§ 8.7. Ландшафтний підхід у законодавстві

В

Національне законодавство

заємодія людини з ландшафтом, включаючи діяльність щодо його охорони, планування, менеджменту та використання у різних господарських цілях, спирається на відповідну правову систему. Ця система має ієрархічну структуру, кожний блок якої пов'язаний з іншим.

Верхній щабель структури правового регулювання питань, пов’язаних з ландшафтом, посідають норми екологічного та ландшафтного спрямування, закріплені в Конституції України (прийнята Верховною радою України 28.06.1996). Хоча у ній поняття ландшафту безпосередньо не згадується, низка статей Основного Закону держави має чітко виражений ландшафтознавчий зміст, або закріплює найважливіші принципи та форми використання ландшафтів, декларує права громадян щодо доступу до цінностей ландшафтів, визначає низку вимог щодо їх охорони.

Ідея комплексного ландшафтознавчого підходу до охорони та раціонального використання довкілля знайшла своє втілення у Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р. Вже у першій своїй статті цей Закон визнає одною із цілей природоохоронного законодавства “...збереження ...ландшафтів”. Серед принципів охорони довкілля, передбачених у ньому, визначені необхідність збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об’єктів та комплексів; науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі ... прогнозування стану навколишнього природного середовища; науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище; вирішення проблем охорони довкілля та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної зміненості територій тощо.

Окремо у Законі зазначається потреба проведення в Україні комплексних наукових досліджень навколишнього природного середовища та природних ресурсів з метою розробки наукових основ їх охорони та раціонального використання. Саме такими дослідженнями й є наукові та науково-прикладні дослідження ландшафтів.

Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”, який у різних джерелах називають "екологічною конституцією" держави, визначив основні напрямки як охорони довкілля загалом, так і ландшафтів. Для правового регулювання їх охорони особливе значення має Закон України “Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 р. У ньому визначена класифікація територій природно-заповідного фонду, встановлені правові управління природними комплексами з метою їх збереження та відтворення, визначені обмеження на їх господарське використання тощо.

Суттєво вплинула на розвиток законодавства, що стосується використання та охорони ландшафтів, кодифікація природоресурсного законодавства України – прийняття Земельного, Водного, Лісового кодексів України, Кодексу України про надра. Важливі норми, які мають ландшафтознавчий зміст, закріплені в низці інших законів і нормативних актів, зокрема в Законі України “Про тваринний світ” (перша редакція – 1993 р., друга – 2001 р.), "Про рослинний світ" (1999 р.), "Про охорону культурної спадщини", “Про екологічну експертизу” (1995 р.). Положенні про моніторинг земель (1993 р.), "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки" (2000 р.) тощо

Крім законів і кодексів, спрямованих на охорону навколишнього природного середовища та його компонентів, поняття ландшафту та ландшафтний підхід знайшли застосування та відображення й в національному законодавстві, яке стосується будівництва та планування територій (Закони України "Про архітектурну діяльність" від 20 травня 1999 року, "Про планування і забудову територій" від 20 квітня 2000 року), а також у низці підзаконних актах, зокрема – у Будівельних нормах та правилах, відповідних державних стандартах тощо.