. Давні мудреці говорили: “Те, що примушує нас страждати, вчить нас мудрості”. Істинно мудрою є та людина, яка пройшовши великий життєвий шлях, побудувала цілісну картину світу, в основі якої лежить глибинне розуміння сутності явищ та процесів світу, що витікає із системи високих морально-етичних цінностей. Наявність морально-етичних цінностей у людині свідчить про високий ступінь розвитку особистості, здатної ставити суспільні інтереси вище особистих, проявляти турботу стосовно товаришів. Почуття колективізму та товариської взаємодопомоги, благородство, правдивість, сором’язливість, принциповість, простота, чуйність, чесність – це якості, які увійшли в ієрархію морально-етичних цінностей. Цінності, будь-то моральні чи гуманістичні, етичні чи естетичні, національні чи духовні, невід’ємні, взаємопов’язані, що допомагає гармонійному розвитку особистості.

Цінності — це специфічно суспільні визначення об'єктів, які виражають їхнє позитивне чи негативне значення для людини і суспільства: добро чи зло, прекрасне чи потворне, справедливе чи несправедливе і т.д. Всі різноманітні предмети людської діяльності, суспільні відносини і включені в їхню сферу природні процеси можуть виступати "предметними цінностями", об'єктами ціннісного відношення. Суб'єктивні цінності — це оцінки, установки, імперативи і нормативні уявлення, закріплені в суспільній свідомості і культурі як способи і критерії, на основі яких відбувається оцінювання дійсності та діяльності людини. Цінності — це те, на що орієнтується суб'єкт у своїй пізнавальній та практичній діяльності, а також те, що досягається в процесі та результатах такої діяльності.