19. Застосування іноземного права і порядок встановлення його змісту

Застосування іноземного права є формою реалізації одного з основних завдань МПрП - відшукати оптимальний засіб вирішення колізій правопорядків різних держав на засадах загальних принципів приватного права.

Доктрина міжнародного приватного права в пошуках відповіді на питання про причини надання сили іноземним правовим нормам у цілому виходить з такого:

а) іноземне право необхідно застосовувати через нерозривність правових норм і предметів матеріального світу. Тому шлюб зберігає дійсність навіть у тому разі, якщо подружжя виїхало За межі держави, де його було укладено;

б) іноземне право застосовується внаслідок мовчазної згоди держав надавати юридичне значення іноземним правовим нормам. Застосування іноземного права значною мірою є наслідком дії не стільки правових чинників, скільки раціонального інтересу та усвідомленої корисності. Застосовуючи іноземне право, державний орган охороняє насамперед інтереси своїх громадян, зберігаючи силу актів та породжених ними прав;

в) іноземне право застосовується внаслідок відповідного зобов'язання, що випливає із загальновизнаних норм міжнародного публічного права. Відтак необґрунтована відмова від застосування іноземного права є порушенням загальновизнаних принципів міжнародного права, зокрема, принципу співробітництва держав, оскільки жодна із них не може існувати в умовах економічної та політичної ізоляції;

г) застосування іноземного права не потребує будь-яких теоретичних обгрунтувань. Цей підхід ґрунтується на апелюванні до вимог практики, повсякденного життя. Його основна ідея полягає в тому, що застосування іноземного права не має у своїй основі жодних інших причин, ніж потреби приватноправового обігу. Він не шукає теоретичних обгрунтувань природи цього явища, а лише констатує факт, який існує: іноземне право застосовується для регулювання відносин у межах національної держави, а практика застосування права стає справді транснаціональною.

Встановлення і застосування змісту іноземного права - це правозастосовний процес, який здійснюється судом на підставі та в межах національного права згідно із загальновизнаними принципами міжнародного права, такими, як: суверенна рівність держав, самовизначення, невтручання у внутрішні справи.

У процесі встановлення змісту іноземного права з'ясовують факти, що мають значення для справи. В ситуації із застосуванням іноземних правових норм цей процес набуває особливого змісту. Адже застосування іноземного права передбачає, що правозастосовний орган має встановити наявність у справі іноземного елемента. Способи встановлення іноземного елемента можуть бути різними і не викликати особливих труднощів. Наприклад, у тексті самої позовної заяви може бути зазначено про те, що позивач (відповідач) є іноземним громадянином, або про те, що спадкова маса перебуває на території іноземної держави або що шлюб було укладено за межами України.

1. При застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.

2. З метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд чи інший орган може вернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів.

3. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм.

4. Якщо зміст норм права іноземної держави в розумні строки не встановлений, незважаючи на вжиті згідно з цією статтею заходи, застосовується право України.