І

Зміст історичного ландшафтознавства

сторичне ландшафтознавство – науковий напрям, який вивчає ландшафти та їх зміни під впливом природних і антропогенних чинників впродовж історичного часу (голоцену).

Зміст і напрями досліджень історичного ландшафтознавства зумовлені реалізацією загальнонаукового історичного підходу до вивчення ландшафту. Цей підхід ґрунтується на тому, що сучасний стан ландшафтів, а відтак і їх майбутні стани, обумовлені попереднім їх розвитком і змінами. Історичний підхід також використовує й палеоландшафтознавство (див. § 7.5 ), але, на відміну від нього, історичне ландшафтознавство зосереджує свою увагу переважно на антропогенних чинниках змін ландша­фтів. Таким чином, об'єктом історичного ландшафтознавства (так само, як і актуального ландшафтознавства) є сучасні (голоценові) ландшафти, а предметом вивчення – їх природно-антропогенний роз­виток від початку господарської діяльності людини до сучасності. Фактично, це історія формування антропогенних ландшафтних комп­лексів, яка в свою чергу є також і історією природокористування.

Як вважає С. Романчук (1998), природокористування можна розглядати як головний механізм взаємодії між суспільством і природним середовищем, яка відбувається на рівні територіальних систем, що складаються із підсис­тем природи, господарства і населення. Такі системи під різними своїми назвами визнаються предметами історичного ландша­фтознавства. Так, В. Жекулін називає їх історико-географічними системами, С. Романчук – ландшафтно-господарськими або ландшафтно-етногосподарськими, Л. Воропай – природно-антропогенними, М.Крилов – сис­темами природокористування тощо.

Попри термінологічні відмінності у назвах об’єктів і предметів історичного ландшафтознавства, дослідники спільні в тому, що вони являють собою систему типу "природа–населення–господарство" (див. "шмітхюзенський" варіант тлумачення поняття ландшафту на рис. 4, в). Такі системи є полігенетичними за своїм походженням й дуже скла­дними. Їх дослідження в історичному ракурсі вимагає опрацювання великих обсягів інформації з використання здобутків всіх історичних галузей географічних наук. У зв’язку з цим скла­лось поняття про інформаційні системи (ІС) історико-ландшафтознавчих досліджень. Основними з них є історична, археологічна, етнологічна лінгвістична господарська ІС.

Історична ІС складається з інформації у формі письмових і картографічних документів, узагальнюючих праць, впорядкованих за історичною періодизацією, які можуть свідчити про характер природокористування, угіддя, населені пункти, шляхи сполучення, системи землеробства та промисли, стан тогочасного довкілля, демографічну ситуацію, соціально-політичний та економічний устрій суспільства тощо.

Археологічна ІС містить інформацію про комплекси матеріальних залишків, які дають уявлення про знаряддя праці, свійські і дикі тварини, культурні рослини, особливості житла та будівельні матеріали, тяжіння поселень до певних природ­них елементів, їх щільність, розміри, видовий склад диких тварин і рослин, статево-вікову та антропологічну структура населення тощо.

Етнологічна ІС характеризує етнічні спі­льноти території дослідження, механізми взаємодії етносу з ландшафтом, міжетнічні відносини, традиційні систе­ми природокористування, сприйняття природного середовища і його ри­тміки та ін.

Лінгвістична ІС основне інформаційне навантаження несе через топоніми, які вказують на форми природокористування, стан довкілля, етнічну структуру та історію території.

Господарська ІС характеризує технологічні особ­ливості природокористування та його ефективність, зокрема містить інформацію про способи полювання, збиральництва та рибальства, знаряддя праці, ротаційні цикли виробницт­ва, продуктивність худоби і структуру стада, потреби в кормах, бу­дівельні матеріали, способи їх добування і виробництва тощо.

Особливість історичного ландшафтознавства полягає в тому, що є науковим напрямком ландшафтознавства і водночас складовою частиною історичної географії. За визначенням П. Підгородецького, історична географія є системою істо­ричних галузей географічних наук, а її предмет – історія розвитку, осво­єння та змін географічного середовища і ландшафтів.

Історична фізична географія займає проміжне положення між географією сучасності (актуальною) та палеогеографією, й, відповідно, історичне ландшафтознавство – між актуальним ландшафтознавством (яке вивчає сучасні ландшафти) та палеоландшафтознавством. Однак хронологічні межі між цими напрямами ландшафтознавства чітко не визначені й між ними може бути доволі широка "область перекриття". Так, у давньозаселених регіонах, де період природокористування має тривалість у тисячі років, зміни ландшафтів вивчаються і історичним ландшафтознавством і палеоландшафтознавством. При цьому вони використовують свої специфічні методи та концепції (відповідно – історичного ландшафту та палеоландшафту). Таке доповнення не є суперечливим і дуже корисним для всебічного пізнання ландшафту як феномену історичного.

"Перекриття" хронологічних рамок дослідження ландшафтів між палеоландшафтознавством та історичним ландшафтознавством є тим більшим, чим давнішим є початок антропо­генної трансформації ландшафтів. Для територій порівняно недав­нього освоєння такого "перекриття" може й не бути. Для вивчення таких територій дослідник має у своєму розпорядженні історичні документи у вигляді літописів, давніх карт, даних переписів населення тощо. Якщо у своїх розвідках щодо змін ландшафтів минулого дослідник використовує архівні та фондові матеріали як голо­вне джерело інформації, то такі дослідження належать до історичного ландшафтознавства. У випадку коли таких даних немає й основним фактичним матеріалом для реконструкцій ландшафтів минулого є результати спорово-пилкового аналізу, аналізів викопних (похованих) ґрунтів, викопних решток рослин і тварин, палеолітологічні, палеокліматичні та інші дані, то такі дослідження належать до палеоландшафтознавчих.