Р

Зміст ландшафтної екології

озглядаючи у § 1.4 співвідношення ландшафтної екології та ландшафтознавства, ми вказували, що науковці не дійшли згоди щодо того, чи вважати ландшафтну екологію частиною ландшафтознавства, або ж навпаки – ландшафтознавство розглядати складовою частиною ландшафтної екології, а чи розглядати їх як дві різні самостійні науки. Ця розбіжність у поглядах пов’язана з тим, що склалося два розуміння змісту ландшафтної екології. Умовно їх можна назвати вузьким і широким.

Згідно з вузьким розумінням змісту ландшафтної екології вона являє собою природничу дисципліну, що вивчає переважно біотичні процеси в ландшафті й ті територіальні структури, які в результаті цих процесів виникають і змінюються (О. Бастіан, Р. Гарднер, Х. Лезер, Р. Форман, та ін.). Ландшафт розглядається як арена, на якій проходять заселення, виживання та вимирання, розмноження, міграції, конкуренція, адаптація та інші поведінкові та фізіологічні акти окремих живих організми та їх спільнот (популяцій, угруповання та ін.). На цьому базисі виділяються й територіальні структури ландшафту – тобто ті структури, які важливі з точки зору живих організмів для їх міграції, розселення та інших форм територіальної поведінки. Ані наукове ландшафтознавство, ані екологія цим питанням не приділяло належної уваги, тож ландшафтна екологія зайняла цю незаповнену дослідницьку нішу.

Хоча таке розуміння змісту ландшафтної екології й було названо вузьким, однак наукові проблеми, які вона намагається вирішити, численні та різноманітні. Серед них – ландшафтні закономірності міграції тварин і рослин, сприйняття живими організмами ландшафту, їх адаптація до нього та ін. Широта проблем, які вирішує ландшафтна екологія навіть і в її вузькому розумінні, а також специфіка її методологічних і методичних засад, про яку йтиметься далі, дають підстави багатьом вченим розглядати її не як складову наукового ландшафтознавства, а як окрему науку. Інші дослідники вважають, що ландшафтна екологія є складовою ландшафтознавства й має у ньому такий самий статус, як геофізика та геохімія ландшафту. Для підкреслення цього вони вживають термін екологія ландшафту.

Згідно з широким розумінням, ландшафтна екологія уявляється як міждисциплінарна галузь знань, що охоплює природничі та гуманітарні дисципліни, які вивчають різні аспекти ландшафту, й має на меті пізнати його як цілісність (М. Антроп, І. Зонневельд, З. Наве, Р. Хоббс та ін.). Навіть і більше того, на думку З. Наве, ландшафтна екологія повинна вийти за межі наукових пошуків і поєднати науки про ландшафт з мистецтвом, практикою планування та менеджменту, повсякденним життям людей з їх ідеалами, цінностями та віруваннями. Як можна помітити, таке бачення змісту ландшафтної екології співпадає з ландшафтознавством у його широкому, а не тільки науковому, тлумаченні (див. § 1.3).

З. Наве вважає, що предметом ландшафтної екології є ландшафт, який уявляється як “тотальна екосистема людини”. Тотальність ландшафту в такій інтерпретації полягає в тому, що в ньому нерозривно поєднані матеріальні, духовні та всі інші зв'язки людини з середовищем її існування. Отже, зрозуміти ландшафт можна тільки на основі холістичної концепції, інтегруючи на спільній платформі різні знання (наукові, практичного, релігійного та іншого досвіду).

Прихильники як вузького, так і широкого розуміння ландшафтної екології спільні в тому, що її об’єктом є ландшафт. Вони мають й спільну методологічну позицію його вивчення. Ця позиція полягає у намаганні дослідити ландшафт як передусім суб’єкт-об’єктну категорію, іншими словами – зрозуміти ландшафт, його процеси та структури не "як такі", а з точки зору певного суб’єкта. Отже, ландшафтну екологію можна визначити як наукову дисципліну, яка досліджує просторові процеси, структури, часові зміни, цінності та значення ландшафту, які є важливим з позицій його суб’єктів – джерел активності, які діють у ньому. В якості таких джерел активності сучасною ландшафтною екологією розглядаються тварини, рослини, людина та самий ландшафт. При цьому ландшафтна екологія, як і ландшафтознавство, є наукою ландшафтоцентричною. Її мета полягає не в тому, щоби пізнати суб’єкти ландшафту, а в тому, щоби зрозуміти ландшафт з позицій цього суб’єкта й на основі цього знання впорядкувати ландшафт так, щоби інтереси його різних суб’єктів (людини в її різних вимірах, інших живих істот тощо) були враховані та забезпечені.

Ця установка визначає ряд своєрідних рис ландшафтної екології: її більшу увагу до процесів, які породжують структури, а не до власне структур ландшафту; розуміння масштабу та ієрархії ландшафту як його характеристик, що визначається суб’єктом, який його пізнає; холістичне тлумачення ландшафту та його територіальних складових тощо. Поліструктурність ландшафту як його загальна властивість (див. § 2.2) знаходить у ландшафтній екології органічне вирішення: ландшафт має багато джерел активності і кожне з них породжує або залежить від відповідних структур. Таким чином структури ландшафту виділяються насамперед за тими відношеннями, які важливі для певного його суб’єкта.

Отже, сучасну ландшафтну екологію є підстави розглядати як окремий напрям в межах загального ландшафтознавства, специфіка якого полягає в тому, що ландшафт у ній досліджується насамперед як суб’єкт-об’єктна категорія.

Поряд із терміном “ландшафтна екологія” використовується й термін “екологія ландшафту”. Одні науковці вважають, що ці терміни синоніми, тобто позначають одну й ту саму науку чи науковий напрям. Інші вбачають не тільки термінологічну, а й змістовну відмінність між ними. Вважаючи, що екологія – це наука, яка спирається на дихотомію “об’єкт – середовище”, вони пропонують такий принцип розрізнення між ландшафтною екологією та екологією ландшафту. Якщо об’єктом є ландшафт, то науку про взаємодію ландшафту з його оточенням слід іменувати екологією ландшафту. Якщо ж ландшафт розглядається як середовище, в якому відбувається становлення та функціонування якогось іншого об’єкта (природного чи антропогенного), то маємо справу з ландшафтною екологією.