§ 1. Фінансово-правові норми: поняття та особливості
Сутність правових відносин як різновиду суспільних має визначатися зв’язком норми права і правовідносин. У суспільному житті існує безліч сукупностей або систем норм: норми моралі, економічні, технічні норми тощо. Норми права належать до соціальних норм, тобто правил поведінки людей в їхніх взаєминах (у суспільних відносинах).
Водночас правові норми мають певні ознаки, відсутні у соціальних. По-перше, кожній нормі права притаманна загальнообов’язковість: правові норми обов’язкові для всіх, кого за змістом прямо або опосередковано стосуються приписи даних норм; по-друге, норми права, на відміну від інших соціальних норм, установлюються або санкціонуються (тобто допускаються, підтверджуються), а також охороняються від порушення будь-ким державою, що здійснює контроль за їх дотриманням; у певних випадках за правопорушення вживають передбачені законом заходи примусу; по-третє, правові норми відрізняються від інших видів соціальних норм формальною визначеністю; по-четверте, формальна визначеність права вимагає його письмової, документальної форми1. Всі ці ознаки є визначальними і для норм фінансового права.
Фінансово-правові норми — це загальнообов’язкові правила соціальної поведінки, встановлені державою у сфері публічної фінансової діяльності, виражені у формально визначених приписах у письмовій формі, що охороняються державою шляхом контролю за їх дотриманням та вжиття передбачених законом заходів примусу за правопорушення.
Фінансово-правові норми визначають права й обов’язки учасників фінансових відносин, обставини, за яких вони стають носіями прав та обов’язків, і передбачають відповідальність за невиконання приписів держави.
Результатом дії правової норми є правовідносини. Останні виникають внаслідок впливу різних факторів: матеріальних умов життя суспільства; конкретних умов, у яких перебуває особа (особи); виховання, традицій, звичок, психофізичного складу тощо. Реальні, життєві відносини відбуваються відповідно доприписів правової норми. Здійснюючи правовідносини, норма відбувається як така, втілюється у певному акті поведінки. Це — особливість реалізації норми. Абстрактний, загальний її припис конкретизується та набуває життєвої сили. Особливості реалізації норми у правовідносинах визначає характер регульованих відносин1.
Фінансово-правові норми закріплюють вичерпний перелік учасників фінансових правовідносин, наділяють їх суб’єктивними юридичними правами та покладають на них суб’єктивні юридичні обов’язки.
Фінансово-правова норма є загальнообов’язковим правилом поведінки, її слід беззаперечно дотримуватися. Загальний характер фінансово-правової норми як будь-якої норми права полягає у тому, що вона передбачає можливість неодноразового виконання. Крім того, фінансово-правова норма є формально визначеним правилом поведінки. Внутрішня визначеність фінансово-правової норми виражається у змісті, обсязі суб’єктивних прав та юридичних обов’язків учасників фінансової правовідносини, виконання яких забезпечує публічну фінансову діяльність, а також у чіткому зазначенні наслідків її порушення. Зовнішня визначеність фінансово-правової норми полягає в тому, що вона має зовнішню текстуально-правову форму вираження і при цьому є закріпленою у нормативно-правових актах. Крім того, фінансово-правовим нормам притаманна системність, що виявляється в їх структурній будові.
Головна особливість фінансово-правових норм полягає в тому, що вони мають державно-владний, імперативний характер. Держава за їх допомогою приписує правила поведінки юридичним особам, громадянам у галузі публічної фінансової діяльності. Сама суть, зміст фінансово-правової норми зумовлює її імперативний (владний) характер. Ці норми складаються з письмово сформульованих вимог, виражених у категоричній формі, що не допускає їх довільної зміни, вони мають точно й вичерпно визначати обсяг прав та обов’язків учасників фінансових правовідносин. Такі права та обов’язки спрямовані безпосередньо на забезпечення загальнодержавного інтересу, а опосередковано — на забезпечення інтересів решти учасників фінансових правовід-носин. Водночас слід ураховувати той постулат, що в демократичній державі добровільне визнання правових норм (зокрема, фінансових) більшістю має бути обов’язковою умовою нормального правового регулювання.
Фінансово-правові норми містять, наприклад, адресовані суб’єктам господарської діяльності вимоги вчасно вносити встановлені законодавцем платежі до державного та місцевого бюджетів і позабюджетних фондів; розпорядникам бюджетних коштів — розподіляти та використовувати ці кошти відповідно до затверджених нормативів та їх цільового призначення, надавати звіти й інші документи для здійснення контролю з боку компетентних органів, вчиняти інші дії, які б забезпечували акумуляцію у публічних централізованих фондах грошових ресурсів та їх використання відповідно до затверджених фінансових планів.
Необхідно зважати на те, що фінансово-правові норми від інших норм права відрізняються, зокрема, мірою забезпечення їх виконання, оскільки останнім часом держава вносить корективи з метою посилення фінансової відповідальності за порушення в галузі фінансів. Це стосується й відповідальності державних органів, що здійснюють фінансову діяльність. Так, норми Бюджетного кодексу України передбачають відповідальність органів місцевого самоврядування за порушення бюджетного планування, органів Державного казначейства України — за невиконання вимог щодо ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання бюджетів тощо1.
Отже, сутність юридичної природи фінансово-правової норми полягає в тому, що це писане, встановлене державою у суворо визначених порядку і формі та забезпечене заходами державного примусу, виражене у категоричній формі правило поведінки суб’єктів фінансово-правових відносин, які виникають із приводу мобілізації, розподілу й використання публічних фондів коштів. Це правило закріплює права та обов’язки учасників даних правовідносин. Змістом усіх фінансово-правових норм є діяльність держави (територіальної громади) з регулювання фінансових відносин.