- •1.Поняття міжнародного приватного права (за конспектом)
- •2. Предмет і методи міжнародного приватного права.
- •3. Функції та принципи міжнародного приватного права.
- •4. Система мпп
- •5. Місце міжнародного приватного права у системі права
- •6. Поняття і класифікація джерел мпп
- •7. Міжнародні договори як джерело міжнародного приватного права
- •8. Внутрішньонаціональне законодавство як джерело міжнародного приватного права
- •9. Судові прецеденти і судова практика як джерело міжнародного приватного права
- •10. Правові звичаї як джерело міжнародного приватного права.
- •11. Роль доктрини міжнародного приватного права.
- •12. Поняття і структура колізійної норми в міжнародному приватному праві
- •13. Функції, правова природа і місце колізійної норми в мпп
- •14. Принцип найбільш тісного зв’язку в мпп
- •15. Вибір права та автономія волі в мпп
- •16. Правова кваліфікація в міжнародному приватному праві
- •17. Тлумачення колізійних норм і проблема понять: «конфлікт кваліфікацій», «множинність колізійних прив’язок»
- •19. Застосування іноземного права і порядок встановлення його змісту
- •20. Недопустимість обходу колізійних норм закону в міжнародному приватному праві
- •21. Обмеження застосування іноземного права: імперативні норми (mandatory rules), публічний порядок, взаємність
- •22. Правовий статус фізичної особи в міжнародному приватному праві
- •23. Поняття і правове положення іноземних громадян та осіб без громадянства (ОбГ) в Україні
- •24. Особистий закон фізичної особи в міжнародному приватному праві
- •25. Правоздатність та дієздатність (цивільна, трудова, шлюбно-сімейна) іноземців в Україні(сорі ,тут багато інфи)
- •27. Соціальне забезпечення іноземців в міжнародному приватному праві
- •28. Правові режими іноземців
- •29. Правове положення українських громадян за кордоном
- •30. Поняття держави як суб’єкта міжнародного приватного права
- •31. Імунітет держави. Види імунітету держави, їх зміст
- •34. Джерела правового регулювання відносин власності, ускладнених іноземним елементом: внутрішнє законодавство та міжнародні договори
- •35. Правова характеристика колізійної прив’язки «закон місця знаходження речі» (lex rei sitae)
- •36. Виникнення та припинення права власності та інших речових прав у міжнародному приватному праві
- •37. Правові питання націоналізації в міжнародному приватному праві. Екстериторіальна дія законів про націоналізацію.
- •38. Правове регулювання експропріації власності (майна) іноземного інвестора за українським правом і міжнародним приватним правом.
- •39. Поняття, правова природа, класифікація договорів у міжнародному приватному праві.
- •40. Особливості матеріально-правового і колізійного регулювання договорів міжнародним та українським законодавством
- •41. Lex mercatoria в договірних зобов’язаннях
- •42. Поняття та елементи зовнішньоекономічних угод
- •43. Колізійне і матеріально-правове регулювання контрактів міжнародної купівлі-продажу
- •45. Звичаї та узвичаєння в сфері міжнародної поставки. Інкотермс. Заведений порядок
- •46. Поняття та види договорів міжнародного перевезення
- •47.Джерела регулювання договорів міжнародного перевезення
- •48. Особливості відповідальності перевізника за договором міжнародного перевезення
- •49. Міжнародні грошові зобов’язання та міжнародні розрахункові правовідносини: загальна характеристика
- •50. Правовідносини по документарному акредитиву в міжнародному приватному праві
- •51. Банківські гарантії в міжнародних грошових зобов’язаннях
- •52. Колізійно-правове регулювання недоговірних зобовязань
- •53. Колізійні питання деліктних зобов’язань.
- •54. Поняття, зміст, об’єкти права інтелектуальної власності у міжнародному приватному праві.
- •58. Право, що застосовується до спадкових відносин
- •59. Право, що застосовується до трудових відносин
- •60. Виконання іноземних судових доручень
- •61. Визнання та виконання рішень іноземних судів
- •62. Поняття і юридична природа міжнародного комерційного арбітражу
- •63. Юридична природа міжнародного комерційного арбітражу
- •61. Нормативна база - зу про мпп та цпк. Нижче витяги з нпа.
- •Глава 1
- •Глава 2
- •65. Арбітражна угода в міжнародному приватному праві.
- •66. Визнання і виконання арбітражних рішень.
45. Звичаї та узвичаєння в сфері міжнародної поставки. Інкотермс. Заведений порядок
Звичаї та узвичаєння в сфері міжнародної поставки
Звичайні правила й у цей час широко використаються для регламентації правовідносин, у тому числі в області міжнародної торгівлі. Так, наприклад, в Англії визнається чинність за древніми місцевими звичаями, торговельними порядками, а також сільськими звичаями, що стосуються відносин між землевласниками й орендарями, між самими орендарями й т.п. Під торговельним звичаєм мається на увазі правило, що зложилося в сфері зовнішньої торгівлі на основі постійного й однакового повторення даних фактичних відносин. А. Тинель. Я. Функ, В. Хвалєй виділили дві головних підстави застосування звичаєвих правил у міжнародній практиці. Першим є воля сторін, коли сторони самостійно встановлюють обов''язковість застосування певного звичаю до їхньої угоди. Другою підставою використання звичаю є його використання судом або арбітражем, коли сторони не обмовили застосування звичаю до їхньої угоди, але суд визнав за необхідне його застосування, виходячи із загальних норм законодавства або судової практики.
Особливо значні розбіжності в трактуваннях при розгляді звичаїв в області торгівлі. Специфічним для англійського права є розмежування між звичаєм (custom) і торговельним звичаєм (trade custom або trade usage). Розходження між ними зводяться в основному до того, що для торговельних звичаїв не існує обов''язкової вимоги давності, дія торговельних звичаїв не повинне бути обов''язково обмежене просторово або конкретним колом осіб. Крім того, торговельний звичай, що суперечить діючому праву, не може бути санкціонований судом, у той час як властиво звичай може в певних межах не відповідати вимогам загального права королівства. Найбільш часто вказуваними в англійській правовій літературі ознаками торговельного звичаю є наступні: торговельний звичай повинен носити характер загального правила (тобто дотримуватися в переважній більшості відповідних ситуацій); він повинен бути настільки відомим у відповідній галузі торгівлі, щоб виправдати презумцію, що сторони, укладаючи контракт, мали намір зробити даний звичай його невід''ємною частиною; торговельний звичай повинен бути визначеним по своєму змісту, а також розумним. Іноді відзначається, що торговельний звичай не може суперечити імперативним нормам, що містяться в законі, торговельного права. У той же час існує ряд звичаїв, що суперечать імперативним нормам законодавства. Що ж стосується неправових звичаїв (поводжень), то, наприклад, француз Карбоньє визначає їх як практику, що часто відрізняється залежно від місця або професії, що дотримується особами в угодах, що укладаються ними. Основними факторами, що сприяють формуванню звичаєвих правил в області міжнародної торгівлі, є типові контракти й загальні умови продажу. При цьому основну роль грає ступінь їхнього поширення в конкретній області торгівлі. Разом з тим метою включення в типовий контракт якої-небудь умови може бути прагнення уникнути застосування того або іншого усталеного звичаю або поводження. Також важливу роль у формуванні звичаєвих правил грають суди й арбітражі. Невизнання останніми існування звичаю або поводження може в значній мірі перешкодити подальшому становленню відповідної практики їхнього використання. І навпаки, підтвердження судом або арбітражем наявності сформованої практики може сприяти її поширенню й зміцненню як звичаю.
Від міжнародних звичаїв слід відрізняти узвичаєння, зокрема міжнародного торговельного обігу, тобто практику міжнародної торгівлі. Ці правила хоч і виражають волю учасників правовідносин та використовуються у міжнародній торгівлі, банківській справі, в морських перевезеннях, у морських портах, проте вони не є правовими нормами. Узвичаєння можуть регулювати взаємовідносини лише в тих випадках, коли сторони в якійсь формі визнали за необхідне застосувати певне правило поведінки. Вони можуть використовуватися для тлумачення юридичних угод. Загалом, узвичаєння не є джерелом міжнародного приватного права
Інкотермс
"Інкотермс". "Інкотермс" - це типові умови договору купівлі-продажу. Правила "Інкотермс" застосовуються у всіх випадках, коли сторони зробили посилання на них у договорі.
Метою Інкотермс є забезпечення комплекту міжнародних правил по тлумаченню найбільше широко використовуваних торговельних термінів в області зовнішньої торгівлі. Таким чином, можна уникнути або, принаймні, у значній мірі скоротити невизначеність різної інтерпретації таких термінів у різних країнах.
Інкотермс узагалі не мають справи з наслідками порушення договору і звільненням від відповідальності внаслідок різних перешкод. Ці питання повинні дозволятися іншими умовами договору купівлі - продажу і відповідних законів.
Інкотермс споконвічно завжди призначалися для використання в тих випадках, коли товари продавалися для постачання через національні границі: таким чином, це міжнародні торговельні терміни. Однак, Інкотермс на практиці найчастіше включаються в договори для продажу товарів винятково в межах внутрішніх ринків. У тих випадках, коли Інкотермс використовуються таким чином, як статті А.2. та Б.2. і будь-які інші умови інших статей, що стосуються експорту й імпорту, звичайно, стають зайвими.
З урахуванням змін, час від часу внесених у Інкотермс, важливо забезпечити, щоб у кожному випадку, коли сторони мають намір уключити Інкотермс у свій договір купівлі - продажу, завжди було зроблене чітке посилання на діючий у даний час варіант Інкотермс. Цьому можна з легкістю не додати значення, коли, наприклад, робиться посилання на більш ранній варіант у стандартних формах договору або в бланках замовлення, використовуваних торговцями. Відсутність посилання на поточний варіант може потім привести до розбіжностей щодо того, чи мають намір сторони включити даний варіант або більш ранній варіант у якості складового їхнього договору. Торговці, що бажають використовувати Інкотермс 2000 повинні чітко вказати, що вони в договорі купівлі - продажу керуються Інкотермс 2000.
Заведений порядок
Від звичаю і звичаю необхідно відрізняти практику , усталену у взаєминах сторін ( course of dealing ) або заведений порядок ( practice ) . З точки зору Дж. Хонольд , заведений порядок встановлюється " поведінкою, яка створює очікування того , що така поведінка буде продовжено " . М. Бонель наводить приклади заведеного порядку : прийняття штампованої підпису - факсиміле (за умови , що це не суперечить національному праву ), прийняття іноземних заходів обчислення ваги або обсягу товару , варіації в контрактах щодо процедури направлення іншій стороні сповіщень та ін
Крім національного права , міжнародних договорів , міжнародних торгових звичаїв до контракту підлягають застосуванню правила , що визначаються попередньої практикою взаємовідносин сторін даного контракту . Мова йде про так званому заведеному порядку. І.С. Зикін визначає заведений порядок як " практику взаємовідносин , сталу між сторонами договору , але не знайшла в ньому прямого відображення . Заведений порядок застосовується , якщо контракт дозволяє припустити намір сторін ним керуватися " .
Згідно п. 1 ст. 9 Віденської конвенції 1980 р. " сторони пов'язані будь-яким звичаєм , щодо якого вони домовилися, та практикою , яку вони встановили у своїх відносинах". І лише тільки за відсутності таких правопріменітель буде звертатися до п. 2 ст. 9 Конвенції і встановлювати утримання торговельного звичаю , в тому числі за допомогою таких збірників , як Інкотермс : "за відсутності домовленості про інше вважається , що сторони мали на увазі застосування до їх договору чи до його укладення звичаю , про який вони знали або повинні були знати і який в міжнародній торгівлі широко відомий і постійно дотримується сторонами в договорах даного роду у відповідній
.