27. Соціальне забезпечення іноземців в міжнародному приватному праві

Право на соціальний захист – одне з найважливіших соціально-економічних прав людини. Його здійснення передбачає цілу низку державних і суспільних заходів, зокрема, систему соціального забезпечення та соціального страхування. Згідно зі ст. 46 Конституції України право на соціальний захист включає право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право людини на необхідне соціальне забезпечення також закріплено у Загальній декларації прав людини (ст.ст. 22 та 25). У Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. прямо встановлено право на соціальне забезпечення (ст. 9). Це право закріплене також у ст. 7 Пакту, в якій йдеться про право на задовільне існування, у ст. 10 – про обов’язок надавати допомогу сім’ї та матері та захищати їх. Відповідні положення закріплені у Європейській соціальній хартії 1961 р. (ст.ст. 12–17). У ст. 16 Європейської соціальної хартії закріплено норму про соціальний захист родини:

«Сторони зобов’язуються сприяти економічному, правовому та соціальному захисту сімейного життя такими засобами, як соціальна допомога та допомога сім’ям з дітьми, фіскальні заходи, надання сім’ям житла, допомога молодим сім’ям та інші відповідні засоби». Детальніше обов’язки держав щодо соціального забезпечення та соціального страхування громадян визначені в конвенціях Міжнародної організації праці (Конвенція МОП № 102 вiд 28.06.1952 р. про мінімальні норми соціального забезпечення, Конвенція МОП № 130 вiд 25.06.1969 р. про медичну допомогу та допомоги у випадку хвороби, Конвенція МОП № 159 вiд 20.06.1983 р. про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів).Конвенція про статус біженців 1951 р. у ст. 24 закріпила перелік прав біженців у сфері соціального забезпечення, щодо яких у державах-членах повинен існувати національний режим як-от: щодо соціального забезпечення (законоположень стосовно нещасних випадків на роботі, професійних захворювань, материнства, хвороби, інвалідності, старості, смерті, безробіття, обов'язків щодо сім'ї та інших випадків). 

28. Правові режими іноземців

 Іноземець – це фізична особа, яка знаходиться на території держави, громадянином якої вона не є. Правове становище іно земців визначається сукупністю правових норм, які встановлюють певний обсяг прав та обов'язків. Цей обсяг залежить від режиму їх здійснення, який встановлюється національним законодавством або міжнародними договорами. Іноземцям запроваджуються такі види режимів:

- національний режим. Він означає, що іноземці користують-

ся майже тим обсягом прав і мають майже ті самі обов’язки, що й громадяни цієї держави. Але повного зрівняння прав та обов'язків іноземців з власними громадянами не допускається. Вказане підтверджує зміст ст. 20 гл. 2 Конституції Швеції, що містить вичерпний перелік сфер, у яких іноземці, здійснюючи права і обов'язки, користуються національним режимом. Іноземець, який перебуває на території певної держави, підпорядковується її законодавству та юрисдикції. Він не може вимагати надання йому окремих прав, які хоч і передбачені нормативно-правовими актами держави його громадянства, доміцилію тощо, проте не санкціоновані у державі перебування. Наприклад, у сфері шлюбно-сімейних відносин іноземець, перебуваючи у державі, де визнаються тільки моногамні шлюби, не може вимагати застосування норм про укладення полігамного шлюбу тільки на тій підставі, що його «власне» законодавство передбачає можливість такого шлюбу. Іноземець не може мати у власності (користуванні, володінні) майно, вилучене з обігу у державі його перебування, тільки на тій підставі, що у державі його громадянства чи місця постійного проживання (для апатридів) він може бути власником (користувачем, власником) такого майна.

- режим найбільшого сприяння. Тобто, ці особи мають права, якими

користуються чи будуть користуватися громадяни будь-якої третьої держави. Вважається, що юридична природа цього виду режиму є винятково договірною. Найчастіше вказаний вид режиму надається у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Режим найбільшого сприяння може запроваджуватися на певний строк. Позбавити режиму найбільшого сприяння, запровадженого для здійснення правосуб’єктності, можуть органи, визначені у законодавстві держав та міжнародних договорах. Як вважає А. А. Попов, принцип найбільшого сприяння не урівнює іноземців в правах із місцевими громадянами, але урівнює іноземців між собою [2, С. 78].

- спеціальний режим. Як вважають Г. С. Фединяк і Л. С. Фединяк зміст спеціального режиму не визначений остаточно у правовій літературі, однак іноді він визначається у національному законодавстві та міжнародних договорах, наприклад, щодо здійснення правосуб'єктності у вільних економічних зонах, стосовно інвестицій. Спеціальний режим запроваджується також на певний строк. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» передбачає, що спеціальний режим, який застосовується до територій спеціальних економічних зон згідно із статтею 24 цього Закону, а також до територій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами за участю України відповідно до статті 25 цього Закону (ст. 7, 24, 25 названого Закону). А. А. Попов визначає, що спеціальний режим надається співробітникам дипломатичних і консульських установ, а також міжнародних міжурядових організацій та передбачає вилучення вказаних осіб з-під юрисдикції держави перебування, зазвичай, з питань, пов’язаних із здійсненням представницьких функцій. І. В. Гетьман-Павлова наголошує, що іноземцям спеціальний режим надається у сфері політичних, трудових, адміністративних та сімейних прав.

- недискримінаційнийтрежим щодо здійснення прав та обов’язків

осіб не потребує обов'язкового договірного оформлення. Він означає, що суб'єктам іноземного права притаманні загальні правила поведінки. Недискримінаційний режим може встановлюватися, наприклад, щодо надання суб’єктам підприємництва ліцензій на право здійснення певного виду діяльності.