65.Періодизація історії та ї"ї критерії.

Загально відомо, що згідно із формаційним підходом до періодизації історії, де основним критерієм є економічна діяльність людини, історія поділяється на наступні етапи: первісне суспільство, рабовласницьке, феодальне, буржуазне, комуністичне. Оскільки виявилось, що така періодизація історії існує на рівні первіснообщинного, феодального і рабовласницького сусп., а не працює на рівні комунізму, то з’явилась нова ідея періодизації істр. Згідно із цією періодизацією історія ділиться на цілу низку цивілізацій, які перебувають в оригінальному стані розвитку.

У періодизації історії виділяють формаційний і цивілізаційний методи.

Формаційний метод на основі домінуючої ролі економічних чинників (виробничі відносини) виокремлював такі категорії суспільств:рабовласництво; феодалізм; капіталізм; соціалізм; комунізм або постіндустріальна формація.

Цивілізаційний метод пропонує таку типологізацію суспільства: аграрно-реміснича; передіндустріальна; індустріальна; постіндустріальна цивілізація. Цивілізаційний метод зумовлює також виділення таких культурно-історичних епох:Античність,Середньовіччя, Відродження, Реформація, Просвітництво, Класицизм, Модерн, Поп-арт (масова культура).

Формаційний підхід до розвитку суспільства. Він був розроблений марксистами, він складає основу матеріалістичного розуміння суспільства.

Формація — певний ти суспільства, цільна соц. Система, що розвивається і функціонує на основі пануючого способу виробництва за своїми законами.

Основним критерієм, що зумовлює розвиток і зміну формацій є спосіб виробництва, що представлений єдністю розвитку виробничих сил і виробничих відносин. Слідом за способом виробництва змінюється і соціально-класова структура розвитку суспільства . Розвиток суспільства здійснюється по висхідній лінії від первіснообщинного ладу до рабовласницького, феодального, капіталістичного, комуністичного суспільства. Зміна формацій здійснюється за допомогою соц. революцій Кожна формація має базис (сукупність виробничо-економічних відносин) і надбудову (сукупність ідей організації утвердження і ідеологічних відношень).

Основними категоріями формаційного підходу є спосіб виробництва, клас, суспільство. Але ці категорії у високій мірі абстраговані і тому не відображають увесь спектр розвитку суспільства і тому формаційний підхід доповнюється двома іншими: цивілізаційним і культурологічним.

Категорія культури є універсальною, Шпенглер розглядав цю проблему не як єдину загальнолюдську культуру, аяк розколоту на 8 культур, кожна з яких виростає на основі власного прафеномену, тобто способу проживання життя.

Культура: єгипетська, індійська, вавілонська, китайська, греко-римська, візантійсько-арабська, культура майя и виникаюча російсько-сибирська культура.

Кожна культура підлегла жорсткому біологічному ритму, котрий зумовлює основні фази її внутрішнього розвитку: народження і дитинство, молодість и зрілість, старість и занепад.

Кожна культура має 2 основних этапи:

1)піднесення культури (власне культура),

2)занепад або цивілізація.

Перший характеризується органічним типом еволюції у всіх сферах людського життя: соціальної і політичної, релігійної і етнічної, художньої і наукової.

Другий етап характеризується механічним типом еволюції, що представляють собою окостініння органічного життя культури и її занепад.

Порівняння цивілізації і культури:

1)цивілізація – функциональна, технологична, институциональна; культура – ценностна, связана с постановкой цели.

2)цивілізація – усвоение образцов прогресса; культура – способ освоения достижений в национальных рамках.

3)тип культури – выражає відношення суспільства до світу; цивілізація – конкретну форму реалізации цього типа в конкретних історичних умовах.

Цивілізація – це великі соціокультурні системи зі своїми закономірностями, котрі не зводяться до закономірностей функціонування держав, націй, соц. груп тощо.

Цивілізації можуть визначати матеріальну і духовну життя суспільства або на неї впливати. Кожна цивілізація самобутня, живе своїм життям, має свою історичну долю, свої інститути и цінності. Цивілізації взаємодіють між собою, при цьому не втрачають своєї унікальності, заимствование може прискорити або замедлить їх розвиток, обогатить или обеднить их. Этнографические параметры цивилизации передаются с помощью термина культурный ареал.

Функції цивілізацій:

1. реалізація єдності духовного життя великої спільності в історичній прийнятності і на певній території.

2. диференціація єдності культурного життя в тих самих рамках місця і часу.

Специфічність цивілізації надає духовний фактор.

Отличие формації и цивілізації:

1)для цивілізации характерна приємність і передача культури через механізм традицій.

2)формація не співпадає з цивілізацією, оскільки цивілізація реализує власну приємність у часі і з іншими цивілізаціями у просторі.

Існують різноманітні критерії визначення цивілізацій: за техніко–економічними параметрами, виходячи з критеріїв духу і стилю, ментальності, етносу, масового колективної свідомості, світогляду, культурного географічного ареалу тощо.

Цивілізація – це власне-соціальна організація суспільного життя і культури, що

характеризується загальним зв'язком індивідів або первісних, тобто базисних спільностей в цілях воспроизводства суспільних богатств.

Британський філософ Тойнбі в праці «Дослідження історії» розглядає цивілізацію в формі культурно-історичній монадології, тобто на основі уяви про самозамкнені дискретні одиниці, на котрі розпадається людство і которі він називає цивілізаціями. Це представлення Тойнбі скласлось під впливом німецького філософа Шпенглера. Відмінність в теоріях Тойнбі і Шпенглера в тому, що Тойнбі наряду з природньою необхідністю визнає за людиною здатність до самовизначення. А динаміку цивілізації визначає законом виклику і відповіді, відповідно до якого кожний шаг вперед пов'язаний з адекватною відповіддю на виклик історії. Адекватна відповідь – заслуга творчої меншості, котре володіє спочатку в силу свого авторитету, а згодомм превращается в господствующее меншість.

Виникнення цивілізації, її ріст, надлом, спад, розпад пов'язані зі здатністю або нездатністю творчої меньшості знайти адекватну відповідь на виклик історії.

(з практики)Цивілізаційний підхід. Прихильники цивілізаційного підходу в основу розвитку ставлять не економіку и техніку, а соціокультурні особливості. Засновником цього підходу вважається Макс Вебер.