Матеріал до лекції

Необхідно визначити найбільш важливі напрямки педагогічної діяльності з профілактики і усунення девіантної поведінки. Слід підкреслити, що найбільш уразливими в процесі формування у людини стереотипу негативної поведінки є ранній і підлітковий вік. Саме у цей період вікового розвитку людини має місце найбільша небезпека утвердження соціально-негативної (девіантної) поведінки. Найбільш важливим фактором девіантності дитини, підлітка виступає сім’я.

Соціальна профілактика – комплекс заходів, економічного, політичного, правового, медичного, психолого-педагогічного характеру, спрямованого на попередження, обмеження і локалізацію негативних явищ у соціальному середовищі.

Виділяються такі види педагогічної профілактики девіантної поведінки: первинна, вторинна і третинна.

Первинна педагогічна профілактика носить інформаційний характер, спрямована на формування в особистості неприйняття чи відмови від певних стандартів негативної поведінки, негативних звичок. Передбачає виховання антинаркогенної спрямованості особистості учня, його морально-психологічної стійкості як основного характерологічного утворення, що відіграє вирішальну роль у критичних ситуаціях, ситуаціях вибору, пропозиції наркогенних речовин. Відбувається донесення інформації про шкоду і наслідки негативних явищ, роз’яснення правових норм, правил поведінки, популяризація здорового способу життя, формування навиків культурного проведення дозвілля. Створення умов для самореалізації особистості у різноманітних видах діяльності.

Вторинна профілактика передбачає в основному діагностування та виявлення залежності підлітків від наркоречовин. Спрямована на обмеження окремих негативних явищ. Сприяння в прийнятті здорового способу життя

Третинною профілактикою є система заходів, спрямованих на корекцію поведінки учня, його перевиховання, переорієнтацію та реабілітацію хворих на алкоголізм та наркоманію. Здійснюється на основі результатів організаційно-аналітичних заходів вторинної профілактики.

Виділяють наступні основні напрямки педагогічної діяльності з профілактики і усунення соціально-негативних форм девіантної поведінки дітей і підлітків:

I. Підвищення ролі сім’ї в профілактиці девіантної поведінки у дітей.

Це один з найбільш важливих напрямків у справі профілактики формування девіантної поведінки у дітей та підлітків. Реалізація цього напрямку вимагає вирішення комплексу проблем поза сімейного та внутрішньо сімейного характеру.

1. Перш за все вимагається вирішити проблему підготовки майбутніх батьків до сімейного життя і вихованню своїх дітей.

Підготовка молодих людей до сімейного життя включає великий комплекс напрямків, що вирішуються в сім’ях, в школах, а також у суспільних і державних центрах молодої родини, родини і дітей, родин, що мають дітей з особливими потребами та ін.

У цілому підготовка молодих людей до сімейного життя і вихованню дітей включає вивчення наступних розділів:

• Основи взаємовідносин у сім’ї;

• Внутрішньо сімейні конфлікти, причини їх виникнення, можливості попередження й шляхи подолання;

• Основи ведення сімейного господарства, економіка сім’ї;

• Основи сімейного виховання на різних етапах вікового розвитку дитини, підлітка.

2. По-друге, створення сприятливого морального середовища в родині та у внутрішньо сімейних взаємовідносинах.

Середовище в родині – це таке середовище, де перш за все формуються основи світогляду підростаючої людини. З раннього віку дитина саме в родині, в тому середовищі, в якому вона живе, розвивається і виховується, засвоює те, якими повинні бути відносини між людьми (чоловіка до жінки, дорослих до дітей, дітей до дорослих), знайомиться з основами культури спілкування і поведінки, проведення дозвілля та ін.

Слід підкреслити, що аморальне середовище (пияцтво, бійки, істеричні крики, грубість та ін.) окрім негативного прикладу може призвести до серйозних психічних травм дитини, усунути які винятково важко. Негативні проблеми родини і сімейного виховання негативно відображаються на фізичному, психічному та соціальному розвитку підростаючої людини.

3. По-третє, попередження помилок в сімейному вихованні.

Педагогічна непідготовленість батьків нерідко призводить до типових помилок:

• Антипедагогічна поведінка батьків як приклад для наслідування.

• Втрата зв’язку між батьками та дітьми.

• Позиція кругової оборони: «наша дитина завжди права»; демонстративність: активне затвердження «достоїнств дитини» в її присутності; педантична підозра; жорсткий авторитарний стиль; байдужість; виховання по типу «кумир сім’ї»; непослідовність; потурання.

4. По-четверте, формування у дитини твердих моральних орієнтирів, моральної позиції.

Формування головного стрижня, що визначає подальшу позицію людини щодо оцінювання себе, навколишніх людей, подій, що відбуваються, своїх дій та вчинків, а також активність і спрямованість зусиль в роботі над собою.

5. По-п’яте, виховання з раннього дитинства вольових якостей і почуття власної гідності, що дозволить сформувати у людини морально-вольові якості.

Вольові якості – це той інструментарій, що дозволить людині самореалізуватися, відстояти свою позицію, зберегти своє «я». Відсутність вольових якостей перетворює людину у стадну істоту та може привести її під вплив іншої, нерідко соціально-негативного лідера. У такій ситуації безвільна людина може опинитися співучасником соціально небезпечних дій групи. Моральна основа розвитку особистісних якостей людини визначає спрямованість її вольової активності.

6. По-шосте, недопущення насилля над дитиною, що подавляє волю, або, навпаки, що формує культ сили, який стимулює виховання агресивності до слабких.

Застосовуючи покарання, важливо ні у якому разі не допускати приниження гідності дитини. Необхідно зробити все можливе, щоб дитина не скоїла дій та вчинків, через які б його карали. К. Венцель, відомий вітчизняний педагог кінця минулого – початку теперішнього століття, рекомендував не застосовувати покарань, у випадку порушення норм поведінки зі сторони дитини, становити його в такі умови, коли б він сам переконувався в пагубності своїх дій.

7. По-сьоме, недопущення залучення дітей та підлітків до спиртних напоїв, палінню, азартних ігор.

У сучасних умовах значна частина проступків з боку підлітків здійснюється у стані алкогольного оп’яніння. Залучення підлітка до наркотиків, з одного боку, сприяє руйнуванню організму, його деградації, робить його уразливим по відношенню до небезпечних інфекційних захворювань (наприклад, СНІД), з іншого – їх вживання потребує великих матеріальних достатків, що спонукає наркомана до кримінально карних дій.

У процесі виховання з раннього дитинства поступово та переконливо дитині пояснюють спочатку в родині, а потім і у школі згубність алкоголю і наркотичних речовин. Але найбільш дієвим засобом виховання є особистий приклад батьків, старших братів та сестер, старших друзів.

8. По-восьме, спонукання дитини до самовиховання і навчання її методиці роботи над собою.

Чим старша людина, тим і його роль в самовдосконаленні зростає. Родина в цьому плані не тільки сприяє формуванню моральних орієнтирів, розвитку вольових якостей, але й допомагає засвоїти навички роботи над собою.

ІІ. Підвищення виховної ролі освітніх закладів в попередженні та подоланні девіантної поведінки дітей і підлітків.

Шляхи підвищення виховної ролі освітнього закладу:

• Підвищення якості підготовки викладацького складу, формування в нього високої педагогічної культури.

• Створення найбільш сприятливої атмосфери в умовах освітнього закладу для педагогічної діяльності.

• Спонукання викладацького складу до самовдосконалення, підвищення своєї педагогічної майстерності та педагогічної культури.

• Створення при освітніх закладах соціальної служби, що сприяє індивідуалізації роботи з дітьми та підлітками девіантної поведінки, що надає допомогу вчителю і батькам в роботі з ними.

• Розвиток системи позашкільної виховної роботи з дітьми та підлітками в умовах освітнього закладу.

ІІІ. Розвиток доцільної взаємодії сім’ї та школи; сім’ї, школи та адміністративних органів з місця проживання в попередженні та подоланні девіантної поведінки дітей та підлітків.

Єдність сім’ї та школи об’єднують та посилюють виховний вплив на дітей та підлітків. З цією метою практикується:

1. Організація методичних семінарів при школах для батьків.

2. Підвищення ролі батьківських комітетів у житті школи, дитячого садка, посилення зв’язку батьків та вчителів.

3. Створення опікунських батьківських організацій при навчальному закладі.

4. Прилучення до активної участі батьків у заходах класу, школи.

5. Відвідування вчителями дітей вдома (прояв зацікавленої участі у тому, як живуть учні).

6. Допомога і підтримка батьків у виховній роботі з дітьми з боку вчителя, соціального педагога школи.

IV. Керівництво найбільш доцільним впливом на коло спілкування, взаємодії дитини у процесі її розвитку, виховання.

Великий вплив на розвиток, виховання дитини здійснюють ті люди, що безпосередньо взаємодіють з ним. Їх авторитет, сила впливу, здатність навіювати, підкорювати волю дитини у значній мірі будуть впливати на дитину, підлітка.

Дитина вже у дитячому садку опиняється в оточенні певного кола осіб, внаслідок він стає членом колективу, різноманітних спільнот, кожне з яких має свої традиції, звичаї, виховні можливості. Нажаль, далеко не кожна спільнота у виховному відношенні носить позитивних характер. Цей факт свідчить про те, що від батьків, вихователів потрібно велике мистецтво вміння керувати виховними можливостями на дитину через тих людей, що її оточують, ті групи, колективи, до яких вона входить. Від них вимагається мистецтво відмежувати взаємодію дитини від впливу негативних (девіантних, криміногенних) осіб, груп спільнот або, навпаки, намагатися забезпечити доцільний вплив на неї осіб позитивних, позитивних груп, колективів.

V. Розвиток позашкільної системи консультування і допомоги сім’ї і дітям в подоланні девіантної поведінки.

Потрібні такі центри, що складаються з кваліфікованих спеціалістів, які готові провести діагностику і дати рекомендації для роботи з дітьми в домашніх умовах, або рекомендувати спеціалізовані центри по роботі з дітьми девіантної поведінки.

VI. Підвищення ролі спеціальних закладів з перевиховання та виправлення девіантної поведінки дітей і підлітків.

Зараз є різноманітні спеціальні навчальні заклади, в яких відбувається перевиховна, реабілітаційна робота з дезадаптованими дітьми. Багато з них є закладами закритого чи напівзакритого типу. Діти туди потрапляють або з вироку суду, або по направленню відділу зі справ неповнолітніх. Для перевиховання та виправлення використовуються різноманітні можливості по роботі з дітьми і підлітками, у тому числі і праце терапія, навчальний процес, культурно-дозвіллєва діяльність, виховний вплив колективу, індивідуальна робота.

VII. Розвиток сітки центрів з визначення соціально-педагогічних проблем дітей, підлітків, юнацтва; педагогічної корекції, педагогічної реабілітації; медико-соціально-педагогічних з визначення дитячого і юнацького алкоголізму, наркоманії, а також реабілітації жертв насилля.

У сучасних умовах зростає злочинність серед молоді. Аналіз причин девіантної поведінки дітей і підлітків і можливостей її профілактики і подолання показує, що необхідно створення широкої сітки центрів, які могли б предметно займатися диференційованими групами молоді.

VIII. Використання позитивних можливостей засобів масової інформації та огородження дітей від їх негативного впливу.

Дослідження вітчизняних і зарубіжних спеціалістів свідчать про пагубний вплив на молодь інформаційної і відео продукції, що пропагандує насилля, вільний секс, ідеї легкого бізнесу. Такого роду інформація безконтрольно демонструється на усіх каналах телебачення, широко представлена у вигляді відеокасет. Це поступово формує образ дій у людини, що не мають твердих моральних основ.

Слід також підкреслити, що щодня по телебаченню пропонується і багато корисної інформації для розвитку дітей і підлітків. У цих умовах різко зростає роль батьків в керівництві процесом спілкування дитини з телебаченням. Педагогічно доцільне керівництво допоможе сприяти різнобічному розвиткові дітей та одночасно попереджати їх моральне розбещення.

У сучасних умовах видається безліч різноманітної друкованої продукції, що також може активно використовуватися як у вихованні, так і сприяти розбещенню духовних поглядів і інтересів дітей. Цей факт диктує необхідність підвищення ролі сім’ї та школи у цілеспрямованому використанні друкованої продукції у різнобічному вихованні підростаючого покоління та захисту його від низькопробної, невідповідної вікові та рівню його духовного розвитку.

Одним з напрямків, що сприяють підвищенню виховної ролі ЗМІ є створення суспільного центру контролю за моральною спрямованістю їх діяльності. Такий суспільний орган міг би сприяти підвищенню позитивних виховних можливостей ЗМІ.

ІХ. Прилучення дітей і підлітків до участі в позитивних суспільних центрах, організаціях (спортивних, культурно-дозвіллєвих, туристичних, театральних та ін.).

Дуже багато відкриваються таких центрів, як державних, так і комерційних. Вони приваблюють молодь у позашкільний час і своєю діяльністю активно сприяють розвитку у них здорових інтересів.

Х. Активізація самовиховання, самовиховної діяльності з виправленню і подоланню негативних якостей і звичок, допомога молодій особі у роботі над собою.

Дієвість самовиховання людини у подоланні її негативної поведінки має місце тоді, коли вона достатньо самокритична, здібна до осмисленню своїх дій, вчинків та їх наслідків, володіє методами та методиками самопізнання, самокерівництва, цілеспрямованої роботи над собою.

Таким чином, розглянуто основні напрямки соціально-педагогічної діяльності з попередження і подолання девіантної поведінки дітей і підлітків. Кожний з цих напрямків має свій потенціал у розвитку проблеми. Успіх у справі попередження і подолання соціально-негативної поведінки молоді багато у чому залежить від того, в якій мірі ці напрямки знаходять реалізацію на практиці. Необхідно створення системи, що охоплює сім’ю, навчальні заклади, адміністративні органи, державні і недержавні центри з роботи з дітьми та підлітками, що орієнтовані на турботу про дітей, на їх виховання, попередження і подолання девіантної поведінки.