22. Правовий статус фізичної особи в міжнародному приватному праві

Базовою юридичною категорією, яка дає можливість сприймати фізичну особу як суб’єкта будь-яких правовідносин, зокрема приватноправових відносин з іноземним елементом, є правосуб’єктність фізичної особи.

Правосуб’єктність – юридична категорія, що включає правоздатність, дієздатність та деліктоздатність.

Правоздатність – здатність набувати та мати права та юридичні обов’язки.

Дієздатність – здатність в повному обсязі реалізовувати власними діями (самостійно) наявні права та обов’язки.

Деліктоздатність (рідко виділяється окремо) – здатність нести юридичну відповідальність (обов’язок переживати негативні наслідки) за невиконання чи неналежне виконання своїх юридичних обов’язків (передбачених як законодавчо, так і на договірній основі) або вчинення правопорушень.

Наявність в особи вказаних елементів правосуб’єктності обумовлює її можливість бути суб’єктом правовідносин певного виду.

В міжнародному приватному праві для визначення правового статусу конкретної фізичної особи необхідно встановити, до якої категорії вона відноситься:

1) громадянин певної держави (національна фізична особа) – перебуває у постійному правовому зв’язку (що нерідко має екстериторіальну дію) з державою свого громадянства, який знаходить вияв у взаємних правах і обов’язках, що означає можливість особи найповнішим чином брати загальну та особливу (політична діяльність, обіймання посад в о.м.с., о.д.в., здійснення військового обов’язку…) участь в житті даної держави;

2) іноземець по відношенню до всіх держав, громадянином яких не є (за умови наявності хоча б одного громадянства):

– іноземець, що постійно проживає на відповідній території;

– тимчасово прибулий іноземець;

3) особа без громадянства – особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином;

4) біженець – особа, яка не є громадянином держави поточного перебування і яка внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за певними ознаками перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Правовий статус усіх фізичних осіб визначається положеннями Загальної декларації прав людини, зокрема слід навести наступні:

1) всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах (ст. 1);

2) кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища. Крім того, не повинно проводитися ніякого розрізнення на основі політичного, правового або міжнародного статусу країни або території, до якої людина належить, незалежно від того, чи є ця територія незалежною, підопічною, несамоврядованою або як-небудь інакше обмеженою у своєму суверенітеті (ст. 2);

3) кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність (ст. 3);

4) кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності (ст. 6);

5) всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом; усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації (ст. 7);

6) кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (ст. 8);

7) ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання (ст. 9);

8) при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократ. суспільстві (ч. 2 ст. 29).

Правовий статус громадянина визначається виключно національним законодавством відповідної держави з урахуванням припущення, що в ньому належним чином відтворені міжнародні стандарти з прав людини.

Правовий статус іноземця встановлюється законодавством, що визначається за його особистим законом, та спеціальним законом держави його перебування, яким вирішуються питання про його права та обов’язки.