- •1.Поняття міжнародного приватного права (за конспектом)
- •2. Предмет і методи міжнародного приватного права.
- •3. Функції та принципи міжнародного приватного права.
- •4. Система мпп
- •5. Місце міжнародного приватного права у системі права
- •6. Поняття і класифікація джерел мпп
- •7. Міжнародні договори як джерело міжнародного приватного права
- •8. Внутрішньонаціональне законодавство як джерело міжнародного приватного права
- •9. Судові прецеденти і судова практика як джерело міжнародного приватного права
- •10. Правові звичаї як джерело міжнародного приватного права.
- •11. Роль доктрини міжнародного приватного права.
- •12. Поняття і структура колізійної норми в міжнародному приватному праві
- •13. Функції, правова природа і місце колізійної норми в мпп
- •14. Принцип найбільш тісного зв’язку в мпп
- •15. Вибір права та автономія волі в мпп
- •16. Правова кваліфікація в міжнародному приватному праві
- •17. Тлумачення колізійних норм і проблема понять: «конфлікт кваліфікацій», «множинність колізійних прив’язок»
- •19. Застосування іноземного права і порядок встановлення його змісту
- •20. Недопустимість обходу колізійних норм закону в міжнародному приватному праві
- •21. Обмеження застосування іноземного права: імперативні норми (mandatory rules), публічний порядок, взаємність
- •22. Правовий статус фізичної особи в міжнародному приватному праві
- •23. Поняття і правове положення іноземних громадян та осіб без громадянства (ОбГ) в Україні
- •24. Особистий закон фізичної особи в міжнародному приватному праві
- •25. Правоздатність та дієздатність (цивільна, трудова, шлюбно-сімейна) іноземців в Україні(сорі ,тут багато інфи)
- •27. Соціальне забезпечення іноземців в міжнародному приватному праві
- •28. Правові режими іноземців
- •29. Правове положення українських громадян за кордоном
- •30. Поняття держави як суб’єкта міжнародного приватного права
- •31. Імунітет держави. Види імунітету держави, їх зміст
- •34. Джерела правового регулювання відносин власності, ускладнених іноземним елементом: внутрішнє законодавство та міжнародні договори
- •35. Правова характеристика колізійної прив’язки «закон місця знаходження речі» (lex rei sitae)
- •36. Виникнення та припинення права власності та інших речових прав у міжнародному приватному праві
- •37. Правові питання націоналізації в міжнародному приватному праві. Екстериторіальна дія законів про націоналізацію.
- •38. Правове регулювання експропріації власності (майна) іноземного інвестора за українським правом і міжнародним приватним правом.
- •39. Поняття, правова природа, класифікація договорів у міжнародному приватному праві.
- •40. Особливості матеріально-правового і колізійного регулювання договорів міжнародним та українським законодавством
- •41. Lex mercatoria в договірних зобов’язаннях
- •42. Поняття та елементи зовнішньоекономічних угод
- •43. Колізійне і матеріально-правове регулювання контрактів міжнародної купівлі-продажу
- •45. Звичаї та узвичаєння в сфері міжнародної поставки. Інкотермс. Заведений порядок
- •46. Поняття та види договорів міжнародного перевезення
- •47.Джерела регулювання договорів міжнародного перевезення
- •48. Особливості відповідальності перевізника за договором міжнародного перевезення
- •49. Міжнародні грошові зобов’язання та міжнародні розрахункові правовідносини: загальна характеристика
- •50. Правовідносини по документарному акредитиву в міжнародному приватному праві
- •51. Банківські гарантії в міжнародних грошових зобов’язаннях
- •52. Колізійно-правове регулювання недоговірних зобовязань
- •53. Колізійні питання деліктних зобов’язань.
- •54. Поняття, зміст, об’єкти права інтелектуальної власності у міжнародному приватному праві.
- •58. Право, що застосовується до спадкових відносин
- •59. Право, що застосовується до трудових відносин
- •60. Виконання іноземних судових доручень
- •61. Визнання та виконання рішень іноземних судів
- •62. Поняття і юридична природа міжнародного комерційного арбітражу
- •63. Юридична природа міжнародного комерційного арбітражу
- •61. Нормативна база - зу про мпп та цпк. Нижче витяги з нпа.
- •Глава 1
- •Глава 2
- •65. Арбітражна угода в міжнародному приватному праві.
- •66. Визнання і виконання арбітражних рішень.
61. Визнання та виконання рішень іноземних судів
Дія судового рішення, винесеного судом однієї держав, обмежена територією цієї держави. Це викликано перш за все тим, що судове рішення розглядається в якості частини правопорядку тієї держави, в рамках юрисдикції котрого воно було винесено. Тобто допустимість признання і виконання судового рішення визначається законодавством конкретної держави і міжнародними договорами, в котрих вона приймає участь. Визнання на території держави судових рішень інших держав означає надання цим рішенням такої ж юридичної сили, котру мають вітчизняні судові рішення.
В залежності від видів рішень достатньо лише їх визнання (розірвання шлюбу) або вимагається і визнання, і виконання. Визнання іноземного судового рішення є обов’язковою передумовою його примусового виконання.
Вітчизняна практика йде шляхом закріплення положень про визнання і приведення до виконання іноземних судових рішень в двосторонніх договорах про правову допомогу та правові відносини з цивільних, сімейних та кримінальних справ, які укладені з багатьма країнами. Зберігають свою дію для України в порядку правонаступництва договори про правову допомогу, укладені колишнім СРСР з деякими країнами.
Окрім двосторонніх договорів положення про взаємне визнання та виконання рішень іноземних судів передбачені міжнародними багатосторонніми міжнародними угодами, участь в деяких з них бере і Україна. Так, першоджерелами регулювання вказаних правовідносин в нашій країні є саме міжнародні акти, такі як: Мінська конвенція держав-учасниць СНД від 22 січня 1993 року; Київська угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності держав-учасниць СНД від 20 березня 1992 року; Кишинівська конвенція від 7 жовтня 2002 року про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах країн СНД і інші міжнародні договори (не є чинною для України).
На підставі ст.7 Київської угоди держави-учасниці СНД прийняли на себе зобов'язання взаємно визнавати і виконувати рішення суду, що вступили у законну силу, при цьому, рішення винесені компетентним судом однієї держави СНД, у частині звернення стягнення на майно відповідача підлягає виконанню на території іншої держави СНД, призначеними судом або визначеними законодавством такої країни. Це означає що іноземне судове рішення країн СНД може виконуватися не тільки судовими виконавцями, але й іншими органами, у компетенцію яких входить виконання судових рішень відповідно до законодавства кожної окремої країни СНД (приміром, це можуть бути кредитні установи).
Мінська конвенція СНД (1993 р) переважно спрямована на вирішення спорів цивільно-правового характеру (сімейних, спадкових, трудових, тощо), а Київська угода СНД (1992 р.) спрямована на вирішення підприємницьких конфліктів (господарських спорів).
По окремим категоріям справ міжнародна спільнота приймає спеціальні міжнародні конвенції, такі як – Гаазька конвенція про визнання і виконання рішень у справах про аліментні зобов'язання щодо дітей від 15 квітня 1958 р.; Гаазька конвенція про визнання і виконання рішень, які належать до аліментних обов'язків від 2 жовтня 1973 р.; Гаазька конвенція про визнання і виконання іноземних судових рішень у цивільних і торговельних справах від 1 лютого 1971 р.
В країнах Західної Європи діють дві багатосторонні конвенції: Брюссельська конвенція про юрисдикцію та приведення до виконання судових рішень з цивільних та комерційних справ 1968 року, учасниками якої є країни ЄС (в 2000 році в межах ЕС було прийнято Регламент № 44/2001 про юрисдикцію, визнання та приведення до виконання судових рішень з цивільних та торгових справ, покликаний замінити Брюссельську Конвенцію 1968 року) , а також Луганська конвенція про юрисдикцію та приведення до виконання судових рішень з цивільних та комерційних справ 1988 року. Україна участі в цих конвенціях не бере, а тому виникають певні проблеми з виконанням рішень українських судів в багатьох країнах Європи. Виконання таких рішень можливо лише в тому випадку, коли це допускається законодавством відповідної країни. Шляхом подолання цієї проблеми є приєднання України до Луганської конвенції 1988 року.
Процесуальні правовідносини, які спрямовані на визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні врегульовані у Розділі VIII чинного Цивільного процесуального кодексу України, що має відповідну назву. Даний розділ складається із двох глав: «Визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню» та «Визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню».
В цілому, Розділ VIII увібрав у себе основні положення Закону України від 29 листопада 2001 року «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів», який було інкорпоровано у новий ЦПК України після чого цей закон втратив чинність.
Для правильного застосування норм процесуального законодавства має також значення і Постанова Пленуму ВСУ від 24 грудня 1999 року № 12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України», але із урахуванням того, що дана постанова приймалася у розвиток положень старих моделей законодавства, а тому може застосовуватись із певними застереженнями.
Окрім того, для правильного застосування норм ЦПК України про визнання і виконання судових рішень мають значення й інші нормативні акти, Закон України «Про міжнародне приватне право»; Закон України «Про виконавче провадження» тощо.