Тема 1. Соціальна педагогіка як наука
План лекції
Предмет і завдання соціальної педагогіки.
Структура соціальної педагогіки.
Зв’язок соціальної педагогіки з іншими науками.
Ключові поняття: соціальна педагогіка, соціологія, об’єкт, предмет, агогіка, андрагогіка, віктимологія, герогіка.
Матеріал до лекції
Соціальна педагогіка є галуззю педагогічної науки, що знаходить своє відображення в теоретичних концепціях і різноманітній практиці.
Соціальна педагогіка відмовляється від домінуючого до останніх років погляду на виховання як на формування особистості у відносно замкнутих педагогічних системах (дитсадок, школа, вуз). Вона підкреслює, що найбільш сильний вплив на становлення особистості має сім'я та найближче соціальне оточення. Тому лише вся сукупність умов і впливів, у яких проходить розвиток людини: школа, засоби масової інформації, соціальні установи суспільства, мікросередовище, культурні традиції та інше - у взаємодії визначають процес соціального формування особистості.
Отже, вияв, організація та використання всього педагогічного потенціалу соціуму для індивіда є основним змістом соціальної педагогіки.
Історія виникнення; У зв’язку зі зміною соціального замовлення педагогіка розширюється і у 1844 р. К. Магером вводиться в педагогічну дискусію поняття «соціальна педагогіка», але широкого застосування не знайшло.
Поняття «соціальна педагогіка» було запропоновано в II пол. XIX ст. «батьком німецьких вчителів» Фрідріхом Адольфом Дістервегом для позначення педагогічної діяльності зі знедоленими і безпритульними дітьми з профілактики, як зараз кажуть, правопорушень неповнолітніх, однак не отримало тоді широкого розповсюдження.
На початку XX ст.. відомий німецький філософ Пауль Наторп (1854 – 1924) неодноразово використовував цей термін і навіть випустив книгу «Соціальна педагогіка» (1898). Він висунув ідею об’єднання виховних сил суспільства з метою розповсюдження культури і просвіти серед народу, він виступив за загальну педагогізацію суспільства, наполягаючи на створенні виховних союзів, які назвав «союзи громадян»; усю цю діяльність він також назвав «соціальна педагогіка». Саме тому Пауля Наторпа називають батьком соціальної педагогіки як науки, пов’язуючи з його іменем широке розповсюдження цього педагогічного «напрямку», який розвивається в XX ст. і стає домінуючою в XXI ст.
На початку 90х рр. XX ст. в нашій країні з’являється нова професія – «соціальний педагог», але досі не існує загальноприйнятого визначення поняття «соціальна педагогіка», як і основних термінів, які використовуються в соціальній педагогіці. Це пояснюється тим, що в різних наукових роботах вивчаються різні аспекти таких складних історичних явищ як соціальне виховання, соціальне навчання, соціальний розвиток тощо.
Наука – сфера діяльності, яка спрямована на виробітку і систематизацію нових, об’єктивних знань і уявлень про дійсність.
Наука виникає тоді, коли суспільством визнається її необхідність. Соціальна педагогіка – міждисциплінарна наука. Це свідчить, що соціальна педагогіка особливо виділяє в процесі виховання і навчання ті аспекти, які пов’язані з включенням дитини в спільне життя з суспільством. Цей процес «входження» дитини в суспільство, отримання нею певного соціального досвіду (у вигляді знань, цінностей, правил поведінки, установок) називається соціалізацією.
Соціологія – наука про суспільство як цілісну систему (все, що пов’язано з життям людей у спільноті).
Педагогіка – наука про навчання, виховання та освіту підростаючого покоління.
Як міждисциплінарна галузь соціальної педагогіки опирається на історичну спадщину педагогіки, використовує педагогічні методи і засоби, а також використовує деякі соціологічні теорії, методи, засоби. В той же час створює і свої власні теорії, методи, засоби, технології.
Соціальна педагогіка – галузь, яка вивчає закономірності та механізми становлення й розвитку особистості в процесі придбання освіти й виховання в різних соціальних інститутах, а також соціально орієнтовану діяльність освітніх, наукових, культурних та ін. закладів і соціальних служб, які сприяють формуванню соціальної активності дітей та молоді в процесі вирішення суспільних, політичних, економічних та ін. проблем суспільства. (Коваль Л.Г., Звєрєва І.Ю., Хлєбнік С.Р. Соціальна педагогіка. – К., 1977, - с.3). Соціальна педагогіка – «галузь педагогіки, яка вивчає соціальне виховання в контексті соціалізації як в організаціях, спеціально для цього створених, як в організаціях, для яких виховання не є основною функцією.» (Мудрик А.В. Введение в социальную педагогику. – М., 1997, с.13). Соціальна педагогіка - галузь педагогіки, що досліджує особливості становлення та розвитку особистості в різних мікросоціумах середовища.
Соціально-педагогічна діяльність є різновидом багатьох видів професійної діяльності. Кожна професійна діяльність характеризується наявністю специфічних, притаманних лише їй компонентів, має свою певну структуру. Спираючись на надбання психологічних та педагогічних наук, в системі соціально-педагогічної діяльності в першу чергу виділяють її об’єкт та предмет.
Об’єктом соціальної педагогіки є:
а) дитина як особистість, що розвивається та формується (А.В. Мудрик);
б) людина як член соціуму (В.А. Нікітін);
в) особистість чи група, які мають соціальні чи особистісні проблеми, які потребують рішення чи задоволення (А.Й. Капська).
Предмет соціальної педагогіки:
а) закономірності соціалізації дитини (Галагузова);
б) педагогічні аспекти її соціального становлення і розвитку, здобуття соціального статусу, соціального функціонування, відновлення втрачених соціальних характеристик (В.А. Нікітін);
в) дослідження виховних сил суспільства, шляхів інтеграції можливостей суспільних, державних та приватних організацій з метою створення умов для розвитку і позитивної самореалізації людини;
г) процес соціального виховання дітей і молоді в умовах різних соціальних інститутів (А.Й. Капська).
Завдання соціальної педагогіки:
– вивчення особливостей таких соціально-педагогічних процесів: соціалізація, адаптація, реабілітація, профілактика, корекція, перевиховання;
– виявлення та педагогічно доцільне використання можливостей соціальних факторів, які впливають на людину на різних вікових етапах її розвитку;
– вивчення виховних можливостей різних соціальних інститутів;
– створення педагогічних технологій попередження впливу негативних факторів соціального середовища на становлення особистості.
Мета соціальної педагогіки як науки – інтеграція знань про соціальну природу особистості (як теоретичний аспект) і побудова технологій, які забезпечують розв’язання соціальних проблем (як практичний аспект). Професійна діяльність не є спонтанною чи фрагментарною. Вона спрямована на досягнення певних цілей та результатів, які обумовлюються метою конкретної діяльності. Загальна мета соціально-педагогічної діяльності полягає у створенні оптимальних умов соціалізації дітей та молоді.
Подальша конкретизація цієї мети відбувається у змісті соціально-педагогічної діяльності, що означає коло основних професійних знань стосовно суб’єктів та об’єктів соціально-педагогічної діяльності. На сьогодні її зміст розкривається у процесі соціальної адаптації, профілактики, реабілітації, ресоціалізації та соціально-культурної анімації в певних вікових та соціальних групах
Суб’єкти соціально-педагогічної діяльності – це державні , громадських організації, фізичні особи , що реалізують соціальну політику та надають соціальну допомогу різним категоріям дітей та молоді.
Суб’єктами соціально-педагогічної діяльності є:
1. Держава , яка визначає соціальну політику.
2. Органи виконавчої влади.
3. Соціальні інститути виховання (школи, позашкільні заклади, дитячі будинки, вищі навчальні заклади тощо).
4. Притулки та приймальники-розподільники.
5. Громадські організації (благодійні фонди , товариства).
6. Дитячі та молодіжні об’єднання.
7. Соціальні служби для молоді .
8. Соціальні педагоги.
9. Соціальні працівники.
10. Волонтери.
Об’єкти соціально-педагогічної діяльності – окремі особи чи соціальні групи, які потребують допомоги та підтримки в процесі їх соціалізації.
Зокрема на сьогодні це :
1. Учні загальноосвітніх шкіл.
2. Студенти вищих навчальних закладів.
3. Працююча молодь.
4. Безробітна молодь.
5. Обдаровані діти та молодь.
6. Особи з обмеженими функціональними можливостями (інваліди).
7. Діти та молодь , що стали жертвами психічного, фізичного, сексуального насильства.
8. Діти-сироти.
9. Діти та молодь схильні до правопорушень.
10. Особи, що мають різні види хімічної залежності (наркомани, токсикомани, алкозалежні).
11. ВІЛ-інфіковані.
12. Проблемні сім’ї.
13. Молоді люди, що повернулися з місць позбавлення волі.
14. Формальні та неформальні підліткові та молодіжні об’єднання.
На сьогодні проблемами соціальної педагогіки займаються В.Г.Бочарова, А.В.Мудрик, В.А. Нікітін, М.А.Галагузова (в Росії), І.Д.Зверєва, О.В.Беспалько, А.Й.Капська, Н.В.Завеліка (на Україні).